1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ КОНФЛІКТІВ 1.1. Предмет і метод економічної конфліктології

Протягом тривалого періоду часу в економічній теорії економічний конфлікт розглядався в основному на макрорівні і асоціювався з класовою боротьбою за положення в системі виро­бничих відносин. Якщо усунути ідеологічне навантаження, то економічний конфлікт це протиборство сторін за володіння мате­ріальними і фінансовими ресурсами. Це визначення дозволяє в цілому обкреслити научну область економічної конфліктології, але вимагає певних уточнень.

Серед головних питань науки конфліктів важливе місце за­ймає виділення підстав для класифікації й типології конфліктів.

Відомі різні класифікації конфліктів, оскільки конфліктні ко­лізії різного характеру можуть виникати між суб'єктами різних рівнів — країнами, націями, підприємствами, працівниками й адміністрацією, чоловіками й дружинами, директорами й учите­лями, учителями й учнями і т. д. Цілком правомірно говорити про конфлікти політичного, економічного характеру, а залежно від рівня організації — про конфлікти між індивідами, групами, шарами, системами на регіональному або глобальному рівні.

Зрозуміло, не можна всі конфлікти представити у вигляді єди­ної універсальної схеми. Розрізняють конфлікти типу «сутичок», коли їхній дозвіл можливий тільки у випадку перемоги; «деба­тів», де можлива суперечка, але можливий і компроміс; «ігор», які нескінченні й навряд чи коли-небудь, будуть завершені. Останнє має принципове значення, оскільки знімає ореол безви­хідності й приреченості навколо кожного з конфліктів.

Узагальнюючи найпоширеніші класифікації конфліктів, мож­на виділити такі базові класифікації й типології конфліктів:

по складу й кількості конфліктуючих сторін або учасни­ків конфлікту (внутріособистісні, міжособистісні, особово-групові, міжгрупові, міжколективні, міждержавні, міжпар-тійні, міжнаціональні);

по проблемній ознаці (управлінські, сімейні, педагогічні, політичні, економічні, творчі);

за часом протікання конфлікту (гострі й хронічні; ско­роминучі, тривалі, вялотекущі та ін.);

по змісту конфлікту (змістовні, або проблемні, і «кому­нальні»);

по тенденції до перетворень і можливостей дозволу кон­флікту (конструктивні й деструктивні, або неконструктивні);

по ступеню гостроти протиріч (невдоволення, розбіж­ність, протидія, розбрат, ворожнеча, війна та ін.);

по ступеню інтенсивності конфлікту (основні й неоснов­ні, реалістичні й нереалістичні та ін.).

На додаток до позначених типів у рамках кожної з названих класифікацій конкретизуються види конфліктів.

Крім того, у деяких класифікаціях конфлікти розрізняються відразу по декількох підставах.

Ідеологічні конфлікти, в основі яких лежать протиріччя в по­глядах, установках людей на різні питання життя суспільства, держави, колективу, розходження в життєвих позиціях.

Ці конфлікти можуть виникати як на рівні макросередовища (суспільства), так і в найбільш нечисленних об'єднаннях, між окремими особами. Вони можуть бути глибокими, гострими й важкорозв'язними, стосуватися відношення до політики держави тієї або іншої партії; пов'язаними з міжнаціональними, сімейни­ми відносинами, відносинами як у побуті, так і в офіційній об­становці.

Економічні конфлікти, засновані на економічних протиріччях, коли економічні потреби однієї сторони задовольняються або можуть бути задоволені за рахунок іншої. Чим глибші ці проти­річчя, тим сильніше зіткнення, глибші й стійкіші конфлікти, а тому їх важко (а іноді й неможливо) вирішити. Економічні конф­лікти можуть виникати також між окремими людьми.

Соціально-побутові конфлікти, пов'язані із протиріччями груп або окремих людей з питань житла, користування побутовими послугами, розподілу обов'язків, установки черговості надання соціально-побутових послуг і т. п.

Сімейно-побутові конфлікти, засновані на дисгармонії сі­мейних відносин, неблагополучності психологічної атмосфери в родині. Причини цих порушень мають різні рівні значимості: від дрібних побутових безладь, морально-побутової розбещено­сті членів родини до серйозних ідеологічних розбіжностей, прямо або різних сторін, що побічно впливають на організацію, її життя.

Соціально-психологічні конфлікти, що проявляються як у від­носинах між групами, так і між окремими людьми. В основі цієї групи конфліктів лежать порушення в області взаємин. Причина порушень — психологічна несумісність, тобто неусвідомлене, нічим не мотивоване неприйняття людини людиною, що викли­кає в однієї зі сторін або одночасно в обох сторін неприємний емоційний стан. Причиною може бути боротьба за лідерство, вплив, престижне положення, увагу, підтримку навколишніх.

Емоційні конфлікти, що виникають через емоційні стани, які викликають напружену обстановку й у підсумку переростають у дійсні конфлікти різноманітного характеру: від економічних, та ідеологічних до сімейно-побутових. Причини таких конфліктів лежать у сфері стану здоров'я. Це можуть бути й відхилення в сфері сексуальних відносин, і нав'язливі стани, і патологічні по­тяги (алкоголь, наркотики).

Психолого-педагогічні конфлікти, засновані на протиріччях, які виникають у навчально-виховному процесі при зіткненні ви­мог, інтересів педагогів, учнів, батьків, керівників. Ці конфлікти мають потребу в гармонізації відносин

у системах: «учитель — учень», «учитель — учні», «учи­тель — учитель», «учитель — батьки», «учитель — керівник».

Конфлікти приналежності, які виникають через подвійну при­належність індивідів, наприклад коли вони утворять групу усере­дині іншої, більшої групи або коли індивід входить одночасно у дві конкуруючі групи, які переслідують одну мету.

Найважливіші види конфліктів по змішаних підставах (кіль­кість учасників конфлікту, спрямованість і особливості пов'язаних з ним переживань):

внутрішні (проблему переживаємо тільки ми) і зовнішні (проблему переживаємо ми й, принаймні, ще одна людина);

прямі (спрямовані на нас) і непрямі (не спрямовані без­посередньо на нас);

індивідуальні (внутріособистісні і міжособистісні) і коле­ктивні (беруть участь троє й більше).

Оскільки конфлікт завжди припускає участь сторін, найбільш всеохоплюючою і фундаментальної є класифікація конфліктів по кількості сторін, що беруть участь.

Міжгрупові конфлікти (у більших соціальних групах, органі­заціях, малих групах), коли конфліктуючими сторонами є соціа­льні групи, що переслідують несумісні цілі й перешкоджають один одному на шляху їхнього здійснення.

Індивідуально-групові конфлікти. Виникають при невідповід­ності поводження особистості груповим нормам, очікуванням, інтересам, потребам, цінностям, цілям між окремою особистістю й групою людей.

Міжособистісні конфлікти. Виникають тоді, коли члени однієї групи переслідують несумісні цілі й реалізують суперечливі цін­ності або одночасно в конфліктній боротьбі прагнуть до досяг­нення однієї мети, досягти яку може лише одна зі сторін.

Внутріособистісні конфлікти. Проявляються в зіткненні при­близно рівних по силі, але протилежно спрямованих інтересів, потреб, потягів однієї людини.

Підставою для класифікації конфліктів є також тривалість їх­нього протікання й ступінь напруженості.

Короткочасні гострі конфлікти. Відрізняються великою емо­ційною забарвленністю, крайніми проявами негативного відно­шення друг до друга конфліктуючих. Іноді приводять до важкого або навіть трагічних наслідків. Найчастіше в основі таких конф­ліктів лежить не стільки глибина, гострота протиріч, скільки про­яв особливостей характеру й темпераменту особистості.

Тривалі гострі конфлікти. Характеризуються глибокими, стій­кими протиріччями конфліктуючих сторін, що контролюють вла­сні реакції й вчинки.

Слабовираженні вялотекущі конфлікти. Відзначаються в про­тиріччях, що носять не дуже гострий характер, або в зіткненнях, де активна лише одна зі сторін, а інша не прагне чітко виявити свою позицію або по можливості уникає відкритої конфронтації.

Слабовираженні скороминучі конфлікти. Найбільш сприятли­ва форма конфліктного протиріччя, у якій сторони оперативно приходять до згоди.

Існують й інші класифікації конфліктів, що цілком природно, оскільки багатогранність і психологічна складність явища дозво­ляють вибирати різні підстави для їхнього аналізу.

Відрізняється від загальноприйнятих-класифікація конфліктів за функціональним ознаками:

справжній конфлікт — зіткнення інтересів існує об'єк­тивно, усвідомлюється учасниками й не залежить від якого-небудь варіативного фактора;

випадковий конфлікт — залежить від змінних факторів, що учасниками не усвідомлюється; конфлікт припиняється після усвідомлення реально-наявних перспектив;

зміщений конфлікт — сприймання причини конфлікту лише побічно пов'язаної з об'єктивними причинами, що ле­жать в його основі;

схований конфлікт — у силу об'єктивних причин пови­нен спостерігатися, але не актуалізується (він може бути не­вірно приписаний або невірно представлений);

• помилковий конфлікт — не має об'єктивних підстав; виникає в результаті неясних підстав, але після сформування мотивів і установок учасників перетворюється в справжній.

У історії є немало прикладів того, як зміна в споживанні природного ресурсу викликала соціальні конфлікти. Висихання Великого степу змусило монголів шукати інші пасовища, що закінчилося для Русі катастрофічним розгромом національного масштабу (нашестя Батия). Використання землі під пасовища в Англії XVI ст. обернулося обезземеленням значної частини се­лянства, надмірним переповнюванням населення міст, бродя-женням.

Усвідомлення проблеми і спроба її раціонально регулювати зазвичай призводить до зниження гостроти конфлікту, а іноді і дає можливість направити його в конструктивне русло. З цих по­зицій значним досягненням цивілізації є ринок, службовець-дієвим інструментом регулює економічні конфлікти.

З кінця XXIII століття вчені починають все частіше задаватися питанням про те, які сили забезпечують нормальне функціону­вання суспільства. Чому кожен індивідуум, переслідуючи свої власні інтереси і володіючи уВкрай обмеженою інформацією, проте, не викликає своїми діями хаос в суспільстві? Істотний внесок в дослідження даного питання вніс Адам Сміт (1723— 1790). Сміт жив в ті часи, коли навіть високоосвічені люди вірили, що суспільство утримується від неминучого повернення в стан безладу і бідності лише завдяки сильній державі. Сміт спростував цю поширену думку, відкривши і обґрунтувавши механізм суспільної координації, що діяв незалежно від під­тримки уряду. Причому механізм настільки могутній, що міг протистояти таким, що суперечить йому урядовим заходам, і, більш того, повністю їх нейтралізувати. Економічна теорія стверджує, що, діючи в своїх власних інтересах, люди створюють можливості вибору для інших і що суспільна координація це процес безперервного взаємного пристосування до змін в чистій вигоді, що виникають в результаті їх взаємодії.

Економічна теорія виступає тут як метод вирішення соціаль­ного конфлікту у сфері виробництва і споживання. Встановлюю­чи зв'язки між людськими потребами і соціальними результата­ми, економічна теорія є однією з найважливіших наук про людину і людське суспільство. І вона зафіксувала, що в економі­чній діяльності особа переважно поступає раціонально. Він праг­не співвіднести свої потреби з планами, цілями і способами їх досягнення. А значить, виникають можливості успішного регу­лювання соціальних конфліктів. Ідею раціональності капіталіс­тичного суспільства особливо послідовно відстоював на початку XX століття М. Вебер. Ступінь свідомості мотивів соціальної дії може бути різним. Вебер вказав на чотири види соціальних дій:

традиційна соціальна дія (за звичкою);

афектна дія (підпорядковане емоціям);

ціннісно-раціональна дія (підпорядкована вищим ідеа­лам справедливості, краси, віри, тобто що виводить за рамки конкретної практичної ситуації);

цілераціональна дія є найбільшою мірою осмисленою, бо має конкретну мету і спирається на реальні засоби. В основі соціальної цілераціональної дії лежить очікування певної по­ведінки предметів зовнішнього світу і інших людей і викори­стання цього очікування як «умови» або «засоби» для досяг­нення своєї раціонально поставленої і продуманої мети.

Перенесення поняття економічного конфлікту на всю сукуп­ність конфліктів, що виникають у зв'язку з виробництвом, розпо­ділом і споживанням благ, приводить до численних суперечнос­тей. Тому, хоча дослідження конфліктів в економіці і соціології вже має свою історію, у самого поняття економічного конфлікту до цих пір немає чіткого визначення і стійкого об'єму. Політич­ний конфлікт бізнесу і влади, наприклад, можна розглядати як зі­ткнення економічних інтересів підприємця і чиновника, внаслі­док протилежності підприємницької і розподільної функцій. Сама влада може розглядатися як засіб максимізації корисності в особистих інтересах її володаря (Ф. Хайек, Дж. Бьюкенен). Якщо вважати економічними будь-які виробничі, споживчі і розподіль­ні відносини, які пронизують все суспільство, то доводиться ви­знати економічними і зіткнення двох крупних фінансово-промислових груп, що використовують неекономічні засоби бо­ротьби і суперечка двох чоловік про те, кому з них дістанеться знайдена ними грошова купюра. Такі різні явища доводиться об'єднувати не по їх «економічності», тобто залученості в сферу дії економічних законів (обміну, ринку), і не на підставі значущо­сті для соціально-економічної системи, а тому, що в їх основі ле­жать відносини власності, які, у свою чергу, не обмежуються бо­ротьбою за отримання юридичного статусу власника.

Якщо з економічною, юридичною і навіть з етичної точки зо­ру учасник конфлікту не є власником, це не заважає йому бути їм суб'єктивним. Характерний приклад — уявлення ряду страйкую­чих робочих колективів про розподільну справедливість і їх від­повідні дії. На рівні повсякденних економічних представлень межі власності розмиті і часто визначаються не юридичними но­рмами, а соціально-психологічними чинниками.

Визначення економічного конфлікту по його суб'єктах теж натрапляє на суперечності, оскільки господарські суб'єкти (ви­робники, посередники, споживачі, домохозяєва) вступають в конфлікти не тільки з приводу матеріальних благ, але і з приводу прав, статусу, влади і цінностей. Підприємець, наприклад, може виступати в декількох соціально-економічних ролях, зокрема, і як споживач, і як працедавець, і як підрядчик, і навіть як чинов­ник. З одного боку, первинне накопичення капіталу і безперерв­ний переділ власності в нашій країні примушує вважати право власності ключем до економічних конфліктів. З іншого боку, власник, користувач і розпорядник — це дуже часто різні суб'єкти.

То ж можна сказати і про предмет економічного конфлікту. Прийнято розрізняти зіткнення інтересів і зіткнення думок, або когнітивний конфлікт. Здавалося б, суперечка менеджерів банку про їх політику інвестицій (допустимо, що це не конфлікт інтере­сів) в розряд економічних не потрапляє. Проте, якщо врахувати, що в спорі сторони спираються перш за все на економічні уяв­лення, що мають свою специфічну логіку, то це епізод економіч­ної поведінки; отже конфлікт — економічний.

Дійсно, виходячи з того, що «ключовими» конфліктами су­часного суспільства є протистояння, пов'язане з переділом влас­ності, було б правильно при визначенні економічного конфлікту виходити саме з категорії власності. Проте, на питання про те, чи можна вважати предметом будь-якого комерційного, споживчо­го, трудового, організаційного, або виробничого конфлікту вико­ристання, володіння і розпорядження власністю поки не запро­поноване ясної і переконливої відповіді. Точно так, як і питання про те, де проходить межа між економічним, правовим і політич­ним конфліктами з приводу власності, і можна рахувати ці останні засоби вирішення економічного конфлікту. Таким чином, можна уточнити дане вище визначення: предметом економічної конфліктології є вивчення економічних конфліктів, що розгляда­ються як усвідомлене протистояння сторін з приводу виробницт­ва, розподілу, споживання і обміну ресурсів, вимірюваних в ма­теріальному або фінансовому еквіваленті. Економічна конфлікто-логія, як галузь загальної економічної теорії, включає відомі чо­тири блоки: мікро-, мезо-, макро- і мегаекономіку.

Методичний апарат економічної конфліктології включає тра­диційні методи економічної теорії — аналіз, синтез, індукція, де­дукція і ін., а також методи, використовувані в окремих галузях економічних знань, — статистика, бухгалтерський облік і т. д., математичні методи, особливо, теорія ігор. Комплексний харак­тер дослідження економічних конфліктів припускає застосування методів, що склалися в суміжних галузях гуманітарних знань, та­ких як соціологія, психологія і політологія.