6.12. Вплив глобалізації та світових проблем людства на міграцію населення

Масштаби міжнародної міграції дозволяють говорити про неї як про явище, що має загальноглобальне значення. Соціа­льним двигуном і рушійною силою міграції є боротьба особисто­сті за власне самоствердження в житті, що гарантується, захища­ється та охороняється міжнародним правом. Міжнародна мігра­ція набула особливої актуальності з кінця 80 — початку 90-х рр. Пояснюється це, передусім, її глобальними масштабами, регіона­льним характером вияву та щільним взаємозв'язком сучасної мі­грації з інтеграційними процесами. На початку третього тисячо­ліття міжнародна міграція населення перетворилась у глобальний процес, охопивший практично усі континенти і країни так, що уряди все більшої кількості країн почали приділяти більше уваги управління цими процесами.

За даними О. А. Малиновської, у 1910 р. чисельність осіб, які проживали в інших країнах, ніж ті, де вони народилися, станови­ла 33 млн. Знадобилося лише 55 років, щоб ця цифра подвоїлася (65 млн у 1965 р.), а за наступні 10 років вона вже зросла на тре­тину (84 млн у 1975 р.), у 1985 р. становила вже 105 млн, а в 1990 р. у світі було 120 млн мігрантів. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), загальна кількість легальних та не­легальних мігрантів у світі становила у 1990 р. 80 млн чол., тоб­то — 1,7 % населення земної кулі. На початок нового тисячоліт­тя, за оцінками ООН, на земній кулі проживали 175 млн мігрантів, їх чисельність подвоїлася лише протягом останніх 25 років. Щорічно країну проживання змінюють 5 млн осіб. Що­хвилини 9 мігрантів перетинають державні кордони. Одночасно з абсолютними цифрами зростала, хоч і не так стрімко, частка міг­рантів у всьому населенні — з 2,3 % у 1965 р. до 2,9 % у 2000 р. Це проявляється, здебільшого, у зростанні кількості переміщення населення, виникненні нових типів міграційних рухів та відпові­дних груп мігрантів. Міжнародна міграція сьогодні характеризу­ється низкою особливостей, серед яких виділяються такі: зроста­ючі масштаби та інтенсивність; зміни статево-вікової і кваліфі­каційної структури мігрантів; стрімке зростання чисельності бі­женців серед мігрантів.

При дослідженні світових міграційних процесів визначено, що сучасна міжнародна економіка розвивається під впливом низки чинників, серед яких найсуттєвішим є глобалізація. Глобалізація означає тісну взаємодію і переплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опо­середкованих зв'язків між суб'єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин. Глобалізація супроводжується утворенням міжнародних організацій, що є ре­гуляторами цього процесу і надає інтеграційним процесам зага­льносвітовий характер.

Міграційна проблема є глобальною, її глобальність визнача­ється тим, що переміщення населення між державами стосується всіх континентів земної кулі, її розв'язання можливе за умови по­єднання зусиль усієї міжнародної спільноти. Активізація міграції є складовою процесів глобалізації. За даними Світового банку, у 70-ті рр. минулого століття за межами країни-виробника спожи­валася лише дев'ята частина продукції. Наприкінці 90-х рр. част­ка експорту досягла чверті вироблених у світі товарів та послуг. Вільний рух товарів і капіталу вимагає, так само, вільного пере­міщення й людських ресурсів. Водночас, міграційні процеси, що інтенсифікуються, виступають фактором подальшої інтеграції та глобалізації, сприяють формуванню нових і розширенню існую­чих торгівельних, економічних, політичних і культурних зв'язків між країнами.

Сприяла розвитку міграцій революція у засобах транспорту і зв'язку. Із збільшенням швидкостей зменшувалась ціна переве­зень: у 90-ті рр. минулого століття порівняно з 30-ми вона була втричі меншою. Ставав більш інтенсивним інформаційний обмін. Лише протягом десятиріччя кількість міжнародних дзвінків збі­льшилася на 500 %. Згодом Інтернет взагалі позбавив сенсу по­няття відстані та кордонів у сфері інформації.

Посилення міжнародної мобільності зумовлюється також по­глибленням відмінностей у рівнях економічного розвитку і доб­робуту між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, зростаючими демографічними диспропорціями, за яких швидкий приріст населення відбувається насамперед у бідних країнах «третього світу».

Також серед вагомих причин інтенсифікації міграції — по­літичні. Нестабільність, порушення прав людини, міжетнічні або громадянські конфлікти, що існують у низці країн та регі­онів, спричиняють появу масових потоків біженців, які нама­гаються дістатися до більш безпечних країн. Важливим чинни­ком посилення мобільності населення у 90-ті рр. минулого століття були кардинальні геополітичні зміни в Центральній та Східній Європі та колишньому СРСР, що зумовили залучення до світових міграцій населення відповідних країн, рухливість якого раніше обмежувалася пануючими режимами. Поглиб­лення інтеграційних процесів, зокрема в рамках Європейського Союзу, сприяє більшій інтенсивності обмінів населення між країнами регіону.

На національному, регіональному, глобальному рівнях відбу­ваються активні пошуки шляхів регулювання цієї сфери, розши­рюється міжнародна співпраця та координація, створюються чи­сленні міжнародні форуми та організації, а прийняті в їх рамках рішення еволюціонують від рекомендацій до обов'язкових для членів міжнародного співтовариства норм. Яскравим свідченням цього процесу є формування спільної міграційної політики та за­конодавства Європейського Союзу.

У сучасному світі багато суспільних процесів — економічні, політичні, соціально-культурологічні, демографічні — набувають глобального характеру і виступають як частини єдиного планета­рного процесу. Під глобалізацією звичайно розуміють перетво­рення земної кулі в єдиний системний організм, що діє по специ­фічним законам, які забезпечують усе більший ступінь взаємодії, взаємозалежності та взаємодоповнюваності країн в галузях еко­номіки, політики, ідеології, технології, культури і т. ін. З цього випливає, що глобалізація характеризується встановленням три­валих економічних, інформаційних, політичних, культурних і ін­ших зв'язків між державами, і саме ці зв'язки стають визначаль­ним компонентом їхнього майбутнього розвитку. Важливою формою цих зв'язків є міграційні потоки, тобто міждержавні пе­реміщення людей, що викликаються об'єктивною нерівномірніс­тю світового економічного розвитку, нерівністю економічних умов і можливостей у різних країнах, різноманітним ступенем їхнього задіяння в процесах модернізації і глобалізації, потреба­ми світового ринку праці.

Якщо у відношенні глобалізації економіки дослідники більш-менш одностайно сходяться на тому, що початком її історії варто вважати кінець 60-х рр. ХХ ст., то в тому, що стосується демо­графічного аспекту глобалізації, єдиної думки немає. З одного боку, дійсно, саме в 1960-і рр. революційний розвиток систем транспорту і зв'язку у світі став умовою «міграційного вибуху»; цьому сприяло і зростання потреби в іноземній робочій силі у ви­значених регіонах. Наприклад, історія повоєнної Європи тісно пов'язана з формуванням масових міграційних потоків, спрямо­ваних у західноєвропейські країни з багатьох регіонів світу. У той же час чому не вважати початком глобалізації населення відкриття європейцями Америки, що фактично з'єднало розріз­нені частини планети в єдине ціле? У цьому випадку глобалізація населення має цілком конкретну точку відліку, і дата її початку може бути зазначена з точністю до одного дня — це 12 жовтня 1492 р., тобто той день, коли Христофор Колумб висадився на берегах Нового Світа. У контексті такого підходу, саме глобалі­зація населення явилася першою і найбільш важливою формою світового глобалізаційного процесу.

З іншого боку, глобалізація світової економічної системи при­звела до кардинальних змін масштабів і структури міграційних потоків. Це пов'язано, насамперед, із тим, що в результаті проце­сів глобалізації відбувається формування нового поділу праці, у якому мігранти грають важливу роль, заповнюючи своєю працею цілі економічні ніші в розвитих країнах. У низовому секторі сві­тового ринку праці низькокваліфіковані мігранти, у тому числі нелегальні, стають важливим елементом конкурентної боротьби як між потужними транснаціональними корпораціями, так і між «аутсайдерами» світового глобалізаційного процесу: дрібними підприємствами сфери виробництва і послуг. Одночасно, трудова міграція вищих ешелонів менеджерів і спеціалістів, що в умовах транснаціонального масштабу діяльності найбільших світових компаній практично не знає національних меж, забезпечує ці компанії гнучким і ефективним механізмом наймання і керування виробництвом.

Міграція, головним чином, забезпечує перерозподіл трудових ресурсів відповідно до потреб країн що динамічно розвиваються, веде до концентрації активного і заповзятливого населення в го­ловних економічних центрах, дозволяє освоїти нові райони і їхні природні ресурси, сприяє підвищенню матеріального добробуту і росту професійного рівня десятків мільйонів людей. Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному й економічному розвитку окремих країн (США, Канада, Австралія, ПАР, Аргентина). Так, населення Ізраїлю збільшується в значній мірі завдяки припливові іммігрантів.

З іншого боку, міграція населення веде до надмірного розрос­тання великих міст у країнах-реципієнтах, демографічному ста­рінню і фемінізації населення в країнах-донорах. Адаптація іммі­грантів до нових умов майже завжди супроводжується значними труднощами, а нерідко і конфліктами на етнічній і конфесіональ­ній основі. Результатом масової еміграції може стати депопуляція (скорочення чисельності населення), що відбувалося в Ірландії, Греції, Португалії в 60-х рр., незважаючи на високий природний приріст у цих країнах.

Роздивимося кількісну зміну потоків міжнародної трудової міграції. Протягом усієї історії людства міграція відігравала зна­чну роль у розвитку країн та регіонів, формуванні кількісного та етнічного складу населення. Вона значно інтенсифікувалася у


XX ст. Так, за даними В. І. Бутова динаміку чисельності зовніш­ніх мігрантів в останнє десятиріччя XX ст. наочно відбиває табл. 6.12.

Аналізуючи дані табл. 6.12, можна відзначити, що у цілому чисельність міжнародних мігрантів за 1990—2000 рр. збільшила­ся. Причому, зростання відбувалося за рахунок Північної Амери­ки та Австралії, де воно було на великому рівні. Разом з цим спо­стерігалося скорочення чисельності міжнародних мігрантів в Латинскій Америці та Азії. Нині міжнародна міграція вийшла зі стану епізодичного хвилеподібного розвитку і набула постійних та багатоманітних форм.

Розширився діапазон країн, населення яких бере участь у міг­раційних переміщеннях. У 1965 р. 90 % мігрантів було зосере­джено у 44 країнах світу, у 1990 р. така сама їх частка розподіля­лася між 55 країнами. За результатами дослідження Міжнародної організації праці (МОП), яким було охоплено 152 країни, протя­гом 1970—1990 рр. кількість держав-реципієнтів зросла з 39 до 67, країн-донорів — з 29 до 55, тих, з яких одночасно мігрує на­селення і вони його приймають — з 4 до 15. Тобто, розширення географії супроводжувалося урізноманітненням напрямків мігра­ційних рухів, а також їх складу та характеру: все менше домінує традиційне переселення на постійне проживання, натомість на­були поширення тимчасові, зворотні переміщення. Більш різно­манітним став склад міграційних потоків, передусім за рахунок участі у них жінок, молоді, висококваліфікованих спеціалістів.

Міжнародна трудова міграція в сучасних умовах набула хара­ктеру глобального процесу. Міграцією охоплено більшість країн світу. На кінець XX ст. кількість країн, залучених до міжнарод­ного міграційного процесу, істотно зростає, насамперед, за раху­нок Центральної та Східної Європи, а також СНД. Кількість міг­рантів, за даними ООН у 2002 р. становила 175 млн чол., у тому числі понад 30 млн чол. стали мігрантами внаслідок розпаду СРСР та Югославії. За прогнозами експертів, у найближче деся­тиліття кількість мігрантів, що приймаються розвинутими краї­нами, зберігатиметься на високому рівні (близько 2 млн чол. що­року). Це складає приблизно 3 % світового населення. Основ­ними країнами виходу мігрантів стануть Китай (300 тис чол.); Мексика (267 тис чол.); Індія (222 тис чол.); Філіппіни (184 тис чол.) та Індонезія (180 тис чол.).

Абсолютні розміри міграції звичайно характеризують значен­ня переміщення цього чинника виробництва у процесі інтернаці­оналізації продуктивних сил світового співтовариства. Але не менш важливою характеристикою міждержавного та внутріш-ньокорпоративного перерозподілу робочої сили в межах світово­го господарства є територіальна концентрація міграції та її спе­цифіка.

Якщо ж узяти до уваги оцінки тих фахівців із міграції, що притримуються широкого тлумачення самого явища міжнародної міграції, включаючи в нього економічних туристів, сезонних ро­бітників, маятникових мігрантів, нелегальних мігрантів і т. ін., то міжнародних мігрантів у світі нараховується до 1 млрд осіб. Це дає підставу говорити про формування своєрідної «нації мігран­тів», за чисельністю співставною з чисельністю найбільших країн світу.

Міжнародною міграцією охоплені, усі країни світу, що у тій або іншій мірі, задіяні у світових міграційних потоках. Якщо в 1965 р. у світі нараховувалася 41 країна з числом мігрантів більш 300 тис. чоловік, то в 2000 р. таких країн стало 66, причому, в 43 із них чисельність міжнародних мігрантів перевищувала 600 тис. чоловік.

При цьому, міграція трудових ресурсів із усіх форм міжнаро­дної міграції найбільшою мірою є взаємозалежною з процесами глобалізації світового господарства. Проведене Міжнародною організацією праці обстеження ситуації в області міжнародної трудової міграції в 152 країнах світу показало, що з 1970 по 1990 р. число країн-імпортерів трудових ресурсів зросло з 39 до 67, країн-постачальників трудових мігрантів — із 29 до 55, а чис­ло країн із «змішаним міграційним статусом» збільшилося з 4 до 15.

Глобалізація відіграє роль каталізатора в трансформації тра­диційних ролей країн у міжнародній міграції. Це виявляється подвійно. По-перше, коли транснаціональні корпорації і просто значні компанії переносять свої виробництва ближче до джерел дешевої робочої сили і районів споживання своєї продукції, їх­ньою ціллю є зниження витрат виробництва і відповідно зрос­тання прибутків. Проте якщо розглядати цей процес із позиції впливу на динаміку трудової міграції, то не можна не зауважити і протилежний процес — «прямування праці до вирівнювання заробітних плат». Мова йде про те, що, розміщаючи виробницт­ва в праценадлишкових країнах, з метою знизити міграційний приток відтіля, розвиті країни зштовхуються часом з оберненим результатом: залучення населення більш бідних країн до міжна­родних стандартів виробництва і споживання посилює мотива­цію переїхати в більш багаті країни. Так, за спостереженнями Петраса, мексиканці, отримавши виробничі навички на амери­канських підприємствах, розміщених у своїй країні, порахували, що вони можуть бути затребувані і на підприємствах у самих Сполучених Штатах, де оплата праці в декілька разів вище. По-друге, якщо країна, що традиційно відносилася до постачальни­ків робочої сили, включається в глобалізаційні процеси (напри­клад, через активне інвестування міжнародного капіталу, ство­рення на її території офшорних зон, виробництв транснаціо­нальних компаній і т. ін.), то створюються нові робочі місця і країна починає притягати трудові ресурси із сусідніх держав, перетворюючись у такий спосіб у країну-реципієнта. Так відбу­лося з багатьма країнами, економіка яких випробувала різке піднесення в останні десятиліття завдяки вкладенням трансна­ціонального капіталу в промисловість і сільське господарство (країни Південної Європи, Ірландія), нафторозробку (країни Ближнього Сходу) або у високотехнологічні галузі (Корея, Ма­лайзія, Сінгапур, Тайвань, Ірландія).

Ще декілька десятиліть тому, людина могла прожити все жит­тя в одному місті або селі, нікуди відтіля не виїжджаючи, і на­віть, не зустрічаючи серед своїх друзів, сусідів і знайомих жодно­го мігранта. У сучасному суспільстві, що глобалізується, така ситуація практично неможлива. Гнучкість поводження людей стає неминучим результатом глобалізації, що стосується не тіль­ки розвитку і поширення у світі сучасних форм виробництва, але, також, поліпшення транспортних умов пересування між країнами і доступності інформації.

Характерно, що в останні десятиліття активізація міграційного прямування у світі відбувається в умовах, коли країни призна­чення, якщо не закривають, то прикривають свої двері для інозе­мців, а суспільна думка в них набуває негативного відтінку сто­совно іммігрантів. Проте, обмежувальна політика приймаючих держав, фактично є не стільки заборонною, скільки селективною, насправді, не може зупинити потоки міжнародних мігрантів. І з економічної, і з демографічної точки зору приймаючі країни, ста­ли залежні від притоку мігрантів.

Далі роздивимося якісну зміну потоків міжнародної трудової міграції. Глобалізація трансформує якісну структуру потоків міжнародної міграції. У самому загальному виді зміни, що відбу­ваються, можна класифікувати за деякими ознаками:

За тимчасовими характеристиками міграційних потоків. З усіх видів і форм міжнародної міграції тимчасова трудова міграція протягом останніх десятиліть розвивалася найбільш динамічно. Це пов'язано, з одного боку, із поширенням і усе більшою досту­пністю засобів транспорту, що спрощують пересування людей і скорочують відстані між країнами і континентами. У цих умовах тимчасова робота за кордоном надається більш раціональній, чим постійної еміграції, оскільки означає менш матеріальні й емоцій­ні витрати. З іншого боку, глобалізація світового ринку праці по­требує більшої гнучкості міграційного поводження, що саме і може гарантувати тимчасова трудова міграція. Притягнення іно­земних робітників на тимчасовій основі також відповідає цілям міграційної політики розвинутих держав, які, власне, і складають «глобалізаційну еліту» і багато в чому визначають умови, на яких інші країни беруть участь у процесах глобалізації.

За кваліфікаційними характеристиками мігрантів. На ри­нках праці в розвинутих країнах, що у першу чергу і визначають напрямок і інтенсивність світових міграційних потоків трудових мігрантів, сформувався стійкий попит на працю іноземних робіт­ників на два кваліфікаційних «полюси»: на робітників низької кваліфікації і найвищої кваліфікації. Насамперед, це непрестижні робітники місця, що не потребують високої кваліфікації, із важ­кими умовами праці і низькою заробітною платою, — підсобні роботи в будівництві, сільському господарстві і на виробництві, а також у сфері суспільного сервісу і домашніх послуг. Ці види ро­біт уже фактично закріплені за мігрантами, так що можна гово­рити про те, що трудові мігранти не просто сформували визначе­ні анклави на ринках праці приймаючих країн, але перетворилися в структурний елемент глобального економічного режиму, на якому будується значною мірою економіка розвинутих держав, причому економічний і соціальний добробут цих країн усе біль­ше і більше залежить від притоку праці мігрантів (так, у Німеч­чині в 1990-ті рр. вираження «помічниця по будинку», «прибира­льниця» (die Putzfrau) і «польська прибиральниця» (polnische Putzfrau) стали практично вживатися як синоніми). Одночасно, розвинуті країни з успіхом покривають за рахунок мігрантів по­стійний дефіцит робітників сучасних професій, що потребують високої кваліфікації: вчених, вищих менеджерів, розроблювачів інформаційних технологій і т. д. Таким чином, спостерігається поляризація у відношеннях світового ринку праці до тимчасових трудових мігрантів у залежності від їхніх кваліфікаційних харак­теристик: для так називаних «фахових мігрантів», тобто вчених, вищого управлінського персоналу, інженерів і техніків, підпри­ємців створюються найбільш сприятливі умови для працевлаш­тування в країнах, що приймають, а у відношенні низькокваліфі-кованих робітників, потреба в яких також висока, проводиться жорсткий добір, що неминучий при існуючій величезній пропо­зиції.

За тендерними характеристиками. Традиційно вважалося, що абсолютна більшість трудових мігрантів — це чоловіки. Жін­ки, якщо і брали участь у потоках трудової міграції, то, переваж­но, як члени сімей мігрантів-чоловіків. Проте, вже на початку 1990-х рр. дослідниками було відзначено, що жінки складають не менше 50 % «самостійних» трудових мігрантів. Багато в чому це пов'язано зі структурними змінами у світовій економіці, що су­проводжують глобалізаційні процеси. Розвиток так називаної «економіки послуг» призвело до росту сфери послуг у структурі зайнятості розвитих країн і сформувало потребу, що постійно зростає, у жінках-мігрантах, зайнятих некваліфікованою працею зі сфери сервісу. Жінки-мігранти зосереджені в швидко розвину­тих в останні роки «нішах» ринку праці приймаючих країн. До таких «ніш» ставляться індустрія дозвілля і розваг (танцівниця в ресторанах, учасниця шоу-програм), сфера суспільних послуг (персонал готелів, барів, казино і т. п.), домашнє обслуговування (няньки, гувернантки, домробітниці) та інші послуги. Багато хто з цих видів зайнятості можна віднести до «сфер ризику». Таким чином, фемінізація міграційних потоків, ставши характерною ри­сою сучасного етапу розвитку міжнародної трудової міграції, од­ночасно означає тенденцію до маргіналізації великих груп мігра­нтів на світовому ринку праці та ставить проблему захисту прав трудових мігрантів у ряд пріоритетних задач національних і між­народних інститутів, що займаються міграцією.

У міжнародній міграції, як у дзеркалі, відбиваються усі най­більш гострі проблеми, що супроводжують сучасний процес гло­балізації. Це і збільшення розриву в економічному і демографіч­ному потенціалі розвинутих країн і країн, що розвиваються; це і зростання конкуренції на національних ринках праці приймаю­чих країн; це і посилення експлуатації трудящих мігрантів із боку роботодавців. Міграція і глобалізація надаються пов'язаними на­стільки складною системою взаємовідносин, що вони виступають не тільки як «взаємно провокуючі» процеси, але і як «проблема-тизуючі» один одного. У найбільш загальному плані, протиріччя між міграцією і глобалізацією виявляються в проблемі прав лю­дини. Право на вільне пересування, що не просто є одним з осно­вних прав людини, але також умовою розвитку процесів глобалі­зації, зіштовхується зі зберіганням контролю з боку держав над пересуванням людей для забезпечення оптимальної чисельності і складу населення країни.

Таким чином, об'єктивна тенденція посилення мобільності людей у пошуках можливостей кращого використання свого тру­дового потенціалу в глобалізованій економіці виливається в ірра­ціональні і вкрай неефективні форми розвитку міграції у світі, що супроводжуються появою величезних мас нелегітимних перемі­щень, криміналізацією міграції і маргіналізацією великих груп мігрантів.

Протиріччя, властиві періоду глобалізації, у міграційній сфері виявляються у виді перетворення міграції в глобально організо­ваний розгалужений міжнародний бізнес, що включає різномані­тні міграційні послуги, починаючи від допомого в одержанні ві­зи, до незаконної контрабанди і торгівлі людьми. У таких умовах регулювання міграційних потоків із боку приймаючих держав, може бути результативним тільки в тому випадку, якщо воно бу­де зорієнтоване не стільки на самих мігрантів, скільки на ті фор­мальні і неформальні інститути, що є результатом комерціалізації міграції і витягають із неї прибуток. Це означає, що регулювання міграції в умовах глобалізації стає можливим тільки при спільних зусиллях більшості країн світу (у першу чергу найбільш значних і найбільш розвинених із них), тобто, за допомогою багатосто­роннього міжнародного співробітництва.

Міграція пов'язана також з інтеграційними процесами. Розрі­зняють три моделі інтеграції: моністичну, плюралістичну та ін­терактивну. Перша з них характерна для тоталітарного суспільст­ва, де меншина підпорядковується і вимушено пов'язується з ін­тересами цілого. Плюралістична модель передбачає партнерські відносини, за яких співіснування партнерів можливе при збере­женні суттєвих для них рис. Нарешті, інтерактивна модель базу­ється на взаємовпливові, взаємному пристосуванні партнерів один до одного. Пошуки спільного відбуваються при повній по­вазі до відмінностей. Реалізація цієї моделі має привести до дося­гнення «єдності у різноманітності», що є найбільш бажаною пер­спективою для сучасних європейських суспільств і метою, яка проголошується Радою Європи.

Глобалізація виробничих процесів і поширення інформацій­них і комп'ютерних технологій призводить до уніфікації вимог до кваліфікації робітників, стандартів керування працею, до рос­ту ролі сучасних професій, для яких національна приналежність втрачає своє старе значення і географічні межі перестають бути реальним обмеженням при працевлаштуванні.

Вплив глобалізації світового господарства на міграційні процеси виявляється у формуванні принципово нової міг­раційної ситуації у світі, характерними ознаками якої стають:

безпрецедентне розширення масштабів міжнародної міг­рації;

якісна зміна міграційних потоків;

фемінізація трудової міграції;

структурна непереборність нелегальної міграції;

протиріччя між національним державним регулюванням міграційних потоків і транснаціональним, глобальним хара­ктером головної моделі розвитку, а також зростання і загост­рення інших протиріч, пов'язаних із міграцією;

перетворення міграції в глобально організований розга­лужений міжнародний бізнес, у тому числі кримінальний.

В останні десятиліття у світі виникло чимало загальноплане-тарних проблем, які безпосередньо стосуються долі всього людс­тва. Від їх своєчасного розв'язання залежить існування земної цивілізації, а забезпечити їх можна лише спільними зусиллями всіх країн і міжнародних організацій. До таких проблем належать відвернення світової ядерної війни, необхідність ефективної та комплексної охорони довкілля, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, продовольча, сировинна, енергетична та демогра­фічна проблеми, ліквідація хвороб, раціональне використання глибин світового океану та мирне освоєння космічного простору, проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.

Серед сучасних «мегатенденцій» у світовій економіці, які впливають на динаміку світової міграції можна визначити головні: глобалізація, інформатизація і зростання «інтелекту­альних» галузей економіки, демографічні зміни, лібераліза­ція, увага до екологічних проблем та безпеки життєдіяльності людини.

Глобалізація створює ситуацію, коли локальні проблеми, притаманні окремим країнам та регіонам, переростають у світові. Наприклад, вже зараз, під час першого етапу бойових дій в Афганістані, до Пакистану та деяких сусідніх країн (Узбекиста­ну, Таджикистану, Туркменистану) прибуло загалом біля 4 млн афганців, які покинули Афганістан із-за загрози життю. Оскільки ряд сусідніх країн, зокрема Індія та Китай, відмовляються при­ймати біженців з Афганістану, то з початком сухопутних опера­цій потік біженців посилиться і вони можуть сконцентруватися в наступних сусідніх країнах: Пакистан, Таджикистан, Туркменис­тан, Узбекистан. Внаслідок бойових операцій в Афганістані в пе­вній мірі можлива дестабілізація ситуації і в зазначених держа­вах, що може також призвести до озброєних конфліктів (зокрема з участю підрозділів Російської та Американської армій). В цей же час, все більш нестабільною стає ситуація в Пакистані, особ­ливо на фоні прикордонного збройного конфлікту з Індією. Мо­жливе розширення території бойових дій призведе до значного збільшення числа осіб, що будуть залишати територію збройних конфліктів і шукати більш безпечні регіони. Як це було вже у свій час у випадках збройних конфліктів у Молдові, Грузії, Нагі­рному Карабасі, Чечні, Узбекистані. Тому одним з безпечних та стабільних регіонів може стати Україна. Для вихідців з Афганіс­тану (яких в Україні за різними даними біля 20 тис. осіб) — Україна вже з часів Радянського Союзу — звичний і знайомий шлях пошуку притулку.

Таким чином, кількість осіб, що шукатимуть притулку вимі­рюватиметься мільйонами і певна їх частина, у пошуках найко-ротших шляхів до Європи, опиниться в Україні. Оскільки Європа вже застосувала ряд заходів по ужорсточенню візового режиму, в'їзду та перебування іноземців (особливо вихідців із зазначених країн), то не викликає сумніву, що значна частина осіб, котрі шу­кають притулку — осяде легально чи нелегально в Україні. Якщо військовий конфлікт розтягнеться в часі та розшириться терито­ріально — пошук притулку набуде масового характеру. Загальна ситуація ускладнюється тим, що сьогодні ще невідомі можливос­ті терористів щодо нанесення зворотних ударів по країнам блоку НАТО та тим країнам, що безпосередньо сприяють проведенню військових операцій (в першу чергу — сусідніх з Афганістаном).

В той же час, в офіційна позиція США щодо проведення анти-терористичних операцій допускає можливість проведення війсь­кових операцій і по відношенню до країн, що сприяють терорис­там. В першу чергу це може бути Ірак і Сирія. Навіть сама потенційна можливість проведення таких операцій вже посилює міграційні настрої у цілому ряді країн. Якщо такі операції будуть проведені — це посилить як кількість військових біженців в світі в цілому, так і ту їх частину, яка може обрати країною притул­ку — Україну. У даній ситуації країни Східної Європи за багать­ма ознаками можуть стати навіть привабливішими для пошуку притулку, ніж країни Західної Європи.

XX століття називають століттям біженців, У 1980 р. їхня кі­лькість у світі дорівлювала 9,6 млн, а у 1994 р. перевищила 27,4 млн чоловік. Змушена міграція придбала світовий характер, торкнувшись багатьох країн. Утворення самостійних держав у ряді випадків супроводжувалося переселенськими рухами вели­чезного масштабу. З колишніх колоній, що стали суверенними державами, як правило, емігрувало раніше проживаюче там біле населення. Утворення Ізраїлю його воєнні дії проти сусідніх держав призвели до виселення близько 3 млн чоловік, палестин­ських арабів. Політичні зміни у В'єтнаму, Кубі, Ефіопії, Афганіс­тану військові агресії і громадянські війни в ряді з цих держав викликали значні переміщення населення. Число біженців драма­тично зросло в 80—90-і роки. В Африці їхнє число наблизилося до 12 млн, в Азії перевищило 5 млн чоловік. Найбільше число біженців (5 млн) приходиться на вихідців з Афганістану. Великі маси камбоджійських біженців — 350 тис. — живуть у Таїланді, 100 тис. іракців — в Ірані, 100 тис. мьянмарців — у Бангладеш. У Європі нараховується близько 1,8 млн, біженців, а в США — 1 млн. Цивільні конфлікти в колишній Югославії створили саму глибоку кризу в русі біженців в останньому десятилітті. У середині 1992 р. там було понад 2,3 млн змушених переселен­ців, 0,5 млн з яких шукали притулок за кордоном. Великий потік біженців створив розвал СРСР — понад 6 млн чоловік.

Причиною загострення глобальних проблем, яка характеризує технологічний спосіб виробництва, є швидке зростання народо­населення, або демографічний вибух. Оскільки демографічний вибух супроводжується нерівномірністю зростання населення у різних країнах та регіонах, то у країнах, де найвищий приріст на­селення, а продуктивні сили розвинуті слабо, панують масовий голод, злидні. Так, темпи приросту населення в країнах, що роз­виваються, у XX ст. на 1,5 % перевищували темпи у промислово розвинутих країнах. Це стало однією з причин того, що в Азії, Африці та Латинській Америці майже 1 млрд осіб живуть в умо­вах абсолютної злиденності, приблизно 250 млн дітей хронічно недоїдають, від голоду і постійного недоїдання щорічно помирає понад 40 млн осіб. Демографічний вибух поглиблює продоволь­чу, екологічну, сировинну, енергетичну проблеми.

Важливою причиною загострення глобальних проблем, що розглядаються з точки зору речового змісту, є низький рівень впровадження ресурсо- та енергозберігаючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із загального обсягу природної ре­човини, що залучається у процес виробництва, форму кінцевого продукту набуває лише 1,5 %. З надр планети щорічно добувають майже 100 млрд тон руди, корисних копалин і будівельних мате­ріалів (по 25 тон на кожного жителя). Ці негаразди ускладню­ються проблемою нестачі ресурсів. Наприклад, у 1975 р. людство видобувало з надр Землі нафти в обсязі 3500 млн, т. умовного па­лива. З цієї кількості в США було спалено близько 1000 млн, т. Уявимо собі, що увесь світ вийшов на сучасний рівень спожи­вання нафти в США. Неважко підрахувати, що світовий видобу­ток повинен тоді зрости до 18 000 млн т умовного палива, тобто, щонайменше в п'ять разів. При такому рівні споживання ресурси земних надр будуть цілком виснажені за період від одного до трьох десятиліть. Чи потрібні тут коментарі? За іншими показни­ками (свинець, срібло) картина, навіть ще гірша. Таким чином, якщо ми забезпечимо всім жителям земної кулі можливість спо­живання енергії в тих кількостях, що сьогодні приходяться на се­реднього американця, то вже при житті нинішнього покоління світ буде змушений перейти на пайок Індонезії, а може бути і Папуа.

Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля і природного газу, призвело до того, що вміст вуг­лекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5 %, а за останні 150 років він зріс на 25 %, причому на 12 % — за останні 30 ро­ків. Найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які пра­цюють на вугіллі. Вони становлять 75 % усіх ТЕЦ і на їх частину припадає третина всіх викидів СО2. У пилогазових викидах міс­титься понаї 1400 шкідливих для людини речовин. Вміст двооки­су вуглецю в атмосферу зростає, тому температура земної повер­хні за останні сто років зросла на 0,6 %. Унаслідок цього підви­щився рівень світового океану на 10 %, а швидкість наступу оке­ану на сушу постійно прискорюється і становить 1,1 см за 10 років.

Причиною загострення глобальних проблем є також швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів, що су­проводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією. На 0,3 % території планети сконце­нтровано 40 % усього населення, нині існують десятки міст, кіль­кість мешканців яких перевищує 10 млн осіб. У майбутньому чи­сельність цих міст і їхніх мешканців зростатиме.

Нині у світі налічується понад 700 млн автомобілів. За останні 30—40 років забруднення середовища вихлопними газами зросло утричі. В пострадянських країнах у великих промислових цен­трах 60 % викидів припадає на автомобільний транспорт. Унаслі­док гіршої якості автомобілів у країнах СНД кожен із них вики­дає в повітря у 6 разів більше забруднених речовин ніж у країнах Європи. Особливо складна екологічна ситуація в Україні.

Все це свідчить про те, що таке складне сучасне явище, як міжнародна міграція, необхідно вивчати комплексно з ураху­ванням тенденцій притаманних світовій економіці. Взагалі міг­рація є одночасно і «матір'ю» і «дитиною» світових проблем і процесів.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

Демографічні проблеми людства.

Історичні передумови формування сучасних міграцій­них процесів в Україні.

Вплив структур міграціїна соціально-демографічні конфлікти.

Вплив міграції на соціально-культурний розвиток сус­пільства.

Демографічна ситуація в Україні.

Україна на світовому ринку трудових ресурсів.

Динаміка міграційних процесів в Україні.

Інтеграція українського ринку трудових ресурсів до світового ринку праці.

Історичне формування і поширення нелегальної міг­рації у світі.

10. Історичне формування міжнародно/інтелектуальної міграції.


Особливості впливу міжнародної інтелектуальної міграції на демографічну ситуацію у світі.

Вплив глобалізації та світових проблем людства на міграцію населення.

13.       Міграційні потоки в Україні.
14 Міграційні потоки з України.

Особливості міграції трудових ресурсів високої ква­ліфікації.

Світові центри міграції.

Глобалізація ринку праці та мобільність робочої сили.

Нелегальна міграція та тіньовий бізнес.

Глобалізація ринку праці та інформатизація світо-господарського розвитку.

Перспективи врегулювання процесів міграції.