6.11. Особливості впливу міжнародної інтелектуальної міграції на демографічну ситуацію у світі

Міждержавна міграція робітників інтелектуальної пра­ці, визначалась тими ж чинниками, причинами й умовами, що і міжнародна трудова міграція в цілому, але вона мала свою спе­цифіку. Це пов'язано з особливою природою інтелектуальної праці, особливістю мотиваційних установок високоосвічених мі­грантів, природним прагненням до максимальної реалізації свого творчого потенціалу, а також із володінням більшою інформаці­єю. Все це, у кінцевому рахунку, обумовлює більш високу поте­нційну мобільність осіб, що мають високий рівень освіти, і їхню кращу спроможність до адаптації новим умовам у країні в'їзду.

Серед специфіки міждержавної інтелектуальної міграції голо­вне значення мають фахові чинники: пошук можливостей фахо­вої самореалізації, прагнення працювати серед однодумців, брати участь у науково-технічному прогресі. Як і у відношенні міжна­родної трудової міграції в цілому, тут також діють притягуючі чинники (нові можливості, що відчиняються в іншій країні — і фахові, і матеріальні) та чинники, що виштовхують (несприятли­ві економічні умови, низька оплата праці, збідніння інтелектуа­льного середовища і т. п.).

В сучасних умовах, при існуючих розходженнях у рівнях оплати інтелектуальної праці в передових країнах, у порівнянні з постсоціалістичними і державами, що розвиваються, основним стимулюючим чинником міграції є економічний чинник. Оклади, наприклад, українських вчених академічних інститутів у набага­то разів менше зарплати їхніх американських колег. Для молодих наукових співробітників це розірвання складає не менше 15— 20 разів, при цьому рівень споживчих цін в Україні складає не менше 70 % від рівня цін у США. Дані по Індії говорять про те, що висококваліфіковані спеціалісти в області комп'ютерних і інформаційних технологій можуть розраховувати на Батьківщині на заробітну плату в 100—120 разів меншу, ніж наукових цен­трах США або Канади. Цим, у першу чергу, пояснюється той факт, що Індія є найбільшим у світі «постачальником» спеціалі­стів цієї фахової групи на світовий ринок праці. Явно занижена ціна (і престижність) інтелектуальної праці в постсоціалістичних і країнах, що розвиваються, служить важливим стимулом для міждержавної міграції професіоналів. Цей чинник здається тим більше істотним, що він накладається на виникаюче протиріччя між рівнем розвитку особистості, її потребами і потенційними можливостями, з одного боку, і можливостями їхнього задо­волення в даному конкретному середовищі — з іншою. Коли людина дійде висновку, що розв'язати це протиріччя можна, лише перетнувши державний кордон, — наступає акт міграції. При цьому мотивація мігранта частіше усього являє собою спо­лучення двох цільових настанов: забезпечення фахових інтересів і задоволення потреби в забезпеченні гідних матеріальних умов

Економічне положення країн-донорів інтелектуальних кадрів, як правило, несприятливе: має місце дефіцит бюджету, інфляція, недостатні витрати на науку й освіту, слабкий попит на інтелек­туальні кадри через відставання наукомістких галузей. Навіть якщо для того, щоб запобігти виїзду з країни висококваліфікова­них спеціалістів, уряди країн-донорів підвищать їхню заробітну плату, але результати їхньої праці не будуть затребувані, в силу відсталої структури економіки і відсутності державного інтересу до розвитку науки і практичного освоєння її досягнень, інтелек­туальні робітники не одержать можливості самореалізовуватися і все рівно будуть шукати інші шляхи здійснення своїх творчих можливостей, зокрема, шляхом міграції в іншу країну.

Країна донор інтелектуальної міграції багато втрачає. Напри­клад, вартість яка створювалася однією одиницею складної робо­чої сили в США (у 90-ті роки XX ст. перевищувала 400 тис. дол., а інженера — 800 тис. дол., то при виїзді таких спеціалістів держава-експортер несе відповідні збитки. Ще більше втрачає країна у разі виїзду кандидата або доктора наук, оскільки підготовка доктора наук за міжнародними оцінками обходиться в 1—1,5 млн дол.

У разі роботи емігранта за спеціальністю на відповідні суми зрос­тає величина національного багатства країни-імпортера (оскільки людино-працівник є основною формою національного багатства). Надалі в процес: використання складної робочої сили, експлуатації її фізичних, розумових, організаторських здібностей ця частка зро­стає. Наприклад, через відсутність роботи, низьку заробітну плату та низький рівень життя, протягом 1996—1999 рр. з України виї­хали 700 докторів і кандидатів наук, чверть з яких — перспективні спеціалісти молодше 40 років. Втрачаючи людський капітал поді­бної високої якості, держава несе величезні збитки, втрачаючи пе­рспективи швидкого розвитку. Натомість країна, до якої емігрува­ли вчені, не витрачається на підготовку науковців, яка коштує значних грошей, одержує їх готовими. Великий інтелектуальний потенціал України починає працювати на інші держави.

В даний час, ряд держав, стурбованих відтоком висококвалі­фікованих спеціалістів за кордон, — Італія, Іспанія, Індія, Пів­денна Корея, Іран, Сирія, Індонезія, Угорщина — починають зу­силля по створенню матеріальних і фахових умов для національних кадрів на Батьківщині. Уряди цих країн залучають національний і іноземний капітал для фінансування науково-дослідних центрів, своєрідних наукових анклавів, де вчені мо­жуть реалізувати свої ідеї і, звідси, вести повноцінне творче жит­тя. Створення таких «інкубаторних» умов розумно тільки при тій умові, що одночасно буде відбуватися трансформація економіч­ної системи країни убік розвитку найбільше передових галузей, що пред'являють попит на новітні технології. У іншому випадку ці наукові анклави загинуть і стануть джерелом «відпливу розу­мів», як тільки буде припинене або сильно скорочене державне фінансування. СРСР має багатий досвід існування аналогічних закритих наукових міст, де висококваліфіковані кадри знаходи­лися в елітних, у порівнянні з іншим населенням, умовах оплати і постачання. Дослідження, що проводилися в цих містах, дійсно створили славу радянській науці в області фундаментальних на­ук, ядерної енергетики, космонавтики, військової техніки. Проте економічна криза, багатократне скорочення фінансування і зник­нення гарантованого попиту фактично зруйнувало ці осередки науки. Саме ці колись закриті наукові міста стали основними ре­гіонами відтоку висококваліфікованих кадрів в області природ­них наук в закордонні країни в 1990-х рр.

Умови міждержавної інтелектуальної міграції визначаються, насамперед, станом міжнародного і національних ринків праці, співвідношенням на них попиту і пропозиції по визначених про­фесіях. Найбільшим попитом користуються спеціалісти в науко­вих дисциплінах, що визначають основні тенденції розвитку су­часної теоретичної та прикладної науки і технологій, а також ті що забезпечують адаптацію наукових відкриттів до потреб роз­витку галузей економіки, подальшої модернізації технологічної бази розвитку суспільства в цілому. Інноваційна діяльність спи­рається на результати фундаментальних наукових досліджень в області фізики, математики, обчислювальної техніки, біології, хімії, медицини, космічних досліджень. Відповідно, представни­ки цих наукових дисциплін є найбільш затребуваними на світо­вому ринку праці.

Характерно, що мігранти-професіонали, на відміну від неква-ліфікованих і низькокваліфікованих мігрантів, у набагато мен­шому ступені покладаються на міграційні мережі, засновані на родинних або національних зв'язках. Для їхнього міграційного пересування по світі, набагато важнішими є зв'язки з колегами і колишніми друзями по освіті, якої б національності вони не були. Виникають міграційні мережі нової якості, в основі яких поляга­ють освіта і професіоналізм, у той час як національна приналеж­ність розмивається.

Говорячи про сучасні тенденції розвитку світового ринку нау­кових кадрів, не можна не відзначити, що потоки висококваліфі­кованих мігрантів мають різноманітний напрямок. Крім стійкого потоку інтелектуальної міграції з держав, що розвиваються, у розвиті, існує також значна по обсягу міграція професіоналів між розвитими країнами, а також потік робітників інтелектуальної, творчої праці з розвитих країн у ті що розвиваються. Останній пов'язаний, по-перше, із тим, що серед держав, що розвиваються, є такі, що спроможні забезпечити високий рівень прибутку висо­кокваліфікованим спеціалістам із розвитих країн і зацікавлені в «імпорті» західних учених, викладачів, лікарів. До цієї групи країн можна віднести «багаті» нафтовидобувні країни Перської затоки, нові розвиті країни Південно-Східної Азії. По-друге, прямування висококваліфікованих кадрів із розвитих країн у ті, що розвиваються пов'язано з розширенням діяльності транснаці­ональних корпорацій у напрямку ринків збуту, про що буде до­кладно сказано нижче.

Міждержавна інтелектуальна міграція може розглядатися як природний процес, що сприяє світовому обміну знаннями та най­більш повному використанню існуючого у світі інтелектуального потенціалу. Завдяки спільній роботі представників різних науко­вих шкіл відбувається з'єднання різноманітних наукових підхо­дів (тих, на яких мігрант вихований у своїй країні, у своїй науко­вій школі, і тих, що він освоює в країні в'їзду), що дає високі на­укові результати. Тому є закономірним, що іноземні спеціалісти причетні до 90 % усіх нових відкриттів, розроблених у США за останні півстоліття.

Пострадянській науці властивий стиль мислення, що характе­ризується глибокою теоретичністю і широтою охоплення пред­мета дослідження, а також тісним зв'язком загальнононаукового і філософського підходів. Будучи сполученим із раціоналістичним, технократичним західним стилем, він нерідко дає видатні резуль­тати.

Те ж можна сказати про вчених з Азії (Китаю, Японії, Індії), що процвітають не тільки в прикладних наукових досягненнях, що добре відомі (наприклад, японські досягнення в телевізійної, відео-, аудіотехніці, комп'ютерних технологіях), але також у фу­ндаментальній науці. Західна логіка і раціоналізм у сполученні зі східним типом мислення, заснованому на уяві, інтуїції, викорис­танні яскравих зорових уяв, робить азіатських спеціалістів перс­пективними вченими і чудовими викладачами вищої школи, що активно використовується тими ж Сполученими Штатами: 25 % викладачів природних і технічних дисциплін в університетах США — іноземці зі східних країн.

У той же час інтелектуальна міграція використовується розви­тими країнами світу як інструмент у конкурентній боротьбі за побудову постіндустріального інформаційного суспільства. У сучасному світі, де знання, науковий прогрес стають найваж­ливішою самостійною продуктивною силою, притягнення інте­лектуальних ресурсів з інших країн може забезпечити не просто перевагу на шляху соціально-економічного розвитку, але змінити співвідношення сил у світі, що глобалізується.

У останні роки в роботах західних економістів усе частіше зу­стрічаються заклики переглянути концепцію «відпливу розумів», яка вже протягом 40 років характеризує основну закономірність міждержавної інтелектуальної міграції у світі. Замість пропону­ється концепція «обміну розумами» (brain exchange) або «цирку­ляції розумів» (brain circulation).

Приводом для такої переоцінки є, з одного боку, активізація міграційних потоків інтелектуальної міграції з більш розвитих країн у менш розвиті, будь то в якості співробітників транснаціо­нальних корпорацій, міжнародних організацій або в якості само­стійних висококваліфікованих спеціалістів. З іншого боку, захід­ними дослідниками звертається увага на той факт, що між­народна міграція відчиняє перед спеціалістами, наприклад, в га­лузі інформаційних технологій з Індії нові можливості, що не може їм надати їхня власна країна. Для Індії «виробництво» спе­ціалістів для світового ринку комп'ютерних і інформаційних технологій також означає зміна її ролі на світовому ринку праці, збільшення прибутків від експорту такого роду робочої сили і, відповідно, підвищення престижу країни.

Безсумнівно, на світовому ринку праці відбуваються серйозні зміни, пов'язані з глобалізацією світового господарства. Одним із наслідків цих змін є збільшення масштабів і ролі міжнародної мі­грації висококваліфікованих кадрів, залучення в цю міграцію усе більшого числа країн. Доти, поки міграція професіоналів носить тимчасовий характер, вона може вважатися однозначно позитив­ним явищем, що сприяє поширенню знань, взаємозбагаченню спеціалістів із різних країн від спільної роботи, виникненню но­вих спільних досягнень у галузях, що мають принципове значен­ня для розвитку світової економіки.

Той факт, що серед країн, що розвиваються, виділилася група держав, яким удалося домогтися високих темпів економічного росту, перебудувати свою економіку відповідно до законів індус­тріального товариства і залучити іноземні капітали й іноземних спеціалістів для забезпечення подальшого прогресу в економіч­ній і соціальній галузях, означає, що поділ країн на «багаті і бід­ні», «розвиті і що розвиваються» не є разом і назавжди даним. Ці країни можуть уже розгорнути потоки трудової міграції таким чином, щоб одержувати від світового ринку праці найбільшу ко­ристь. Більш того, може бути, саме завдяки прямуванню капіта­лів і іноземних спеціалістів у ці країни ними були досягнуті на­стільки вражаючі успіхи. Так, у Сінгапурі зараз працюють більш 70 тис. іноземних професіоналів і менеджерів, що багато в чому визначають дійсний і майбутній розвиток основних галузей еко­номіки країни, у той час як найбільше трудомісткі виробництва перекладаються, наприклад, у сусідню Малайзію.

Проте процес «обміну розумами» аж ніяк не заперечить «від­пливу розумів» із країн, що розвиваються. «Відплив розумів» ви­никає тоді, коли тимчасова трудова міграція робітників інтелек­туальної праці набуває безповоротного характеру, а це означає втрату назавжди країнами-донорами частини свого інтелектуаль­ного потенціалу, що частіше усього вкрай негативно позначаєть­ся на перспективах їх науково-технічного й економічного розви­тку. Також необхідно враховувати, що притягнення «чужих розумів» стало основним принципом імміграційної політики ос­новних розвитих країн світу. У імміграційних законах основна перевага для бажаючих в'їхати на постійне місце проживання да­ється особі, що володіє високим рівнем кваліфікації в тих облас­тях, що є пріоритетними. Про який же рівноцінний «обмін» може йти мова, якщо тільки фінансові втрати країн, що розвиваються, від безповоротної міграції спеціалістів, по оцінках ООН, за останні 30 років перевищили 60 млрд долл., а збиток тільки одні­єї Росії від еміграції спеціалістів, по оцінці Комісії Ради Європи, складав у 1990-х рр. щорічну суму в розмірі 50 млрд долл.?

Таким чином, признаючи значення концепції «обміну розума­ми» для розвитку світової економіки, що глобалізується, у той же час ще рано відмовлятися від концепції «відпливу розумів», оскі­льки непоправні втрати великого числа країн від цього процесу фактично означають багатоміліардний виграш інших країн, що призводить, у кінцевому рахунку, до посилення економічної не­рівності у світі і підриває концептуальні і практичні основи стій­кого розвитку.

Наступним чинником впливу на демографічну ситуацію у світі постає факт зміни потоків міжнародної інтелектуальної міграції.

Розширення діяльності транснаціональних корпорацій у світі, створення філій і відділень, розподіл виробництва і збуту при­зводить до формування в цих корпораціях «внутрішніх ринків праці», що не знають державних меж і фактично не підпадають під контроль урядів.

Переміщення діяльності корпорації в ту або іншу країну су­проводжується переміщенням туди персоналу: вищих менедже­рів, спеціалістів, фінансових директорів і т. д. Для співробітників корпорації привабливість міграції полягає не стільки в можливо­сті переїзду в якусь визначену країну, скільки в можливості про­сування по службі. Як правило, можливості для кар'єрного росту в «периферійних» відділеннях корпорації вище, чим у її штаб-квартирі або головній компанії. Тому так багато молодих співро­бітників американських або західноєвропейських компаній від­дають перевагу почати кар'єру у відділеннях, розташованих, скажемо, у Китаї, Росії, Малайзії, Нігерії і т. д.

По оцінці Ради по розподілу зайнятості США, 190 найбільших американських компаній, що мають філії і відділення за кордо­ном, спрямовують для роботи туди від 1 до10 американців і, крім того, наймають значну кількість представників третіх країн (тобто не американців і не жителів тієї країни, де розташоване відділення компанії). Більшість американських працівників — приблизно третина — працює в азіатських країнах, насамперед, у нафтових і будівельних компаніях на Ближньому Сході, прибли­зно така ж частка припадає на європейські країни, декілька мен­ше — на країни Латинської Америки. Усього в середині 1990-х рр. транснаціональні корпорації США мали більш 35 тис. амери­канського персоналу в інших країнах.

Інший приклад — Японія, корпорації котрої також тяжіють до розширення своєї діяльності за рубежем. Інвестиції в закордонні філії електронних, машинобудівних, комп'ютерних японських компаній супроводжуються потоком японських менеджерів і спеціалістів, що забезпечують роботу компанії в іншій країні, здійснюють фінансовий і технологічний контроль, а також забез­печують упровадження корпоративної політики і психології в ді­яльність усіх підрозділів. Між 1989 і 1999 р. кількість японців, зайнятих у японських багатонаціональних компаніях за кордо­ном, збільшилося з 37 до 49 тис. чоловік. Японські компанії роз­ташовують свої філії переважно в сусідніх країнах Південно-Східної Азії — Малайзії, Тайланді, Тайвані і т. д., де робоча сила відносно дешева й у той же час існує визначена культурна й етні­чна близькість із Японією.

Робота в транснаціональних корпораціях не просто дає досвід і можливість просування по службовим східцям. Наявність до­свіду роботи в транснаціональних компаніях, участь у здійс­нюваних ними програмах фахового підготування персоналу, у спільних міжнародних програмах стає для співробітників цих компаній свого роду «візитною карткою» при подальшо­му працевлаштуванні, відкриваючи для них двері великого бізнесу. Кваліфікаційні сертифікати деяких найбільше значних компаній цінуються часом вище, ніж університетські ступені.

Міжнародні служби з набору персоналу, що спеціалізуються на працевлаштуванні висококваліфікованих кадрів, є важливою посередницькою ланкою на світовому ринку праці. Як правило, ці фірми спеціалізовані і працюють із визначеним колом країн або професій. Транснаціональні корпорації в пошуках необхідно­го персоналу усе більш тісно взаємодіють з агентствами по пра­цевлаштуванню, оскільки самостійний пошук важкий і неперед­бачений, а великі бази, що мають, дані агентства можуть у найкоротший термін гарантувати необхідну кількість робітників потрібної кваліфікації в потрібному місці.

Таким чином, необхідно відзначити, що сучасна ситуація з міжнародною інтелектуальною міграцією суттєво змінилася у порівнянні з її станом на момент світового поширення. Якщо в середені-кінці ХХ ст. був сформований її сталий напрямок у ви­

Країни, що


гляді розвинутих країн — країн Європи — США, то зараз можна спостерігати умовний кругооберт, який зачіпає розвинуті краї­ни — країни Європи — США — ТНК, та частково повертається до розвинутих країн, рис. 6.8.

У останнє десятиліття XX ст. стало очевидним, що зростання продуктивності праці, на якому засновується поступальний роз­виток світової економіки, в усе більшому ступені стає залежним від застосування новітніх технологічних досягнень в економіці. Досягнення в області мікроелектроніки, інформатики і телекому-нікацій не тільки стимулювали розвиток економіки, вони змінили основу виробництва, забезпечивши зсув від безпосереднього ви­робничого процесу убік «інформаційної економіки».

Найбільші транснаціональні корпорації, що діють в області інформатики, — Microsoft, Sun Microsystems, Apple — створили широкі можливості для ТНК розширювати свою діяльність, не­зважаючи на географічні і політичні межі. Це призвело до не­безпечного зростання попиту на кваліфікованих спеціалістів в галузі інформаційних технологій: системних і структурних про­грамістів, фахівців із технічної підтримки, веб-дизайнерів, ме­неджерів по інформаційному забезпеченню. Оскільки комп'ю­терна техніка уніфікована, це неминуче призвело до інтернаціо­налізації персоналу, зайнятого її розвитком, забезпеченням і удосконаленням.

Університети світу, що мають факультети інформатики, обчи­слювальної математики і кібернетики, фактично стали єдиною глобальною мережею підготування спеціалістів в області інфор­маційних технологій і супутніх галузей для світового ринку пра­ці. Професіонали цього сектору є найбільш мобільним рядом сві­тової робочої сили і в даний час складають основну частину тимчасової кваліфікованої робочої сили, використовуваної в роз­витих країнах. Так, у США в 2000 р. із 461 тис. тимчасово пра­цюючих у країні іноземних спеціалістів половина була зайнята на робочих місцях, що мають відношення до комп'ютерної техніки. Серед прибулих у США по візі Н-1В, тобто «професіонали, спе­ціалісти високої кваліфікації», 55 тис. чоловік були вихідцями з Індії, а далі з великим відривом йшли Великобританія (6,6 тис. чоловік), Китай, Японія і Філіппіни. Індія зайняла в останні роки лідируюче положення у світі як «постачальник» висококваліфі­кованих спеціалістів в області інформаційних і комп'ютерних технологій на світовий ринок праці. Ця категорія трудових міг­рантів міцно зайняла перше місце серед мігрантів з Індії на робо­ту за кордон, не рахуючи «традиційних» некваліфікованих мігра­нтів. Попит на індійських програмістів високий у різних регіонах світу. Так, у Великобританії в період між 1995—1999 рр. мало місце подвоєння числа виданих дозволів на роботу мігрантам з Індії, причому 54 % із них були прийняті на роботу в комп'ютерній індустрії. За даними ЕІТО — Європейської обсер­ваторії інформаційних технологій, у Великобританії в 2003 р. не­стача представників професій, пов'язаних з інформаційними тех­нологіями, оцінюється в 620 тис. чоловік. Високий попит на індійських спеціалістів також у Сінгапурі, Гонконгу і ряді інших країн Південно-Східної Азії. Нестача спеціалістів сфери інфор­маційних технологій призвела навіть до того, що багато країн пом'якшили свої міграційні закони у відношенні тимчасовий міг­рації кваліфікованих кадрів саме цього фаху. Тобто, почала фор­муватися нова тенденція — розвинуті країни хочуть поширювати не взагалі трудову міграцію, а саме інтелектуальну трудову міг­рацію в корисному для себе напрямку.