6.9. Історичне формування і поширення нелегальної міграції у світі

За останні роки проблема нелегальної міграції вийшла за межі окремих держав і перетворилася на світову: вона є реаль­ною загрозою для громадської безпеки, сприяє зростанню зло­чинності, поширенню небезпечних захворювань, обумовлює під­пільний ринок праці. У міжнародних документах найбільш уживаним є визначення, прийняте на Міжнародній конференції з питань народонаселення і розвитку (1994) і використане в Про­грамі дій Женевської конференції з питань міграції на просторах СНД 1996 р. — незаконні мігранти — це особи, які перебувають у невизначеному стані і не відповідають вимогам щодо в'їзду, перебування чи здійснення економічної діяльності, встановленим державою, в якій вони знаходяться. Термін «незаконні мігранти» використовується без шкоди для визначення статусу біженця»

Однією з відмітних рис, що характеризують сучасну міжнаро­дну міграцію населення, є зростання масштабів нелегальної міг­рації, що перетворюється на світову проблему. На початку 90-х років ХХ ст. в Європі перебувало від 2 до 4,5 млн нелегалів, у США — від 6 до 13 млн, в Японії — до 300 тис., у Малайзії — близько 500 тис., у Росії — від 500 тис. до 1 млн, в Україні — до 100 тис.

Близько третини потоку міжнародної міграції у світі зараз не контролюється. Причина цього криється в наростанні протиріччя між залученням все більшої кількості людей у міграційні пере­міщення, природному зростанні мобільності населення, глобалі­зації світу та жорсткості імміграційних режимів в основних при­ймаючих країнах, найбільш привабливих для мігрантів.

Історія нелегальної міграції свідчить про те, що вона з'яв­лялася й росла в масштабах там і тоді, де й коли ставилися обме­ження та заборони на шляху легальних форм міграції.

Найбільш яскравим прикладом є США, де вже перші закони обмеження міграції в 1920-і рр. привели до появи нелегальної мі­грації. Створена в 1934 р. служба прикордонного контролю була орієнтована, у першу чергу, на припинення нелегальної міграції з Канади й Мексики. Однак масова хвиля нелегальної міграції на­крила Сполучені Штати в другій половині 1960-х рр., коли під тиском американських профспілок була скасована двостороння угода між США й Мексикою про залучення мексиканської робо­чої сили. Протягом двох десятиліть, відповідно до цієї угоди, ме­ксиканські робітники легально приїжджали для роботи в аграр­ному секторі південних штатів США. Міграція цих робітників відповідала інтересам обох країн, оскільки забезпечувала деше­вою робочою силою господарства американських фермерів і да­вала заробіток сотням тисяч мексиканських жителів в умовах ви­нятково гострої проблеми відносного перенаселення (безробіття в Мексиці в 1960-і рр. досягало 20—40 %). У Мексиці сформува­лася певна верства людей, життя й благополуччя яких (а також членів їхніх родин) залежали від можливості їхньої роботи в су­сідній країні. Тому коли в 1965 р. угода не була продовжена, ті мексиканці, які мали намір виїхати на заробітки в США, вже не могли змінити своїх намірів, і однаково в'їхали в країну, але — нелегально. Про масштаб нелегальної міграції в США з Мексики свідчать дані Служби імміграції й натуралізації США — голо­вного федерального органу, відповідального за координацію й практичне здійснення імміграційної політики: якщо в 1960 р. у Сполучені Штати в'їжджали приблизно 25 тис. мексиканців­нелегалів, то в 1975 р. їхнє число зросло до 680 тис. чоловік. Про ріст нелегальної міграції мексиканців можна судити й за статис­тикою їхніх арештів і депортації назад у Мексику: в 1970— 1974 р. зі США було вислано більше 2,3 млн мексиканців проти 150 тис. в 1960—1964 р. Усього за період з 1925 по 1995 р. у США було затримано більше 30 млн мігрантів, що порушили імміграційне законодавство. У наш час у США чисельність неле­гальних мігрантів становить більше 5 млн чоловік. Причому ця цифра залишається стабільною, незважаючи на досить твердий прикордонний контроль, суворі міри відносно роботодавців, що наймають нелегальних робітників, проведені кампанії по легалізації незаконних мігрантів і т. д.

Досвід країн Західної Європи також свідчить про те, що вве­дення обмежувальних заходів відносно легальної міграції має своїм результатом ріст масштабів нелегальної міграції. Коли піс­ля кризи 1973 р. практично всі західноєвропейські країни, що ра­ніше проводили політику «відкритих дверей» у відношенні іно­земної робочої сили, спробували закрити двері своїх держав для мігрантів, незабаром стало зрозуміло, що потік міграції зупинити неможливо. Використовуючи різні канали (особи, що шукають притулок; «економічні біженці»; в'їзд по туристичній візі або не­легальне перетинання кордону), мігранти з Азії, Африки, а в 1990-х рр. і зі Східної Європи, виявляються в благополучних країнах Європейського Союзу, де розраховують знайти (і знахо­дять!) роботу в неформальному секторі економіки. Навіть пів­денно-європейські держави, які ще зовсім недавно самі були по­стачальниками своєї робочої сили на європейському континенті, до кінця 1990-х рр. стали центрами притягання нелегальних міг­рантів. Сотні тисяч нелегалів перебувають на території Португа­лії й Греції, більш ніж в 1,5 млн оцінюється чисельність нелега­льних мігрантів в Італії й Іспанії. У Франції й Німеччині число нелегальних мігрантів перевищує 4 млн і цілком порівняно із чи­сельністю легально проживаючих у цих країнах іноземців.

Нелегальна міграція дестабілізує національний ринок праці, призводить до масових порушень прав мігрантів, створює вог­нища напруженості в місцях концентрації нелегалів, негативно впливає на кримінальну обстановку в країні. Нелегально зайняті мігранти виключені зі сфери офіційного працевлаштування й відповідно — оподатковування, що наносить прямий фінансовий збиток приймаючій державі. Той факт, що нелегальна міграція часто сполучена із кримінальною діяльністю — контрабандою, проституцією, наркотрафіком, нелегальною торгівлею зброєю й т. д. — дає підстави розглядати її в контексті погроз національній безпеці країни. Все це не може не викликати занепокоєння тих країн, які зіштовхуються із проблемою нелегальної імміграції.

Нелегальна міграція й тіньовий ринок праці виявляються вза­ємно стимулюючими факторами: нелегальних мігрантів залуча­ють ті країни й галузі, де поширена тіньова зайнятість, і, одноча­сно, нелегальна міграція сприяє розширенню тіньового ринку праці, оскільки забезпечує наявність дешевої, безправної робочої сили, готової на кожну, у тому числі й кримінальну роботу зара­ди заробітку.

Згадуване вище обстеження нелегальної зайнятості в Нідерла­ндах привело дослідників до висновку, що масштаб нелегальної зайнятості іноземців безпосередньо залежить від частки трудомі­стких сфер зайнятості з важкими, шкідливими умовами, перева­гою ручної, рутинної, низькооплачуваної й некваліфікованої пра­ці, непривабливої навіть для місцевих безробітних. При цьому, незважаючи на досить тверді заходи відносно роботодавців, що використовують нелегальну робочу силу, зберігається тенденція до росту нелегальної зайнятості в окремих галузях, насамперед легкої й металообробної промисловості.

Теза про те, що нелегальна міграція є особливою формою міжнародної трудової міграції, підтверджується тим фактом, що місця концентрації легальних трудових мігрантів, як правило, збігаються з місцями концентрації нелегалів. Втім, нелегальна зайнятість більшою мірою пов'язана з тимчасовими формами працевлаштування й зосереджена поза офіційним ринком праці, у тому числі в різних сферах тіньової економіки. Найчастіше неле­гальні мігранти опираються на ті ж етнічні міграційні мережі, які виступають посередником при міграції й найманні на роботу ле­гальних мігрантів. Сформоване в багатьох містах світу етнічний поділ праці є для нелегальних мігрантів, свого роду гарантією працевлаштування.

У той же час, дешевина праці нелегальних мігрантів і відсут­ність яких-небудь зобов'язань роботодавців стосовно них (що за­безпечує економію на витратах виробництва й відповідно підви­щення конкурентоспроможності підприємств) підтримує стійкий попит на нелегалів на ринку праці.

Останні десятиліття XX ст. відзначені появою спеціальних за­конів, націлених на подолання або регулювання нелегальної міг­рації в більшості розвинених країн світу, які і є основною метою нелегальних мігрантів. Так, у США «Акт про імміграційну рефо­рму й контроль» 1986 р. передбачав право на легалізацію (надан­ня офіційного дозволу на проживання) тим нелегальним мігран­там, які вже перебували в країні, одночасно із твердими заходами проти нелегальних мігрантів, що знову прибувають у країну, і санкціями відносно роботодавців, що незаконно використають іноземну робочу силу.

Практично у всіх європейських країнах в 1990-х рр. були при­йняті закони, спрямовані на боротьбу з нелегальною міграцією й нелегальною зайнятістю. Заходи протидії нелегальної міграції передбачаються головним чином по наступних напрямках: поси­лення прикордонного контролю, насамперед на зовнішніх грани­цях Шенгенського простору; припинення діяльності злочинних організацій, що займаються контрабандним переправлянням міг­рантів у Європу; застосування санкцій до перевізників, тобто транспортним компаніям, які ввезли нелегального мігранта по суші, воді або повітрю; посилення відповідальності іноземних громадян за незаконне перебування в країні; посилення введення адміністративної й кримінальної відповідальності підприємців за використання нелегальної робочої сили; посилення міжнародно­го співробітництва країн призначення нелегальних мігрантів, а також їхня взаємодія із країнами походження й транзиту нелега­льних мігрантів.

Нелегальна міграція перебуває в центрі уваги імміграційних служб і правоохоронних органів багатьох розвинених держав, на її подолання направляються значні фінансові й матеріальні ре­сурси, розробляються все нові методи протидії. Однак дані по нелегальній міграції свідчать про те, що тенденція росту числа незаконних мігрантів зберігається. По оцінці Міжнародної орга­нізації праці, «незважаючи на зусилля, що вживаються головни­ми країнами, які використовують іноземну робочу силу, число стихійних мігрантів залишається досить значним, а якщо підійти до цього питання в плані всього світу, то ця міграція є правилом, а не виключенням». Цей висновок був зроблений майже 30 років тому, і за минулий час нелегальна міграція не тільки не скоротила­ся, але, навпаки, істотно зросла, прийнявши глобальний характер.

Постає питання: чому ефективність адміністративних, законо­давчих і інших мір проти нелегальної міграції виявляється насті­льки низкою? Чому, незважаючи на спроби країн скоротити не­легальну міграцію, вона продовжує зростати? Відповідь на це питання проста і складна одночасно.

Вигідність використання дешевої праці нелегалів, які в чин­ність свого безправного положення піддаються самій жорстокій експлуатації, є основним стимулом і причиною поширеності цьо­го явища в сучасному світі. Вигідність наймання нелегалів для роботодавців очевидна: економія на витратах виробництва насті­льки значна, що вона далеко перекриває можливі штрафи за по­рушення трудового законодавства. Однак нелегальна міграція, як не парадоксально це звучить, виявляється вигідною й для держа­ви: якщо не в загальнонаціональному масштабі, то на рівні окре­мих галузей і регіонів, де частка нелегальної зайнятості велика, вона виявляється «міцно вбудованою» у національну економіку. Хоча це не визнається офіційно, проте, використання праці неле­галів дозволяє стримувати зростання цін на національному ринку товарів і послуг і підвищує конкурентоспроможність продукції цілих галузей на міжнародному ринку. Економічні наслідки від повної ліквідації нелегальної зайнятості можуть виявитися не­сприятливими для цілих галузей і порушити рівновагу економіки країни в цілому. Існує обґрунтований сумнів у тому, що робочі місця, зайняті нелегалами, можуть бути перерозподілені на офі­ційному ринку праці й зайняті місцевими робітниками при тому ж рівні оплати праці.

Крім того, не будучи включеними в сферу прямого оподатко­вування, нелегальні мігранти, проте, беруть участь у надходжен­нях податків у бюджет приймаючої країни, оскільки їхні підпри­ємства, що наймають, виплачують непрямі податки державі, і податки ці включені в заробітну плату мігрантів. У той же час, нелегальні мігранти практично не користуються соціальною під­тримкою держави, не одержують яких-небудь допомог і пільг. Таким чином, нелегальні мігранти являють собою «чистих плат­ників податків» і, тим самим, становлять економічну вигоду при­ймаючої держави.

Настільки неоднозначне розуміння економічних наслідків не­легальної міграції змушує основні приймаючі країни більш гнуч­ко підходити до пошуку можливостей впливу на неї. На місце колишньої непримиренної позиції «нелегалів у країні бути не по­винно» приходить розуміння неминучості цього явища. Відпові­дно міграційна політика, крім твердих каральних мір (жорсткість режиму в'їзду, депортація нелегалів, санкції проти роботодавців), у ряді країн доповнюється мірами, спрямованими на легалізацію статусу незаконних мігрантів. Суть цієї стратегії полягає в на­данні можливості одержання офіційного посвідчення на прожи­вання та дозволу на роботу тим нелегальним мігрантам, які «до­вели» свою корисність країні, проробивши в ній кілька років.

Загальнонаціональні кампанії з легалізації незаконних мігран­тів, або, так звані, міграційні амністії, регулярно проводяться в багатьох країнах. У США відповідно до програми легалізації де­яких категорій нелегальних мігрантів, прийнятої в рамках імміг­раційного закону 1986 р., було амністовано близько 3 млн неле­галів. У Європі практика амністування нелегальних мігрантів найпоширеніша в державах Південної Європи: за останні 20 ро­ків в Іспанії було проведено 5 міграційних амністій, в Італії — 4, у Португалії — 3, у Греції — 2, причому число легалізованих мі­грантів у всіх цих країнах зростало від однієї компанії до іншої і обчислювалося сотнями тисяч чоловік. Умовою легалізації є на­явність роботи або пропозиції від роботодавця про готовність на­йняти мігранта на законних підставах. У результаті останньої ка­мпанії в Португалії в 2001—2002 рр. було легалізовано 170 тис. трудових мігрантів, з них більше половини із країн Центральної й Східної Європи, у тому числі майже 7 тис. росіян. Для того щоб легалізуватися, досить було з'явитися в поліцію з контрактом від роботодавця, сплатити 85 дол. за реєстрацію й одержати посвід­чення на проживання. Регулярно проводять кампанії по легаліза­ції мігрантів країни Азії — Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Латин­ської Америки — Аргентина, Чилі та ін.

У той же час, є країни, які категорично відмовляються від міг­раційних амністій: Німеччина, Японія, Австралія. Уряди цих країн вважають, що легалізація незаконних мігрантів є стимулом для нових хвиль нелегалів, які можуть розраховувати у такий спосіб мігрувати в економічно більш розвинені країни.

Міжнародний досвід в області боротьби з нелегальною мігра­цією свідчить про те, що в умовах сучасного демократичного су­спільства, заснованого на ліберальній традиції, й досі не знайде­но дійсно ефективного інструменту, що дозволяє звести нанівець нелегальну міграцію. Це не означає, однак, що від боротьби з не­легальною міграцією варто відмовитися. Бездіяльність у цій об­ласті може підсилити й закріпити ті негативні явища, які немину­че супроводжують нелегальну міграцію: порушення прав мігран­тів, розростання кримінального сектору, виникнення конфліктів на етнічному ґрунті.