6.8. Інтеграція українського ринку трудових ресурсів до світового ринку праці

Зростання відкритості українського суспільства неми­нуче призводить до все більшого втягування України в міжнаро­дний обмін робочою силою. Перехід до міжнародної економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Однією з важливих рис його становлення є різкий ріст міграційних проце­сів як у країні, так і за її межами. Посилення територіальної мі­грації населення обумовлений такими причинами:

структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею ростом безробіття, процесами роздержавлення власності і приватизації, що супроводжуються збільшенням мобільнос­ті капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливом;

нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, істот­ними відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі й у місті, у різних регіонах країни;

різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регі­онах;

інтенсифікацією міграційних процесів на національній основі;

розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Становлення ринкових методів відбувається в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному й політичному жит­ті. Міжнародна трансформація економіки України здійснюється вкрай непослідовно і безсистемно, що призводить до росту нега­тивних явищ, поглиблення господарського хаосу.

Почуття постійного занепокоєння в населення країни викли­кають два фактори, що загрожують його фізичній й економічній безпеці: безпрецедентний ріст бандитизму і наближення масово­го безробіття.

Об'єктивних умов для швидкого подолання сформованої ка­тастрофічної ситуації в даний момент немає. Можливості держа­ви полегшити людям фінансові й матеріальні проблеми обмеже­ні, у першу чергу через величезний дефіцит державного бюд­жету.

Оцінюючи нову для України проблему безробіття, необхідно враховувати один важливий урок, що випливає з досвіду західних країн: довго триваюче безробіття приховує високу соціальну не­безпеку. Зростання армії безробітних призведе не тільки до вели­ких матеріальних і психологічних втрат, і збільшення витрат держави, а й до повної дискваліфікації безробітних, що позбавить їх шансів знайти роботу.

Досягнення в найближчий період оптимальної зайнятості є для України нездійсненним завданням, і насамперед, тому, що якість робочої сили не відповідає суспільним потребам.

Проблема масового безробіття і зубожіння широких верств населення може бути частково вирішена за рахунок міграції, виї­зду частини населення України за її межі в пошуках роботи і за­собів проживання. Не секрет, що у зв'язку з постійним погіршен­ням соціально-економічної і морально-психологічної ситуації в Україні еміграційні настрої в населення зростають. Однак, якщо раніше основним мотивом еміграції був етнічний, то останнім часом таким став економічний фактор.

Після зняття штучних перешкод на шляху возз'єднання ро­дин, кількість емігрантів з України зросла, дуже швидко. Але достовірно невідома кількість емігрантів, що виїжджають за ко­рдон на постійну або тимчасову роботу. Половина тих, хто оде­ржує дозвіл на виїзд, у період поїздки за приватними запрошен­нями намагаються влаштуватися на роботу, їх можна віднести до категорії напівлегальних мігрантів, тому що одержавши пра­во на виїзд у ту або іншу країну, вони не мають при цьому до­зволу на одержання роботи, однак нелегально все-таки її одер­жують.

Міграційні потоки суттєво вплинули на зміни етнічного скла­ду населення країни. Більшою мірою емігрували євреї, німці, угорці, греки. За даними статистики, з 95,4 тис. осіб, що залиши­ли Україну в 1990 р., 92 % виїхали в Ізраїль. У 1987 р. дозвіл на виїзд за кордон на постійне місце проживання одержали 6,8 тис. громадян України, у 1988 р. — 17,7 тис., у 1989 — 50 тис., у 1990 — 95,4 тис. У 1991 р. цей показник упав до 50 тис. осіб. Стабілізація і зменшення кількості осіб, що виїжджають за кор­дон на постійне проживання свідчить, з одного боку, про істотну вичерпність ресурсів етнічної міграції, а з іншого боку — про по­силення обмежуючої імміграційної політики країн-реципієнтів. У 1995 р. чисельність емігрантів з України становила 420 тис. осіб (у 1994 р. — 550 тис. осіб). У країни далекого зарубіжжя на­правляється кожен п'ятий виходець з України. Протягом 1996— 2000 рр. найбільша кількість вихідців з України, за даними Держ-комстату, направилася в Росію (798,0 тис.), Ізраїль (101,6 тис.), США (69,0 тис.), Німеччину (49,7 тис.). Загалом, у найближчій перспективі можна чекати безпрецедентного відтоку за кордон продуктивної робочої сили з усіх регіонів України, що загрожує підривом трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, нау­ки, культури, освіти, медицини. Тому визначимо основні факто­ри масової трудової еміграції:

• велика різниця в умовах життя і рівнях заробітної плати в Україні і країнах Заходу;

відсутність перспектив професійного росту для більшості здатних людей;

економічна нестабільність у країні і невизначеність шляхів виходу з неї;

відсутність безпеки громадян.

На жаль, Україні не вдасться уникнути не тільки від'їзду про­стої робочої сили, а й «відпливу розумів», причому в більшості випадків безповоротно. Економічні і професійні мотиви «відпли­ву умів» ґрунтуються на невдоволенні фахівців не тільки матері­альним становищем, а й їхнім статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю цілком реалізувати творчі можливості.

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава — експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх при­близно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців.

Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з України — Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом — і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені краї­ни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояль­ністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візо­вих режимів в окремих країнах (зокрема — Росія, Чехія тощо), де переважно працювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Канаду, країни Близького Сходу тощо.

У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Мол­дови, Китаю, В'єтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном — у промислово­сті, будівництві, сільському господарстві.

Міграція робочої сили для України на даний час має переваж­но негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфікова­ні спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Відїджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня квалі­фікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без будь яких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.

Водночас, грошові перекази працівниками-емігрантами інозе­мної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів пі­сля повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організа­цію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє форму­ванню ринкових відносин.

З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особли­во нелегальної) необхідне провадження системи внутрішніх за­ходів: створення робочих місць, розширення іноземного інвесту­вання, тощо; зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії на­шим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.

Сьогодні міжнародна міграція робочої сили перетворилася на істотний економічний, соціальний і гуманітарний фактор розвит­ку як країн походження, так і приймаючих. Кожна зі сторін, що бере участь у процесі обміну трудовими ресурсами, намагається одержати для себе конкретну користь. Що стосується України, то її найближчим часом очікує, швидше за все, участь країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці. Однак у цій якості Україна може одержати ряд економі­чних вигід:

по-перше, знизити рівень безробіття і пом'якшити таким чином соціальну напруженість у суспільстві;

по-друге, значну частину заробітної плати емігранти бу­дуть перелічувати на Батьківщину, що поповнить валютний фонд країни (кошти, що пересилаються на Батьківщину, складають за різними оцінками, 25—30 млрд дол. США);

по-третє, розроблені МОП рішення дають Україні право порушувати питання про одержання компенсації за підготов­ку робочої сили від країн — можливих користувачів її трудо­вими ресурсами.

Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий фактор надходження в Україну нових технологій, досвіду роботи, пере­будови професійної і кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного залучення до умов світового ринку.

Однак, очевидно і те, що масовий відтік продуктивної робочої сили, особливо вчених і фахівців, нанесе Україні істотний еконо­мічний, інтелектуальний і моральний збиток. Від'їзд кваліфіко­ваних кадрів, молодих фахівців негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується змуше­ним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їхнім ослабленням.

Міграційна політика України повинна ґрунтуватися на міжде­ржавній угоді з країнами — потенційними користувачами нашої робочої сили. Такі угоди, крім правової й соціальної захищеності співвітчизників за кордоном (тих, що збережуть українське гро­мадянство), повинні передбачати планомірний, цілеспрямований добір наших земляків, їхню професійну підготовку і перепідгото­вку на місці, до від'їзду за кордон, передбачати умови проживан­ня і, як уже зазначалося, компенсацію за підготовку кадрів на­шою державою (витрати на виховання, освіту, оздоровлення тощо). Важливою функцією молодої української дипломатії по­винен стати захист інтересів громадян України за кордоном, не­залежно від того, в якій країні вони знаходяться.

Направлення громадян України на роботу в іноземні країни проводиться державною службою зайнятості відповідно до Угод про взаємне працевлаштування громадян. Урядом України укла­дені угоди про трудову діяльність і соціальний захист громадян, які працюють за межами своїх держав, з урядами Польщі, Чехії, Росії, Білорусі, Молдови, Латвії, Словакії, Вірменії і В'єтнаму.

Необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посере­дництва по найманню українських громадян на роботу за кордон. Такі біржі брали б на себе функцію підбору робочих місць, скла­дання контрактів, гарантували б дотримання угод приймаючою стороною.

Міграція — це двосторонній процес. Експортуючи власну ро­бочу силу, Україна неминуче буде імпортувати іноземну робочу силу. Впровадження у виробництво закордонних технологій, освоєння «ноу-хау», створення СП, їхня участь у приватизації стануть причиною напливу через кордон бізнесменів, менедже­рів, комерсантів та інших фахівців.

Можливі канали припливу іммігрантів:

по-перше, повернення на Батьківщину частини тих украї­нців, що живуть і працюють у Росії, інших країнах СНД;

по-друге, рееміграція патріотично налаштованих предста­вників далекого зарубіжжя, що проживають у Північній і Південній Америці, Австралії та інших країнах світу;

по-третє, запрошення за необхідності на роботу фахівців і робочих кадрів з різних країн Європи, Азії, Америки за ліцен­зіями. Поки Україна використовує працю іноземних працівників у тих галузях виробництва, де у зв'язку з тяжкими умовами праці відчувається недолік робочих рук. Це металургія, швейна, сукон­на, взуттєва, вугільна, машинобудівна та деякі інші галузі. У середині 90-х рр. кількість іноземних громадян, що працювали на підприємствах України, становила близько 23 тис. осіб. Крім того, за неофіційними даними, на даний момент в Україні пере­буває близько 500 тис. нелегальних іммігрантів. За офіційними даними, у 2000 р. на території іноземних держав тимчасово пра­цювали понад 33 тис. громадян. Водночас біля 6 тис. іноземців працювали в Україні.

по-четверте, в'їзд біженців, що рятують свої життя, а та­кож повернення раніше депортованих народів (кримських татар, німців). Щодо повернення на Батьківщину кримських та­тар, то цей процес відбувається активно: у Крим уже повернулося 170 тис. татар, а загалом очікується близько 300 тис.

Таким чином, інтеграція українського ринку трудових ресур­сів до світового ринку праці можлива завдяки всебічному обліку тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм і особливостей, а також механізмів її регулювання. А між­народна трудова міграція залежить від: ситуації на ринку праці України, від ситуації на ринку праці приймаючої країни, бар'єрів на виїзді з України, бар'єрів на в'їзді в іншу країну, ситуації що­до допомоги з боку України її громадянам за кордоном, інтегра­ційних намірів України, інтеграційних намірів інших країн та за­гальними тенденціями на світовому ринку праці.