6.7. Динаміка міграційних процесів в Україні

Від чіткості та продуманості міграційної політики за­лежить подальший розвиток і ефективність трудової міграції в Україні, визнання та престиж держави у світі. Слід зазначити, що вирішальна роль у регулюванні інтенсивних міграційних потоків


належить управлінню соціально-економічними факторами, тобто умовами життя і трудової діяльності людей, що можуть змінюва­тися в результаті відповідного перерозподілу капітальних вкла­день, фонду заробітної плати, суспільних форм споживання. За­лежно від джерела фінансування вони можуть мати оперативний і довгостроковий характер. Основними серед них є розподіл і структура робочих місць, регіональні відмінності у максималь­них розмірах особистого підсобного сільського господарства, си­стема матеріальних пільг за безперервний стаж роботи на підпри­ємстві або в галузі, тривалість робочого дня і режим праці, забезпеченість житлом, рівень транспортного, медичного, побу­тового та культурного обслуговування, територіальні відмінності у структурі споживання населення, організація шкільного на­вчання, забезпеченість населення закладами соціальної інфра­структури, обсяг і благоустрій житлового фонду, стан навколиш­нього середовища тощо.

Далі наведемо інформацію про міграційну ситуацію на держа­вному кордоні України, згідно даним сайту Державного комітету України у справах національностей та міграції.

На державному кордоні збільшилися міграційні потоки через державний кордон України, зокрема по каналах легального в'їзду. Протягом 2002—2006 років на территорию України в'їхало понад 34 000 000 іноземців і осіб без громадянства, з них: у 2002 року — 2 477 701 іноземців і осіб без громадянства; у 2003 році — 4 414 445; у 2004 році — 8 367 915; у 2005 році — 14 291 158; у 2006 році — 9 043 886. Не виїхало з України 123 140 чоловік із країн — постачальників нелегальних мігрантів,

з них протягом: 2002 року — 23 495, 2003 року — 28 989, 2004

року — 24 993, 2005 року — 29 407, 2006 долі — 26 054., рис. 6.1.


Подпись: 158
Подпись: 9 043,886

Подпись: 29,407
Подпись: 26,054

16 000 000 14 000 000

12 000 000

10 000 000

8 000 000 6 000 000 4 000 0002 2 000 000 0


14 291

8 362,915

"Г23-495

24993

4 414,445 477,701

495 28,989


 

В'їхало

Не виїхало


2002    2003    2004    2005   7 міс

2006

Рис. 6.1. Рух іноземців і осіб без громадянства через територію України


Наступною тенденцією є збільшення спроб перетнути дер­жавний кордон України нелегально минаючи пункти пропуску. Протягом 2002—2006 років прикордонним відомством України виявлене близько 52 тис. незаконних мігрантів. З них: затримано за порушення державного кордону — близько 16 тис. осіб; за­тримано за порушення правил перебування в Україні — 5,5 тис. іноземців; відмовлено в пропускові через державний кордон — 29,3 тис. осіб, рис. 6.2.

При цьому, загальною тенденцією є збільшення затримок не­законних мігрантів на державному кордоні України. Відбувається збільшення потоків нелегальних мігрантів із країн пострадянсь­кого простору і відповідне збільшення їхньої частини в загальній кількості незаконних мігрантів. Протягом 2002—2006 років істо­тно збільшилася кількість незаконних мігрантів із країн колиш­нього СНД, насамперед, громадян Молдови, Грузії і Вірменії. З початку 2006 року збільшується кількість громадян Азербайджа­ну, рис. 6.3.


рВ

е з

зА

Рис. 6.3. Динаміка незаконних мігрантів із країн колишнього СНД

Також спостерігається збільшення кількості незаконних міг­рантів, що в'їжджають в Україну з метою постійного проживання з порушенням порядку в'їзду (зокрема, громадяни Узбекистану, Туркменістану і Молдови), рис. 6.4.


-2031


3253 1548


1406 1112


1297


1137


810


 

■189' л

6    5 4


593 703

118

«•25"'

о

О >г

З в-

аа мв

749

о

но        ан

ман      имго

м У      р о

риСУ  атсь

атП      Зв

ЗД


Зс

Рис. 6.4. Динаміка кількості незаконних мігрантів, що в'їжджають в Україну з метою постійного проживання з порушенням порядку в'їзду


Ця ситуація погіршується збільшенням кількості незаконних мігрантів, що не виїхали з України після закінчення терміну пе­ребування на її території. Протягом 2002—2006 років не виїхало з України більш 123 тис. іноземців і осіб без громадянства з кра­їн — постачальників незаконних мігрантів (більшість — грома­дян Азербайджану, Білорусії, Вірменії, Грузії, Молдови, Росії, Угорщини, Узбекистану). Місце їхнього перебування невідоме.

Окрім цього спостерігається збільшення кількості іноземців і осіб без громадянства, що в'їжджають в Україну з приватних причин (по запрошенням родичів або третіх осіб), рис. 6.5.


15000000 ,


14




Подпись: 6 249 916

10000000

5000000


8 601 231


 

службова

туризм

приватна


 

0

2002     2003     2004     2005 2006

Рис. 6.5. Розподіл іноземців, які в'їжджають на територію України за метою їх перебування

Слід відзначити наступні особливості міграційного руху: мая­тникова трудова міграція розповсюджена серед жителів прикор­донних з Росією і Молдовою областей (зокрема в Луганській, Донецькій, Сумській та Чернігівській областях); громадяни України здійснюють трудову міграцію здебільшого в країни Єв-росоюзу; збільшилась кількості іноземців, що порушили терміни перебування в Україні при виїзді з території держави;

Взагалі протягом 2002—2006 років виявлено під час виїзду 2,7 млн іноземців, що порушили термін перебування в Україні (більшість — громадян Пакистану, Сирії, Індії, Лівії, Лівану, Ту­реччини). Розглянемо використання особливостей законодавства України для легалізації незаконних мігрантів на території держави. Основні шляхи легалізації незаконних мігрантів в Україні:

зміна статусу перебування;

одержання легалізованих в Україні документів до при­буття в Україну;

звертання з клопотанням про надання статусу біженця;

звертання іноземців в органи МВС України з клопотан­ням про продовження терміну перебування на території України (наприклад, у 2002—2006 роках органами МВС був продовжений термін перебування в Україні 25 472 іноземцям (у 2004 — 25 472, у 2005 — 61 066, у 2006 — 32 300 осіб).

Окремим питанням постає проблема шукачів притулку та біженців в Україні. Значну частину міжнародних міграційних потоків, до яких залучилася Україна, становлять люди, які зму­шені мігрувати не з власної волі. Кількість біженців, тобто осіб, які перебувають за межами власних держав і не можуть або не бажають користуватися їх захистом внаслідок переслідувань або обгрунтованого побоювання переслідувань за ознаками раси, на­ціональності, громадянства, релігії, належності до певної соціа­льної групи чи політичних переконань, постійно зростає. Якщо після закінчення Другої світової війни, коли Організація Об'єд­наних Націй, вважаючи проблему біженців однією з центральних у повоєнному світі, створила Управління Верховного Комісару ООН у справах біженців (УВКБ ООН) як допоміжну установу Генеральної Асамблеї, підмандатними новоствореній організації вважалися 1 млн біженців та переміщених осіб в Європі, то на початок 80-х р. у світі нараховувалося вже 8 млн біженців. У 1991 р. цей показник становив майже 17 млн, у 1995 р. досяг максимальної величини — 27 млн. У 1996 р. вперше було зафік­совано його зниження — осіб, підмандатних УВКБ ООН налічу­валося тоді 26,2 млн. На січень 2000 р. їх було 22,3 млн.

Далі роздивимося ситуацію яка склалася з біженцями в Украї­ні. Україна ухвалила перший Закон «Про біженців» у 1993 р. та почала виконувати його у 1996 р. До 2001 р. близько 5 100 шука­чів притулку отримали статус біженця. Станом на 1 січня 2005 року 2 459 біженців продовжували проживати в Україні. Бі­льшість з них походять з Афганістану (1 290 осіб чи 52.5 %), 28.8 % — з країн колишнього Радянського Союзу (709 осіб, у то­му числі 188 з Чеченської Республіки РФ), 13 % (318 осіб) є аф­риканськими біженцями з Конго (96), Судану (69), Ефіопії (33), Анголи (30) та інших країн Африки. Також в Україні прожива­ють 40 біженців з Сирії (1.6 %), 38 біженців з Іраку (1.5 % зага­льної кількості біженців), 27 біженців з Ірану та 37 біженців з ін­ших країн Близького Сходу, Азії чи Європи.

За станом на 1 січня 2006 року в Україні було 2346 біженців. їх структура розподілу по країнах виходу мала наступний вигляд, рис. 6.6 та 6.7.


Розподіл біженців по країнах виходу

станом на 1 січня 2006 року



Країни Європи

Країни Азії

■ Країни Африки

Інші країни


 

Рис. 6.6. Структура розподілу біженців по країнах виходу станом на 01.01.2006 р.

Країни виходу більшості біженців


станом на 1 січня 2006 року 1213

Близько трьох четвертих серед дорослих біженців — чоловіки (1 372), близько 25 % — жінки (462). Приблизно 31 % (625) від усіх біженців — діти до 17 років, у той час як літніх біженців (75) — менше 3 %.

Близько 45 % визнаних біженців живуть у місті Києві (943) чи Київській області (167), близько 25 % — у Одесі (610). Інші 22 % живуть у Харкові (198), Львові (92), Запоріжжі (74), Полтаві (51),

Вінниці (47), Хмельницькому (39) та Чернівцях (34). Ще 8 % жи­вуть у 16 інших регіонах України — також переважно у містах.

Щороку близько 1200—1400 осіб звертаються по притулок в Україні, дехто — через колишні зв'язки з країною, дехто — міг­руючи через Україну до Європейського Союзу. Цим пояснюється те, що більшість заяв про надання статусу біженця припадає на місто Київ та Закарпаття. На сьогодні близько 2 300 осіб чекають рішень виконавчих органів чи судів у своїх справах щодо надан­ня притулку. Протягом 2004 року, в Україні по притулок зверну­лися 1 364 особи з наступних країн: Афганістан — 320, Пакис­тан — 146, Бангладеш — 120, Індія — 103, Палестина — 72, Ірак — 69, інші країни Азії — 114, Російська Федерація — 126, інші країни СНД — 97, країни Африки — 191, інші країни — 6. Але слід визнати, що багатьом особам, які звернулися на отри­мання статусу біженця, відмовлено як таким, що не відповідають цьому статусу.

Слід зазначити, що всі іноземці та особи без громадянства, які звертаються до органів міграційної служби з клопотанням про надання їм статусу біженця, мають проходити обов'язкове меди­чне обстеження на предмет виявлення серед них хворих на не­безпечні захворювання, зокрема туберкульоз та СНІД. Це сприяє своєчасному лікуванню як самих хворих, так і недопущенню по­ширення хвороб серед населення, запобіганню спалахів можли­вих інфекцій. Так, відповідно до Закону України «Про біженців» та постанов Кабінету Міністрів України від 22 червня 1994 р. № 428 «Про створення органів міграційної служби в України», та від 04.04.2000 р. № 603 «Про утворення Державного департамен­ту у справах національностей та міграції « на підставі розпоря­дження Одеської облдержадміністрації від 25 квітня 2000 р. № 285/А — 2000 «Про створення в Одеський області пункту тимчасового розміщення біженців», за погодженням із Міністер­ством юстиції України та Міністерством фінансів України, було створено пункт тимчасового розміщення біженців. Медико-санітарне обслуговування осіб, розміщених у пункті забезпечу­ють відповідні територіальні лікувально-профілактичні та саніта­рно-епідеміологічні заклади органів охорони здоров'я за направ­ленням адміністрації пункту. У пункті функціонує медпункт з ізолятором для осіб, щодо яких є підстави вважати їх хворими або носіями збудників інфекційних хвороб. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про біженців», «Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я» Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та

Севастопольська міські державні адміністрації при зверненні ор­ганів міграційної служби забезпечують обов'язкове медичне об­стеження, у разі необхідності лікування осіб, щодо яких прийня­то рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, та яким надано такий статус. Стосовно цього Міністерством охорони здоров'я України на ви­конання доручення Прем'єр-міністра України від 21 липня 2001 р. № 10146/3 щодо приведення законодавчих актів у відпо­відність із Законом України «Про біженців» розроблено: наказ МОЗ України від 04.03.02 № 82 «Про затвердження порядку про­ведення обов'язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця», зареєстрований у Мін'юсті 22.04.02 № 379/6667.

Зараз слід виокремити збільшення кількості іноземців, що піс­ля юридичної допомоги з боку неурядових організацій зверта­ються за придбанням статусу біженця в Україні і звільняються з місць тимчасового утримання органів охорони кордону. Так про­тягом 2003 року звільнено з місць тимчасового утримання і пере­дано органам міграційної служби 287 іноземців, у 2004 — 262, у 2005 — 954, а в 2006 році — 513 осіб.

За останні роки міграційні процеси в Україні набули принципово нового характеру та якості, змінилися пріоритети. Внаслідок відпли­ву сільських мешканців до міст сформувалися системи з високою концентрацією міського населення. Водночас у сільській місцевості в багатьох регіонах розширюються межі слабо заселених територій, виводяться з господарського обігу значні площі земель. Багаторіч­ний відплив сільської молоді до міст України та за її межі визначив деформацію всіх демографічних структур і процесів у сільській міс­цевості, що супроводжувалося збільшенням частки осіб пенсійного віку, зростанням смертності, скороченням народжуваності, знижен­ням природного приросту сільського населення. Взагалі, міграція населення в межах України та до інших країн, за деякими винятка­ми, характеризується зміною її напрямів і географічних зв'язків.