6.4. Вплив міграції на соціально-культурний розвиток суспільства

Соціально-культурний розвиток суспільства, насампе­ред, залежить від моральності населення. Моральність узагаль­нює тисячолітній досвід виживання людства у вигляді вимог і правил, що обмежують одні та допускають інші форми прояву активності індивідів. Сфера моральності — реальне життя. Осно­вний орієнтир моральності — збільшення тривалості і підвищен­ня якості життя людей шляхом регулювання взаємин індивідів там, де їхні життєві спонукання приходять у зіткнення і проти­річчя. І в тій мірі, у якій сферою моральності є життя, поняття моральності несумісне з поняттям абсолютної волі — тільки з волею відносною. Справжня моральність має загальнолюдський характер. Вона фіксує те загальне, що є у всіх, і відходить від групових інтересів і устремлінь. Напроти, аморальне поводження звичайно орієнтоване не на загальне, а на приватне. У кожному типовому випадку такого поводження завжди виявляється який-небудь приватний критерій, можливість функціонування якого пояснюється відсутністю у індивідів, що керуються ним, одного або декількох із представлених нижче підстав морального пово­дження. Головна підстава морального поводження — правильно сформована потреба людини в іншій людині, що реалізується шляхом спілкування. Ознакою правильно сформованої потреби людини в іншій людині є ситуація, коли вона одержує задоволен­ня тільки від спілкування з людьми, що знаходяться в рівному, спокійному настрої або ж налаштованими радісно, і, напроти, отримує незадоволеня від спілкування з людьми неврівноваже­ними або налаштованими сумно. Тим самим, піклуючись, по суті, про свій власний психічний стан, індивід буде прагнути будувати свої взаємини з навколишніми таким чином, щоб довкола нього створювалася спокійна, доброзичлива атмосфера. І, якщо потреба людини в іншій людині сформована вірно, то стає природним на­ступний психічний механізм моральної регуляції поводження: скривдити іншого — значить скривдити самого себе, тому що сприймаючи реально або уявляючи, за результатами своєї діяль­ності, стан скривдженого, людина буде випробувати аналогічний психічний стан. Справді, моральним поводження є тільки тоді, коли людині боляче заподіяти біль іншому, а не тоді, коли вона знає обмеження, які перешкоджають здійсненню нею аморальних вчинків. Невільним є і той, у кого, в силу недоліків виховання, сформувалися такі риси, як заздрісність, схильність до ненависті, ревнощів, різного роду психічних комплексі (комплекс неповно­цінності). Нерідко вони мають потребу в спеціалізованій (психіа­тричної) допомозі, хоча і займають високе суспільне положення.

Якщо індивід досягає покращання свого положення усередині країни, то відбувається це, звичайно, за рахунок його власних зу­силь, хоча при цьому, в тім або іншому ступені, можуть стражда­ти інтереси інших людей. Коли ж індивід мігрує, він споконвічно прагне скористатися благами місця міграції, що створював не він і не його предки. Він споконвічно їде «на готове», розраховуючи одержати побільше. І якщо він «розраховується» за це подолан­ням труднощів самого процесу міграції, то розплачується не пе­ред «аборигенним» населенням, яке від факту його міграції нічо­го не одержує, а нерідко виявляється ще і притиненим. Перелі­чимо деякі з моральних проблем мігрантів, які суттєво впли­вають на соціально-культурний розвиток суспільства.

1.         Прагнення, бажання, готовність мігрантів жити в борг
за рахунок «аборигенів» і ресурсів займаної ними території —
споконвічно аморальна їхня риса. Прибувши в «благополучне»
місце, вони попадають «на все готове» і прагнуть одержати як-
найбільше. Прибувши на нове місце, мігрант вступає в конкурен-
тні відносини з «аборигенами» на ринку праці. У благополучних
країнах — Європи, Сполучених Штатах після багаторічної боро-
тьби трудящих з роботодавцями склалися визначені правила,
принципи і рівень оплати працівників тих або інших категорій.

2.         Мігранти порушують законодавчі положення щодо
оплати праці своєю готовністю одержувати менше і тим зни-
жують шанси «аборигенів» на ринку праці. Часом мігранти бі-
дують, і про це нерідко говорять, оскільки мігранти — помітна
категорія індивідів. Але чому рідше говорять про проблеми ко­рінних мешканців тієї або іншої території? Невже, у порівнянні з мігрантами, вони — люди другого сорту? Особливо голосно вміють заявляти про себе діаспори як найбільш активне і життє­здатне міграційне явище. Взагалі мігранти погіршують умови оплати праці «аборигенного» населення. Це ще одна риса амора­льності міграції, причому вона носить «об'єктивний» характер: самим мігрантам не можна дорікати в тім, що вони погоджують­ся на більш низьку оплату праці, а нерідко включаються в ті види діяльності, що непривабливі для місцевого населення. Одним з мотивів заохочення міграції в країни Заходу є жадібне прагнення підприємців збивати середній рівень оплати праці, користуватися більш дешевою робочою силою. Про етичні наслідки такої стра­тегії вони, мабуть, не задумуються.

Прибувши на нове місце й обживши його, мігранти, як правило, починають посилено розмножуватися — за рахунок цього ростуть і компактні їхні поселення, і частка в змішано­му населенні. Коли число мігрантів досягає визначеного рівня, вони починають відчувати свою силу і стають здатними на масо­ві виступи, беруть участь у «хвилюваннях», здатні на силовий вплив на навколишніх. Тенденція мігрантів до посиленого роз­множення на новому місці об'єктивно створює погрозу місцево­му населенню, якщо навіть не одразу, то на перспективу. При цьому мігранти здатні до проявів етноцентризма — ідеології пріоритету своєї нації. Але одна справа виявляти його на власній території, інше — на чужий і намагатися наводити тут свої по­рядки.

Далеко не всі мігранти, прибувши на нове місце, стурбо­вані благополуччям цього місця: їх цікавить насамперед вла­сні інтереси, і це можна зрозуміти. Але нерідко мігранти при­вносять на нове місце і свої власні пороки, що у нових умовах можуть виявити себе по-новому. Згадаємо, як у Сполучених Штатах один час розцвіла італійська (сіцілійська) мафія: націона­льні особливості жителів Сицилії виявилися досить підходящими для їхнього кримінального успіху в умовах іншої країни. Потім на перше місце вийшла єврейська мафія, потім латиноамерикан­ська.

Ще одне явище, що обтяжує взаємини мігрантів і корін­ного населення — злочинність мігрантів. Можна виділити де­кілька її різновидів. По-перше, це злочинність через незнання: не маючи уявлення про місцеві правила, порядки і закони, мігрант, навіть будучи в своїй країні цілком законослухняною людиною, на новому місці може що-небудь порушити. Але правопорушен­ня ці епізодичні, несистематичні, незлісні. Проте, аборигенному населенню це може бути не до смаку. По-друге, це злочинність у зв'язку з «культурним стресом»: індивідові може виявитися «тіс­но» у рамках місцевих укладень, правил, обмежень і заборон, і у нього спонтанно можуть виникати реакції протесту. Наслідком же є правопорушення, і особливості поводження подібних мігра­нтів навряд чи кому з місцевих жителів можуть сподобатися. По-третє, це навмисний кримінал: деякі злочинні елементи мігрують разом з основною масою своїх співвітчизників у надії поживить­ся за їхній рахунок. Справа в тім, що мігранти рідко звертаються в місцеві правоохоронні органи, а останні мало схильні займати­ся розбираннями між мігрантами. От цим-то кримінальні елемен­ти і намагаються скористатися. Так, китайські злочинці промиш­ляють вимаганням серед мігрантів-китайців, в'єтнамські злочин­ні елементи — вимаганням серед в'єтнамців і т. д. Грабувати або займатися рекетом проти місцевого населення вони, звичайно, не насмілюються: і місцеве населення, і місцеві правоохоронні ор­гани досить чуттєві до подібних злочинів, і кримінальний мігрант розуміє, що спокійніше грабувати «своїх». Правда, і тут його мо­жуть чекати несподівані неприємності: може бути і так, що по місцевих законах, якщо вже система правоохрони вступить у дію, санкції можуть виявитися набагато більш суворішими, чим у себе на Батьківщині. От і відсиджують зі здивуванням великі терміни деякі наші мафіозі. І, здебільшого, сидять вони за те, що цілком сходило їм з рук у власній країні.

Нарешті, є серед мігрантів особливо великі мафіозі, настільки, що наслідили у себе на Батьківщині та воліють емігрувати і на чужій стороні грати роль переслідуваних по політичних мотивах, чи то потерпілих за свою боротьбу проти порушення прав люди­ни в себе на Батьківщині. На чужині вони поводяться цілком правомірно, але потенційно готові до продовження своєї масшта­бної злочинної діяльності, як тільки до цього представиться мож­ливість. Незважаючи на всі претензії, їхня діяльність сприяє па­дінню престижу країни, відкіля вони родом, і відношення міс­цевого населення до них не може бути доброзичливим, що при­родно. Єдині, хто їм радий, — місцеві адвокати, адже вони одер­жують платоспроможних клієнтів, що потребують саме в їхніх послуг.

Здатність прийняти і суворо дотримуватись місцевих обме-женнь і заборон — важливий фактор успішності (здорової) міг­рації. Тому в остаточному підсумку моральним індивідам мігру­вати легше і безпечніше, ніж кримінальним. Моральні індивіди взагалі звичні до заборон і обмежень, сприймають їх як належне і тому швидше і легше адаптуються до них на новому місці. Звич­ка до дотримання обмежень і заборон полегшує пов'язану з ними психічну напругу.

Крім того, успішності міграції — з обох її сторін: з боку міг­рантів і з боку «аборигенів» — сприяє і дотримання мігрантами трьох етичних принципів. По-перше, необхідно пам'ятати, що, приїхавши на нове місце, ти користуєшся чужим благом. По-друге, мігрантові варто думати не тільки про власне матеріальне благополуччя, але і про гарні, невідчужені відносини з місцевим населенням — це повинно бути домінантою його поводження. Нарешті, треба думати також і про благополуччя того місця, куди мігрував, а не рватися мігрувати далі, як тільки почув про більш заможні місця.

На рівні державного регулювання економіки, виконання міжнародних норм, моральних зобов'язань та міграційної полі­тики, заслуговує на пильну увагу. Як слушно зауважують В. С. Васильченко, А. М. Гриненко, О. А. Грішнова, Л. П. Керб, у своїй фундаментальній праці, присвяченій міжнародним мігра­ціям на рубежі століть М. Вайнер сформулював моральні прин­ципи, якими мають керуватися держави у сфері міграції: 1) держава може не приймати іммігрантів, але якщо вона це ро­бить, її міграційна політика не повинна бути дискримінаційною; 2)необхідно, щоб іноземці, яким надано дозвіл на проживання, мали доступ до набуття громадянства, аналогічні права слід поширити і на нелегальних іммігрантів, які прожили в країні тривалий час, оскільки вони стали частиною суспільства; 3) ім­мігрантам потрібно дозволити зберігати свою культуру та тра­диції, якщо це не порушує громадський порядок; 4) необхідно забезпечувати захист працівників-мігрантів, які працюють поза межами країни; 5) обов'язком держави є надання притулку жер­твам переслідувань; 6) у разі виникнення гуманітарних криз, що спричиняють потоки біженців, жодна з країн не може залишати­ся осторонь: необхідно взяти на себе частину витрат на надання допомоги, а також відповідальності за розвиток подій аж до втручання у їх перебіг.

Отже, що в міграції, як суспільному явищі, добре і що погане? Позитивні аспекти міграції. По-перше, це можливість для індиві­да реалізувати себе на новому місці. По-друге, це збагачення міс­цевого населення інноваціями, що привносять мігранти, а отже, і збільшення сукупного багатства місця міграції. Негативні аспек­ти міграції. По-перше це обмеження прав місцевих мешканців. По-друге, погіршення рівня життя деяких груп місцевого насе­лення. По-третє, можливість міжетнічних конфліктів.