6.11. Галузевий ризик

Відповідно до теорії ризиків, основною ознакою належності підприємства до тієї чи іншої галузі є призначення продукції, що випускається. Розрізняють:

підприємства первинної сфери, до якої відносяться сільсь­когосподарські підприємства;

підприємства вторинної сфери (промислові), що, зі свого боку, можуть бути видобувними чи переробними;

підприємства третинної сфери, що надають різного роду послуги (банки, страхові, аудиторські, консультаційні компанії й ін.) і здійснюють свою діяльність у сфері збуту (оптового чи роз­дрібного).

Галузевий ризик пов'язаний з економічною і фінансовою динамікою самої галузі.

Чим галузь динамічніша, тим вищий ступінь ризику. Фактори, що впливають на рівень галузевого ризику, можуть бути згрупо­вані в такий спосіб:

діяльність альтернативних галузей за визначений період часу;

внутрішньогалузева конкуренція, що може бути ціновою і неціновою і залежить від складності входження нових виробни­ків у галузь чи наявності відсутності товарів — замінників, рин­кової сили споживачів, рейтингу постачальників і посередників, авторитету доброзичливих контактних аудиторій.

Для зниження рівня галузевого ризику банку необхідно обслу­говувати клієнтів, що належать до різних галузей. У такий спосіб знижується рівень ризику сезонності, ризику інфляції, валютних ризиків, ризиків форс-мажорних обставин. Рівень галузевого ри­зику банків може залежати від розміру клієнтів.

Залежно від розмірів підприємства клієнти класифікуються в три групи:

дрібні;

середні;

великі.

Дрібні і середні позичальники більш гнучкі, швидше можуть відреагувати на потреби ринку, клієнта. їхня структура більш ле­гка, що дає їм можливість швидше змінювати напрямок своєї ді­лової активності, одержувати високий прибуток. Останнім часом у США, наприклад, держава дає субсидії і можливість середнім підприємствам займатися активними науковими дослідженнями, новими технологіями. Одержання результатів відбувається шви­дше. Але дрібні і середні підприємства звичайно мають невели­кий власний капітал, що приводить до банкрутства в умовах жор­сткої конкуренції, якихось непередбачених змін політичного й економічного характеру. Часто вони мають невелику кількість клієнтів, контролюють невеликі ринкові сегменти чи ніші.

Великі підприємства, навпаки, більш інертні. Вони повільно реагують на зміни в потребах ринку і конкретного споживача. Вони рідко змінюють напрямки своєї ділової активності, але в той же час мають вагомий власний капітал і легше переносять несприятливі економічні ситуації. Вони мають можливість здійс­нювати усі види гарантійного і післягарантійного сервісного об­слуговування, витрачати великі кошти на різного роду рекламу. Іншими словами, вони майже завжди забезпечують середній прибуток і рентабельність. Такі підприємства мають можливість створювати дочірні фірми, філії, розширювати свій ринок, пере­творити його в міжнародний. Рівень галузевого ризику банків за­лежить і від виду власності підприємства-клієнтів.

За належністю до різних видів власності виробники можуть бути поділені на групи:

державні;

приватні;

кооперативні;

акціонерні.

Останні два види можуть бути спільними (транснаціональними) і мононаціональними. Залежно від цього різні рівні ризиків набува­ють більшої чи меншої значимості у процесі їхньої діяльності. За­вданням банку є підбирати портфель своїх клієнтів таким чином, щоб самому мати оптимальне співвідношення між активними і па­сивними операціями, зберігати рівень своєї ліквідності і рентабель­ності на необхідному для безперебійної діяльності рівні.