6.6. Ризик неплатоспроможності (банкрутства)

Ризики неплатоспроможності (банкрутства) — це

ризики, що впливають на життєздатність фірми в довго­строковому плані. Вони характеризуються ймовірністю того, що капітал банку не зможе покрити збитків від ді­яльності (імовірність неадекватності капіталу банківським ризикам).

Якщо банк видав надто велику кількість поганих кредитів чи ринкова вартість значної частини його портфеля цінних паперів знижується, це приводить до серйозних утрат капіталу при їх продажу, а його рахунки, призначені для компенсації подібних збитків, виявляються перевантаженими. Коли інвестори і вклад­ники довідуються про цю проблему і починають вилучати свої кошти, банк, як правило, швидко втрачає ліквідність, що змушує (чи примушує!) регулювальні органи оголосити банк неплато­спроможним і закрити його.

Банкрутство банку може привести до того, що його акціонерам повернеться лише невелика частина коштів, які вони довірили да­ній установі. Вкладники, кошти яких не були застраховані, також ризикують тим, що вони втратять свої гроші частково чи цілком. З цієї причини рівень цін на банківські акції, доходи по них і по ве­ликих незастрахованих депозитах може вже на ранній стадії слу­жити індикатором, що свідчить про наявність у банку проблем із платоспроможністю. Якщо інвестори вважають, що шанси банку збанкрутувати занадто великі, ринкова вартість його акцій звичай­но починає падати і він змушений пропонувати більш високі про­центні ставки по своїх ДС та інших запозиченнях для того, щоб залучити необхідні ресурси. Економісти називають даний феномен дисципліною ринку — ринковий рух процентних ставок і вартості цінних паперів спрямовано у бік, протилежний інтересам фірми, що зіштовхнулася з проблемами. (Банкір дає вам гроші лише тоді, коли ви не маєте потреби в них. Якщо вам дійсно потрібні гроші, виходить, ви у безвихідному становищі. А якщо ви у безвихідному становищі, то банкіру ви не цікаві. Якщо тільки мова не йде про націоналізований банк). Подібна ситуація змушує фірму здійсню­вати корінну зміну своєї політики і діяльності з метою переконати інвесторів у їхніх гірших побоюваннях щодо фірми.

Це наводить на думку, що ризик банкрутства може бути при­близно оцінений за допомогою таких показників:

Різниця ринкових ставок по боргових зобов'язаннях, еміто­ваних банком, і урядових цінних паперах з аналогічними термі­нами погашення. Збільшення даної різниці означає, що ринкові інвестори бачать підвищений ризик появи збитків від операцій щодо купівлі боргових цінних паперів банку.

Співвідношення ціни акцій банку і його річного прибутку в розрахунку на одну акцію. Дане співвідношення найчастіше зни­жується тоді, коли інвестори приходять до думки, що капітал ба­нку недостатній щодо узятих ним на себе ризиків.

Мультиплікатор акціонерного капіталу — відношення акці­онерного капіталу (чистої вартості) до сукупних активів банку, зниження якого може свідчити про збільшення ступеня ризику акціонерів банку і власників його боргових зобов'язань. У банків це становить близько 15 пунктів, у великих банків — понад 20. Акціонерний капітал повинен покривати збитки по активах, оскі­льки чим вище значення мультиплікатора, тим вище ризик банк­рутства. Органи регулювання і нагляду вправі закрити банк, у якого частка власного капіталу в сукупних активах падає нижче 2% (мультиплікатор дорівнює 50).

Співвідношення придбаних коштів і сукупних пасивів. Під придбаними коштами звичайно розуміються незастраховані де­позити, запозичення на грошовому ринку в інших банків, корпо­рацій і урядових органів, що повинні бути повернуті протягом одного року.

Інші часто застосовувані показники рівня ризику неплато­спроможності банку включають співвідношення:

а)         акціонерного капіталу і ризикованих активів;

б)         первинного капіталу і сукупних активів.