6.5. Ризик ліквідності
Ризик ліквідності — небезпека втрат у випадку нездатності банку покрити свої зобов'язання по пасивах балансу вимогами по активах.
Ліквідність — це здатність фінансових активів оперативно конвертуватися в готівку. Іншими словами, під ліквідністю розуміється здатність підприємства платити по своїх поточних зобов'язаннях, причому не просто теоретична здатність платити у зв'язку з достатністю коштів, а здатність робити це вчасно. Можна мати значний прибуток, але в результаті виявитися неплатоспроможним унаслідок недотримання термінів, на які розміщаються активи, і термінів платежів по зобов'язаннях. Платити по зобов'язаннях можна по-різному, у тому числі і розпродавши майно, однак зміст полягає в тому, щоб мати можливість погашати поточні зобов'язання за рахунок наявних поточних активів, не порушуючи при цьому нормального плину виробничого процесу.
У банківській діяльності присутній значний ризик виявитися без достатніх ліквідних коштів, коли вони необхідні для видачі грошей із вкладів чи для надання кредитів надійним клієнтам. Якщо банку не вдається знайти наявних коштів вчасно, він утрачає багатьох своїх клієнтів, а прибуток його власників зменшується. Якщо дефіцит готівки стає постійним, це може привести до масового вилучення вкладів з банку і, у кінцевому підсумку, до банкрутства. Нездатність банку забезпечувати свої потреби в наявних коштах з розумними витратами є часто першим сигналом того, що банк зазнає серйозних труднощів.
Таким чином, ризиком ліквідності називається проблема недостатності наявних і залучених коштів для того, щоб забезпечити повернення депозитів, видачу кредитів і т. д. Одним з показників рівня ризику ліквідності є співвідношення запозичених коштів (у тому числі євро-доларових засобів, угод про зворотний викуп цінних паперів, депозитних сертифікатів на великі суми і комерційні папери) і сукупних активів. Ріст обсягу запозичених коштів збільшує ймовірність настання кризи ліквідності у випадку підвищення відтоку депозитів чи погіршення якості кредитів.
Іншими показниками рівня ризику ліквідності є:
відношення нетто-кредитів до сукупних активів;
відношення наявних коштів і міжбанківського кредиту з терміном погашення, що минає, до сукупних активів;
відношення активів у наявній формі й урядових цінних паперів до сукупних активів.
Активи в наявній формі включають готівку в сховищі банку, депозити банку в місцевому федеральному резервному банку, депозити в інших банках для компенсації виплат по чеках і за інші міжбанківські послуги і готівку в процесі інкасації (в основному неінкасовані чеки).
Отже, підбиваючи підсумки, можна сказати, що ризик ліквідності — це:
імовірність того, що кошти, необхідні для покриття депозитів, які вилучаються, і задоволення попиту на кредити виявляться в потрібний момент недоступні, що приведе до несподіваних збитків для банку;
— імовірність появи дефіциту наявних коштів у момент, коли в них відчувається потреба.
Стандартні способи зниження рівня ризику ліквідності включають збільшення частки коштів банку, що направляються в ліквідні активи й у легко реалізовані на ринку активи (урядові цінні папери), чи використання більш довгострокових цінних паперів для фінансування операцій банку. Завдання щодо керування ліквідністю полягає в тому, щоб наявні кошти були в розпорядженні банку тоді і там, коли і де вони потрібні йому якнайбільше.
Ліквідність необхідна банкам, головним чином, для того, щоб бути готовими до вилучення депозитів і задоволення попиту на кредити. Банки можуть або накопичувати ліквідність у своїх балансах, або здобувати її на грошових ринках, або використовувати обидва способи.
Банкам ліквідність необхідна для виживання. Ліквідність завжди йде попереду, без неї банк не відкриє своїх дверей.
Найбільші і найвідоміші виробники і банки, чиї акції обертаються на центральних біржах, мають найменший ризик цього роду. Малі ж фірми — новостворені, венчурні — більш небезпечні в цьому відношенні. У даному випадку особливу увагу слід приділити вибору посередників. Основні види фінансових посередників, специфіка їхніх прав і обов'язків дуже впливають на ділову активність банків. їх правильний вибір впливає на рівень усіх видів ризиків. Одержання доходу, як правило, пов'язане з тимчасовою втратою певної ліквідності капіталу.
Проблеми з ліквідністю виникають у банку, коли вони виникають у клієнтів: свої проблеми з ліквідністю клієнти перекладають на банк, який зобов'язаний їх вирішувати, тому що за це банку вже сплачено самим фактом розміщення клієнтом своїх грошей на банківських рахунках. Саме тому банку не можна намагатися будувати вирішення проблеми керування ліквідністю шляхом підтримування «тісних» зв'язків із клієнтами з метою завчасного попередження банку клієнтом про майбутнє вилучення коштів — адже в цьому випадку проблема відфутболюється банком назад клієнту. А навіщо клієнту банк, який не вирішує його проблеми, за рішення яких сплачено? Банк, що зіштовхнувся з ризиком ліквідності, може бути змушений залучати кошти по надто високій ставці для задоволення поточної потреби в готівці, що приведе до зниження його прибутку.
Недолік ліквідності частіше обумовлюється несподіваним і значним відтоком депозитів, що змушує банк позичати кошти за вищою процентною ставкою — вищою ніж ставки, по яких роблять подібні запозичення інші банки.
Здатність банку забезпечити ліквідність вимагає наявності ви-соколіквідних і легко переміщуваних активів. Ліквідність і пере-міщуваність — два ключових поняття. Вимога ліквідності означає, що фінансові активи повинні бути доступні в найкоротший час (протягом дня чи менше) за номіналом. Вимога переміщува-ності означає, що права на володіння фінансовими активами повинні бути переданими за номіналом іншому економічному суб'єкту у формі, прийнятній для нього.
Фінансові інструменти називаються ліквідними, якщо їх можна швидко продати на наявному ринку при невеликому ризику втрат для продавця. Накопичена ліквідність є внутрішнім джерелом у тому розумінні, що вона ніби складована у формі визначених активів у балансі банку. Цей процес, відомий під назвою «перетворення активів», може здійснюватися або на власний розсуд, або природним шляхом при погашенні кредитів і цінних паперів. Банк є ліквідним, коли він має можливість дістати ліквідні кошти за прийнятними цінами у необхідній кількості й у необхідний момент часу.
Керування ліквідністю припускає наявність достатніх коштів у легко і швидко реалізованих активах, а також можливість здійснювати позики коштів за помірною ціною з метою задоволення потреби в коштах саме тоді, коли вони виникають. Оскільки час є вирішальним чинником у керуванні ліквідністю, банк повинен точно знати, як, коли і звідкіля можуть бути отримані необхідні ліквідні кошти.
Загальноприйняті три підходи до вирішення проблем ліквідності банку:
забезпечення ліквідності за рахунок активів (керування активами);
забезпечення ліквідності за рахунок позикових ліквідних коштів (керування пасивами);
збалансоване керування ліквідністю (активами і пасивами).
Відповідно до збалансованого методу керування ліквідністю, частина очікуваного попиту на ліквідні кошти накопичується у вигляді швидко реалізованих цінних паперів і короткострокових депозитів в інших банках, у той час як інші потреби в ліквідних коштах забезпечуються попередніми згодами про відкриття кредитної лінії з банками-кореспондентами. Менеджери по керуванню ліквідністю повинні:
У співробітництві з вищим керівництвом Банку бути впевненими, що пріоритети і мета керування ліквідністю очевидні;
Контролювати діяльність усіх відділів Банку, що відповідають за використання і залучення коштів, і координувати свою діяльність з роботою цих відділів (відповідно відділи, що впливають на ліквідність Банку, повинні інформувати менеджера по керуванню ліквідністю про майбутню зміну попиту та пропозиції на ліквідні кошти);
Передбачати (наскільки це можливо), коли найбільші вкладники і користувачі кредитів Банку планують зняти кошти з рахунка чи збільшити вклади.