6.5. Ризик ліквідності

Ризик ліквідності — небезпека втрат у випадку не­здатності банку покрити свої зобов'язання по пасивах ба­лансу вимогами по активах.

Ліквідність — це здатність фінансових активів оперативно конвертуватися в готівку. Іншими словами, під ліквідністю розу­міється здатність підприємства платити по своїх поточних зо­бов'язаннях, причому не просто теоретична здатність платити у зв'язку з достатністю коштів, а здатність робити це вчасно. Мож­на мати значний прибуток, але в результаті виявитися неплато­спроможним унаслідок недотримання термінів, на які розміща­ються активи, і термінів платежів по зобов'язаннях. Платити по зобов'язаннях можна по-різному, у тому числі і розпродавши майно, однак зміст полягає в тому, щоб мати можливість погаша­ти поточні зобов'язання за рахунок наявних поточних активів, не порушуючи при цьому нормального плину виробничого процесу.

У банківській діяльності присутній значний ризик виявитися без достатніх ліквідних коштів, коли вони необхідні для видачі грошей із вкладів чи для надання кредитів надійним клієнтам. Якщо банку не вдається знайти наявних коштів вчасно, він утра­чає багатьох своїх клієнтів, а прибуток його власників зменшу­ється. Якщо дефіцит готівки стає постійним, це може привести до масового вилучення вкладів з банку і, у кінцевому підсумку, до банкрутства. Нездатність банку забезпечувати свої потреби в на­явних коштах з розумними витратами є часто першим сигналом того, що банк зазнає серйозних труднощів.

Таким чином, ризиком ліквідності називається проблема не­достатності наявних і залучених коштів для того, щоб забезпечи­ти повернення депозитів, видачу кредитів і т. д. Одним з показ­ників рівня ризику ліквідності є співвідношення запозичених кош­тів (у тому числі євро-доларових засобів, угод про зворотний викуп цінних паперів, депозитних сертифікатів на великі суми і комерційні папери) і сукупних активів. Ріст обсягу запозичених коштів збільшує ймовірність настання кризи ліквідності у випад­ку підвищення відтоку депозитів чи погіршення якості кредитів.

Іншими показниками рівня ризику ліквідності є:

відношення нетто-кредитів до сукупних активів;

відношення наявних коштів і міжбанківського кредиту з терміном погашення, що минає, до сукупних активів;

відношення активів у наявній формі й урядових цінних па­перів до сукупних активів.

Активи в наявній формі включають готівку в сховищі банку, депозити банку в місцевому федеральному резервному банку, де­позити в інших банках для компенсації виплат по чеках і за інші міжбанківські послуги і готівку в процесі інкасації (в основному неінкасовані чеки).

Отже, підбиваючи підсумки, можна сказати, що ризик ліквід­ності — це:

імовірність того, що кошти, необхідні для покриття депози­тів, які вилучаються, і задоволення попиту на кредити виявляться в потрібний момент недоступні, що приведе до несподіваних збитків для банку;

— імовірність появи дефіциту наявних коштів у момент, коли в них відчувається потреба.

Стандартні способи зниження рівня ризику ліквідності включають збільшення частки коштів банку, що направляються в ліквідні активи й у легко реалізовані на ринку активи (урядові цінні папери), чи використання більш довгострокових цінних паперів для фінансування операцій банку. Завдання щодо керу­вання ліквідністю полягає в тому, щоб наявні кошти були в роз­порядженні банку тоді і там, коли і де вони потрібні йому як­найбільше.

Ліквідність необхідна банкам, головним чином, для того, щоб бути готовими до вилучення депозитів і задоволення попиту на кредити. Банки можуть або накопичувати ліквідність у своїх ба­лансах, або здобувати її на грошових ринках, або використовува­ти обидва способи.

Банкам ліквідність необхідна для виживання. Ліквідність зав­жди йде попереду, без неї банк не відкриє своїх дверей.

Найбільші і найвідоміші виробники і банки, чиї акції оберта­ються на центральних біржах, мають найменший ризик цього ро­ду. Малі ж фірми — новостворені, венчурні — більш небезпечні в цьому відношенні. У даному випадку особливу увагу слід при­ділити вибору посередників. Основні види фінансових посеред­ників, специфіка їхніх прав і обов'язків дуже впливають на діло­ву активність банків. їх правильний вибір впливає на рівень усіх видів ризиків. Одержання доходу, як правило, пов'язане з тимча­совою втратою певної ліквідності капіталу.

Проблеми з ліквідністю виникають у банку, коли вони вини­кають у клієнтів: свої проблеми з ліквідністю клієнти переклада­ють на банк, який зобов'язаний їх вирішувати, тому що за це ба­нку вже сплачено самим фактом розміщення клієнтом своїх грошей на банківських рахунках. Саме тому банку не можна на­магатися будувати вирішення проблеми керування ліквідністю шляхом підтримування «тісних» зв'язків із клієнтами з метою завчасного попередження банку клієнтом про майбутнє вилучен­ня коштів — адже в цьому випадку проблема відфутболюється банком назад клієнту. А навіщо клієнту банк, який не вирішує його проблеми, за рішення яких сплачено? Банк, що зіштовхнув­ся з ризиком ліквідності, може бути змушений залучати кошти по надто високій ставці для задоволення поточної потреби в готівці, що приведе до зниження його прибутку.

Недолік ліквідності частіше обумовлюється несподіваним і значним відтоком депозитів, що змушує банк позичати кошти за вищою процентною ставкою — вищою ніж ставки, по яких роб­лять подібні запозичення інші банки.

Здатність банку забезпечити ліквідність вимагає наявності ви-соколіквідних і легко переміщуваних активів. Ліквідність і пере-міщуваність — два ключових поняття. Вимога ліквідності озна­чає, що фінансові активи повинні бути доступні в найкоротший час (протягом дня чи менше) за номіналом. Вимога переміщува-ності означає, що права на володіння фінансовими активами по­винні бути переданими за номіналом іншому економічному суб'єкту у формі, прийнятній для нього.

Фінансові інструменти називаються ліквідними, якщо їх мож­на швидко продати на наявному ринку при невеликому ризику втрат для продавця. Накопичена ліквідність є внутрішнім джере­лом у тому розумінні, що вона ніби складована у формі визначе­них активів у балансі банку. Цей процес, відомий під назвою «перетворення активів», може здійснюватися або на власний роз­суд, або природним шляхом при погашенні кредитів і цінних па­перів. Банк є ліквідним, коли він має можливість дістати ліквідні кошти за прийнятними цінами у необхідній кількості й у необ­хідний момент часу.

Керування ліквідністю припускає наявність достатніх коштів у легко і швидко реалізованих активах, а також можливість здій­снювати позики коштів за помірною ціною з метою задоволення потреби в коштах саме тоді, коли вони виникають. Оскільки час є вирішальним чинником у керуванні ліквідністю, банк повинен точно знати, як, коли і звідкіля можуть бути отримані необхідні ліквідні кошти.

Загальноприйняті три підходи до вирішення проблем ліквід­ності банку:

забезпечення ліквідності за рахунок активів (керування ак­тивами);

забезпечення ліквідності за рахунок позикових ліквідних коштів (керування пасивами);

збалансоване керування ліквідністю (активами і паси­вами).

Відповідно до збалансованого методу керування ліквідністю, частина очікуваного попиту на ліквідні кошти накопичується у вигляді швидко реалізованих цінних паперів і короткострокових депозитів в інших банках, у той час як інші потреби в ліквідних коштах забезпечуються попередніми згодами про відкриття кре­дитної лінії з банками-кореспондентами. Менеджери по керуван­ню ліквідністю повинні:

У співробітництві з вищим керівництвом Банку бути впев­неними, що пріоритети і мета керування ліквідністю очевидні;

Контролювати діяльність усіх відділів Банку, що відповіда­ють за використання і залучення коштів, і координувати свою ді­яльність з роботою цих відділів (відповідно відділи, що вплива­ють на ліквідність Банку, повинні інформувати менеджера по керуванню ліквідністю про майбутню зміну попиту та пропозиції на ліквідні кошти);

Передбачати (наскільки це можливо), коли найбільші вкла­дники і користувачі кредитів Банку планують зняти кошти з ра­хунка чи збільшити вклади.