6.3. Кредитний банківський ризик

Успіх діяльності комерційного банку залежить від того, наскі­льки ефективно він використовує наявні кошти, вкладаючи їх у різні активи. Найбільш розповсюдженим шляхом використання банківських ресурсів є надання кредитів. Кредитна діяльність ба­нку є одним з основних критеріїв, що відрізняє його від небанків-ських установ. У світовій практиці саме з кредитуванням пов'яза­на значна частина прибутку банку. Одночасно неповернення кре­дитів, особливо великих, може привести банк до банкрутства, а через його становище в економіці — до цілого ряду банкрутств пов'язаних з ним підприємств, банків і приватних осіб. Дослі­дження банкрутств банків усього світу свідчать про те, що осно­вною причиною банкрутств стала низька якість активів (звичайно кредитів). Тому керування кредитним ризиком є необхідною час­тиною стратегії і тактики виживання і розвитку будь-якого коме­рційного банку. Ризик кредитування позичальників залежить від виду наданого кредиту.

Кредити розрізняють:

за термінами надання: коротко-, середньо- і довгострокові;

за видами забезпечення: забезпечені і незабезпечені, які, у свою чергу, можуть бути персональними чи банківськими;

за специфікою кредиторів: банківські, державні, комерцій­ні, кредити страхових компаній і приватних осіб, консорціумні, що структуруються на клубні і відкриті;

за видами дебіторів: сільськогосподарські, промислові, ко­мунальні, персональні;

за напрямками використання: споживчі, промислові, на фо­рмування оборотних коштів, інвестиційні, сезонні, на усунення тимчасових фінансових труднощів, проміжні, на операції з цін­ними паперами, імпортні й експортні;

за розміром: дрібні, середні, великі;

за способом надання: вексельні, за допомогою відкритих рахунків, сезонні, консигнації.

Кредитний ризик може бути викликаний:

по-перше, нездатністю боржника створити адекватний май­бутній грошовий потік у зв'язку з непередбаченими несприятли­вими змінами в діловому, економічному і політичному оточенні, у якому оперує позичальник;

по-друге, непевністю в майбутній вартості і якості (ліквід­ності і можливості продажу на ринку) застави під кредит;

по-третє, падінням ділової репутації позичальника.

У банківській діяльності слід розрізняти такі рівні кредитного ризику:

кредитний ризик за окремою згодою — імовірність збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди;

кредитний ризик усього портфеля — величина ризиків за всіма угодами кредитного портфеля. Відповідно для кожного рівня використовуються різні методи оцінки ризику і методи керування ним.

Ступінь кредитного ризику залежить від таких факторів, як:

ступінь концентрації кредитної діяльності банку в якій-небудь сфері (галузі), чуттєвій до змін в економіці, тобто яка має еластичний попит на свою продукцію, що виражається ступенем концентрації клієнтів банку у визначених галузях чи географіч­них зонах, особливо схильних до кон'юнктурних змін;

питома вага кредитів та інших банківських контрактів, що припадають на клієнтів, які мають певні специфічні труднощі;

концентрація діяльності банку в маловивчених, нових, не­традиційних сферах;

внесення частих чи істотних змін у політику банку щодо надання кредитів, формування портфеля цінних паперів;

питома вага нових і недавно залучених клієнтів;

введення в практику занадто великої кількості нових послуг протягом короткого періоду (тоді банк частіше зазнає, за теорією маркетингу, негативного чи нульового потенційного попиту);

прийняття як застави цінностей, що важко реалізуються на ринку чи схильних до швидкого знецінювання.

У процесі керування кредитним ризиком комерційного банку можна виділити кілька загальних характерних етапів:

розробка цілей і завдань кредитної політики банку;

створення адміністративної структури керування кредит­ним ризиком і системи прийняття адміністративних рішень;

вивчення фінансового стану позичальника;

вивчення кредитної історії позичальника, його ділових зв'язків:

розробка і підписання кредитної угоди.

Кредитна політика банку визначається, по-перше, загальними установками щодо операцій із клієнтурою, що ретельно розроб­ляються і фіксуються в меморандумі кредитної політики, і, по­друге, практичними діями банківського персоналу, що інтерпре­тує і втілює в життя ці установки.

Отже, у кінцевому підсумку, здатність керувати ризиком за­лежить від компетентності керівництва банку і рівня кваліфікації його рядового складу, що займається добором конкретних креди­тних проектів і виробленням умов кредитних угод. Таким чином, прийняття кредитних ризиків — основа банківської справи, а ке­рування ними традиційно вважається головною проблемою теорії і практики банківського менеджменту.