5.5. Методи зниження ризику

Можна сказати, що найбільш важливим і найбільш розповсю­дженим прийомом зниження ступеня ризику є страхування ри­зику, оскільки найсерйозніші економічні ризики страхуються за допомогою зовнішнього страхування.

Тепер з'явилися нові види страхування, наприклад, страху­вання титулу, страхування підприємницьких ризиків та ін.

Титул — законне право власності на нерухомість, що має до­кументальну юридичну сторону.

Страхуеання титулу — це страхування від подій, що відбулися в минулому, наслідки яких можуть відбитися в майбутньому.

Воно дозволяє покупцям нерухомості розраховувати на від­шкодування понесених збитків у випадку розриву судом догово­ру купівлі-продажу нерухомості.

За договором майнового страхування може бути застрахова­ний ризик збитків від підприємницької діяльності через пору­шення своїх зобов'язань контрагентами чи підприємцями, зміни умов цієї діяльності з незалежних від підприємця обставин, у то­му числі ризик неотримання очікуваних доходів. Адже часто під­приємницький ризик розглядають як ризик неотримання очікува­них доходів від підприємницької діяльності. За договором страху­вання підприємницького ризику може бути застрахований під­приємницький ризик тільки самого страхувальника і тільки на його користь, тобто не можна укласти такий договір на користь третьої особи. Страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості підприємницького ризику.

Ще одним методом зниження ризику є створення збалансо­ваного страхового портфеля.

Збалансованим страховим портфелем можна назвати такий розподіл відповідальності страховика за видами страхування, при якому об'єм відповідальності по ризиках одного виду урівнова­жений об'ємом відповідальності по ризиках інших видів. Таким чином, діяльність страхової компанії захищена від кон'юнк­турних змін ринку і інших чинників загальної дії, наприклад, від раптового збільшення ризику по якомусь виду діяльності внаслі­док зміни законодавства, кримінальної ситуації в країні і т. д.

Особливу увагу при аналізі збалансованості страхового порт­феля слід звернути на види страхування, що традиційно вважа­ються досить збитковими в практиці, наприклад, страхування осо­бистого автотранспорту громадян, страхування комерційних креди­тів. їх переважання в страховому портфелі при одночасно малому об'ємі операцій по відносно безризикових видах страхування є ознакою можливого нестійкого становища компанії. Навпаки, здійс­нення накопичувальних видів страхування (життя, пенсій, ренти і т.д.), що традиційно вважаються безризиковими, є хорошим врів­новажуючим чинником. Проте однозначно стверджувати, що той або інший вид страхування є потенційно збитковим або, навпаки, беззбитковим, не можна. Все залежить від конкретних умов про­ведення страхування, загальної політики компанії і її досвіду.

Обмеження відповідальності по окремих ризиках означає, що в структурі страхового портфеля страховика повинні бути відсу­тні крупні одиничні ризики, можливі збитки від яких порівнянні за своєю величиною із загальним розміром власних засобів стра­ховика. Дотримання цієї умови стосовно всіх укладених догово­рів страхування обмежує максимальний окремий збиток страхо­вої компанії і тим самим збільшує її надійність і стійкість.

Нормативними документами органів страхового нагляду пе­редбачене обмеження максимальної відповідальності по окре­мому ризику, прийнятому страховою компанією, у розмірі 10% її власних засобів. Згідно з нормативом, встановленим органами страхового нагляду, розмір вільних активів страховика повинен бути не менше 16% розміру його страхових зобов'язань.

У забезпеченні стійкості страхової компанії важливу роль ви­конує практика перестрахувальних операцій. Перестраховка означає вторинний перерозподіл ризиків між страховими компа­ніями. Перестраховка, що правильно спланерує, у багато разів збільшує можливості страховиків до ухвалення крупних ризиків, зменшує збитки при крупних страхових виплатах. При цьому страховик непрямим чином бере участь в діяльності інших стра­ховиків, тим самим нібито збільшуючи власний об'єм і диверси­фікацію страхових операцій.

Система профілактики економічних ризиків, знижуючи ймо­вірність їхнього виникнення, проте не може нейтралізувати всіх пов'язаних з ними негативних фінансових наслідків. Частково цю роль може взяти на себе внутрішнє страхування ризиків (само­страхування), здійснюване в рамках самого підприємства.

Самострахування означає, що підприємець швидше підстра­хується сам, аніж купить страховку в страховій компанії. Тим са­мим він заощаджує на затратах капіталу по страхуванню.

Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових утруднень фінансово-комерційної діяль­ності. У процесі самострахування створюються різні резервні і страхові фонди. Ці фонди залежно від мети призначення можуть створюватися в натуральній чи грошовій формі.

Резервні грошові фонди створюються, насамперед, на випадок покриття непередбачених затрат, кредиторської заборгованості і т. п. Створення їх є обов'язковим для акціонерних товариств.

Підприємці і громадяни для страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування.

Самострахування — група заходів для внутрішнього страхування ризиків, покликана забезпечити нейтраліза­цію їх негативних фінансових наслідків у процесі розвитку підприємства.

У ризику-менеджменті використовуються звичайно форми внутрішнього страхування ризиків, подані на рис. 5.5.

Забезпечення компенсації можливих фінансових утрат за ра­хунок відповідної «премії за ризик» полягає у вимозі від контраге­нтів додаткового доходу по ризикованих операціях вище того рів­ня, що може забезпечити безризикові операції. Цей додатковий дохід повинен зростати пропорційно збільшенню рівня ризику.

Забезпечення компенсації можливих фінансових утрат за рахунок системи штрафних санкцій є однією з найбільш розпо­всюджених форм внутрішнього страхування ризиків. Воно пе­редбачає розрахунок і включення в умови контрактів необхідних рівнів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санк­цій у випадку порушення контрагентами своїх зобов'язань. Рі­вень штрафних санкцій повинен повною мірою компенсувати фі­нансові втрати підприємства у зв'язку з неотриманням доходу, інфляцією, зниженням майбутньої вартості грошей та інших не­гативних наслідків господарських ризиків.


Подпись:

Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок відповідної «премії за ризик»

Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок системи штрафних санкцій

Забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок попереднього резервування частини коштів


Рис. 5.5. Основні форми внутрішнього страхування (самострахування) ризиків на підприємстві

3. Забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок попереднього резервування частини фінансових засо­бів дозволяє забезпечити внутрішнє страхування господарських ризиків по тих операціях підприємства, по яких відшкодування негативних наслідків не може бути покладене на контрагентів. Таке резервування фінансових ресурсів здійснюється у формах:

а)         формування резервного (страхового) фонду підприємства.
Він створюється відповідно до вимог законодавства і статуту
підприємства;

б)         формування цільових резервних фондів. Перелік таких фо-
ндів і розміри відрахувань у них визначаються статутом підпри-
ємства й іншими внутрішніми нормативними документами;

в)         формування резервних обсягів фінансових засобів при розро-
бці бюджетів по окремих господарських операціях. Таке резерву-
вання коштів здійснюється у вигляді спеціальних статей бюджету;

г)         нерозподілений залишок прибутку. Його можна розглядати
як резерв фінансових ресурсів, використовуваний у необхідних
випадках з метою ліквідації негативних фінансових наслідків
окремих господарських операцій підприємства.

Широке використання різноманітних форм профілактики і страхування господарських ризиків дозволяє істотно знизити роз­мір можливих фінансових утрат підприємства в умовах нестабі­льної економіки і частої зміни кон'юнктури ринку.


6