19.10. Прийоми зниження ступеня ризику

1. Профілактика ризиків як метод зниження ступеня ризику. У системі заходів для керування ризиками на підприємстві основна роль належить їх профілактиці.

Група заходів для профілактики ризиків покликана за­безпечити зниження ймовірності їх виникнення.

У системі ризику-менеджменту використовуються звичайно такі форми профілактики ризиків (див. рис. 19.6).


Подпись:
Уникнення ризиків

Мінімізація ризиків

Диверсифікація ризиків

Лімітування ризиків


Рис. 19.6. Основні форми профілактики ризиків

Уникнення ризиків є найбільш ефективний спосіб їх профілак­тики. Воно полягає в розробці таких заходів, що цілком виклю­чають конкретний вид підприємницького ризику. До числа осно­вних заходів відносяться:

а)         відмова від здійснення господарських операцій, коли рівень
ризику надмірно високий і не відповідає критеріям фінансової
політики підприємства.

Незважаючи на високу ефективність цього заходу, її викорис­тання носить обмежений характер, тому що більшість господар­ських операцій пов'язано зі здійсненням прямої торговельно-виробничої діяльності підприємства, що забезпечує регулярне надходження доходів і формування його прибутку;

б)         зниження частини позикових засобів у господарському
обороті.

Відмова від надмірного використання позикового капіталу дає можливість уникнути одного з найбільш важливих господарсь­ких ризиків — утрати фінансової стійкості підприємства та ін. ризиків.

Диверсифікованість реалізує відомий принцип — «ніколи не тримайте всі яйця в одному кошику». Можливості диверсифіко-ваності з метою мінімізації ризиків дуже великі і спрямовані на зниження рівня їх концентрації.

Диверсифікація — це процес розподілу капіталу між рі­зними об'єктами вкладення, що безпосередньо не пов'язані між собою.

Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розпо­ділі капіталу між різноманітними видами діяльності. Наприклад, придбання інвестором акцій п'яти різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує ймовірність одержання ним середнього доходу в п'ять разів і, відповідно, в п'ять разів знижує ступінь ризику.

Диверсифікація є найбільш обґрунтованим і відносно менш витратним способом зниження ступеня фінансового ризику.

Можна розглядати диверсифікацію як розсіяння інвестиційно­го ризику. Однак вона не може звести інвестиційного ризику до нуля. Це пояснюється тим, що на підприємництво й інвестиційну діяльність суб'єкта, який господарює, впливають зовнішні фак­тори, не пов'язані з вибором конкретних об'єктів вкладення капі­талу, і, отже, на них не впливає диверсифікація.

Зовнішні фактори стосуються всього фінансового ринку, тобто вони впливають на фінансову діяльність усіх інвестиційних інсти­тутів, банків, фінансових компаній, а не на окремих підприємців.

До зовнішніх факторів відносяться процеси, що відбуваються в економіці країни в цілому, воєнні дії, цивільні хвилювання, ін­фляція і дефляція, зміна дисконтної ставки, зміна процентних ставок по депозитах, кредитах у комерційних банках і т. д. Ризик, обумовлений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації.

Як напрямки диверсифікації ризиків можуть бути використані:

а)         диверсифікація різних видів діяльності. Вона передбачає
використання альтернативних можливостей одержання доходу і
прибутку від різних видів господарських операцій;

б)         диверсифікація постачальників товарів. Вона, наприклад,
передбачає забезпечення розмаїтості комерційних партнерів з по-
стачання на підприємство основних груп товарів;

в)         диверсифікація асортименту продукції, що випускається.

г)         диверсифікація портфеля цінних паперів. Вона передбачає
розмаїтість цього портфеля по окремих видах і емітентах цінних
паперів (не змінюючи при цьому критеріальних цілей формуван-
ня цього портфеля);

д)         диверсифікація депозитного портфеля. Вона передбачає
розміщення великих сум тимчасово вільних грошових активів
підприємства на депозитне зберігання в декількох банках (не змі-
нюючи при цьому істотно умови їх розміщення).

Лімітування — це встановлення ліміту, тобто грани­чних сум затрат, продажу, кредиту і т. п.

За цими видами діяльності і господарських операцій, що мо­жуть постійно виходити за встановлені межі припустимого ризи­ку, цей ризик лімітується шляхом установлення відповідних еко­номічних і фінансових нормативів. Система таких нормативів, що забезпечують лімітування економічних ризиків, може вклю­чати:

а)         максимальний обсяг комерційної операції по закупівлі то-
варів, що укладається з одним контрагентом;

б)         максимальний розмір сукупних запасів товарів на підпри-
ємстві (запасів поточного поповнення, сезонного збереження, ці-
льового призначення);

в)         максимальний розмір споживчого кредиту, наданого одно-
му покупцеві (у рамках диференційованих груп чи покупців груп
товарів);

г)         мінімальний розмір оборотних активів у високоліквідній фо-
рмі (з виділенням їхньої суми у вигляді готових засобів платежу);

д)         граничний розмір використання позикових коштів в обороті
(чи їхня питома вага в загальній сумі використовуваного капіталу);

е)         максимальний розмір депозитного внеску, розміщуваного в
одному комерційному банку, та інші.

Отже, лімітування є важливим прийомом зниження ступеня ризику і застосовується банками при видачі позичок, при виве­денні договору на овердрафт і т. п. Також лімітування застосову­ється при продажу товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталу і т. п.

3. Хеджування як метод зниження ступеня ризику

Здійснення операцій «хеджування» дозволяє уникнути ціново­го й інфляційного ризиків при здійсненні підприємством угод на товарних чи фондових біржах.

Принцип операції «хеджування» полягає в тому, що, купуючи товар (цінні папери) з постачанням у майбутньому періоді, під­приємство одночасно здійснює продаж ф'ючерсних контрактів на аналогічну кількість товарів (цінних паперів). Якщо воно понесе фінансові втрати через зміну ринкових (біржових) цін як поку­пець реального товару (конкретних видів цінних паперів), то во­но одержить виграш у таких же розмірах, як продавець ф'ючер-сних контрактів на нього.

Хеджування в стратегії керування ризиком — це процес зме­ншення ризику можливих утрат. Компанія може прийняти рі­шення хеджувати усі ризики, не хеджувати нічого або хеджувати що-небудь вибірково. Вона також може спекулювати — свідомо чи ні.

Хеджування всіх ризиків — єдиний спосіб їх повністю уник­нути. Однак фінансові директори багатьох компаній віддають пе­ревагу вибірковому хеджуванню. Якщо вони вважають, що курси


валют чи процентні ставки зміняться несприятливо для них, то вони хеджують ризик, а якщо рух буде на їх користь — залиша­ють ризик непокритим. Це і є, по суті, спекуляція.

Одним з недоліків загального хеджування є досить істотні су­марні витрати на комісійні брокерам і премії опціонів. Вибіркове хеджування можна розглядати як один зі способів зниження за­гальних витрат. Інший спосіб — страхувати ризики тільки після того, як курси або ставки змінилися до певного рівня. Можна вважати, що якоюсь мірою компанія може витримати.

4. Придбання додаткової інформації про вибір і результати як метод зниження ступеня ризику

Інформація відіграє важливу роль у ризику-менеджменті. Під­приємцю часто доводиться приймати ризиковані рішення, коли результати вкладення капіталу невідомі і засновані на неповній інформації. Якби в нього була повніша інформація, то він міг би зробити точніший прогноз і знизити ризик. Це робить інформа­цію товаром, причому дуже цінним. Підприємець готовий запла­тити за повну інформацію.

Вартість повної інформації розраховується як різни­ця між очікуваною вартістю якого-небудь вкладення капі­талу, якщо є повна інформація, і очікуваною вартістю, як­що інформація неповна.

В даний час відсутні реальні механізми фінансової підтримки підприємств у кризових ситуаціях. У зв'язку з цим постає гостра необхідність якнайшвидшого освоєння і впровадження методів керування ризиками.

І, нарешті, заключним етапом керування ризиком є контроль і коректування результатів реалізації вибраної стратегії з ураху­ванням нової інформації.

Контроль полягає в одержанні інформації від менеджерів про збитки, що відбулися, і вжиті заходи щодо їх мінімізації.

Оцінка результатів — це етап контролю і коректування ре­зультатів реалізації вибраної стратегії. Він полягає в одержанні інформації від менеджерів про збитки, що відбулися, і заходи для їхньої мінімізації.