1.7. Теорія ризиків

Слід зазначити, що поняття «ризик « має достатньо тривалу історію, але найактивніше почали вивчати різні аспекти ризику в кінці XIX — на початку XX століття.

Для розуміння природи підприємницького ризику фундамен­тальне значення має зв'язок ризику і прибутку. Адам Сміт у «До­слідженнях про природу і причини багатства народів» відзначав, що досягнення навіть звичайної норми прибутку завжди пов'яза­не з більшим чи меншим ризиком.

Особливо цікавим є розгляд класичної і неокласичної теорії підприємницького ризику і її економічного застосування.

На рівні теорії проблема ризику почала розроблятися в рамках класичних ідей Мілля і Сеньора. Вони визначали в структурі прибутку підприємця відсоток ризику як частку на вкладений ка­пітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик як відшкоду­вання можливих збитків, пов'язаних з підприємницькою діяльні­стю. Тобто у класичній теорії підприємницького ризику він ото­тожнюється з математичним очікуванням утрат, які можуть від­бутися в результаті ухвалення рішення. Ризик — збиток, який спричиняється здійсненням даного рішення.

Подальшого розвитку теорія ризиків набула в неокласиків. У 30-ті роки економісти А. Маршалл та інші відкрили неокласичну теорію ризиків. Альфред Маршалл розклав прибуток, подібно до класиків, на заробітну плату керівникам, відсоток на капітал і плату за ризик. У його розумінні ризик — підприємницька заслу­га, він не розглядається лише як імовірність утрат.

Зміст неокласичної теорії ризиків полягає в тому, що підпри­ємець, який працює в умовах невизначеності при укладанні угоди чи прийнятті рішення, керується двома критеріями: розміром очікуваного прибутку і величиною його можливих коливань.

При наявності двох варіантів капітальних вкладень, які дають однаковий очікуваний прибуток, підприємець вибере той варіант, де коливання очікуваного прибутку менші.

На відміну від неокласиків, Джон Мейнард Кейнс стверджу­вав, що ризиком є частина вартості, пов'язана з можливими ви­тратами, які виникли через непередбачені зміни ринкових цін, надмірною спрацьованістю оснащення чи ризиком унаслідок ка­тастроф. Особливістю теорії Кейнса є те, що він виділяє саме фі­нансові ризики.

Принципово нове трактування ризику запропонував амери­канський економіст Френк Найт. На його думку, ризик — не про­сто матеріальний збиток, а наслідок невизначеності прибутку. Концепція Френка Найта є першим кроком до розробки сучасної теорії фінансового ризику, головна мета якої — оптимізація фун­кції ризику.

Сучасна теорія ризику була запропонована відомими західни­ми економістами Г. Маркевичем і В. Шарпе. Ідея Г. Маркевича полягає в тому, що учасники фінансового ринку мають дві мети:

по-перше, підвищення рівня очікуваного доходу;

по-друге, зниження рівня ризику ступенем невизначеності доходу.

Розв'язання цих двох завдань можливе лише за умови ство­рення ефективного інвестиційного портфеля для даного фондо­вого ринку в єдиному варіанті. Саме Г. Маркевич запропонував вважати показником рівня ризику відхилення очікуваного зна­чення випадкової величини (прибутку) від її середнього значен­ня — варіацію і стандартне відхилення.

Далі розробляв теорію Г. Маркевича В. Шарпе. У 60-х роках минулого сторіччя він зробив надбанням гласності свою модель цін ринку капіталів. Принциповим внеском Шарпе в теорію ри­зиків був розподіл загального ризику на дві умовні частини: сис­тематичний ризик як наслідок загальноекономічних зрушень і специфічний — як результат господарської діяльності окремого підприємства.

За останні кілька років з'явився ряд робіт з теорії ризику віт­чизняних і зарубіжних економістів. Найважливіші розробки ма­ють О. Альгин, І. Балабанов, І. Бланк, Б. Гардинер, П, Грабовий, А. Мазаракі, М. Рогов, В. Успаленко. Практичні аспекти теорії ризику розглянуті в роботах В. Альнічева, М. Білухи, Г. Клейне-ра, Г. Пластової, О. Ширинської, О. Ястремського та інших. Про­те однозначного визначення змісту економічного ризику немає, що приводить до різноманітних рекомендацій щодо керування ризиками, попередження їх виникнення.

Ризик як економічна категорія — це подія, що може відбутися чи не відбутися. У разі настання такої події можливі три економі-


чних результати: негативний (програш, збиток), нульовий і пози­тивний (виграш, вигода, прибуток).

Ризик слід розуміти як комплексне поняття, як невизначе­ність, що несе потенційну можливість як утрат, так і одержання прибутку.

Структурний комплекс механізмів (інструментів) сучасної те­орії економічного ризику доцільно подати за такою концептуаль­ною схемою: головні основи якісного аналізу ризику; кількісний аналіз ризику; система показників кількісної оцінки ступеня ри­зику; моделювання ризику; основні (інваріантні щодо широкого спектра економічних проблем) способи оптимізації керування ризиком і його попередження.

Якісний аналіз ризику є найбільш важким і вимагає ґрунто­вних знань, досвіду й інтуїції. Його головна мета — ідентифіку­вати можливі ризики. Існують формалізовані процедури аналізу ризику для прийняття рішень з урахуванням ставлення суб'єктів до ризику.

Кількісний аналіз ризику заснований на методах аналогій, аналізі чутливості, методах імітаційного моделювання, аналізі можливих збитків і т. п.

Однією з основних складових частин ризику є система кількі­сних показників ступеня економічного ризику. У кількісному ви­раженні ступінь ризику оцінюють як в абсолютних, так і у відно­сних показниках. Слід підкреслити, що ризик — це багатомірна системна характеристика (категорія) економічних об'єктів (про­цесів).

Що ж стосується моделювання ризику, то тут використовуєть­ся кілька класів математичних моделей і методів, зокрема: ліній­не програмування; стохастичне програмування; теорія ігор; тео­рія нечітких множин і т. п. Вони мають відображати реальний стан справ і спиратися на раціональну систему гіпотез.