18.2. Статичні моделі. Порівняльний облік затрат

У моделях порівняльного обліку затрат для оцінки перс­пективності проекту цільовою функцією є витрати.

У порівняльному обліку затрат насамперед необхідно розріз­няти такі види витрат:

— витрати на персонал (зарплата, соціальні виплати і т. д.);

витрати на сировину і матеріали;

амортизаційні відрахування;

відсотки — податки, збори, внески;

затрати на послуги третіх осіб.

Величина цих витрат обчислюється для кожної альтернативи інвестування як середнє значення протягом планового періоду. При цьому для деяких видів витрат дуже важливим параметром є майбутній обсяг виробництва. Витрати, що залежать від нього, є змінними. Підсумувавши усі складові витрат, одержуємо сукупні витрати для кожної даної альтернативи.

Оцінка абсолютної вигідності за допомогою витрат має сенс не у всіх ситуаціях, при яких приймаються рішення. Ми вже го­ворили, що найчастіше ці моделі використовують при оцінці ри­зику інвестиційних проектів. Однак у випадку інвестицій, спря­мованих на розширення виробництва чи створення нових потуж­ностей, абсолютну вигідність можна оцінити лише на основі по­рівняльного аналізу прибутку. Навпаки, якщо мають місце інвес­тиції, спрямовані на раціоналізацію виробництва, витрати для цього випадку можуть бути співвіднесені з витратами при здійс­ненні альтернативних інвестицій.

Звідси має місце наступне правило:

Об'єкт інвестицій абсолютно вигідний, якщо його витрати нижчі від витрат при альтернативі відмови від інвестування.

На противагу цьому, відносну вигідність можна оцінити у всіх ситуаціях, при яких приймаються рішення, шляхом порівняння витрат проектів між собою. Для визначення відносної вигідності діє таке правило:

Об'єкт інвестицій відносно вигідний, якщо його ви­трати нижчі від будь-якого іншого пропонованого на вибір об'єкта.

Для розв'язання поставленого завдання щодо інвестиційних альтернатив потрібно провести розмежування між постійними і змінними витратами. Будемо виходити з того, що витрати на си­ровину і зарплату є змінними витратами.

Потім визначимо середньорічні змінні і постійні витрати інве­стиційних альтернатив.

Змінні витрати дорівнюють сумі витрат на сировину, зарплату й інші змінні витрати.

З приводу постійних витрат передбачається, що в їх­ній склад входять витрати на виплату окладів управлінсь­кому персоналу, амортизаційні відрахування, виплати по відсотках та інші витрати.

З цих компонентів необхідно визначити величину амортиза­ційних відрахувань і виплат по відсотках.

Визначимо середньорічні амортизаційні відрахування.

Будемо виходити з припущення, що загальна сума аморти­заційних відрахувань розподіляється по роках терміну екс­плуатації. Дана сума дорівнює різниці між витратами на при­дбання (обсягом вкладеного капіталу) і виторгом від ліквідації основних коштів наприкінці терміну їхньої експлу­атації.

Витрати на придбання включають безпосередньо за­купівельні ціни і виникаючі при покупці накладні витрати. До останніх належать витрати на монтаж, транспортні та інші витрати.

Виторг від ліквідації є різниця між надходженнями від продажу устаткування після закінчення терміну його екс­плуатації і витратами, пов'язаними з припиненням експлу­атації основних коштів (витратами на демонтаж основних засобів, рекультивацію і т. д.).

Середні амортизаційні відрахування будь-якої інвестицій­ної альтернативи розраховуються в такий спосіб:

СерАмВідр = (закупівельна ціна - виторг від ліквідації) / тер­мін експлуатації,

Тек

ЗЦ - Л

або CAB

де CAB — середні амортизаційні відрахування, ЗЦ — закупівельна ціна, Л — виторг від ліквідації, Тек — термін експлуатації.

Застосований при визначенні амортизаційних відрахувань принцип середньоарифметичної величини відповідає лінійному методу амортизації. Однак необхідно відзначити, що величина середніх амортизаційних відрахувань при такому довгостроково­му порівняльному обліку витрат незалежна від методу амортиза­ції. Метод амортизації й обумовлений ним відсоток нарахування амортизації можуть позначатися на величині середніх витрат ка­піталу, а отже, і на величині відсотків.

Визначення виплат по відсотках у порівняльному обліку ви­трат необхідне в тому випадку, якщо витрати на придбання, а ра­зом з ними й обсяги інвестованого капіталу різні по окремих аль­тернативах. Цей процес служить забезпеченню порівнянності різних альтернатив щодо обсягу вкладеного капіталу. Як прави­ло, допускається, що капітал може бути залучений, а також інве­стований у необхідних розмірах при певній процентній ставці, що називається розрахунковою.

Величина виплат по відсотках визначається помно­женням середніх затрат капіталу на процентну ставку:

Виплати по% = СЗК • % ставку,

де СЗК — середні затрати капіталу.

Для обчислення середніх затрат капіталу можна застосову­вати різні методи. У рамках одного зі спрощених методів перед­бачається, що в проміжку між залученням капіталу в розмірі за­трат на придбання на початку планового періоду і залученням капіталу в розмірі виторгу від ліквідації наприкінці цього періоду відбувається його безперервна амортизація.

При безперервній амортизації середні затрати капіталу мо­жна визначити як середнє арифметичне обсягів залученого капі­талу (до початку і кінця планового періоду).

Показник середніх затрат капіталу визначається в такий спосіб:

сзк=^, 2

де СЗК — середні затрати капіталу; 3П — затрати на придбання; Л — виторг від ліквідації.

АмВідр   Закуп.ціни + Накл.витрати - Виручка від ліквідації

Термін експлуатації

Виплатипопроцентах = Середня зарплата • Процент. ставка капіталу

.         Затрати на придбання - Виручка від ліквідації
Сер. затр. капіталу = 2         

Затрати на Придбання = Закупівельні Ціни + Накладні Витрати

Надходження від продажу Виручкавід ліквідації = обладнанняпісля терміну - Витратина демонтаж експлуатації

Рис 18.2. Показники, що використовуються в методі обліку затрат

Порівняння середніх величин сукупних витрат дозволить виб­рати відносно вигідну альтернативу, а тому і кращу, у порівнянні з іншими альтернативами. Зрозуміло, при прийнятті рішення слід перевірити, наскільки прийняті в моделі допущення відповідають дійсності, і які висновки необхідно зробити з можливих відхилень.

Продемонструємо на прикладі розрахунок окремих складових витрат у рамках порівняльного обліку затрат.

Приклад 1

Для виготовлення нового виду продукції металообробному підприємству потрібні деталі обертання. Ці деталі можна зробити чи закупити. Для освоєння виробництва необхідні інвестиції. Тут на вибір пропонуються об'єкти інвестування А і В.

Альтернативою інвестуванню є постачання деталей зі сторони (альтернативи С). Об'єкти інвестицій характеризуються такими даними (див. табл. 18.1).


Таблиця 18.1

Закупівлю деталей обертання (альтернатива С) можна здійс­нити за ціною 12,50 грн/од.

Деякі з приведених компонентів витрат є змінними, тобто за­лежать від фізичного обсягу виробництва чи потреби в деталях. Зазначені тут розміри затрат для цих компонентів відповідають максимальному обсягу виробництва (потужності).

Припустимо, що змінні витрати кожної альтернативи пропор­ційні обсягу виробництва. Тепер завдання полягає в тому, щоб за допомогою розрахунків по зіставленню затрат порівняти альтер­нативи і визначити альтернативу, що була б відносною при обся­гу виробництва 8000 деталей у рік.

Розв'язання:

Для розв'язання задачі у відношенні інвестиційних альтерна­тив потрібно підрахувати сукупні витрати як суму постійних і змінних витрат.

Будемо виходити з того, що затрати на сировину і зарплату є змінними витратами.

Потім визначимо середньорічні змінні і постійні витрати інве­стиційних альтернатив.

Змінні витрати альтернативи А дорівнюють сумі витрат на сировину, зарплату й інші змінні затрати.

Вони, у свою чергу, споконвічно зазначені для обсягу вироб­ництва 8000 од./рік (продуктивність альтернативи А). Звідси змінні витрати для альтернативи А (Куа) становлять:

Куа = 65 000 (грн/рік).

Приведені для альтернативи В значення відповідають проду­ктивності 10 000 од /рік. Тому необхідно зробити перерахунок для обсягу випуску (х) 8 000 од/рік. При цьому для змінних затрат альтернативи В одержуємо

Кув (х = 10 000) = 56 000 (грн/рік),

Кув (х = 8 000) = 56 000 • 8 000 / 10 000 = 44 800 (грн/рік).

З приводу постійних витрат передбачається, що в їх­ній склад входять витрати на виплату окладів управлінсь­кому персоналу, амортизаційні відрахування, виплати по відсотках та інші затрати.

З цих компонентів необхідно визначити величину амортиза­ційних відрахувань і виплат по відсотках.

Визначимо середньорічні амортизаційні відрахування:

середні амортизаційні відрахування = (закупівельна ціна -- виторг від ліквідації) / термін експлуатації.

за альтернативою А: 24 000 / 6 = 4 000 (грн/рік),

за альтернативою Б: (60 000 — 6 000)/6 =9000 (грн/рік).

Виплати по % = СКЗ • % ставку

Показник середніх витрат капіталу визначається в такий спосіб:

СКЗ = (ЗП + Л) / 2,

де ЗП — затрати на придбання, Л — виторг від ліквідації.

Відповідно до цього, середні витрати капіталу для альтерна­тиви А становлять:

СЗКА = 24 000 / 2 = 12 000 (грн/рік).

Відсотки для альтернативи А при заданій ставці 8% станов­лять у середньому:

Виплати по % А = 12 000 • 0,08 = 960 (грн/рік).

Відповідно до формули розрахунку середніх витрат капіталу цей показник для альтернативи В становить:

СЗКВ = (60 000 + 6 000) / 2 = 33 000 (грн/рік).

Середня величина відсотків для даної альтернативи становить:

Виплати по%В = 33 000 • 0,08 = 2 640 (грн/рік).

Далі може бути визначена середня величина сукупних постій­них витрат. Вона відповідно становить:

за альтернативою А: 5000 + 4000 + 4000 + 960 = 13 960 (грн/рік),

за альтернативою В: 5000 + 16 000 + 9000 + 2640 = 32 640 (грн/рік).

У цьому випадку середня величина сукупних витрат при обся­гу випуску 8 000 од. відповідно становить:

по альтернативі А: 65 000 + 13 960 = 78 900 (грн/рік),

по альтернативі В: 44 800 + 32 640 = 77 440 (грн/рік).

Стосовно альтернативи С (придбання зі сторони) передбача­ється, що для розрахунку затрат істотною є тільки закупівельна ціна. При цьому середня величина сукупних витрат є похідною від необхідної кількості деталей і закупівельної ціни одиниці то­вару. Витрати за альтернативою С становлять:

8 000 • 12,50= 100 000 (грн/рік).

Порівняння середніх величин сукупних витрат свідчить, що альтернатива В є відносно вигідною, а тому і найбільш приваб­ливою порівняно з іншими альтернативами. Зрозуміло, при при­йнятті рішенні слід перевірити, наскільки прийняті в моделі до­пущення відповідають дійсності, і які висновки необхідно зроби­ти з можливих відхилень.

Оцінка моделі порівняльного обліку затрат

Модель порівняльного обліку затрат відносно проста при ви­конанні необхідних розрахунків. Найбільші труднощі викликає забезпечення необхідними даними. Це часто пов'язано зі значни­ми затратами. Крім того, важко розраховувати на надійність ба­гатьох даних. Придатність отриманих результатів для підготовки рішення залежить, по-перше, від якості інформації, а по-друге, від відповідності моделі реальній дійсності. Допущення, прийня­ті в моделі, повинні бути оцінені саме з цього погляду.

Справедливою є, наприклад, постановка питання, чи прийнят­ні для вироблення рішення обмеження однією цільовою функці­єю, а також ігнорування взаємозв'язків з іншими сферами функ­ціонування підприємства. Необхідно критично відноситися і до статичного характеру моделі. Розходження у виникненні витрат за часом не враховуються при визначенні середнього арифметич­ного показника.

Оскільки затрати капіталу на початку планового періоду порі­вняно високі, а в його кінці відносно низькі, то це спричиняє ви­щі відсотки на початку періоду в порівнянні з його кінцем. Даний момент залишається не врахованим при розрахунку середніх по­казників відсотків. При нарахуванні відсотків допускається існу­вання єдиної ставки відсотка. За цією ставкою фінансові засоби можуть бути отримані й інвестовані в будь-який момент часу в будь-яких розмірах (ідеальний ринок капіталу). Також передбачається, що вивільнювані чи вільні фінансові кошти можуть бути (ре)інвестовані за даною єдиною розрахунковою процентною ставкою.

Умовою порівнянності альтернатив інвестування є встанов­лення єдиного терміну експлуатації. У випадку, якщо в основу прийняття рішення закладаються тільки сукупні витрати альтер­натив, це означає ігнорування фактора завантаження потужнос­тей і складу витрат. Однак наявність вільних виробничих потуж­ностей, а також розходження в складі сукупних витрат за окреми­ми їхніми компонентами, наприклад, постійними і змінними ви­тратами, можуть мати велике значення для прийняття рішення по підприємству.

У зв'язку з цим необхідно ще раз підкреслити, що в даному випадку передбачається надійність використовуваних у моделі даних. Це припущення, як уже згадувалося вище, рідко відпові­дає дійсності. Особливо велике значення для знаходження рі­шення має невизначеність щодо обсягу виробництва. У випадку відхилення фактичних обсягів виробництва від прогнозованих відносна вигідність може змінюватися внаслідок розходжень у показниках постійних і змінних витрат, що характеризують кон­кретні альтернативи.

Як останнє прийняте в даній моделі припущення необхідно розглянути абстрагування від результатів виробництва. Воно обумовлює, з одного боку, неможливість дати оцінку абсолютній вигідності для тих видів інвестицій, з другого боку, для зістав­лення альтернатив дане припущення означає, що продукція, ви­роблена в рамках здійснення різних альтернатив інвестування, повинна бути рівноцінною за якістю.