3.4. Аналіз беззбитковості підприємства

Аналіз беззбитковості підприємства зводиться до визначен­ня мінімального обсягу реалізації продукції (за стабільних умов­но постійних витрат), за якого підприємство може, з одного боку, забезпечити беззбиткову операційну діяльність у плановому пе­ріоді, з іншого — створити умови для самофінансування підпри­ємства.

Точка беззбитковості характеризує обсяг реалізації проду­кції, за якого прибуток підприємства дорівнює нулю, тобто виру­чка від реалізації продукції відповідає валовим витратам на її ви­робництво та реалізацію. Точку беззбитковості називають також точкою «порогового» прибутку чи точкою рівноваги.

Складовим елементом аналізу точки беззбитковості є розра­хунок суми покриття (маржинального прибутку). Маржинальний прибуток (МП) — це показник, який характеризує частину виру­чки, що спрямовується на заміщення умовно постійних витрат і формування валового прибутку:

МП = ВП + Вум.тст, (3.4)

де ВП — валовий прибуток підприємства;

Вум.пост.— умовно постійні витрати підприємства. Маржинальний прибуток (МП) також дорівнює різниці між виручкою від реалізації продукції та умовно змінними витратами:

МР = ВР -Вум.зм. (3.5)

де BP — виручка від реалізації продукції;

Вум.зм.— умовно змінні витрати підприємства. Система розрахунку суми покриття, яка ґрунтується на про­стому розподілі витрат на постійні та змінні, визначається систе­мою «direct — costings. Суму покриття можна розраховувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продукції. В останньо­му випадку це різниця між оптовою ціною (Цод.) та умовно змін­ними витратами на виробництво одиниці продукції (Содумзм).

МПод. =Ц0д. — Содум. зм., (3.6)

де МІ7оА — маржинальний дохід на одиницю продукції, грн./од. Проведемо заміну факторів у формулі (3.3), отримаємо

ВП=К*МПод. — Вум.пост.. (3.7)

Основним недоліком системи простого директ-костингу є те, що за її використання сукупні постійні витрати враховуються без розподілу в розрізі окремих їх видів, груп продукції, центрів затрат, структурних підрозділів тощо. У разі виробництва бага­тьох видів продукції та наявності кількох центрів затрат такий пі­дхід не дає можливості об'єктивно оцінити ефективність вироб­ництва окремих видів продукції.

Першим етапом розрахунку суми покриття є правильний ро­зподіл усіх витрат підприємства (чи витрат на виробництво пев­ного виду продукції) на постійні та змінні.

До умовно змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшу­ється з його зниженням. До умовно змінних витрат належать ви­трати на сировину та матеріали, комплектуючі вироби, напівфаб­рикати, паливо та енергію, оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції, та ряд інших витрат.

Умовно постійні — це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не зміню­ється. До умовно постійних належать витрати, пов'язані з обслу­говуванням й управлінням виробничою діяльністю виробничих підрозділів, а також витрати на забезпечення господарських пот­реб виробництва.

Поряд із витратами, які одразу можна віднести до постійних чи змінних, є види витрат, які частково належать до постійних, част­ково — до змінних. Це такі загальновиробничі витрати: витрати на управління виробництвом (заробітна плата апарату управління це­хами, виробничі відрядження тощо); амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення; ви­трати на утримання виробничих приміщень та ряд інших.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіля­ються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази роз­поділу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичного обсягу виробництва (поту­жності) звітного (чи планового) періоду.

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (ро­біт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних і постійних витрат, у т. ч. загально-виробничих, установлюються підприємством.

Наступним етапом розрахунку точки беззбитковості є ви­значення показника покриття (І7„):

„    ,     змінні витрати

П= 1    ^          :           . (3.8)

чиста   виручка   від   реалізації /

Виручка від реалізації в точці беззбитковості розраховується як відношення між величиною постійних витрат та показником покриття:

ВР   ВуМПОСт.ІРІп. (3.9)

Для визначення обсягу реалізації у натуральному вигляді, який забезпечить беззбитковість, здійснюють такі розрахунки, припустивши, що у формулі (3.6) ВП = 0:

0      К (Цод.     ^од.ум.змФ) ВуМпост.

К ^РРІ0^. ВуМПОСт.

К = ВуМ.пост.ІМПод. (3.10)

Обсяг реалізованої продукції у натуральному виразі у точці беззбитковості дорівнює відношенню умовно постійних витрат і маржинального доходу на одиницю продукції.