4. Кількісна оцінка ризиків

Математична оцінка ризиків. При оцінці ризику цілком обґрунтовано застосування апарату математичної статистики і теорії вірогідності у випадках:

а)         якщо йдеться про інновації, що мають аналоги. Тоді стає
справедливим застосування методів математичної статистики для
оцінки найбільш вірогідних параметрів інноваційного процесу і
його результатів;

б)         якщо інновація не має аналогів, або організація-інноватор
не володіє достатнім досвідом для впровадження інновації, або
інноваційний процес реалізується в умовах нестабільності. Тоді
використовується апарат теорії вірогідності, що дозволяє моде-
лювати інноваційні процеси з більшою точністю, а, отже, адеква-
тніше визначати заходи по управлінню ризиком.

Стохастичні методи дозволяють також моделювати результати інноваційної діяльності з урахуванням розроблених заходів щодо зниження ризиків і тим самим оцінювати їх ефективність.

Для формалізованого представлення ризику в інноваційній діяльності необхідно виходити з наступного:

існують об'єктивні закономірності, визначальний результат і хід інноваційної діяльності. Прояви цих закономірностей підтверджуються статистичними спостереженнями за інноваційною діяльністю, проте хід реалізації кожної конкретної інновації і її результат непередбачуваний;

статистика інноваційних процесів підкоряється загальним правилам математичної статистики;

найважливішими характеристиками ризику є вірогідність виникнення несприятливої ситуації в ході інноваційної діяльності і кількісна оцінка цієї «несприятливості»;

для кількісної оцінки ризику інноваційної діяльності застосовується методологічний апарат теорії корисності, що дозволяє враховувати не тільки економічні, але і всі інші аспекти інноваційної діяльності, а також що дає можливість застосовувати комплексну оцінку по декількох аспектах процесів реалізації нововведень.

Відповідно до цих допущень формалізований опис ризику інноваційної діяльності можна представити у вигляді функції:

Я = і),

де        — функція опису ризику;

Р — вірогідність несприятливої ситуації в ході реалізації нововведень;

і — кількісна оцінка «несприятливості» ситуації в ході реалізації нововведень.

При ухваленні рішення про реалізацію нововведень необхідно визначити, чи можливо в даній області управління ризиками. Якщо аналіз показує, що в ході інноваційної діяльності реально може бути досягнутий тільки той або інший конкретний результат (і ніякий інший), то такі інновації є безризико-вими.

Якщо в ході аналізу встановлено, що є ймовірність мати декілька результатів інновації, кожний з яких неоднаково оцінюється інноватором (найвдаліший, вдаліший, абсолютно невдаліший), то подібні інновації називаються ризиковими. 198

Для ризикових інновацій в першу чергу оцінюється параметр найбільш очікуваного результату (ге), визначуваний по формулі математичного очікування:

п

ге =Е Рігі '

і=1

де   ті — і-й можливий результат інновації; Рі — вірогідність і-го результату; п — число можливих результатів.

Кількісною оцінкою ризику тієї або іншої інновації прийнято вважати варіацію (гаг) — розкид можливих результатів інноваційної операції щодо очікуваного значення (математичного очікування).

Чим вище коефіцієнт варіації, або коливається, тим більше ризикованою вважається інвестиція.

Ступінь і ціна ризику. Ризик як економічна категорія суміщає в собі оцінку вірогідності несприятливого розвитку подій і міру цієї несприятливості. Тому для опису ризику використовується двомірна характеристика: ступінь і піна ризику. Ступінь ризику кількісно характеризує вірогідність несприятливої динаміки інноваційного процесу і негативних результатів інноваційної діяльності. Показник ціни ризику відображає кількісну оцінку вірогідного результату інноваційної діяльності, тобто показує економічний результат, ради якого інвестор або інноватор пішов на ризик.

Міра ризику. Здійснювана в процесі ухвалення управлінських рішень економічна оцінка міри ризику показує можливі втрати або до результаті якої-небудь виробничо-господарської або фінансової діяльності, або унаслідок несприятливої зміни стану зовнішнього середовища. Залежно від конкретних умов ухвалення рішення міра ризику може оцінюватися або як найбільш очікуваний негативний результат, або як песимістична оцінка можливого результату. Якщо для опису ризику адекватне застосування нормального розподілу, то міра ризику відповідно може оцінюватися як математичне очікування: і і

Мр = М0 =Х ХіРі = ^—

і=1

і=1

де   Мр — міра ризику;

М0 — найбільш очікуваний результат (математичне очікування);

Хі — розмір втрат в ході і-го спостереження; р{ — вірогідність виникнення втрат в результаті і-го спостереження;

уі — число випадків спостереження і-го результату;

п — загальна кількість спостережуваних результатів.

При ухваленні рішення в області управління ризику часто використовуються кумулятивні статистичні криві (графіки Лоренца), на яких накопиченим підсумком відбивається вірогідність несприятливої ситуації залежно від оцінки несприятливості.

Зони ризику. Інновації, що забезпечують рентабельність не нижче розрахунковою, вважаються безризиковою областю, яка не розглядається як об'єкт ризик-менеджменту. Для оцінки ризику по решті груп можна розрахувати кумулятивну вірогідність, вважаючи, що найменше гірший результат автоматично включає і несприятливіший результат (див. табл. 8.1).

40,9%

22,7

15,9

12,5

8,0

40,9%

22,7

38,6

51,1

59,1

 

Кумулятивна вірогідність по групами ризику (%)

Частота операцій, збитки якої були компенсовані іншими операціями, включає також статистику по операціях, прибутковість яких була нижча за розрахунковий рівень. Ці кумулятивні показники дозволяють визначити зони ризику.

Зони ризику — якісна характеристика ступеня ризику залежно від вірогідності його виникнення. Для визначення зон ризику зазвичай використовується крива Лоренца, побудована за кумулятивними даними. Як правило, виділяють наступні зони ризику:

зона допустимого ризику: виникнення ризикової ситуації не приводить до істотного погіршення фінансового положення компанії);

зона помірного ризику: збитки від виникнення ризикової події покриваються прибутком інших областей діяльності;

зона високого ризику: в результаті виникнення ризикової ситуації погіршується фінансове положення компанії;

зона неприпустимого ризику: ризикова подія приводить до неплатоспроможності або банкрутства підприємства.

В протилежність зонам ризику виділяють безризикову зону, де існує можливість не настання ризикової події. Безризикова зона є характеристикою шансу.

Загальна оцінка ризику проекту. Реальний інноваційний проект характеризується проявом ризиків в різних областях під впливом різних чинників інноваційного процесу. При цьому корисність цих чинників оцінюється за допомогою різних показників, за різними шкалами і критеріями. Загальна оцінка ризику необхідна, якщо йдеться про визначення значення коефіцієнта дисконтування, що включає премію за ризик.

Щоб отримати узагальнену оцінку ризику, використовуються наступні правила:

1) правило поглинання ризиків: якщо ризики відносяться до однієї області діяльності і/або їх міра співпадає, але прояв негативних чинників відбувається незалежно один від одного, вірогідність їх прояву оцінюється по максимальному значенню:

правило математичного додавання ризиків: якщо ризики відносяться до різних областей діяльності і/або їх міри розрізняються, але прояв негативних чинників відбувається незалежно один від одного, вірогідність їх прояву оцінюється за правилами теорії вірогідності для суми вірогідності незалежних подій, а міра ризику оцінюється як середньоарифметична:

правило логічного складання ризиків: якщо ризики відносяться до різних областей діяльності і/або їх міри ризику розрізняються, а негативні чинники виявляються в залежності один від одного, вірогідність їх прояву оцінюється на основі правила логічного складання — ступінь ризику в цьому випадку розраховується як сума творів ризику однієї події на шанси інших: