4. Організаційно-економічні форми стимулювання інноваційної поведінки працівників

Важливим завданням інноваційного менеджменту є залучення до інноваційної діяльності всіх працівників організації. Такого принципу дотримується, наприклад, японська школа менеджменту, яка націлює усіх на вдосконалення своєї роботи. Це сприяло досягненню Японією лідерства у виробництві високоякісних товарів. Однак простим закликом до працівників виявляти ініціативу мети не досягти. Необхідно сформувати персонал, здатний до інноваційного пошуку і створення нового, і забезпечити умови, щоб працівник відчув на собі користь від власної ініціативи.

Більшість працівників у процесі набуття практичного досвіду опановують певні методи виконання роботи, які з часом стають усталеними. А для створення нового необхідно відійти від стереотипу, подивитись на речі по-іншому, до чого багато людей самотужки не здатні або не готові, хоча й мають достатню кваліфікацію. Щоб долучити їх до інноваційної діяльності, науковці рекомендують використовувати групову (командну) роботу. Найпоширенішими формами групової роботи, результативність якої стимулюється через участь у кінцевому результаті, є японські гуртки якості і система інтрапренерства.

Гуртки якості. Як правило, їх формують із 6-12 най-кваліфікованіших і найініціативніших працівників виробничого підрозділу (робітників, інженерів, технологів) та його керівника. Робота гуртка відбувається у формі засідань 1-2 рази на місяць переважно в позаурочний час. Веде засідання особа (керівник) з гуртка, інколи запрошують консультанта. Роботу гуртків чітко орієнтують на розв'язання конкретних проблем відповідно до затвердженого адміністрацією плану, для чого учасники засідань заздалегідь отримують необхідну інформацію.

Інтрапренерство (внутрішнєпідприємництво). Поширене у західному менеджменті. Сутність його полягає в наданні працівнику, який має перспективну ідею, можливості використати ресурси підприємства для її здійснення, реалізуючи тим самим свої підприємницькі можливості.

Подпись:
Інтрапренерство — діяльність з виробництва і реалізації товарів і послуг на основі інтеграції підприємницьких можливостей індивіда і підприємства.


 

Завдяки такому підходу на підприємстві, яке випускає певну продукцію, створюють умови для пропонування новаторських ідей і виділяють ресурси для їх реалізації. Завдяки цьому традиційне підприємство перетворюється на підприємницьке, основане на активізації та використанні творчого потенціалу співробітників для реалізації різноманітних нововведень, спрямованих на розвиток підприємства.

Недооцінювання таких бажань у сучасних працівників, що мають високий освітньо-кваліфікаційний рівень для створення суспільне корисного продукту, однак остерігаються ризику, пов'язаного зі створенням самостійного бізнесу, спричиняє зниження зацікавленості роботою та її продуктивності, до пошуку інших можливостей для самореалізації і творчості.

Система інтрапренерства дає реальні результати за багато-номенклатурного виробництва і плодотворної технології, що характерно для більшості підприємств машинобудівної галузі, її використання сприяє створенню нових продуктів, які можуть бути виготовлені на існуючій ресурсній базі, а отже, підвищенню загальної капіталовіддачі і чистій рентабельності активів, у чому зацікавлений і вищий менеджмент підприємства. З іншого боку, участь у прибутках, отриманих від реалізації інноваційного продукту, стимулює учасників проект-групи до його оперативного впровадження і виведення на ринок, роблячи підприємство гнучкішим і мобільнішим, що важливо для великих підприємств.

Проте інтрапренерство, будучи потужним стимулятором інноваційного розвитку, є складним механізмом, організаційні та економічні елементи якого мають бути належним чином налагоджені. Це, з одного боку, стимулювання творчості співробітників і створення умов для творчої праці, а з іншого — створення умов для підприємництва, які охоплюють наявність ресурсів і розроблення організаційних форм взаємодії, що враховують інтереси самого підприємства та інтрапренерської одиниці.

Реалізація стимулюючого інноваційну активність працівників потенціалу, закладеного у системі внутрішнього підприємництва, можлива за певних умов:

Участь автора бізнес-проекту в ризику, що передбачає внесення ним частини оборотних коштів, необхідних для реалізації першої партії нового продукту.

Обов'язкова участь автора бізнес-проекту в прибутках відповідно до вкладеного капіталу. При укладенні угоди про партнерство закріплюються як частина капіталу не лише фінансові кошти, а й інтелектуальний внесок автора бізнес-ідеї.

Систематична робота з оцінювання і відбору перспективних ідей працівників підприємства. Для цього має бути створена координаційна група з питань інтрапренерства, яка визначає перспективні напрями досліджень і розглядає подані бізнес-проекти. Працівникам надаються відносно рівні права у внутріфірмовій конкуренції за ресурси та увагу. За наявності кількох перспективних проектів визначається черговість їх реалізації з огляду на можливість виділення ресурсів і з точки зору максимізації маржинального прибутку.

На час реалізації підприємницького проекту інтрапрене-рам змінюють умови роботи на основному робочому місці (ці зміни погоджують із безпосереднім керівником і письмово закріплюють у формі додатку до трудового договору). Йдеться про гнучкий робочий графік виконання основної роботи, скорочений робочий день, позаурочну роботу, неоплачувану відпустку тощо. З метою усунення можливих конфліктів з питань пріоритетності поточних і проектних завдань у систему оцінювання роботи лінійних керівників доцільно ввести показник участі працівників підпорядкованого відділу в роботі проектних команд.

Інтрапренеру надають право підбирати учасників проектної команди. На етапі проектування робіт її формують із працівників функціональних відділів, які працюють, як правило, в позаурочний час. Це стимулює працівників функціональних служб до удосконалення своїх професійних і ділових (організаційних) якостей та водночас дає змогу працівникам суттєво підвищити свої доходи у межах підприємства.

Система інтрапренерства є доцільною для ініціювання розроблення і впровадження інноваційних проектів, які стосуються профілю діяльності виробничих організацій і можуть бути реалізовані на їх виробничих потужностях. Це, з одного боку, сприятиме кращому використанню технологічного устаткування, а з іншого — надаватиме можливість започаткувати перспективний бізнес у контексті стратегії розвитку організації.

Однак для успішного функціонування системи інтрапренерства необхідний високий творчий потенціал працівників підприємства і не лише інженерних та маркетингових служб, а й робітників, кваліфікація яких має бути достатньою для опанування нових видів роботи. Це вимагає належної уваги служб управління персоналом. Необхідно заохочувати додаткове навчання працівників у сферах, важливих для розвитку підприємства, формуючи у них відповідні мотиваційні преференції, передусім через надбавки до заробітної плати за набуття вищої кваліфікації. Для реалізації інноваційних завдань таке навчання повинно передбачати систему тренінгів з метою підвищення здатності менеджерів середнього рівня та спеціалістів генерувати ідеї. Тренінги можуть стосуватися опанування методів інверсії, аналогії, ідеалізації, морфологічного та функціонально-вартісного аналізу, методу ключових запитань тощо. Система навчання для робітників має охоплювати систематичну атестацію і присвоєння вищого розряду, що відновить престижність їхньої кваліфікованої праці.

Науковці рекомендують використовувати систему стимулювання зростання освітньо-кваліфікаційного рівня працівників через встановлення персонального рейтингу, який складається із коефіцієнтів, що характеризують рівень освіти кожного, рівень його досвіду роботи, і рівня значущості працівника для організації:

Яе = Ко • Кд • К3,

Коефіцієнт рівня освіти визначається значенням К0 (0,8<К0<2) і зростає пропорційно поглибленню знань працівника, його участі у раціоналізаторстві та винахідництві. Базовий рівень (0,8) підвищується щоразу на 0,2 при присвоєнні вищого розряду або реалізації раціоналізаторської пропозиції (робітники) та перепідготовці у межах навчальних програм для спеціалістів.

Коефіцієнт досвіду роботи (трудового стажу) визначають коефіцієнтом Кс(2<Кд< 4,5), числові значення якого стимулюють зменшення плинності кадрів у перші роки роботи (через низьку ЗП) і забезпечують щорічний стабільний приріст зарплати на певний відсоток. Високе початкове значення цього коефіцієнта дає змогу навіть робітникові, який не має достатнього досвіду роботи, за виконання встановленого графіка роботи отримувати мінімальну заробітну плату. За перші шість років стажу приріст коефіцієнта становитиме 0,8, а в наступні роки — по 0,02 за кожен відпрацьований рік.

Коефіцієнт значущості К3 характеризує вміння працівника втілювати у конкретні справи свої знання і досвід. Він показує рівень залучення працівника до роботи у проектних командах і обчислюється додаванням 0,1 до базового коефіцієнта за участь у кожному проекті; для робітника — дорівнює його кваліфікаційному розряду.

Щоб пов'язати зарплату з кінцевими результатами діяльності підприємства, за рахунок яких формується фонд оплати праці, визначають ціну рейтингу:

де    ФОТ— фондоплатипраці;

2 Яе — сума рейтингів працівників підприємства, цеху, дільниці.

Заробітна плата кожного дорівнює добутку базової зарплати на його особистий рейтинг. Вона буде постійною величиною протягом року, якщо не зміниться коефіцієнт освіти і значущості.

Між працівниками з'являється конкуренція за вищий рейтинг, що стимулює прагнення удосконалювати свою професійну майстерність і результативність праці.

Водночас стимулювання інноваційної діяльності не повинно перешкоджати виконанню поточних виробничих завдань. Тому для контролю і поліпшення динаміки виробничого процесу необхідно використовувати показники, які відображають кількість і якість поточної діяльності.

Коефіцієнт дотримання планового графіка виконання робіт Кп (або відпрацювання робочого часу для робітників). Він визначається безпосереднім керівником і дорівнює 1 за відсутності зривів термінів виконання завдань поточної діяльності.

Коефіцієнт якості праці Кя формується на основі чинних стандартів підприємства і дорівнює 1 за відсутності дефектів у виконанні робіт.

Страховий коефіцієнт Кстр вводять для створення резерву фонду оплати праці, який необхідний для оплати праці тих, хто тільки прийнятий на роботу, а також для підвищення коефіцієнтів освіти і значущості працівників протягом року.

Тоді рівень індивідуальної заробітної плати дорівнюватиме:

Переваги цієї системи особливо добре видно на прикладі роботи виробничих дільниць, де очевидно є пряма залежність між особистим внеском робітника і кінцевими результатами праці виробничої групи (бригади). Чим менша віддача від працівника, тим менший його рейтинг, тим більше його зарплата залежить від результату роботи дільниці загалом. Чим менший у працівника коефіцієнт значущості, тим вагомішими є коефіцієнт освіти і стажу. А це означає, що він повинен якомога швидше поглиблювати свої знання і закріплюватися на робочому місці. Простежується і перспектива підвищення заробітної плати без будь-яких обмежень. 184

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

Охарактеризуйте складові та принцип дії мотиваційного механізму інноваційної діяльності. Вкажіть відмінності між мотивами і стимулами.

У чому полягають особливості стимулювання інноваційної діяльності?

Як форми і методи стимулювання можна використовувати в управлінні інноваційною діяльністю? Опишіть їх переваги і недоліки в контексті вітчизняних реалій.

Охарактеризуйте вплив системи стимулювання на розширення інноваційних можливостей і посилення конкурентоспроможності організації.

Які схеми можуть бути використані для стимулювання вищого менеджменту організацій? Поясніть їх вплив на мотивацію менеджерів до інноваційне активної поведінки.

У чому сутність методу збалансованих показників і як його можна використати для стимулювання інноваційної діяльності менеджерів організацій?

Охарактеризуйте сутність інтрапренерства і вкажіть, у яких організаціях їх застосування буде найефективнішим.

Поясніть вплив організаційної культури на формування інноваційне активної поведінки працівників організації.