8.1 Форми організації посередницької діяльності: законодавчі аспекти роботи посередників на товарному ринку

Посередницька операція — це господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що виступає в ролі комісіонера в договорі комісії, консигнатора в консигнаційному договорі або повіреного в договорі доручення, за винятком довірчих операцій.

У міжнародному законодавстві виділяються такі їх види:

дилерські операції — посередник діє від свого імені і за свій рахунок;

комісійні операції — посередник діє від свого імені, але за чужий рахунок;

операції по договорах доручення — посередник діє від чужого імені і за чужий рахунок.

В Україні посередництво регулюється Цивільним кодексом України (1983 р.). У ньому передбачається два види посередництва — за повноваженнями однієї особи робити які-небудь юридичні дії замість іншої особи:

доручення — оформлюване договором доручення;

комісія — оформлюване договором комісії.

Загалом у світовій торговій практиці всіх посередників називають агентами і принципалами, а договори, що з ними укладаються — агентськими угодами. Виділяють такі їх види:

комісії;

консигнації;

доручення.

Догоеір комісії (commission) — договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду укласти угоду від свого імені, але за рахунок комітенту.

Поширеною формою договору комісії є договір консигнації, за

яким консигнант поставляє товар на консигнаційний склад консигнатора з метою демонстрації та продажу. У ньому, на відміну від договору комісії, обумовлюється термін консигнації, протягом якого товар повинен бути проданий. Консигнатор переводить платежі консигнантові в міру реалізації товару зі складу. На умовах консигнації продаються головним чином товари масового попиту.

Догоеір-доручення — цивільно-правовий договір, за яким одна сторона зобов'язується від імені і за рахунок іншої сторони зробити юридичні дії. Отже, коли укладено договір доручення, посередники набувають статусу повірених. При укладенні договорів з повіреними оформляється відповідне доручення (letter of authority).

Доручення — це документ, у якому фіксуються повноваження представника укладати угоди або інші правомірні дії від імені іншої особи (довірителя). Доручення видається в письмовій формі. Як правило, максимальний термін його дії — три роки; якщо термін не зазначено у самому дорученні, то воно зберігає чинність протягом одного року з дня його укладання. Розрізняються три види доручень.

Разове доручення дається на здійснення якоїсь конкретної дії.

Спеціальне доручення оформляється на здійснення яких-небудь однорідних дій.

Загальне (генеральне) доручення — це доручення на управління майном довірителя, укладання договорів, в тому числі зовнішньоекономічних, виступ у суді й арбітражі.

Передоручення повноважень допускається тільки в тому випадку, якщо це право обговорене в самому дорученні або якщо це необхідно для захисту інтересів довірителя. Дія доручення припиняється після закінчення його терміну, ліквідації юридичної особи, від імені якої воно видане, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За обсягами переданих прав посередники поділяються на:

простих агентів (агентів з невинятковим правом продажу);

монопольних агентів (агентів з винятковим правом продажу);

агентів із правом «першої руки» (переважним правом продажу).

Угода про просте агентство (невиняткове право продажу) характеризується таким поєднанням прав і обов'язків сторін:

посередник наділений правом збувати товари певної номенклатури за дорученням принципала на оговореній території й одержувати від принципала винагороду;

принципал має право збувати товари через даного посередника, а також залучати інших посередників і самостійно збувати товар покупцям на оговореній території.

Проста агентська угода не гарантує посереднику стабільне становище на ринку, через ризик того, що основний потік товарів пройде через його конкурентів. У зв'язку з цим такі посередники не досить організовані й активні та, звичайно, не ризикують робити суттєві капіталовкладення в маркетингові дослідження ринку, рекламу, оренду складських приміщень і т.ін.

Прості агентські угоди звичайно укладаються на початковому етапі освоєння ринку виробником і мають короткостроковий (до одного року) період. Вони дають можливість принципалу вибрати з декількох посередників кращого при роботі з різними групами товарів.

При винятковому (монопольному) праві продажу виробник за угодою позбавляється можливості продавати на обумовленій території самостійно або через інших посередників товари, аналогічні внесеним в угоду, що перетворює посередника в монополіста на ринку. Це сприяє стабільності його становища, надає можливості створення збутової мережі, яка відповідає високим вимогам.

Угода про надання агенту монопольного права продажу характеризується таким співвідношенням прав і обов'язків сторін:

надання посереднику монопольного права означає, що тільки він може продавати товари принципала певної номенклатури на обумовленій території протягом періоду, що встановлений угодою, й одержувати за це винагороду;

якщо продавець порушить зазначену вище умову угоди, то посередник може потребувати від продавця сплатити йому винагородження, що компенсує втрачену вигоду, яку б він отримав, самостійно займаючись збутом цього товару.

Однак, якщо монопольний агент виявиться з якихось причин не-зацікавленим у збуті товарів, то для принципала даний ринок буде блокований на весь період дії угоди. Щоб запобігти такій небезпеці, продавцеві рекомендується передбачати в посередницькій угоді застереження про право продавця розірвати або змінити угоду, якщо монопольний посередник не виконує зобов'язань з календаризації продажу визначених обсягів товарів на обумовленій території. За певних умов монопольний посередник може переорієнтуватися на роботу з конкурентами виробника. Щоб цього не сталося, в угоду бажано включити зобов'язання посередника не представляти інтереси інших постачальників аналогічних товарів на договірній території. Однак у деяких випадках виробники зацікавлені у тому, щоб посередник працював з модифікаціями аналогічних товарів конкурентів. Зрештою, прагнення по можливості повніше задовольнити запити покупців буде сприяти і збуту власної продукції, і це потрібно враховувати виробнику.

Переважне право продажу, або «право першої руки» — це різновид простого агентства, згідно з яким принципал зобов'язаний спочатку запропонувати товар саме цьому агенту. Якщо цей агент відмовляється від запропонованих умов, він зобов'язаний надати принципалу відмовлення в письмовому вигляді з зазначенням причини, тоді принципал сам або через інших агентів має право реалізувати товар на цьому ринку без виплати винагороди посереднику.

При угоді про переважне право продажу для виробників зникає небезпека блокування ринку з боку посередника.