10.3. Надання санаторно-курортних послуг

Значну питому вагу в структурі послуг сфери охорони здоров'я мають санаторно-курортні послуги. Надають їх санаторно-курортні заклади, які діють у передбаченому законодавством порядку [23].

Курорт — освоєна природна територія на землях оздоровчого приз­начення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої екс­плуатації будівлі, споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, ре­креації і підлягає особливій охороні.

Землі оздоровчого призначення, на яких влаштовують курорти, нази­вають лікувально-оздоровчими місцевостями.

Лікувально-оздоровча місцевість — природна територія, що має мі­неральні і термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, меди­чної реабілітації та профілактики захворювань.

Природними лікувальними ресурсами є мінеральні і термальні води, лі­кувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань.

У багатих на природні лікувальні ресурси місцевостях розташовують санаторно-курортні заклади.

Санаторно-курортні заклади — розташовані на територіях курортів заклади охорони здоров'я, які забезпечують надання громадянам лікува­льних, профілактичних і реабілітаційних послуг із використанням приро­дних лікувальних ресурсів.

Медичний профіль (спеціалізацію) курортів визначають з урахуванням властивостей природних лікувальних ресурсів. За цим критерієм їх поді­ляють на курорти загального призначення і спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань.

Підставою для прийняття рішення про оголошення природної терито­рії курортною є наявність на ній природних лікувальних ресурсів, необ­хідної інфраструктури для їх експлуатації та лікування людей. Підготовку і подання клопотань про оголошення природних територій курортними можуть здійснювати центральні та місцеві органи виконавчої влади, орга­ни місцевого самоврядування або інші заінтересовані підприємства, уста­нови, організації та громадяни. На підставі результатів погодження кло­потань уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розробку проектів оголошення природних територій курортними, які підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам відповідно до законів

України «Про державну екологічну експертизу» (1995 р.), «Про забезпе­чення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994 р.). Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севасто­польської міських державних адміністрацій.

Із метою санітарної охорони курортів, завданням якої є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання їх забрудненню, пошкодженню і передчасному виснаженню, в межах курор­ту встановлюють округ санітарної або гірничо-санітарної охорони.

Округ санітарної охорони — територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту.

У межах цієї території заборонені будь-які роботи, здатні спричинити забруднення ґрунту, повітря, води, завдати шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, зумовити розвиток ерозійних процесів, негативно вплинути на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природ­них територій курортів.

Округ гірничо-санітарної охорони — територія, на якій використо­вують родовища корисних копалин, що належать до природних лікуваль­них ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі).

За використання пов'язаних між собою родовищ мінеральних вод, су­міжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів кількома курор­тами для них може бути встановлений єдиний округ санітарної охорони.

Округ санітарної охорони поділяють на зони, межі яких встановлюють в порядку розроблення проектів землеустрою:

1) зона суворого режиму. Охоплює місця виходу на поверхню мінера­льних вод, території, де розташовані родовища лікувальних грязей, міне­ральні озера, лимани, воду яких використовують для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш 100 метрів.

На території цієї зони дозволяється діяльність, пов'язана з викорис­танням природних лікувальних факторів. На підставі науково обґрунтова­них висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз можна виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиоб­вальні та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали. Забудова цієї території (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт і впорядку­вання об'єктів містобудування) здійснюється відповідно до законодавст­ва, державних стандартів і норм, затвердженої містобудівної документа­ції;

2)         зона обмежень. Окреслює територію, з якої відбувається стік по-
верхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод
або до родовища лікувальних грязей, мінеральних озер і лиманів, місць
неглибокої циркуляції мінеральних і прісних вод, які формують мінераль-
ні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних
грязей; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без до-
тримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбаче-
них для округу санітарної охорони курорту, може спричинити погіршення
природних і лікувальних факторів курорту.

У цій зоні всі багатоквартирні будинки повинні мати водопровід і кана­лізацію. Туалети у приватних будинках мають бути обладнані водонепро­никними вигрібними ямами. Території тваринницьких ферм необхідно ас­фальтувати, обгородити по периметру та обладнати водовідвідними кана­вами з водонепроникними відстійниками для поверхневих вод. При в'їзді на територію ферм повинні бути капітальні санпропускники з дезінфекційними бар'єрами. У разі масового поширення небезпечних, карантинних шкідни­ків і хвороб рослин у парках, лісах та інших зелених насадженнях за пого­дженням з державною санітарно-епідеміологічною службою дозволяється використання нетоксичних для людини і таких, що швидко розкладаються в навколишньому природному середовищі, пестицидів;

3)         зона спостережень. Поширюється на всю сферу формування і
споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курор-
ту, а також території, господарське використання яких без дотримання
встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може не-
сприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних
вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, його
природні та лікувальні фактори.

Ця зона є і межею округу санітарної охорони курорту. На її території дозволяється проведення робіт, які не впливатимуть негативно на лікува­льні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов.

Природні території курортів піддаються постійному моніторингу, який є складовою державної системи моніторингу навколишнього природного середовища і здійснюється в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Важливим елементом раціонального використання курортного потенціалу є державний кадастр природних територій курортів.

Державний кадастр природних територій курортів України — си­стема відомостей про правовий статус, належність, режим, географічне положення, площу, запаси природних лікувальних ресурсів, якісні харак­теристики цих територій, їх лікувальну, профілактичну, реабілітаційну, природоохоронну, наукову, рекреаційну та іншу цінність.

Направлення на лікування в санаторно-курортні заклади, незалежно від їх форми власності і відомчого підпорядкування, здійснюється відпо­відно до медичних показань. Потребу в санаторно-курортному лікуванні визначає лікар з огляду на стан здоров'я хворого, що фіксується в медич­них документах згідно зі встановленим Міністерством охорони здоров'я України зразком. Органи охорони здоров'я зобов'язані надавати санатор­но-курортним закладам науково-методичну і консультативну допомогу.

Медичний відбір хворих на лікування в спеціалізовані санаторії здійс­нюють районні, міські, обласні санаторно-курортні вибіркові комісії (СКВК) при поліклініках, лікарнях, управліннях охорони здоров'я облас­них і міських державних адміністрацій. При направленні хворого на са­наторно-курортне лікування необхідні такі документи: путівка; санатор­но-курортна карта; витяг з історії хвороби з даними клініко-лабораторного обстеження давністю не більше місяця; висновок лікаря-дерматолога про відсутність заразних захворювань шкіри. Висновок про необхідність продовження лікування хворого в санаторії (на строк не бі­льше місяця) ухвалює внутрішньосанаторна лікарняна комісія (ВЛК), оформлюючи його відповідним актом, затвердженим органом охорони здоров'я за підпорядкуванням. Після закінчення санаторно-курортного лікування хворому видають відривний талон санаторно-курортної карти або витяг з історії хвороби з даними про лікування в санаторії, його ефек­тивність, рекомендації щодо подальшого лікування, а також дані про кон­такт з інфекційними хворими.

Організація обслуговування на курортах здійснюється санаторно-курортними закладами різних форм власності, створеними в установле­ному законодавством України порядку, і спрямовується на забезпечення умов для повноцінного лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань шляхом прийняття громадянами лікувальних процедур, а також забезпечення належних умов їх проживання, харчування, одержан­ня культурно-побутових послуг.