8.3. Планування системи контролю за станом парку запасних частин

Контроль за станом парку запасних частин здійснюється шляхом ана­лізу руху деталей за обліковими картками запасних частин і аналізу тех-ніко-економічних показників парку запасних частин і їх зміни.

Цілі контролю за станом парку запасних частин: 1. Підтримка належного запасу на складі (у натуральному і грошово­му вираженні).

Попередження омертвіння в запасних частинах занадто великих сум оборотних коштів.

Забезпечення належної ефективності використання коштів, вкладе­них у парк запасних частин.

Найбільш важливими техніко-економічними показниками, що харак­теризують стан парку запасних частин, є:

Загальна кількість запасних частин на складі, в штуках.

Загальна вартість парку запасних частин, у тисячах гривень.

Кількість найменувань запасних частин, наявних на складі.

Кількість деталей, що припадає на одне найменування.

Середня вартість однієї деталі парку запасних частин.

6.         Число найменувань запасних частин, наявних на складі, які не ви-
давалися протягом трьох місяців, шести місяців, одного року і більше.

7.         Оборотність запасних частин.

При торгівлі запасними частинами прагнуть збільшити обіг запасів, щоб при незмінних площах складів і витратах на утримання запасів одер­жати якнайбільший обсяг продажів і, отже, прибутку.

Робота складу повинна бути організована так, щоб забезпечити не мен­ше ніж триразовий обіг деталей, що знаходяться на ньому, протягом року (щодо середньої кількості деталей, які зберігаються). Здійснюють це, розпо­діляючи всю номенклатуру на три групи приблизно в таких пропорціях:

А — 10% найменувань, що складають 70% споживання;

Б — 30% найменувань, що складають 22% споживання;

В — 60% найменувань, що складають 8% споживання.

На складах у країнах-імпортерах зберігаються деталі тільки груп А і Б. Запчастини групи В знаходяться в країні-експортері у виробника. Достав­ляють їх зазвичай замовнику на третій день після запиту. Незважаючи на те, що така система термінових поставок досить дорога (зазвичай, достав­ляти доводиться літаком), у підсумку вона виявляється дешевшою, ніж омертвіння на складах 60% найменувань деталей, потрібних досить рідко.

Для полегшення планування і контролю запасів деталі поділяються та­кож і за вартістю:

X — 9% найменувань вартістю за одне найменування понад $2000 (60% суми запасів);

У — 19% найменувань вартістю за одне найменування від $500 до

$2000 (26% суми запасів);

Z — 72% найменувань вартістю за одне найменування менше $500 (14% суми запасів).

У табл. 8.1 на умовному прикладі показано, що збільшення швидкості обігу може призвести до збільшення чистого прибутку без збільшення капіталовкладень.


Слід зазначити, що аналогічний результат (збільшення прибутку) мо­жливий і при обгрунтованому зниженні рівня запасів.

Оскільки завжди необхідно мати деякий страховий запас щодо плану, зазвичай обирають таку методику: великий запас групи А, середній групи Б і нульовий групи В, суворий контроль групи X, спостереження за гру­пою У і періодичний контроль групи 7. У такий спосіб мінімізуються зу­силля з управління запасами і гарантується висока міра задоволення замо­влення. Вважається цілком задовільним, якщо попит покупця на запчастини забезпечується у встановлені строки на 91-96%.

Щоб полегшити розміщення деталей на стелажах і переміщення їх на складах запчастин, застосовується принцип поділу всіх наявних деталей на групи. Критеріями розбивки є габарити, об'єм і маса.