6.5. Розрахунок і підбір ремонтно-технологічного устаткування

Загальні відомості. Вихідні дані для визначення складу обладнання — це робочий технологічний процес і трудомісткість виконання окремих видів робіт або операцій.

При проектуванні необхідно розрахувати кількість основного устатку­вання, на якому виконують найбільш складні і трудомісткі операції ремо­нту машин, агрегатів і відновлення деталей.

До основного обладнання ремонтного підприємства належать мийні машини, конвеєри для розбирання і складання машин, металорізальні ве­рстати, стенди для обкатування й випробування агрегатів і машини зага­лом та ін.

У розрахунково-пояснювальній записці подають розрахунки кількості мийних машин, металорізальних верстатів, обкатно-гальмових стендів та ін. Інше устаткування розраховують аналогічно або підбирають за типо­вими проектами, виходячи з програми ремонту, отриманої кількості виро­бничих робітників у найбільш завантаженому місяці, кількості встановле­них робочих місць, постів і ділянок.

Устаткування мийної ділянки

На ремонтних підприємствах найбільшого поширення набули струме­неві мийні установки конвеєрного типу, призначені для миття вузлів, аг­регатів, деталей, а також камерні періодичної дії, де деталі миють розчи­ном із подальшим ополіскуванням водою.

Ванни застосовують для виварювання деталей, а також для видалення старої фарби, відкладень або накипу.

Кількість мийних машин періодичної дії:

Sм = в І(ФдлЯПоЛг),            (6.8)

де в — загальна маса деталей, що підлягають миттю за планований пері­од у певній машині, кг;

і — час миття однієї партії деталей або вузлів, год. (зазвичай ґ=0,5 год.);

Фдо — дійсний фонд часу обладнання (мийної машини) за планова­ний період, год. (при двозмінній роботі Фд о = 3975 год.);

д — маса деталей одного завантаження (вантажопідйомність поворот­ного столу), кг (приймають за технічною характеристикою мийної маши­ни);

П = 0,6...0,8    — коефіцієнт, що враховує одночасне завантаження мийної машини за масою залежно від конфігурації і габаритів деталей; П = 0,8...0,9 — коефіцієнт використання мийної машини за часом. Загальна маса деталей і вузлів, що підлягають миттю:

в=№і+в2^2N2,           (6.9)

де р1 і в2 — коефіцієнти, що враховують частку маси деталей (вузлів), що підлягають миттю, відповідно від загальної маси трактора й двигуна в = 0,4...0,6; в2 = 0,6...0,8;

<21 і (22 — маса трактора й двигуна відповідно;

М1 і N 2 — кількість ремонтів відповідно тракторів і двигунів.

Кількість мийних машин конвеєрного типу:

Sмк = Я /(ФдлЧмЛаЛ1),       (6.10)

де дш — продуктивність мийної машини, кг/год. (приймають за техніч­ною характеристикою мийної машини).

За результатами розрахунків складають висновок про необхідну кіль­кість мийних машин, з огляду на те, що потрібно проводити дворазове миття (зібраної і розібраної машини).

Кількість ванн для виварювання (миття) корпусних деталей (корпусів КП, задніх мостів), а також для видалення накипу на блоках і голівках циліндрів визначають за формулою:

Яв = Яв /(Фдл.ЄвПоПі),       (6.11)

де <2в — загальна маса деталей, що підлягають виварюванню у ваннах,

кг;

gв — маса деталей, які можна виварювати у ванні за 1 год., gв = 100...200 кг.

При розрахунках загальну масу деталей, які підлягають виварюванню, орієнтовно можна приймати рівною 15% маси трактора і 40% маси двигуна.

Усе інше устаткування мийної ділянки підбирають відповідно до тех­нологічного процесу. При цьому керуються рекомендованою літературою і довідниками.

Слюсарно-механічна ділянка

Кількість металорізальних верстатів підраховують за формулою:

Яв = ТвКн / ФдпПо, (6.12)

де Т в — річна трудомісткість верстатних робіт;

Кн — коефіцієнт нерівномірності завантаження підприємства (Кн = 1,0... 1,3; при рівномірному завантаженні підприємства Кн = 1,0);

П0 = 0,86...0,90 — коефіцієнт використання верстатного устаткування.

На ремонтних підприємствах у розрахункову трудомісткість включа­ють не тільки верстатні роботи з ремонту тракторів, автомобілів, агрегатів і т.д., але й роботи з відновлення і виготовлення деталей, ремонту устат­кування і виконання інших (неврахованих) робіт, тобто:

Т = Т     N    +Т      N    + Т     +Т     +Т         (6.13)

1 в   1 в.тр14 тр^1 в.агр14 агр^1 в.з.ч.   1 воб     він'

де Твтр і Тваггр — трудомісткості верстатних робіт із ремонту трактора й агрегату, прийняті відповідно до нормативів як сума трудомісткості тока­рних, розточувальних, стругальних, фрезерувальних, свердлильних і шлі­фувальних робіт;

Лтр і Лагр — кількість ремонтованих тракторів і агрегатів;

Те.з.ч., ТеоЄ і Тв нн — трудомісткості верстатних робіт із виготовлення запасних частин, ремонту обладнання і виконання інших робіт, прийняті в процентному відношенні від обсягу зазначених робіт.

Роботу слюсарно-механічної ділянки необхідно планувати в дві зміни.

Розраховану кількість верстатів розподіляють за видами, користую­чись таким процентним співвідношенням: токарні 35-50%, розточувальні — 8-10%, стругальні — 8-10%, фрезерувальні — 10-12%, свердлильні — 10-15% і шліфувальні — 12-20%.

Проте, отримана кількість верстатів за видами обробки є орієнтовною.

Залежно від профілю ремонтного підприємства, виробничої програми та інших чинників у кожному конкретному випадку в межах загальної кількості верстатного устаткування можуть бути внесені необхідні зміни.

Кількість заточувальних верстатів приймають без розрахунку, як і хо­нінгувальних верстатів, якими користуються при відновленні циліндрів і гільз.

Отриману кількість верстатів розподіляють за марками. При цьому не­обхідно розглянути можливість обробки на верстатах великогабаритних деталей, що визначається, наприклад, висотою і відстанню між центрами токарних верстатів, розмірами столів фрезерних верстатів та ін.

При виборі габаритів токарних верстатів враховують, що 90% оброб­люваних деталей мають розміри діаметра до 200 мм і довжину не більше 300 мм (ці дані отримані з досвіду ремонтних підприємств).

При кількості свердлильних верстатів більше двох необхідно передба­чити радіально-свердлильний верстат.

Зазвичай, обирають універсальне устаткування.

Ділянка випробування та обкатки двигунів

Кількість випробувальних стендів для обкатки й випробування двигу­нів (основного і пускового):

Sв = МдгвЄ І(ФдоПе),          (6.14)

де Лд — кількість двигунів, що проходять обкатку й випробування у роз­рахунковому періоді;

ів — час обкатки і випробування двигуна (з урахуванням монтажних робіт), год.;

С = 1,05... 1,1 — коефіцієнт, що враховує можливість повторної обкат­ки й випробування двигуна;

Цс = 0,9...0,95 — коефіцієнт використання стендів.

Кількість стендів для обкатки й випробування двигунів на спеціалізо­ваних ремонтних підприємствах:

Яв = і.С /(тпс),           (6.15)

де Т — загальний такт ремонту, год.

При Бв ^ 2 приймають два стенди — один для обкатки й випробуван­ня основного двигуна, інший для пускового двигуна. При Бв > 2 роботу у

випробувальному відділенні планують у дві зміни.

Усе розраховане і прийняте устаткування в розрахунково-поясню­вальній записці оформляють у вигляді таблиці.