Основні теоретичні підходи

Фіскальна політика - сукупність заходів, які здійснюються шляхом маніпулювання державним бюджетом - урядовими витратами і оподаткуванням для досягнення повної зайнятості, збільшення виробництва і зменшення інфляції.

Слід розрізняти дискреційну та автоматичну фіскальну політику.

Під дискреційною фіскальною політикою розуміють маніпулювання податками і урядовими витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискорення економічного зростання.

У період спаду виникає питання про стимулюючу фіскальну політику, яка включає: збільшення державних витрат, зменшення податків, чи поєднання першого і другого. І, навпаки, якщо в економіці має місце викликана надлишковим попитом інфляція, -діє стримуюча фіскальна політика, яка включає: зміну урядових витрат, збільшення податків чи поєднання першого і другого.

Таким чином, в основі дискреційної фіскальної політики лежить цілеспрямоване застосування державних закупівель і чистих податків. Зазначені фіскальні засоби впливають на дохід мультиплікативно. В умовах змішаної економіки закритого типу виникає складний мультиплікатор видатків, який, крім заощаджень, враховує ще один канал вилучень - податки у формі чистих податків (T). При цьому вилучення у формі податків відбуваються автоматично у разі зміни доходу як податкової бази, згідно з граничним коефіцієнтом податків (t). У разі врахування заощаджень і автоматичних чистих податків вилучення збільшуються і становлять величину 1 - MPC (1 - t). Звідси випливає формула складного мультиплікатора видатків:

ц е =    або ц. =           .

1 - MPC(1 -1)  MPS + MPC • t

Мультиплікатор податків завжди менший мультиплікатора ви­датків пропорційно граничній схильності до споживання. Це дає підстави перейти до мультиплікатора податків (|it):

MPC

цt = це • MPC =         .

1     e   MPS + MPC • t

Використовуючи наведені мультиплікатори, можна обчислити вплив на дохід державних закупівель або чистих податків, які змі­нюються дискреційно, тобто за рахунок зміни податкових ставок або рівня трансфертів. Державні закупівлі належать до автономних видатків і впливають на реальний ВВП безпосередньо. Якщо AG = АЛЕ, то приріст реального ВВП визначається так: AY = AG • Це.

Особливість чистих податків, які змінюються дискреційно, полягає у тому, що вони не є компонентом автономних видатків, а впливають на ВВП опосередковано через автономне споживання. Між чистими податками і автономним споживанням існує обернений зв'язок: AT • MPC = - АСа. Якщо AT • MPC = - ААЕ = - АСа, то вплив чистих податків на реальний ВВП можна визначити за формулою: AY = - AT • MPC • Це = - AT • щ.

Порівнюючи дві останні формули, слід звернути увагу на знаки. Вони свідчать про те, що між G i Y існує пряма залежність, а між Т і Y - обернена.

В умовах інфляції вплив державних закупівель або чистих по­датків на реальний ВВП визначається через їх вплив на номінальний ВВП.   Якщо   AGn = AAEn   або   ATn • MPC = - AAEn,  то   приріст реального ВВП визначається за такими формулами:

_УП_! (1 - P) + АО" -)іе

P

AY = Yn-i(l - P)-ATn ■ MPC -це

P

Оскільки це > МРСце, то це означає, що збільшення державних закупівель на грошову одиницю викликає більший приріст доходу, ніж зменшення чистих податків на грошову одиницю. З іншого боку, для досягнення цільового приросту доходу державні закупівлі потрібно збільшити на меншу величину, ніж та, на яку слід зменшити чисті податки. Для державного бюджету ця обставина має різні наслідки. У першому варіанті досягнення цільового приросту доходу зумовить менший бюджетний дефіцит через збільшення бюджетних видатків, у другому - більший бюджетний дефіцит через зменшення бюджетних доходів.

Крім автономного застосування фіскальних засобів держава може застосовувати їх одночасно. Тоді зміна доходу визначається за формулою (при стабільних цінах):

AY = AG • Це - AT • щ або AY = ц (AG - AT • MPC). Підсумковий результат, у цьому варіанті, залежить від співвідношення між зміною G іТз урахуванням того, що мультиплікатор видатків є вищим від мультиплікатора податків. Але якщо державні закупівлі й чисті податки змінюються за умов збалансованого бюджету, тобто коли AG = AT, то результатом такої політики буде певний приріст доходу, оскільки AG > AT • MPC.

Фіскальна політика в умовах збалансованого бюджету породжує ще одну категорію - мультиплікатор збалансованого бюджету (ць). Він показує, на скільки грошових одиниць змінюється дохід у разі зміни державного бюджету на грошову одиницю, тобто відображає співвідношення між зміною доходу і зміною бюджету (AB): Ць = AY / AB.

При визначенні мультиплікатора збалансованого бюджету слід враховувати податки, які перетворюють простий мультиплікатор видатків у складний: це = 1 / MPS + MPC • t. За цих умов AY = це • (AG - MPCAT). Оскільки AT = AG = AB, то мультиплікатор збалансованого бюджету можна визначити так:

AY = це (AG - MPC ■AG ) = це -AG(l - MPC)

M ь

AB      AG      AG

Після скорочення і певних перетворень останньої формули

дістанемо формулу мультиплікатора збалансованого бюджету: Ць = Це (1 - MPC) або  Ць = Це - Ці-У розгорнутому вигляді це можна записати так:

_        1        _      MPC      _      MPS      < 1

^ь _ MPS + MPC • t   MPS + MPC • t _ MPS + MPC • t    -Отже,    мультиплікатор    збалансованого    бюджету    завжди

менший одиниці.

Досі ми розглядали дискреційну фіскальну політику, в межах якої

на основі державних рішень змінюються державні закупівлі та чисті

податки.

В основі автоматичної фіскальної політики лежить автоматична зміна чистих податків, тобто їх зміна без прямої участі держави. У цьому контексті всі податки і трансферти слід поділити на дві частини.

Одна невелика частина податків безпосередньо не залежить від доходу (податки на нерухомість, транспортні засоби, землю). До незалежних від доходу можна віднести також деякі трансферти (пенсії, стипендії). Чисті податки такого роду називаються автономними.

Але переважна частина податків та деякі трансферти змінюються автоматично у разі зміни доходу. До таких податків належать: прибутковий податок з доходу громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір тощо. При цьому слід враховувати, що чутливість податків до доходу залежить від їх форми. В умовах прогресивних податків податкові вилучення збільшуються швидше, ніж зростає дохід. При пропорційному оподаткуванні, податкові вилучення збільшуються пропорційно зростанню доходу. Певні трансферти також перебувають в автоматичній залежності від доходу. Так, виплати у зв'язку з безробіттям скорочуються під час зростання виробництва і збільшуються під час його скорочення.

Чисті податки, які залежать від доходу, називають автоматичними. Це означає, що величина їх вилучень до бюджету змінюється в автоматичному режимі, згідно зі зміною доходу як податкової бази економіки в цілому і граничним коефіцієнтом податків: AT = t • AY. При цьому доцільно зробити уточнення щодо кількісної визначеності граничного коефіцієнта податків. Він відображає безпосередню залежність від доходу не всіх, а лише автоматичних чистих податків. Але оскільки при зміні доходу автономні податки і трансферти не змінюються, то зміна автономних чистих податків відображає зміну чистих податків взагалі.


Отже, держава не впливає безпосередньо на величину автономних податкових вилучень. Проте не слід вважати, що держава при цьому є лише стороннім спостерігачем. Вона впливає на автономні податкові вилучення опосередковано, оскільки впроваджує в економіку певну систему податків і трансфертів, якою визначається рівень залежності податкових вилучень від доходу.

Автоматична залежність чистих податків від доходу - важливий чинник стабілізації економіки: зменшуючи податкові вилучення у період скорочення виробництва, вони збільшують їх у період його зростання. У першому випадку це стимулює зростання виробництва, у другому - стримує його зростання. Завдяки цій властивості автономні чисті податки сприяють стабілізації економіки без державного втручання. Тому їх називають вмонтованими стабілізаторами.

Основними функціями податків є: фіскальна, регулююча та перерозподільна (рис. 11.1).


Регулююча - знижуючи чи підвищуючи податки, стимулюють чи

стримують розвиток певних сфер економіки

Фіскальна - податки забезпечують державу необхідними фінансовими ресурсами



Перерозподільна -

зібрані в бюджеті податки йдуть на фінансування необхідних суспільству програм

Рис. 11.1. Функції податків

Ефект гальмування динаміки виробництва з боку автономних чистих податків залежить від впливу автономних чистих податків на мультиплікатор.


Мультиплікатор видатків, що враховує вилучення лише у формі заощаджень, визначається за формулою: це = 1 / (1 - МРС). Але якщо вилучення доповнити автономними чистими податками, то виникає складний мультиплікатор: це = 1 / (MPS + MPC • t). Оскільки MPS + MPC • t > MPS, то це означає, що мультиплікатор з урахуванням автономних податкових вилучень нижчий, ніж за їх відсутності. Зазначене адекватно зменшує мультиплікативну зміну доходу.

Узагальнюючи попередній аналіз, ефект гальмування динаміки виробництва (AY), викликаний автономними чистими податками, можна визначити таким чином (при стабільних цінах):



Оскільки автоматичні чисті податки стримують скорочення або зростання виробництва лише частково, то за необхідності досягнення повного відновлення попереднього рівня доходу автоматична фіскальна політика має доповнюватися дискреційною політикою.

Досі йшлося про кейнсіанську версію фіскальної політики, об'єктом якої є лише сукупний попит. Але фіскальна політика може впливати і на сукупну пропозицію. Такий варіант фіскальної політики спирається на теорію економіки пропозиції, в основі якої лежить необхідність зменшення рівня оподаткування.

Відповідно до кейнсіанської теорії, зниження податків збільшує лише сукупний попит, що зумовлює зростання реального доходу і цін. Але згідно з теорією економіки пропозиції зниження рівня оподаткування викликає ще один ефект: збільшення сукупної пропозиції і зниження цін. На думку її прихильників, зазначений ефект може бути викликаний певними змінами в економіці. По-перше, внаслідок зниження податків на особисті доходи та прибутки підприємств збільшуються приватні заощадження, які створюють передумови для зростання інвестицій. Крім того, зниження особистих податків збільшує наявну зарплату, що посилює стимули до праці. По-друге, зниження податку на прибуток підвищує прибутковість інвестицій, що також стимулює їх збільшення.

Завдяки переліченим змінам в економіці зниження податків у підсумку сприяє збільшенню сукупної пропозиції, що забезпечує, з одного боку, додаткове зростання реального доходу, а з іншого -певний антиінфляційний ефект.

Зазначений вплив зниження податків на економіку можна продемонструвати за допомогою графічної моделі ЛБ - ЛБ.

Проте політика низького оподаткування, яку відстоюють прихильники теорії економіки пропозиції, має і певні вади. По-перше, вплив податків на сукупну пропозицію розгортається протягом періоду, тривалість якого важко передбачити. По-друге, зниження податків набагато відчутніше впливає на зростання попиту, ніж на збільшення пропозиції, і тому дефляційний ефект може бути несуттєвим. По-третє, зниження податків негайно породжує бюджетний дефіцит, що може перекреслити всі позитивні наслідки.

Останній недолік є найважливішим. Для його спростування прихильники теорії економіки пропозиції спираються на криву Лаффера, яка показана на рис. 11.2.

 

 

 

t

 

 

100

—            1

 

 

 

 

*2

 

■т,

 

           
У

0ЛТ1    ЛТ2        ЛТ

Рис. 11.2. Крива Лаффера

Як видно з рис. 11.2, крива Лаффера відображає зв'язок між середньою податковою ставкою (т) і податковими надходженнями до бюджету (АТ). У її основі - ідея про те, що в разі зростання податкової ставки від нуля до 100 % податкові надходження спочатку збільшуються до максимальної величини (АТ2), а потім знову зменшуються до нуля. При цьому точка 1^ відображає надмірний рівень оподаткування, який стримує ділову активність, а точка 1і2 -оптимальний рівень податків, що забезпечує максимальну величину податкових надходжень.

Згідно з кривою Лаффера, якщо оподаткування є надмірним, наприклад, коли податкова ставка дорівнює 11, то її зниження до оптимального рівня, тобто до т2, стимулює ділову активність, збільшує дохід як податкову базу і завдяки цьому максимізує величину податкових надходжень. Це означає, що зниження податків від надмірного до оптимального рівня забезпечує одночасно зростання виробництва і податкових надходжень, що запобігає виникненню бюджетного дефіциту.

Але сценарій причинно-наслідкових зв'язків, що його відображає крива Лаффера, є лише своєрідною гіпотезою, певним логічним припущенням, оскільки він не дає відповіді на кілька практичних питань:

Який рівень податків слід вважати надмірним, тобто як визначити місцезнаходження діючих податків на кривій Лаффера?

Який рівень податків слід вважати оптимальним, здатним забезпечувати максимальну величину податкових надходжень?

Незначний досвід практичного застосування кривої Лаффера в США у період "рейганоміки" не дав беззаперечних доказів на її користь. Тому застосування цієї кривої на практиці пов'язано з певним політичним ризиком.

Вивчаючи механізм фіскальної політики, слід враховувати, що вона пов'язана з державним бюджетом. Будь-який вплив фіскальної політики на дохід зумовлює одночасно певні зміни у державному бюджеті. Це означає, що, виконуючи стабілізаційну функцію в економіці, фіскальна політика одночасно реалізує і певну бюджетну функцію.

Досі фіскальна політика розглядалася без урахування її бюджетних наслідків. Тепер слід враховувати бюджетну функцію фіскальної політики, тобто визначити, з якими наслідками для державного бюджету фіскальна політика виконує стабілізаційну функцію в економіці.

Бюджетна діяльність держави має бути різною залежно від фази економічного циклу. Так, під час скорочення виробництва ефективною (доцільною) є стимулююча фіскальна політика, яка викликає бюджетний дефіцит або збільшує його рівень. Під час інфляційного зростання ефективною є стримуюча фіскальна політика, яка викликає скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджетного профіциту.

Проте на стан державного бюджету впливають також циклічні коливання в економіці. Під час спаду виробництва автоматично скорочуються податкові надходження в бюджет, а за його зростання - вони збільшуються. Тому, щоб визначити ефективність фіскальної політики, потрібно розмежувати вплив на державний бюджет фіскальних заходів і циклічних коливань.

Стан державного бюджету визначається за допомогою бюджетного сальдо (ББ), яке можна обчислити як різницю між чистими податками і державними закупівлями: = Т - С Слід розрізняти фактичне, потенційне і циклічне бюджетне сальдо.

Фактичне бюджетне сальдо характеризує стан державного бюджету в умовах фактичного рівня зайнятості і тому обчислюється на базі фактичного доходу за формулою = У ^ - в, де t - середній коефіцієнт податків, а У • t - фактичні податкові надходження до бюджету. Таке бюджетне сальдо відображає вплив на державний бюджет як фіскальної політики, так і циклічних коливань.

Вплив циклічних коливань на стан державного бюджету можна нейтралізувати, якщо як податкову базу використати потенційний дохід (Ур). Завдяки цьому можна обчислити потенційне бюджетне сальдо за формулою ББР = Ур • t - в. Воно показує, яким могло б бути бюджетне сальдо, коли б економіка функціонувала в умовах повної зайнятості.

Якщо економіка перебуває в умовах неповної зайнятості, то державний бюджет втрачає певну величину доходів. Ці втрати відображає циклічне бюджетне сальдо (Б8С), яке обчислюється за формулою ББс =     - ББр.

Оскільки потенційне бюджетне сальдо виключає вплив циклічного падіння виробництва на державний бюджет, то завдяки цьому воно набуває здатності відображати вплив на нього лише фіскальної політики. Вона є ефективною, тобто сприяє економічній стабілізації, якщо під час падіння виробництва стимулює економіку до зростання, але одночасно викликає бюджетний дефіцит, або, коли в умовах інфляційного зростання вона стримує економіку й одночасно забезпечує бюджетний надлишок. Якщо в умовах падіння виробництва потенційне бюджетне сальдо є додатним, а під час інфляційного зростання - від'ємним, то це є ознакою неефективної фіскальної політики.

Зв'язок між стабілізаційною і бюджетною функціями фіскальної політики ставить державу перед необхідністю вибору: стабілізація економіки чи збалансування бюджету. Вирішення цієї альтернативи залежить від концепції регулювання державного бюджету.

Так, згідно з концепцією збалансування бюджету на щорічній основі, під час спаду виробництва й автоматичного зменшення податкових надходжень потрібно щорічно адекватно зменшувати державні закупівлі або дискреційно збільшувати чисті податки. Але такі заходи ще більше посилять спад виробництва. Це означає, що згадана концепція суперечить стабілізаційній функції фіскальної політики.

Згідно з концепцією збалансування державного бюджету на циклічній основі, видатки й доходи бюджету мають балансуватися у межах економічного циклу. Тобто, під час скорочення виробництва держава має фіскально стимулювати економіку, внаслідок чого бюджет прямує до дефіциту. Під час інфляційного зростання, стримуюча фіскальна політика спрямовує бюджет до надлишку. У підсумку бюджетні дефіцити і надлишки в межах економічного циклу мають балансуватися. Але насправді зазначена умова не дотримується, оскільки спад та зростання нееквівалентні за глибиною та тривалістю. Тому і ця концепція не здатна узгодити стабілізаційну і бюджетну функції фіскальної політики.

Суперечність між стабілізаційною і бюджетною функціями може бути вирішена лише на основі принципу пріоритетів. Цьому принципу відповідає концепція функціональних фінансів, за якою головною функцією фіскальної політики має бути стабілізація економіки, а державний бюджет повинен виконувати роль інструмента її досягнення. Спираючись на цю концепцію, фіскальна політика припускає можливість утворення бюджетного дефіциту, якщо він є необхідною умовою стабілізації економіки. Така політика одночасно передбачає такі джерела дефіцитного фінансування: державні позики (внутрішні і зовнішні) і грошово-кредитна емісія.

Державні позики є неінфляційним джерелом, але породжують два наслідки. Перший пов'язаний з тим, що боргове фінансування бюджетного дефіциту супроводжується збільшенням попиту на гроші з боку держави і підвищенням відсоткової ставки, через що виникають два ефекти витіснення: ефект витіснення інвестицій і ефект витіснення чистого експорту. Перший ефект зумовлений оберненою залежністю між відсотковою ставкою і приватними інвестиціями, другий - зростанням внутрішньої відсоткової ставки, що збільшує попит нерезидентів на вітчизняні активи і, як наслідок, на вітчизняну валюту. Це викликає зростання валютного курсу і скорочення чистого експорту.

Другий наслідок пов'язаний з тим, що державні позики пород­жують державний борг, який за умов неефективного використання позичених коштів може становити загрозу для майбутнього розвитку економіки і вимагати підвищення податків або скорочення державних видатків.

Грошово-кредитна емісія не викликає ефектів витіснення і не створює державного боргу, але породжує інфляцію. За цих умов держава отримує "сеньйораж" - дохід від друкування грошей, а економічні суб'єкти змушені сплачувати інфляційний податок.

Основні терміни і поняття

Фіскальна політика; суб'єкти державного регулювання економіки; об'єкти державного регулювання економіки; прямі методи державного регулювання економіки; непрямі методи державного регулювання економіки; адміністративні методи державного регулювання економіки; дискреційна фіскальна політика; недискреційна фіскальна політика; державний бюджет; дефіцит бюджету; профіцит бюджету; збалансований бюджет; державний борг; податки; прогресивне оподаткування; регресивне оподаткування; непрямі податки; прямі податки; крива Лаффера; мультиплікатор податків; сеньйораж; інфляційний податок; зовнішній борг; внутрішній борг; бюджетний мультиплікатор (мультиплікатор державних витрат); податковий мультиплікатор.