Основні теоретичні підходи

Грошово-кредитна або монетарна політика є одним із головних інструментів державного регулювання економіки.

Грошово-кредитна політика є сукупністю заходів держави у галузі кредитно-грошової' системи для досягнення певних цілей. Цілі та інструменти грошово-кредитної політики групують наступним чином.

Кінцеві цілі: економічне зростання, повна зайнятість ресурсів, стабільність цін.

Проміжні цільові орієнтири: грошова маса, відсоткова ставка, курс валюти.

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Національний банк. Проміжні цільові орієнтири безпосередньо належать до діяльності Національного банку.

Національні банки практично в усіх країнах знаходяться у державній власності. Організаційна побудова їх може мати в кожній країні свої особливості.

Основними функціями Національного банку є: забезпечення стабільності національної грошової одиниці; емісія національних грошових знаків, організація їх обігу; традиційне зберігання золото­валютних резервів країни; формування та реалізація грошово-кредитної і валютної політики держави; міжбанківський розрахунковий  центр,  кредитор  комерційних  банків;   зберігання обов'язкових резервів комерційних банків; фінансовий суб'єкт уряду, обслуговування державного бюджету; контроль за виконанням комерційними банками законодавства з банківської справи, додержанням нормативів діяльності, встановлених Національним банком; обслуговування державного боргу.

Банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБ здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національ­ному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає у регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а у періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження.

Інструменти грошово-кредитної політики:

Прямі: грошова емісія, ліміти кредитування, пряме регулювання ставки відсотка.

Непрямі: облікова ставка Національного банку, норма обов'язкових резервів, операції на відкритому ринку цінних паперів.

Типи монетарної політики:

стимулююча (експансія), спрямована на зростання сукупних витрат, діє через розширення грошової бази і зниження ставки відсотка. Таку політику називають ще політикою "дешевих грошей";

стримуюча (рестрикція), спрямована на зменшення сукупних витрат, діє через звуження грошової бази і підвищення ставки відсотка, її також називають політикою "дорогих грошей".

В іншій класифікації виділяють такі типи монетарної політики:

-           жорстка, спрямована на фіксацію грошової маси;

-           гнучка, спрямована на підтримку ставки відсотка. Розглянемо  механізм  впливу грошово-кредитної політики  на

економіку при використанні її непрямих інструментів.

Облікова ставка Національного банку - це ставка, під яку Націо­нальний банк кредитує комерційні банки. Якщо підвищується облікова ставка, то кредит стає дорожчим і обсяг кредитів, які комерційні банки беруть у Національному банку, зменшується. Тим самим зменшуються кредитні ресурси комерційних 6анків та з6ільшується вартість кредитів у їхній мережі. Від6увається зменшення обсягів кредитів, наданих суб'єктам господарювання, і, як наслідок, скорочення сукупних витрат, осо6ливо інвестицій.

Зменшення облікової ставки Національним банком, навпаки, збільшує обсяги кредитних ресурсів та пом'якшує умови кредиту. Таким чином, зниження облікової ставки робить кредит дешевим, зменшує ставку відсотка в мережі комерційних банків та стимулює зростання інвестицій і ВВП.

Іншим інструментом грошово-кредитної політики є норма обов'язкових резервів - це частина депозитів, яку комерційні банки повинні тримати у вигляді безвідсоткових вкладів у Національному банку. Норма обов'язкових резервів дорівнює відношенню обов'язкових резервів до суми депозитів (як правило, виражається у відсотках). Внаслідок підвищення норми обов'язкових резервів збільшується обсяг коштів, які комерційні банки повинні тримати на рахунках у Національному банку, і, таким чином, скорочується пропозиція грошей та обсяг коштів, які можна було б надати у кредит. Це призводить до скорочення та здорожчання кредиту, скорочення сукупних витрат та ВВП. У той же час цей захід має дезінфляційний вплив на економіку.

Зниження норми обов'язкових резервів призводить до зворотних наслідків: збільшення кредитних ресурсів; зростання сукупних витрат

та ВВП.

Крім обов'язкових резервів банки можуть зберігати й надлишкові резерви, наприклад на непередбачені випадки. Чим більша сума утримується у вигляді резервів, тим більше доходів втрачають банки, які вони мали б отримати, використовуючи кошти в обігу, та тим дорожчим стає кредит для господарюючих суб'єктів.

Пріоритетною функцією монетарної політики є антиінфляційна. Згідно з кількісним рівнянням (Р'С) = М-У) ціна є функцією трьох чинників: Р = Б (М, У, У). Головним серед них є грошова маса (М), яку контролює Національний банк. В умовах економічного зростання і невисокої інфляції він, регулюючи грошову масу і прогнозуючи У та У, дістає можливість забезпечувати досягнення цільового рівня інфляції.

Набагато складнішою стає антиінфляційна діяльність Національного банку в умовах стагфляції. Щоб стримати інфляцію, він повинен застосовувати політику "дорогих грошей". Але така політика одночасно може спричиняти ще більше падіння виробництва. Тому перед монетарною політикою постає альтернатива: стримання інфляції чи підвищення рівня зайнятості. За різних умов ця альтернатива вирішується по різному.

Операції на відкритому ринку (на вторинному ринку казначейських зобов'язань) - найбільш гнучкий інструмент контролю за пропозицією грошей. Визначаючи обсяг купівлі-продажу державних облігацій населенням і змінюючи рівень відсоткової ставки за кредит і обсяг попиту на позички, Національний банк впливає на величину кредитних резервів комерційних банків. Масовий продаж цінних паперів населенню скорочує кредитні резерви комерційних банків, знижує можливості подальшого розширення кредиту й підвищує його ціну (відсоткову ставку). Купівля казначейських зобов'язань у населення, навпаки, підвищує рівень кредитних резервів комерційних банків, збільшує їхню здатність "робити" кредитні гроші і знижує рівень відсоткової ставки.

Політика дисконтної ставки раніше була головним методом централізованого регулювання грошової пропозиції, однак на сьогодні у більшості розвинених країн використовуються як допоміжні кошти "підстроювання" пропозиції грошей до потреб економіки. Змінюючи дисконтну ставку, Національний банк регулює активність комерційних банків на вторинному ринку казначейських зобов'язань. її збільшення щодо прибутковості цінних паперів і рівня відсотка на ринку центральних фондів обмежує можливості їхньої купівлі комерційними банками, а падіння призводить до зворотнього результату з усіма наслідками, що випливають для грошової пропозиції.

Зміна норми резервування розширює пропозиція грошей, тому що впливає на розмір надлишкових резервів і на величину грошового мультиплікатора.

Регулюючи розміри грошової пропозиції, Національний банк може активно впливати на розвиток економіки. У кейнсіанській моделі макроекономічної рівноваги вплив грошової пропозиції на динаміку ВНП здійснюється, в остаточному підсумку, через відсоткову ставку, реальний розмір якої формується кредитно-грошовою політикою. Впливаючи, у першу чергу, на інвестиційні видатки, відсоткова ставка змінює величину сукупного попиту, а отже, рівноважний обсяг ВНП. Кредитна політика в кейнсіанській інтерпретації повинна у період спаду орієнтуватися на "дешеві гроші", а у період перегріву економіки - на "дорогі гроші".

За допомогою моделі "сукупний попит - сукупна пропозиція" можна з'ясувати, як в результаті монерної політики змінюється ВНП. На кейнсіанському (горизонтальному) відрізку кривої ЛБ політика "дешевих грошей" призводить до його реального зростання, на проміжному - до збільшення реального і номінального ВНП, а на класичному (вертикальному) відрізку відбудеться тільки номінальне збільшення ВНП.

Питання про ефективність кредитно-грошової політики дискусійне. Кейнсіанська школа, не заперечуючи її певних переваг перед фіскальною політикою (вона є більш гнучкою, ізольованою від політичного впливу), у той же час підкреслює, що її кінцевий результат не визначений і послабляюється складністю її зв'язку з сукупним попитом. Тому кейнсіанці воліють використовувати для досягнення макроекономічних цілей розвитку в першу чергу фіскальну, а не кредитно-грошову політику.

Монетаристи звертають увагу на те, що вплив пропозиції грошей на сукупний попит позначається по закінченні довгострокового й невизначеного періоду часу. Крім того, стабілізація відсоткової ставки може в остаточному підсумку дестабілізувати економіку. Тому вони закликають ставитися до кредитно-грошової політики (як і до фіскальної) з великою обережністю.

Трансмісійний механізм розкриває процес реагування макроекономічних параметрів у відповідь на вжиті заходи економічної політики (в цьому випадку - грошово-кредитної політики).

Виділяють чотири основних складових ггтрансмісійного механізму:

1.         Зміна пропозиції грошей внаслідок відповідних дій Націо-
нального банку.

2.         Зміна ставки відсотка на грошовому ринку.

3.         Реакція сукупних витрат, особливо інвестицій, на динаміку
ставки відсотка.

4.         Зміна сукупного випуску внаслідок зміни сукупних витрат.
Схематично передаточний механізм грошово-кредитної політики

можна представити наступним чином:

МЯТ => 4 => Б| => У|; М8| => 4 => Е| => У|.

Проводячи політику "дешевих грошей", що забезпечується зниженням облікової ставки, норми обов'язкових резервів, викупом державних цінних паперів, Національний банк збільшує пропозицію грошей в економіці. Економічні суб'єкти за цих умов будуть змінювати структуру портфеля активів, ставка відсотка буде падати. При цьому, якщо попит на гроші недостатньо чутливий до ставки відсотка (крива попиту на гроші крута), то вплив зміни в пропозиції грошей на рівень ставки відсотка буде незначний. І, навпаки, якщо попит на гроші чутливий до ставки відсотка (крива попиту на гроші полога), то зміни в пропозиції будуть чинити суттєвий вплив на ставку відсотка.

На зниження ставки відсотка реагуватимуть компоненти сукупних витрат. Збільшаться споживчі витрати, оскільки кредит стане дешевшим та й відкладення поточного споживання втрачає свої стимули, зростатимуть інвестиції. Але при оцінці кількісних показників змін компонентів сукупних витрат потрібно враховувати ступень їхньої реакції на зміни у ставці відсотка. Так, в умовах нерозвинутого споживчого кредиту, нестабільній роботі банківської системи, споживчі витрати будуть менш чутливі до ставки відсотка. Інвестиції більше можуть реагувати на загальну економічну ситуацію, ніж на динаміку ставки відсотка.

Відповідно до зростання сукупних витрат буде збільшуватися випуск (дохід). При цьому для оцінки наслідків грошово-кредитної політики необхідно враховувати стан сукупної пропозиції. Якщо зростання сукупних витрат відбувається в ситуації, що відповідає горизонтальній ділянці сукупної пропозиції, то в економіці відбудеться зростання випуску без значних змін у рівні цін. Якщо таке зростання відбувається в умовах проміжної ділянки сукупної пропозиції, то при зростанні випуску будуть зростати й ціни. У довгостроковому періоді в умовах повної зайнятості політика "дешевих грошей" призведе до збільшення рівня цін без значного впливу на обсяги ВВП.

Проведення політики "дорогих грошей" супроводжується збільшенням облікової ставки та норми обов'язкових резервів, продажем державних цінних паперів. У цьому випадку пропозиція грошей зменшуватиметься, кредитні ресурси скорочуватимуться, відсоткова ставка підвищиться. Це призведе до скорочення сукупних витрат і особливо інвестицій, зменшення рівня випуску (доходу) та рівня цін. Тобто політика "дорогих грошей" здійснює дезінфляційний вплив на економіку. Але, як свідчить практика, такий вплив є дієвим у короткостроковому періоді. У довгостроковому ж періоді жорстка монетарна політика через зміни у сукупній пропозиції може стати чинником нового витка інфляції.

Основні терміни і поняття

Грошово-кредитна (монетарна) політика; Національний банк; комерційний банк; облікова ставка; норма обов'язкових резервів; антиінфляційна політика; операції на відкритому ринку; трансмісійний механізм; політика "дешевих грошей"; політика "дорогих грошей"; експансія; рестрикція; жорстка монетарна політика; гнучка монетарна політика.