Основні теоретичні підходи

Основна економічна проблема, яку повинно вирішувати будь-яке суспільство, полягає в конфлікті між фактично необмеженими потребами людей у товарах (послугах) і обмеженими ресурсами, що можуть бути використані для задоволення цих потреб. Цим і обумовлене визначення поняття "економіка".

Економіка - це дисципліна, яка вивчає яким чином суспільство з обмеженими, дефіцитними ресурсами вирішує що, як і для кого виробляти.   Іншими   словами,   економіка   досліджує   проблеми


ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

Система економічних знань під загальною назвою економіка традиційно поділяється на два розділи: макроекономіка і мікроекономіка в цілому.

Макроекономіка - це частина економічної теорії, яка досліджує результати та наслідки економічної діяльності всіх учасників народного господарства одночасно. І на відміну від мікроекономіки, яка вивчає головним чином поведінку окремих економічних суб'єктів (підприємства, домогосподарства), об'єктом дослідження макроекономіки є національна економіка.

Головною метою суспільства є максимізація рівня задоволення своїх потреб, а джерелом її досягнення є зростання ефективності національної економіки. З цього випливає практична функція або головне завдання макроекономіки - необхідність забезпечення суспільства знаннями, спираючись на які можна знаходити рішення щодо підвищення ефективності національної економіки і завдяки цьому збільшувати рівень задоволення матеріальних потреб.

Із головного завдання макроекономіки випливає відповідь на питання, що має бути її об'єктом. Зрозуміло, що це не окремі підприємства, а економіка як цілісна система, яка функціонує на основі певних історично визначених виробничих відносин. У такому розумінні об'єктом макроекономіки є економічна система.

Щоб уміти впливати на економіку для підвищення її ефективності, потрібно знати механізм її функціонування. Тому предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки. З метою його вивчення макроекономіка виконує дві функції: позитивну і нормативну. Перша спрямована на обґрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан економічного розвитку країни; друга - на обґрунтування рекомендацій щодо шляхів подальшого розвитку національної економіки.

У макроекономіці виділяють чотири основні цілі:

Стабільне зростання обсягу національного виробництва, яке передбачає щорічне збільшення випуску на значний відсоток без значних відхилень, що викликані стихійними катаклізмами та циклічністю розвитку економіки.

Стабільний рівень цін - ціни визначаються вільною ринковою конкуренцією і не зростають надто швидкими темпами.

Високий рівень зайнятості - кожен, хто бажає набути спеціальність і одержати роботу по обраній спеціальності, знаходить її, отримуючи заробітну плату відповідно до того продукту, що ним створюється, виключення примусового закріплення працівника за будь-яким підприємством.

Підтримання зовнішньоторгівепьного балансу - відносної рівноваги між імпортом та експортом, що формується на основі вільного продажу внутрішніх товарів на ринках інших країн та стабільного обмінного курсу національної валюти.

Досягаються зазначені цілі шляхом використання макроекономічних інструментів або важелів, що дозволяють суспільству, завдяки впливу на макроекономічний механізм, підтримувати стабільне зростання обсягів національного виробництва, стабільний рівень цін, високий рівень зайнятості населення та баланс зовнішньоекономічної діяльності. Досконала конкуренція здатна саморегулюватися, але вплив зовнішніх чинників, а також монополізації не дають змоги у короткотерміновий період досягти абсолютно ефективного розподілу ресурсів.

Існує чотири основні макроекономічні інструменти:

Фіскальна політика - за допомогою урядових витрат здійснюється вплив на загальні витрати в країні, що стимулює чи гальмує виробництво.

Монетарна політика - пов'язана з можливостями Національного банку змінювати кількість грошей в країні, яка, у свою чергу, призводить до зміни відсоткової ставки, а отже, розмірів капітальних вкладень, що прямо впливають на обсяги національного виробництва.

Політика "заробітна плата - ціна" - політика обмеження доходів населення через заморожування заробітної плати і цін. У економічно розвинених країнах цей інструмент використовувався для приборкання інфляції у короткотерміновий період. Сучасна економічна теорія вважає його неефективним, дорогим і навіть шкідливим, оскільки він призводить до викривлення цін і обмеження дії вільного конкурентного ринку.

Зовнішньоекономічна політика - за допомогою тарифів, квот, ліцензування зовнішньої торгівлі та управління обмінним курсом регулює експорт та імпорт, корегує обсяги виробництва у середині країни.

Слід враховувати й те, що кожен з інструментів залучає у сукупний рух численні додаткові компоненти, що впливають на макроекономіку. У зв'язку з цим макроекономічні інструменти, як і політичні чинники, що впливають на економіку поряд із зовнішніми та спонукальними чинниками, які здійснюють певний вплив на макроекономічні результати.

Методологія - це система принципів наукового дослідження; вчення про пізнання законів природи за допомогою сукупності методів дослідження, що застосовуються у будь-якій науці відповідно до специфіки об'єкта її пізнання.

Змістове розуміння методології виходить з того, що за її допо­могою реалізується евристична (пошукова) функція предметної галузі дослідження.

Поняття "Метод" походить від грецького слова "шеиіосІОБ", що у перекладі означає шлях досліджень, теорія, вчення. У широкому розумінні метод - це шляхи, способи і засоби пізнання дійсності, сукупність органічно взаємопов'язаних принципів та прийомів дослідження процесів, явищ і предметів у природі та в суспільному житті.

Метод науки - це властивий для неї спосіб проникнення у зміст предмета, що вивчається. Метод макроекономічного аналізу також визначається змістом і завданнями. Якщо предмет відповідає на запитання "що вивчається?", то метод - "як вивчається?", "якими прийомами"?.

Макроекономічний аналіз, як і інші науки, використовує як загальні, так і специфічні методи вивчення.

До загальнонаукових методів відносяться: метод наукової абстракції; метод аналізу і синтезу; метод єдності історичного і логічного; системно-функціональний аналіз; економіко-математичне моделювання; поєднання нормативного і позитивного підходів.

Щоб макроекономіка могла виконувати свої функції, вона має спиратися на певні методи, які надають їй можливість узагальнювати факти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів.

Модель - це спрощена картина реальності, абстрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ. Застосовуються різні типи моделей: графічні, табличні, схематичні, математичні.

У економічних моделях використовують два види змінних -ендогенні та екзогенні.

 

 

Екзогенні

 

МОДЕЛЬ

 

Ендогенні

змінні

 

 

змінні

Ендогенні - це змінні, які модель намагається пояснити.

Екзогенні - це змінні, які модель бере як дані.

Метою моделі є з'ясування того, як екзогенні змінні впливають на ендогенні. Інакше кажучи, значення екзогенних змінних вводять із зовні, тоді як ендогенні змінні визначаються всередині моделі, вони є результатом побудови моделі.

До екзогенних змінних найчастіше відносять державні видатки, ставки оподаткування, величину пропозиції грошей та ін. До ендогенних змінних здебільшого належать обсяг національного виробництва, рівень зайнятості, рівень інфляції тощо.

Для пояснення макроекономічних явищ і процесів дослідники використовують різні моделі, якість якої залежить від вірогідності припущень. У випадку, коли у розглянутому питанні не враховано важливі ознаки національної економіки, то модель веде до невірних висновків.

Економічний вибір - вибір найкращого серед альтернативних варіантів, який дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімуму витрат. Це можливо: коли використовуються всі придатні для цього ресурси; коли застосовуються ресурси таким чином, щоб кожен з них вносив якомога більший внесок у загальний обсяг виробництва продукції.

Проблему економічного вибору відображає крива виробничих можливостей.

Якщо б ресурси не були обмеженими, то не існувало б і проблеми найкращого, оптимального розподілу їх між різними напрямками використання, підвищення ефективності їх використання, а також встановлення правил і способів розподілу.

Розглянемо найпростішу модель гіпотетичної економіки. Кількість наявних ресурсів і рівень розвитку виробничих сил є незмінними. На вертикальній осі позначатимемо кількість одиниць засобів виробництва (У), а на горизонтальній - предметів споживання (X) (рис. 1.1).

Крива АВСБ називається кривою виробничих можливостей

(МВМ). Будь-яка точка на цій кривій показує максимальну кількість




Нахил кривої виробничих можливостей, який визначається як відношення АУ/АХ показує альтернативну вартість предметів споживання, виражену в одиницях засобів виробництва.

Є три типи економічних систем: ринкова економіка, командно-адміністративна (планова) економіка, змішана економіка. Вони різняться за формою власності на матеріальні ресурси і механізмами регулювання економіки. Сучасна економіка є змішаною, у якій співіснують приватна та державна власність та адекватні їм механізми впливу на економічні процеси.

Агрегування - це поєднання окремих одиниць або даних в одну одиницю. Національна економіка складається із чотирьох агрегатів -домашні господарства, підприємства, держава і сектор закордон.

Домашні господарства охоплюють усіх постачальників ресурсів для підприємств або, з іншого боку, усіх споживачів товарів і послуг, що виробляються підприємствами. Тобто це ті суб'єкти ринку, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб. Домашні господарства є власниками усіх факторів виробництва, що знаходяться у приватній власності. Продаючи їх або надаючи в оренду, домашні господарства одержують свій дохід, який розподіляють між поточним споживанням і заощадженням.

У дійсності саме домашні господарства визначають структуру виробництва та його обсяг, формуючи попит на ринку товарів і послуг. Зміна попиту впливає на пропозицію товарів і послуг, а отже, і на всю сферу підприємницької діяльності.

Підприємства - це господарські одиниці. Крім безпосередньо підприємств сюди входять також торгівля, транспорт. Їх діяльність полягає у придбанні факторів виробництва, продажу виробленої продукції та послуг, відтворенні виробничої бази.

Держава охоплює усі державні організації та установи. Вона займається виробництвом громадських благ, які надаються спо­живачам безкоштовно або на основі пільг. Специфіка господарської діяльності державного сектора полягає у тому, що на відміну від підприємств держава не має на меті максимізацію прибутку, але намагається збільшити продуктивність підприємницької діяльності та сприяти підвищенню рівня життя населення.

Для виробництва громадських благ держава закуповує засоби виробництва у підприємницького сектора, а також оплачує працю працівників, зайнятих у бюджетній сфері, здійснює трансфертні платежі, надає дотації і субвенції. Усі ці витрати називаються державними. Джерелом покриття державних витрат є податки, що стягуються з домашніх господарств і підприємств.

Держава здійснює також реальні капіталовкладення за рахунок державного бюджету, через Національний банк впливає на пропозицію грошей.

Сектор закордон охоплює економічних суб'єктів, розташованих за межами даної країни. Види економічної активності цього сектора такі: експорт-імпорт товарів і послуг; міграція робочої сили; експорт-імпорт капіталу; валютні операції.

Крім зазначених специфічних видів економічної активності кожний макроекономічний суб'єкт взаємодіє з іншими через систему кредитів і позик.

Макроекономічне агрегування поширюється і на ринки. Так, вся множина ринків окремих товарів і послуг, що є об'єктом макроекономічного аналізу, агрегується в єдиний ринок сукупного товару і сукупних послуг - товарний ринок. Усі ці товари і послуги можуть використовуватись і як предмети споживання, і як засоби виробництва. У зв'язку з цим зникає поняття ціни кожного окремого товару або послуги як пропорції обміну на інший товар чи послугу. Об'єктом вивчення стає абсолютний рівень цін та його зміна, що характеризується дефлятором ВВП.

З усіх ринків факторів виробництва у макроекономічному аналізі, як правило, розглядається ринок праці.

Аналізується ще один агрегований ринок - фінансовий, який охоплює грошово-кредитний ринок, фондовий ринок, на якому формуються попит і пропозиція грошей, визначаються відсоткова ставка, попит на кредити для інвестування, попит і пропозиція державних цінних паперів. За умов відкритої економіки створюється міжнародний валютний ринок як складова фінансового ринку.

Очевидними вадами макроекономічного агрегування є часткова втрата інформації та високий рівень абстракції економічних досліджень. Проте завдяки агрегуванню полегшується виявлення суті найскладніших економічних процесів.

Основні терміни і поняття

Макроекономіка; мікроекономіка; потреби; економічні ресурси; національна економіка; ринкова економіка; командна економіка; об'єкт   макроекономіки;   суб'єкти   макроекономіки;   агрегування;

модель; ендогенні (внутрішні) змінні; екзогенні (зовнішні) змінні; макроекономічна політика; економічні ресурси; макроекономічні цілі; макроекономічні інструменти; макроекономічні моделі; дефініціальні функціональні залежності; поведінкові функціональні залежності; технологічні функціональні залежності; інституціональні функціональні залежності; чекання ex post; чекання ex ante; статичні чекання; раціональні чекання; позитивний підхід; нормативний підхід; абсолютні показники; відносні показники; реальні змінні; номінальні змінні.