Основні теоретичні підходи

У процесі аналізу рівноваги між сукупними витратами і ВВП застосовуються дві моделі: "витрати - випуск" і "вилучення -ін'єкції".

Економічна рівновага - це рівновага між запланованими сукупними видатками і ВВП.

Модель "витрати - випуск" є кейнсіанської моделлю товарного ринку. Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє відображення через сукупні витрати, і сукупна пропозиція, яка представлена реальним ВВП. У її основі лежить пряма залежність між ВВП і сукупними видатками, тобто чим більші сукупні видатки, тим більший ВВП, і навпаки. В умовах закритої приватної економіки, ця тотожність виглядає так: У = АЕ = С + І. Тому рівноважний ВВП визначається так: У = С + I. До цього слід додати, що рівноважному ВВП відповідають не будь-які, а лише заплановані сукупні витрати, тобто такі, які плануються всіма покупцями для задоволення своїх платоспроможних потреб.

У процесі економічного кругообігу сукупні витрати зазвичай не збігаються з ВВП. Якщо АЕ < У, то це означає, що економіка виробляє продукції більше, ніж цього вимагає сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується збільшенням товарних запасів і незапланованим приростом інвестицій у товарні запаси (+ І'). За цих умов у підприємств з'являється


мотивація зменшувати виробництво до рівня попиту, що породжує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП і сукупними витратами.

Якщо, навпаки, АЕ > У, то це є ознакою недовиробництва, яке супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси (— І') і слугує для підприємств підставою збільшувати виробництво до рівня попиту, завдяки чому виникає тенденція до відновлення рівноваги.

Зауважимо, що незаплановані інвестиції виконують балансуючу роль в економіці. Завдяки цим інвестиціям фактичні сукупні витрати (АЕ + І') завжди дорівнюють ВВП: У = АЕ + І'. Це означає також, що в умовах рівноваги І' = 0, У = АЕ.

Умови досягнення рівноваги між сукупними видатками і ВВП можна продемонструвати на базі графічної моделі "витрати -випуск", яку називають "кейнсіанським хрестом" (рис. 9.1).

Е

На рис. 9.1 економічна рівновага забезпечується в точці Т1, коли І' = 0 а У1 = АЕ1. Нерівновага в точці Т2 означає, що АЕ2 < У2 і тому І' > 0. Нерівновага в точці Т3 означає, що АЕ3 > У3 і тому І' < 0.

У = АЕ

Рис. 9.1. Модель "витрати - випуск"

В основі методу "вилучення - ін'єкції" лежить та обставина, що в економічному кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення витрат) або ін'єкції (збільшення витрат). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту. Ін'єкції здійснюються у формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Економічна рівновага існує лише за умов, коли вилучення дорівнюють ін'єкціям.

У спрощеному варіанті, яким є приватна економіка закритого типу, вилучення відбуваються лише у формі приватних заощаджень, а ін'єкції - лише у формі приватних інвестицій. За цих умов модель економічної рівноваги матиме такий вигляд: Б = І, де І - інвестиції.

Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих на величину незапланованих інвестицій і дорівнюють I ± I'. Завдяки незапланованим інвестиціям, фактичні інвестиції завжди дорівнюють заощадженням: Б = I ± I'. Це положення кореспондується з методом "витрати - випуск", за яким фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП за рахунок незапланованих інвестицій. У графічній інтерпретації модель "вилучення - ін'єкції" подана на рис. 9.2.

 

є2

 

 

 

-''4

 

 

            I

            ►

0          Уз        У,        У2      У

Рис. 9.2. Модель "вилучення - ін'єкції"

Згідно з рисунком лише Уі є рівноважним, оскільки виробляється в умовах, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям: Бі = I, а І' = 0. У2 більше рівноважного, оскільки вилучення у формі заощаджень більше запланованих інвестицій: Б2 > I, а І' > 0. У3 менше рівноважного, оскільки вилучення у формі заощаджень менше запланованих інвестицій: Б3 < I, а І' < 0.

Зауважимо, що заощадження є функцією доходу (У), а заплановані інвестиції - елемент сукупних витрат. Тому, наприклад, перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями свідчить про перевищення доходу порівняно із сукупними витратами. Це означає: якщо Б2 > I, то У > АЕ, що узгоджує між собою два методи визначення рівноважного ВВП.

Заощадження зазвичай не дорівнюють запланованим інвестиціям. Але вони постійно тяжіють до рівноваги. Це забезпечується на ринку позичкового капіталу, на якому регулюючу роль виконує відсоткова ставка. Якщо, наприклад, заощадження перевищили заплановані інвестиції, то це означає, що пропозиція позичкових грошей перевищила попит на них з боку інвесторів. Завдяки цьому відсоткова ставка знижується, що сприяє збільшенню інвестиційного попиту до рівноваги із заощадженням.

Якщо, навпаки, нерівновага на ринку позичкового капіталу порушується збільшенням інвестицій, тобто попиту на позичкові гроші, то відсоткова ставка зростає. Це сприяє збільшенню заощадження (пропозиції грошей) до рівня попиту на гроші, тобто до інвестиційного попиту. Отже, рівновага на ринку позичкового капіталу є необхідною умовою забезпечення рівноваги між вилученнями (заощадженнями) та ін'єкціями (інвестиціями), а відтак - і рівноваги на товарному ринку.

Рівновага в економіці може забезпечуватися в умовах повної або неповної зайнятості, на інфляційній основі або на основі стабільних цін. Це залежить від співвідношення між сукупними видатками і потенційним ВВП. Ідеальним є такий варіант, коли сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. Проте, як правило, сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо потенційного ВВП.

Перший варіант спостерігається в умовах неповної зайнятості. Якщо за цих умов сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в економіці виникає рецесійний розрив. Графічна модель рецесійного розриву подана на рис. 9.3.

АЕ

Рис. 9.3. Рецесійний розрив

Як бачимо, потенційному ВВП (Ур) відповідають витрати на рівні АЕ2. Але фактично економіка витрачає АЕЬ що менше АЕ2. Тому фактичний ВВП (У) менший потенційного ВВП: У < Ур. Це явище дістало назву "рецесійний розрив".

Графічно рецесійний розрив - це відстань по вертикалі між лініями АЕі і АЕ2. Кількісно рецесійний розрив - це величина, на яку автономні витрати мали б зрости, щоб забезпечити збільшення фактичного ВВП до потенційного рівня без зростання цін. Для кількісного визначення рецесійного розриву скористаємося формулою, згідно з якою визначається приріст реального ВВП за відсутності інфляції: АУ = АЛЕ • це. Замість АУ підставимо Ур - У. Звідси випливає формула рецесійного розриву:

АЛЕ =-?■       .

Протилежний варіант має місце в умовах повної зайнятості. Якщо за цих умов сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційним ВВП, то в економіці виникає інфляційний розрив. Його графічна модель подається на рис. 9.4.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ту/

 

 

/\

            "і               1

!       Інфляційний розрив

 

^45°     і

            !-          ►

0          Ур       Уп       У

Рис. 9.4. Інфляційний розрив

Згідно рисунку для закупівлі ВВП на потенційному рівні економіка має здійснювати витрати на рівні АЕ2. Але насправді її витрати становлять АЕЬ що більше АЕ2. Внаслідок цього фактичний ВВП номінально перевищує потенційний ВВП: Уп > Ур. Це явище дістало назву "інфляційний розрив".

Графічно інфляційний розрив є відстанню по вертикалі між лініями АЕі і АЕ2. Кількісно інфляційний розрив - це величина, на яку автономні витрати мали б скоротитися, щоб забезпечити зменшення фактичного ВВП до потенційного рівня лише за рахунок зниження цін. Для кількісного визначення інфляційного розриву пригадаємо, що в умовах інфляції збільшення автономних витрат викликає приріст номінального ВВП, тобто АУп = ААЕп • це. Оскільки в умовах інфляційного розриву фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП лише за рахунок цін, то це дає підстави записати: Уп = Ур • Р, а АУп = Ур - Ур • Р. Звідси випливає формула інфляційного розриву:


Подпись: Ур (1 - Р)АЛЕ11 = ^---


Збільшення реального ВВП та обсягу інвестицій розширює обсяг виробництва у галузях, які виробляють капітальні блага. І навпаки, зменшення ВВП вкрай несприятливо впливає на динаміку обсягу виробництва у цих галузях. Не зменшення, а збільшення споживання стимулює розширення продажу реального ВВП та інвестицій. Отже, високий рівень інвестицій передбачає високий рівень споживання, що знижує рівень заощаджень. Ощадливість кожної людини є благом для суспільства. Проте спроба усіх заощаджувати якомога більше може спричинити зменшення сукупних видатків і реального ВВП, а відтак - інвестицій. Тому будь-яка спроба домогосподарств заощаджувати більше буде марною внаслідок значного зниження рівноважного ВВП, спричиненого ефектом мультиплікації.

На економіку, яка перебуває у стані повної зайнятості, сприятливо впливає підвищення рівня заощаджень, тоді як на депресивну економіку - зниження цього рівня. Інакше кажучи, збільшення заощаджень є необхідною умовою стримування інфляції, а їх зменшення - неодмінною умовою подолання спаду.

Основні терміни і поняття

Сукупні витрати; економічна рівновага; підхід "витрати - випуск"; зміна інвестицій у запаси; підхід "вилучення - ін'єкції"; вилучення; ін'єкції; "кейнсіанський хрест"; рівноважний ВВП; фактичні інвестиції; заплановані інвестиції; ефект мультиплікатора; похідні інвестиції; ефект акселератора; мультиплікатор чистого експорту; мультиплікатор державних закупівель; мультиплікатор податків; мультиплікатор видатків; національні заощадження; приватні заощадження; державні заощадження; рецесійний розрив; інфляційний розрив; парадокс заощадження.