Основні теоретичні підходи

Згідно з поглядами прихильників кейнсіанської теорії коливання сукупного попиту визначає обсяг випуску. У свою чергу, обсяг споживчих витрат безпосередньо впливає на сукупний попит, оскільки є одним із його компонентів.

Таким чином, аналіз змін у споживчих витратах та з'ясування чинників, що впливають на обсяги споживання, дозволяють детальніше розглянути коливання сукупного попиту.

Споживання є тією частиною доходу домогосподарств, яку вони витрачають на придбання споживчих товарів та послуг.

Чинниками, що визначають динаміку споживання, є: дохід домогосподарств; накопичене багатство у секторі домогосподарств; рівень цін; очікування індивідів відносно доходів, цін, економічної і політичної стабільності тощо; заборгованість домогосподарств; рівень оподаткування; традиції.


У теорії споживання вчені приділяють неоднозначну увагу різним чинникам. Так, відомий економіст І. Фішер запропонував розглядати міжчасовий вибір споживачів, а також ті обмеження, з якими мають справу споживачі при формуванні моделі свого споживання. Згідно з теорією Фішера споживання залежить не тільки від поточно доходу, а й визначається тим, які доходи споживачі очікують отримати протягом усього життя, адже економічні суб'єкти можуть позичати кошти або заощаджувати. Кожний конкретний вибір споживачів буде визначатися взаємодією ефектів доходу та заміщення, пов'язаних з рівнем відсоткової ставки. Так, збільшення відсоткових ставок призводить до зменшення поточного споживання, зростання заощаджень та збільшення споживання у майбутньому. У випадку, коли суб'єкти не можуть позичити кошти, вони мають справу з обмеженням у позиках або обмеженням ліквідності. Тоді поточне споживання не перевищуватиме поточний дохід.

У широко відомій теорії споживання Ф. Модільяні, що спирається на теорію І. Фішера, визначаються такі основні компоненти, що впливають на рівень споживання: розмір багатства та коливання заощаджень у різні періоди життя людини. У гіпотезі постійного доходу М. Фрідмена поточний дохід розглядається як складова двох компонентів: постійного та термінового доходів. Споживання залежить в основному від постійного доходу.

Серед чинників, від яких залежить величина споживання, основним є наявний дохід. У межах приватної економіки закритого типу він складається із особистого наявного доходу (наявного доходу домогосподарств) і наявного доходу підприємств. Значна частка наявного доходу приватної економіки належить домогосподарствам. Оскільки в приватній економіці немає держави, то відсутні податки і трансферти. За цих умов весь дохід розподіляється лише між домогосподарствами і підприємствами.

Особистий наявний дохід - це та частина сукупного доходу, яка залишається після відрахувань на відновлення основного капіталу (амортизація) та утворення нерозподіленого прибутку: особистий наявний дохід = ВВП - амортизація - нерозподілений прибуток.

Наявний дохід підприємств - це та частка валового корпоративного прибутку, яка залишається після сплати дивідендів:

ДП = КПв - Д = А + НП,

де ДП - наявний дохід підприємств; КПв - валовий корпоративний прибуток; Д - дивіденди; А - амортизація; НП - нерозподілений прибуток.

Якщо до особистого наявного доходу додати наявний дохід підприємств, то наявний дохід приватної економіки буде дорівнювати сукупному доходу, тобто ВВП. Одна його частина спрямовується на споживання, інша - на заощадження. Це дає підстави записати таку формулу:

DI = Y = C + S,

де DI - наявний дохід приватної економіки; S - приватні заощадження; С - споживання.

У кейнсіанській теорії, як основний чинник, що впливає на обсяг споживання, виділяється поточний післяподатковий дохід (YD = Y - Т + TR). Із збільшенням доходу зростає і споживання економічних суб'єктів. Таким чином, споживання знаходиться в прямій залежності від обсягу доходу. Простіша функція споживання має наступний вигляд:

С = Са + MPC (Y - Т + TR),

де С - споживання; Са - автономне споживання, обсяг якого не залежить від доходу, що отримують суб'єкти; МРС - гранична схильність до споживання; Y - величина доходу; Т - податкові відрахування; TR - трансферти.

Пріоритетним напрямом використання наявного доходу є споживання. Частина доходу, що не споживається, складає заощадження: S = DI - C.

У теорії заощаджень існують різні їх визначення. Так, у кейнсіанській теорії заощадження - це та частина доходу, що залишається після споживання. У такому випадку заощадження виступають пасивним компонентом доходу. В іншому визначенні (Дж. Сломан) заощадження є тією частиною доходу, яку економічні суб'єкти залишають для витрачання на певні цілі у майбутньому і не споживають у поточному періоді. У цьому випадку заощадження -активний компонент доходу, а їх мотиви є рівноправними з мотивами споживання за своїм впливом на розподіл доходу: заощадження та споживання. У визначенні заощаджень як частини доходів суб'єктів економіки, що не використана на споживання, сплату податків і неподаткових платежів та призначена для забезпечення потреб у майбутньому (М. Алексеєнко), зроблена спроба об'єднати попередні підходи.

Простіша функція заощаджень має такий вигляд: S = - Са + MPS (Y - Т + TR),


де S - заощадження; Са - автономне споживання; MPS - гранична схильність до заощадження; Y - величина доходу; Т - податкові відрахування; TR - трансферти.

с

Отже, величина споживання і заощадження залежить від величини наявного доходу та пропорцій його розподілу. Залежність споживання та заощадження від наявного доходу можна відобразити графічно (рис. 8.1 і 8.2).

0          DI1      DI2      DI3      DI

Рис 8.1. Споживання

S


На рис. 8.1 показана залежність споживання від наявного доходу. На цьому графіку бісектриса - це така лінія споживання, яка свідчить, що весь дохід витрачається лише на споживання. Але насправді споживчі видатки зазвичай менші, а інколи навіть більші за наявний дохід. Це відображає лінія С. Якщо С3 < БІ3, то виникають заощадження, а якщо С1 > то це свідчить про те, що певна частка споживчих видатків здійснюється за рахунок боргу (попередні заощадження або позички).

Рис. 8.2 віддзеркалює рис. 8.1 у тій частині, в якій він показує залежність заощаджень від наявного доходу. Заощадженням у точці S2 відповідає споживання в точці С2 на умовах, коли С2 = DI^ а S = 0. Заощадженням у точці S1 відповідає споживання в точці С1 на умовах, коли C1 > DI1, а S1 < 0, а заощадженням у точці S3 відповідає споживання в точці С3 на умовах, коли С3 < DI3, а S3 > 0.

Вимірювання залежності споживання і заощадження від наявного доходу здійснюється з допомогою коефіцієнтів схильності до споживання (С) і заощадження (S). У статичному аналізі застосовуються коефіцієнти середньої схильності до споживання та заощадження, які визначають за формулами:

APC = —;       APS = —.

DI        DI

У динамічному аналізі застосовуються коефіцієнти граничної

схильності до  споживання та заощадження, які визначають за

формулами:

MPC =—;       MPS = —.

ADI     ADI

Слід звернути увагу на важливу властивість: сума коефіцієнтів середньої або граничної схильності завжди дорівнює одиниці, тобто MPC + MPS = 1. Це зумовлено тим, що за даного наявного доходу будь-яка зміна споживання компенсується протилежною зміною заощаджень, і навпаки.

Крім наявного доходу, на споживання і заощадження впливають інші чинники. До них можна віднести такі: багатство, ціни, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка. Споживання, яке не залежить від доходу, а змінюється під впливом інших чинників, називають автономним (Са). Під впливом чинників автономного споживання крива споживання зміщується у відповідний бік. Це дає підстави записати функцію споживання:

C = Са + MPC • DI.

Звідси можна визначити зміну споживання за формулою: AC = АСа + MPC • ADI.

У макроекономіці інвестиції розглядають як витрати фірм та приватних осіб з метою збільшення нагромадження капіталу.

Інвестиції - один із наймінливіших компонентів сукупного попиту. Вони дуже чутливі до будь-яких змін в економіці та очікувань економічних суб'єктів. Як правило, обсяги інвестицій скорочуються перед кризою, сигналізуючи про майбутній спад в екоиоміці. У той же час, без иарощуваиия іивестицій иеможливе екоиомічие зростаиия країии, через те, що воии складають його фіиаисову осиову. Виділяють такі осиовиі типи іивестицій: виробиичі іивестиції (придбаиия машии, обладиаиия); іивестиції у товарио-матеріальиі запаси (купівля сировиии, матеріалів); іивестиції у житлове будівиицтво.

Обсяги іивестицій залежать від иаступиих чииииків: очікуваиа иорма прибутку; реальиа ставка відсотка; рівеиь оподаткуваиия; зміии в техиологіях виробиицтва; дииаміка сукупиого доходу; запаси осиовиого капіталу; стаи фіиаисового риику; екоиомічиі, політичиі та іиші очікуваиия.

Простіша фуикція іивестицій враховує зворотиу залежиість остаииіх від ставки відсотка та пряму залежиість від рівия доходу:

І = Іа - а • я + у • У,

де І - обсяг іивестицій; Іа - автоиомиі іивестиції, що ие залежать від таких параметрів як ставка відсотка та рівеиь доходу і визиачаються зовиішиіми чииииками (природио-кліматичиими умовами, запасами корисиих копалии і т.д.); сі - коефіцієит чутливості іивестицій до дииаміки ставки відсотка; Я - реальиа ставка відсотка; у - граиичиа схильиість до іивестуваиия; У - сукупиий дохід.

Оскільки іивестиції фіиаисуються з прибутків екоиомічиих суб'єктів, а остаииі збільшуються із зростаииям доходу, то й іивестиції зростають із збільшеииям доходу. Таким чииом, між рівием доходу та іивестиціями ісиує позитивиий зв'язок.

Граиичиа схильиість до іивестуваиия - частка приросту витрат иа іивестиції в будь-якому прирості доходу:

у = АІ / АУ.

У сучасиій екоиоміці зиачиий обсяг іивестицій фіиаисується за рахуиок кредитиих ресурсів.

Мотиваційиим чииииком іивестиційиого попиту є чистий прибуток, який іивестори очікують отримати від іивестуваиия. Вихідиою базою для його кількісиої оціики є дохід від іивестуваиия. Чистий прибуток меиший за дохід від іивестуваиия иа величииу витрат, пов'язаиих із сплатою відсотків за використаиия іивестиційиих коштів і податку иа прибуток. Зазиачеие можиа виразити такою формулою:

№ = (І; - І • г) • (1 - т),

де № - очікуваний чистий прибуток; Іі - дохід, який очікується отримати від інвестування в цінах передінвестиційного періоду; г - реальна відсоткова ставка, яка обчислюється як різниця між номінальною відсотковою ставкою (і) та очікуваною інфляцією (я) за формулою: г = і - я; I • г - відсотки за використання інвестиційних коштів; і - ставка податку на прибуток; (I; - I • г) - валовий прибуток від інвестування.

Попит на інвестиції має місце лише тоді, коли КР > 0. Чим вищий чистий прибуток, тим більший інвестиційний попит. Це означає, що на інвестиційний попит впливають ті чинники, від яких залежить чистий прибуток.

Серед чинників інвестиційного попиту найбільш мінливим є відсоткова ставка. Тому модель інвестиційного попиту будується на основі залежності інвестицій від відсоткової ставки (реальної).

Відсоткова ставка - це ціна (вартість) інвестицій. При її зростанні зменшується прибутковість інвестування за кожного рівня його дохідності. Це скорочує кількість прибуткових інвестиційних проектів, що зменшує попит на інвестиції. Чим вища відсоткова ставка, тим менша кількість інвестиційних проектів стає прибутковими та нижчий інвестиційний попит, і навпаки. Отже, між попитом на інвестиції і відсотковою ставкою існує обернена залежність. За цих умов крива інвестиційного попиту набуває вигляду від'ємно похилої лінії.

Крім відсоткової ставки на чистий прибуток та інвестиційний попит впливають інші чинники. Серед них можна виділити такі: технічний прогрес; рівень забезпеченості галузі основним капіталом; витрати на придбання (крім ціни), експлуатацію та обслуговування устаткування; рівень оподаткування прибутку; ділові очікування.

Інвестиції, які перебувають під впливом інших чинників (крім відсоткової ставки), є автономними інвестиціями, а чинники, що впливають на них, - чинниками автономних інвестицій. У моделі інвестиційного попиту чинники автономних інвестицій зміщують криву інвестиційного попиту у відповідний бік. Звідси випливає інвестиційна функція:

I = Іа - Ь • Г,

де Іа - автономні інвестиції; Ь - коефіцієнт чутливості інвестицій до зміни реальної відсоткової ставки; г - реальна відсоткова ставка.

Він показує на скільки грошових одиниць змінюються інвестиції при зміні відсоткової ставки на один пункт. Якщо, наприклад, г = 12 %, а гп - 1 = 10 %, то відсоткова ставка зросла на два пункти.

Спираючись на інвестиційну функцію, можна визначити зміну інвестицій за формулою:

ЛІ = Іа - b • Аг.

В умовах приватної економіки споживання та інвестиції визначають сукупні витрати, від яких залежить обсяг ВВП:

Y = AE = C + І.

Оскільки економіка постійно тяжіє до рівноваги між попитом і пропозицією (AD = AS), то у наведеній формулі сукупні витрати еквівалентні сукупному попиту (C + І = AD), а ВВП - сукупній пропозиції (Y = AS). Але між ВВП і окремими компонентами сукупних витрат існує різний зв'язок.

Споживання змінюється залежно від зміни наявного доходу, який у спрощеній економіці дорівнює сукупному доходу, тобто ВВП: АС = MPC • AY. Інвестиції у формулі ВВП за методом витрат не залежать від доходу. Витрати, які не залежать від доходу, називаються автономними (АЕ). У приватній економіці закритого типу, крім інвестицій, до них ще входить автономне споживання (Са). У широкому розумінні до автономних витрат відносять також державні закупівлі та чистий експорт:

AE = С + І + G + NE.

Звідси зміна ВВП визначається за формулою: AY = AAE + MPC • AY.

Розв'язавши рівняння відносно доходу, отримаємо:

AY =   1          AAE.

1 - MPC

Множник 1 / (1 - МРС) називається мультиплікатором витрат. Він показує, на яку величину змінюється ВВП (наслідок) при збільшенні автономних витрат на одиницю:

1      _ AY 1 - MPC = AAE.

Мультиплікатор, як правило, більший за одиницю, оскільки MPC < 1. Тому приріст автономних витрат на 1 грн. спричиняє збільшення доходу більше, ніж на 1 грн.

Приріст автономних витрат мультиплікативно збільшує ВВП. Це зумовлено тим, що приріст автономних витрат лише започатковує зміни в сукупних витратах. Але завдяки цьому у подальшому виникає ланцюг вторинних змін. Так, на початковому етапі, збільшення автономних витрат на величину AAE створює дохід лише в обсязі AAE. Надалі ті економічні агенти, які збільшили свій дохід, витратять його на споживання згідно з граничною схильністю до споживання, тобто  приріст  їх   споживчих  витрат  становитиме  MPC • AAE.

Виробники споживчих товарів та послуг, які збільшили свій дохід на величину MPCAAE, у свою чергу, збільшать своє споживання на величину MPC2AAE і т. д.

Наведений ланцюг перетворень витрат у доходи, а доходів у витрати відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії, в якій на кожному наступному етапі економічного кругообігу приріст витрат і доходу зменшується відносно попереднього етапу, оскільки MPC > MPC2 > MPC3 і т. д. Якщо у підсумку склавши приріст доходу на всіх етапах нескінченно спадної геометричної прогресії, то дістанемо певний приріст доходу:

AY = AAE + MPC • AAE + MPC2 • AAE + ... + MPCn • AAE.

Після відповідних математичних перетворень приріст ВВП визначиться за відомою формулою:

AY =   1          AAE.

1 - MPC

Отже, приріст доходу зумовлено збільшенням автономних витрат. Величина цього приросту складається із приросту автономних витрат та збільшення споживання, яке зумовлено збільшенням автономних витрат: AY = AAE + MPC • AY.

Позначимо мультиплікатор витрат через це і запишемо його формулу:

1

e 1 - MPC

Наведена формула свідчить, що мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання. Якщо MPC = 0,5, то це = 2; якщо MPC = 0,75, то це = 4 і т. д. Отже, чим більша частка попереднього приросту доходу буде спрямована на приріст споживання, тим більшим буде наступний приріст доходу і підсумковий його приріст. Оскільки 1 - MPC = MPS, то це дає підстави стверджувати, що гранична схильність до споживання і мультиплікатор видатків залежить від рівня вилучень у формі заощаджень. Чим більша частка приросту доходу вилучається на заощадження, тим менша його частка спрямовується на споживчі витрати і приріст доходу. Це означає, що мультиплікатор витрат перебуває в оберненій залежності від граничної схильності до заощаджень:

1

MPS

Мультиплікатор, який враховує вилучення лише в формі заощаджень - це простий мультиплікатор. Складний мультиплікатор враховує всі канали вилучень (заощадження, податки, імпорт).

При визначенні впливу автономних видатків на ВВП слід враховувати інфляцію. Якщо ціни стабільні, то зміна реального ВВП в періоді і визначається за формулою:

АУ = АЛЕ • це.

До цього слід також додати, що автономні видатки змінюють реальний ВВП на умовах рівноваги між ВВП і сукупними видатками, тобто АЛЕ • це = АЕ = АУ.

Інфляція не впливає на мультиплікатор, оскільки він залежить лише від рівня вилучень із доходу. Відмінність полягає в іншому. В умовах інфляції його ефект реалізується в режимі номінальних величин. Останнє стосується автономних видатків. Вони змінюються в поточних цінах періоду і, які відносно цін попереднього періоду зростають з індексом Р. Отже, автономні видатки змінюються номінально, що з урахуванням мультиплікатора визначає зміну номінального ВВП в періоді і: АУП = АЛЕП • це = АЕП. Виходячи з цього визначається номінальний ВВП у періоді і: Уп = Уп-1 + АЛЕпце. Після його дефлювання і зіставлення з ВВП попереднього періоду в цінах цього періоду можна визначити приріст реального ВВП:

ДУ = Уп-1 +АЛЕП      _        або  АУ - У-(1 " ?) + АЛЕП ^

Р          Р

Приріст номінального ВВП в умовах зростання цін визначається наступним чином: АУп = Уп-1(Р - 1) + АУ • Р. Оскільки АУп =АЛЕ • це, то АЛЕ • Це = Уп-і (Р - 1) + АУ • Р, а АУ • Р = АЛЕце - Уп-і (Р - 1). Звідси приріст реального ВВП визначиться за формулою:

ДУ-ДЛЕп ^ _ Уп_1 (Р _1)   або  ДУ - Уп_1 (1 _ Р) + ДЛЕп ^

Р          Р

За наведеними формулами визначається вплив на реальний ВВП загальної зміни автономних видатків. Вона може відбуватися як під впливом дії усіх компонентів автономних витрат, тобто АЛЕП = А(Сап + Іп + вп + КЕп), так і внаслідок зміни лише одного або кількох компонентів одночасно, але за умови, що решта не змінюється. Наприклад, АЛЕп = АІп, а А(Сап + вп + КЕп) = 0; або АЛЕп = А(Сап + Іп), а А(вп + >ГЕп) = 0 і т. д.

Для визначення впливу на реальний ВВП будь-якого окремого компонента автономних витрат за умови, що решта також змінюється, слід враховувати його частку в загальній зміні автономних витрат. На величину цієї частки коригується зміна номінального ВВП, яка відбувається за рахунок зростання цін у попередньому періоді і визначається за формулою: Уп-і (Р - 1). Звідси, наприклад, вплив інвестицій на реальний ВВП за умови, що решта компонентів
автономних витрат також змінюється, можна визначити так:
ду = Уп-і (1 - Р)-АІП/ АЛЕ" + АГ1 -ц,
Р          .

Таким чином, у результаті інвестування економіка отримує приріст обсягу виробництва, який перевищує обсяг первісно вкладених інвестицій. Однак, щоб економіка отримала достатній для прискореного розвитку імпульс, обсяг первісних інвестицій повинен бути значним. "Мінімальне критичне зусилля", на думку багатьох економістів, повинно бути таким, щоб рівень інвестицій становив не менш як 12 - 15 % національного доходу.

Основні терміни і поняття

Споживання; заощадження; автономне заощадження; автономне споживання; функція споживання; функція заощадження; середня схильність до споживання; середня схильність до заощадження; гранична схильність до споживання; гранична схильність до заощадження; кейнсіанська функція автономних інвестицій; неокласична функція автономних інвестицій; особисті заощадження; валові приватні заощадження; державні заощадження; дисконтування; реальна відсоткова ставка; міжчасовий вибір споживача; гіпотеза життєвого циклу; гіпотеза постійного доходу; інвестиційний попит; валові інвестиції; чисті інвестиції; інвестиції в основний капітал; інвестиції в житлове будівництво; інвестиції у запаси.