Основні теоретичні підходи

Термін "інфляція" (від лат. іпііагіоп - надування) вперше почав вживатися у Північній Америці у період громадянської війни 1861 -1865 рр. і означав процес збільшення паперово-грошового обігу. У XIX столітті цей термін вживається також в Англії і Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття "інфляція" набуло у XX столітті відразу після першої світової війни.

У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж. М. Кейнс уперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.

Монетаризм, змінивши кейнсіанські теорії у 80-х роках, уже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Вони стають найважливішою складовою частиною останньої. "Під інфляцією, - пише М. Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції". Це положення переконує в тому, що причини інфляції -у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави у процеси суспільного відтворення.

Інфляція - тенденція до зростання загального рівня цін. Викликається надлишком грошей відносно виготовлених товарів та послуг.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці і вимірюється за допомогою індексів цін.

Залежно від складу споживчого кошика розрізняють три види індексів цін: індекс споживчих цін, індекс цін виробництва, дефлятор.

Для здійснення названих коригувань використовують цінові індекси Ласпейреса, Пааше, Фішера.

Індекс Ласпейреса (або агрегований індекс цін) показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною. Вагомим чинником в цьому випадку є товарна структура виробництва базисного періоду (Бо), а тому зміни у виробництві та споживанні, пов'язані з науково-технічним прогресом, не враховуються.

Індекс має вигляд:

г = ЕРі • Єо р   Еро^Бо'

Цей індекс дещо завищує темп зростання рівня цін, оскільки при його розрахунку нехтують тим чинником, що зі зміною цін, безперечно, відбуваються зміни в структурі споживчих товарів.

Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого "кошика" споживача товарів та послуг (Бк), називають індексом споживчих цін:

Т_сц = ЕРГІк

де Бк - обсяг споживчого кошика.

Індекс споживчих цін - це співвідношення ціни кошика у поточному році до ціни аналогічного кошика у базовому році; він включає товари, вироблені не тільки всередині держави, а також імпортні; враховує тільки ті товари і послуги, що спожиті індивідуальними споживачами.

Фіксований споживчий кошик складається приблизно з 300 найменувань товарів і послуг, що купують типові міські мешканці. Індекс побудовано так, що ціна кошика у базисному періоді береться за 100 %, а тому значення індексу вказує на скільки відсотків змінилася ціна товарів-компонентів споживчого кошика у поточному періоді в порівнянні з попереднім.

Індекс споживчих цін розраховується щомісячно, є оперативним і найпоширенішим показником рівня інфляції.

Індекс Пааше частково усуває обмеженість індексу Ласпейреса, оскільки вагомим у даному випадку є товарна структура виробництва поточного року       Індекс має вигляд:


 

де §і - обсяг виробництва у поточному періоді. Індекс Пааше, розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:

Номінальний ВВП     п    X р1 ^ g1

Дефлятор ВВП = —  —— = ір

р

Реальний ВВП        р   X Р0 • g1 Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін.

Безперечно, індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності: дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін - тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика; дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі спо­живчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари; дефлятор ВВП є зваженим (індекс Пааше), а індекс споживчих цін є базисно зваженим (індекс Ласпейреса).

Проте на практиці відмінність між цими двома індексами не­значна, і вони обидва досить добре відображають тенденцію та

інфляції (я). Він показує як змінилася сама інфляція, з яким темпом

за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і обчислюється за допомогою двох індексів цін: поточного та минулого. Знак "+" свідчить про прискорення, знак "-" свідчить про уповільнення темпів

інфляції:

цін0

де Іціні , Іцін0 - індекс цін у поточному і минулому періодах відповідно.

Так зване "правило величини 70" дає можливість кількісно прогнозувати інфляцію. Воно дозволяє швидко підраховувати кількість років, необхідних для подвоєння рівня цін. Для цього потрібно розділити число 70 на щорічний рівень інфляції. Наприклад, при щорічному рівні інфляції у 3 % рівень цін подвоїться приблизно через 23 роки. При 8 % інфляції рівень подвоїться приблизно через дев'ять років.

Слід зазначити, що "правило величини 70" звичайно застосовується, коли, наприклад, потрібно встановити скільки буде потрібно часу, щоб реальний ВНП або ваші особисті заощадження подвоїлись.

Дефляція - тенденція до зниження загального рівня цін. Спричиняється дефіцитом грошей відносно випуску благ. Дезінфляція - уповільнення темпів інфляції.

Залежно від розмірів державного втручання розрізняють відкриту (явну) та приховану (пригнічену) інфляцію.

Відкрита інфляція діє в умовах вільних цін і виявляється у зростанні загального рівня цін. Відкрита інфляція є характерною для ринкової економіки.

Прихована інфляція діє в умовах негнучких фіксованих цін і виявляється у вигляді зниження якості товарів і послуг та у розвитку товарного дефіциту. Характеризує централізовану економіку.

Залежно від чинників, що породжують інфляцію, виділяють інфляцію попиту та пропозиції (витрат).

Інфляція попиту - це підвищення рівня цін внаслідок надлишкових сукупних витрат в умовах близьких до повної зайнятості.

Надлишкові сукупні витрати можуть бути обумовлені грошовою емісією для покриття дефіциту держбюджету, мілітаризацією економіки та іншими причинами.

Інфляція витрат - це підвищення рівня цін внаслідок підвищення середніх витрат на одиницю продукції.

Основні причини підвищення середніх витрат: підвищення номінальної заробітної плати; підвищення цін на сировину та енергоносії; підвищення податків.

Сполучення інфляції попиту та інфляції витрат утворює інфляційну спіраль, у якій інфляційні очікування економічних агентів відіграють роль передаточного механізму.

Залежно від темпів зростання цін розрізняють помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін становить не більш як 10 %. Характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін. Ціни зростають повільними темпами, але швидше, ніж заробітна плата. Це не має негативних наслідків і не є відчутним для економічних суб'єктів. Зростання цін має передбачуваний характер.

Галопуюча інфляція - інфляція, за якої річний приріст цін вимі­рюється від 10 до 200 %. Гроші втрачають свою цінність. Люди не заощаджують гроші та використовують для угод більш стійку валю­ту. Інфляція виходить з-під контролю держави.

Гіперінфляція - це інфляція, за якої річний приріст цін становить 200 % і більше. Гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Відбувається натуралізація господарських зв'язків, посилюється бартерний обмін, порушуються фінансові та кредитні механізми, руйнується банківська система, процеси в економіці набувають стихійного характеру. Споживачі намагаються вкласти гроші у матеріальні цінності. В економіці відбувається перерозподіл доходів.

Формальний критерій гіперінфляції був введений американським ученим Філіпом Кеганом: початком гіперінфляції вважається місяць, в якому зростання цін вперше перевищує 50 %, а кінцем - місяць, попередній тому, в якому зростання цін падає нижче цієї критичної точки і не досягає її знову хоча б протягом року.

Прикладом країн, де була присутня гіперінфляція є Німеччина 1920 - 1923 рр., Австрія 1921 - 1923 рр., СРСР 1921 - 1924 рр., Греція 1943 - 1944 рр., Угорщина 1945 - 1946 рр., Латиноамериканські країни 1970 - 1980 рр. Так, у Німеччині після Першої світової війни індекс цін у країні, яка повинна була здійснювати репараційні виплати, підвищився з грудня 1919 р. по жовтень 1923 р. до значення 1,09 • 109. В Угорщині з липня 1945 р. по липень 1946 р. індекс цін підвищився до 4 • 1029. Висока інфляція суттєво порушує механізм функціонування економіки.

Високі темпи зростання рівня цін спостерігалися в Україні у 1992 - 1995 рр. У 1992 р. в Україні індекс цін споживчого ринку складав 2 100 % (тобто ціни підвищилися у 21 рази, або на 2 000 %), у 1993 - 10256 % (ціни підвищилися у 102,56 рази, або на 10 156 %), у 1994 - 501 % (у 5,01 рази, або на 401 %), в 1995 р. - 281,7 % (у 2,817 рази, або на 181,7 %).

Ситуація в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на фоні загального спаду виробництва, називається стагфляція. Це поняття запроваджене в обіг на початку 70-х рр. XX ст. Явище стагфляції нині пояснюють головним чином інерційною природою інфляційних процесів.

Усі ці види інфляції існують тільки при відносно вільному ринку. При "прихованій" інфляції зростання цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись у дефіциті пропозиції.

Розрізняють декілька причин інфляції.

По-перше, це диспропорційність або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється у дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання "друкарського верстату", це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По-друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться за рахунок бюджетного дефіциту.

По-третє, зі зростанням "відкритості" економіки тієї чи іншої країни все більше втягування її в світогосподарські зв'язки збільшує небезпечність "імпортованої" інфляції.

По-четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер у результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей чинник. Подолання інфляційних очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне) завдання антиінфляційної політики.

Взагалі існує дві теоретичні концепції визначення першопричини інфляції: структурна і монетарна.

Структурна концепція полягає у тому, що інфляція виникає через наявність структурних "вузьких місць" в економіці: диспропорції суспільного відтворення, дефіциту держбюджету, підвищення попиту тощо.

За цією концепцією збільшення грошової маси дає можливість інфляції проявитися і стати зростаючим процесом.

Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, обумовлений м'якою грошовою і бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надлишкове розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національного банку відносно емісії грошей, експортно-імпортних операцій тощо).

Вони вважають "вузькі місця" наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, а це, у свою чергу, викликано інфляційними процесами і спробами уряду стримати підвищення цін.

Залежно від ступеня очікуваності розрізняють передбачувану та непередбачувану інфляцію.

Передбачувана (очікувана) інфляція очікується і може бути врахована заздалегідь. Вона не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Непередбачувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці або наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Непередбачувана інфляція впливає на загальний обсяг виробництва і перерозподіляє багатство між різними групами людей. Від непередбачуваної інфляції програють люди, які одержують фіксовані номінальні доходи, власники заощаджень, пенсіонери, які одержують пенсію, землевласники, які одержують фіксовану номінальну ренту, "білі комірці" - особи, доходи яких визначаються тарифною сіткою.

Як свідчить світовий досвід, інфляція зазвичай супроводжується зростанням обсягів виробництва та зниженням безробіття. Але вони можуть мати місце і за умов падіння виробництва, тобто стагфляції.

Інфляція впливає на перерозподіл доходів у суспільстві.

Номінальний дохід - це кількість грошей, що їх люди одержують у вигляді заробітної плати, ренти, відсотка або прибутку.

Реальний дохід - кількість товарів та послуг, які можна придбати на суму номінального доходу. Зміна реального доходу виражається такою формулою:

зміна реального   _  зміна номінального    зміна в рівні

доходу (%)     доходу (%)     цін (%).

Соціально-економічними наслідками інфляції є наступні процеси: знижуються реальні доходи населення; знецінюються фінансові активи з постійним доходом; порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами і кредиторами; знижується мотивація до інвестування довгострокових програм; прискорюється матеріалізація грошей; здійснюється вплив на зайнятість і безробіття; знижується мотивація до праці; підривається управлінський механізм економіки.

У короткостроковому періоді між рівнем інфляції (я) та безробіттям (и) існує зворотна залежність, яку відображає крива Філіпса (рис. 7.1).

 

 

1

1      1

1      \ 1      \

V         \

\       \ \       \ \        \

            N            V

\

\

\

\

\

\

\

N

 

 

о          и*        и

Рис. 7.1. Крива Філіпса

*

и - природний рівень безробіття;

я - темп росту цін за природного рівня безробіття.

Ця крива названа так на честь британського професора А. Філіпса, який відкрив цю залежність на підставі емпіричних даних про рівень безробіття та рівень збільшення грошової заробітної плати в економіці Великобританії у 1861 - 1957 рр. У подальшому зміни в заробітній платі були пов'язані безпосередньо із змінами рівня цін, та залежність між рівнем грошової заробітної плати та рівнем безробіття була трансформована у залежність між рівнем інфляції та безробіття.

Відповідно до цієї залежності при більш низькому рівні безробіття спостерігається вища інфляція. Правильним є й зворотнє твердження. У будь-який момент часу держава, керуючи сукупними витратами, може вибрати на кривій Філіпса певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття для короткострокового періоду.

Природний рівень безробіття - рівень безробіття, за якого чинники підвищуючи та знижуючи заробітну плату і ціни, перебувають у рівновазі.

Лівіше точки N спостерігається інфляція попиту, яка може вини­кнути у результаті спроб держави встановити високу зайнятість. Правіше точки N - падіння цін у період кризи перевиробництва.

Слід зазначити, що у короткостроковому періоді (до 2 років) обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям має нестійкий характер і порушується зі зміною очікуваної інфляції, у довгостроковому періоді альтернативи не існує.

У короткостроковому періоді в економіці виникає інфляційна спіраль "заробітна плата - ціни". За умов якої підвищення заробітної плати породжує підвищення цін, що призводить до подальшого зростання цін і ставки заробітної плати.

У короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. При розробці державної політики необхідно вибирати між: політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, і політикою пожвавлення з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежить від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.

Однак події в економічному житті розвинутих країн у 70-х роках суперечили зв'язку, що відбиває крива Філіпса. У цей час спостерігалося таке явище, як стагфляція - інфляція, що супроводжується падінням обсягів виробництва та високим рівнем безробіття. З'ясування цього явища дала концепція природного рівня безробіття (М. Фрідмен, Е. Фелпс). Згідно з висновками цієї концепції у довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною і в еко­номіці не виникає перманентного вибору між інфляцією та безробіттям (рис. 7.2).


ЗІ


 

А


 


ж2


В


 

о          и          и

Рис. 7.2. Взаємозв'язок інфляції і безробіття у довгостроковому періоді

Антиінфляційна політика держави - це сукупність заходів державного регулювання, спрямованих на зниження темпів інфляції.

Дотепер сформувались два основних напрями, спрямовані на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний.

Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту.

Монетарна антиінфляційна політика виникла на критиці кейнсіанського напряму, пропонуючи більш радикальні заходи щодо боротьби з інфляцією.

У сучасних умовах більшість економістів пропонують дотримуватись наступного методу антиінфляційної політики: темп зростання пропозиції грошей має дорівнювати темпові економічного зростання країни.

Таким чином, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об'єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.

Основні терміни і поняття

Інфляція; помірна інфляція; галопуюча інфляція; гіперінфляція; прихована інфляція; відкрита інфляція; інфляційний шок; інфляція пропозиції; інфляція попиту; інфляційна спіраль; імпортована інфляція; інфляційний податок; прогнозована інфляція; непередбачена інфляція; передбачена інфляція; дефляція; витрати на

"стоптані черевики"; "витрати меню"; крива Філіпса; стагфляція; інфляційна інерція; шокова терапія; індексація; нуліфікація; політика регулювання цін і доходів.