Основні теоретичні підходи

Під ринком грошей в макроекономіці розуміється сукупність відносин між банківською системою, що створює всезагальні платіжні засоби - гроші, і "публікою", що пред'являє попит на них. До "публіки" належать всі економічні суб'єкти, крім банків.

Гроші - загальний еквівалент вартості товарів та послуг.

Грошова система - це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо утворилася у кожній країні.

Грошовий обіг - це безперервний рух грошей, які виконують функції засобу обігу і платежу, а також обслуговують кругообіг товарів та послуг.

Елементами грошової системи є: грошова одиниця; масштаб цін; емісійна система; форми грошей; інститути грошової системи; валютний паритет.

Еволюція грошей:

Товарні еквіваленти - товар, з натуральною формою якого пов'язана його суспільна функція загального еквівалента.

Золоті та срібні монети - повноцінні монети із золота або срібла, які виконують усі функції грошей (кредитні гроші можуть вільно обмінюватися на грошовий метал).

Білонні монети - неповноцінна розмінна монета, номінальна вартість якої перевищує вартість вміщеного в неї металу та витрат на її чеканку.

Паперові гроші - грошові знаки, що випускаються державним казначейством  для  покриття  фінансових  потреб  держави,  що


проявляються в дефіциті державного бюджету і забезпечені певною купівельною спроможністю.

5. Кредитні гроші - знаки вартості, які виникли на основі заміщення майнових зобов'язань правових осіб і держави.

У процесі розвитку ринкового господарства, на основі ускладнення зв'язків між його суб'єктами і розширення тимчасових кордонів між виробництвом і реалізацією товарів та послуг, розповсюдженою формою стають кредитні гроші.

Видами кредитних грошей є:

Вексель - боргове зобов'язання позичальника кредитору про виплату боргу у визначений строк.

Депозитні гроші - система спеціальних розрахунків між банками на основі банківських переказів з одного рахунку на інший.

Банкнота (банківський білет) - грошові знаки, які випущені емісійними банками. У сучасних банкнотах відсутня власна внутрішня вартість.

Електронні гроші - система банківських розрахунків за допомогою ЕОМ.

Сучасний грошовий обіг - сукупність грошових засобів, які виступають у двох формах: готівковій і безготівковій. За обсягом готівкові гроші значно поступаються грошовим засобам, що знаходяться на рахунках (банкноти й розмінна монета в сучасних умовах складають приблизно 10 % усіх грошових засобів).

Сукупність загальноприйнятих засобів платежу, що випущені банківською системою і обертаються в економіці, має назву грошової маси. Для кількісного виміру грошової маси використовується показник рівня ліквідності активів.

Ліквідність будь-якого майна безпосередньо пов'язана з його втратами при обміні на будь-яке інше майно або послуги. Тобто ліквідність - це здатність будь-яких активів виступати як засіб оплати угод або без втрат перетворюватися у цей засіб. Абсолютно ліквідним є майно, втрати якого при перетворенні на інше майно становлять нуль. Готівкові гроші є абсолютно ліквідними, тому що на них можна швидко і без втрат придбати будь-який інший актив.

Структура і розміщення грошової маси залежить від таких чинників, як розвиток фінансової системи країни, схильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структура депозитів і ліквідних активів (інструментів) фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних фінансових інструментів, рівень життя та ступінь багатства населення тощо.

Основними параметрами грошового ринку є грошова пропозиція і грошовий попит. Вони являють собою реальну грошову масу і обчислюються на основі ділення номінальної грошової маси (М) на ціни за формулами: пропозиція - Мя = (М / Р)я, попит - Мп = (М / Р)п Крім того, важливим параметром грошового ринку є ціна грошей, тобто відсоткова ставка.

Грошова пропозиція складається з різних форм грошових активів. Залежно від рівня ліквідності всі вони об'єднуються зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати.

Грошові агрегати - це особливе поєднання ліквідних фінансових активів, які є альтернативними вимірниками обсягу та структури грошової маси. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою вартість. Саме єдність цих двох властивостей є істотною для розуміння ліквідності. Недостатність визначення ліквідності лише як здатності якогось активу виконувати функцію засобу обігу (чи дехто пише про здатність швидко перетворюватись на готівку) є неповним, що добре помітно в умовах високої інфляції, коли окремим платіжним засобам починають віддавати перевагу перед знеціненими кредитно-паперовими грошима.

Поняття "грошовий агрегат" досить точно відбиває сутність явища. Багато з його складових (наприклад, чек, сертифікат чи кредитна картка) нині не можуть самі по собі розцінюватись як гроші, але вони виконують якусь із функцій або підфункцій грошей, відіграють їх роль, залучаються і агрегуються грошима у свій рух як окремі елементи. Склад і кількість використовуваних агрегатів визначається, насамперед, особливостями фінансової системи і різниться залежно від країни.

Згідно класифікації, грошові агрегати визначаються таким чином:

Грошовий агрегат М0 - гроші поза банківською системою (паперові та металеві гроші, що перебувають в обігу).

Грошовий агрегат М1 - готівка та депозити до запитання, чекові депозити.

Грошовий агрегат М2 - готівка, нечекові депозити, дрібні строкові вклади. Це загальна грошова маса в обігу.

4. Грошовий агрегат М3 - агрегований показник, що визначає всю сукупність грошових коштів, які знаходяться в обігу. Він складається з готівки поза банківською системою, коштів на поточних рахунках, строкових депозитів, коштів клієнтів за трастовими операціями банків.

Незалежно від їхньої структури, грошові агрегати різняться між собою ступенем ліквідності, швидкістю обігу, функціональною роллю в економіці, участю в інфляції.

Грошова пропозиція не залежить від відсоткової ставки і може змінюватися Національним банком згідно з цілями монетарної політики. Тому в графічній моделі грошової пропозиції її крива набирає вигляду вертикальної лінії.

Складнішою категорією є грошовий попит, який складається з двох елементів: попит на гроші для угод (трансакційний попит) -Мш і попит на гроші як активи (спекулятивний попит) - Мт.

Попит на гроші для угод випливає з їх функції платіжного засобу. Тому його величина прямо залежить від реального доходу. Звідси випливає функція попиту на гроші для угод:

Мш = к • У,

де к - коефіцієнт чутливості грошового попиту до зміни доходу, який показує, на скільки грошових одиниць змінюється грошовий попит при зміні доходу на одну грошову одиницю.

Отже, попит на гроші для угод також не залежить від відсоткової ставки. Тому в графічній моделі крива цього попиту набирає вигляду вертикальної лінії.

Попит на гроші як активи випливає з їх функції як засобу зберігання вартості. Щоб зрозуміти від чого залежить цей попит, слід розглянути два альтернативні варіанти зберігання вартості: 1) у формі грошей; 2) у формі облігацій, які належать до негрошових активів.

Порівнюючи ці два види активів, потрібно враховувати їхні переваги й недоліки. Перевагою грошей як засобу зберігання вартості є висока ліквідність, але вони не приносять дохід їх власникам. Переваги облігацій полягають у тому, що вони приносять дохід у формі відсотків, але мають низьку ліквідність.

Для вирішення альтернативи у якій формі зберігати вартість, власники портфеля фінансових активів враховують відсоткову ставку. Вона визначає, з одного боку, рівень доходу від облігацій, а з іншого - втрати доходу від зберігання вартості у формі грошей на відміну від її зберігання у формі облігацій. Величина цих втрат є альтернативною вартістю зберігання грошей.

Чим вища відсоткова ставка, тим більші втрати від зберігання вартості у формі грошей, тим менший попит на гроші і більший - на облігації. Це свідчить про те, що попит на гроші як активи перебуває в оберненій залежності від відсоткової ставки. Тому на графіку крива цього попиту набирає вигляду від'ємно похилої лінії. Це дає підстави визначити функцію попиту на гроші як активи за такою формулою:

Мт = - п • п,

де Ь - коефіцієнт чутливості грошового попиту до зміни відсоткової ставки, який показує, на скільки грошових одиниць змінюється грошовий попит при зміні відсоткової ставки на один пункт.

Таким чином, сукупний попит - це реальна грошова маса, яка необхідна економічним суб'єктам як активи та для оплати угод. Підсумовуючи попередній аналіз, функцію грошового попиту можна записати так:

М° = Ь (У, п) = к • У - п • п. Звідси зміна грошового попиту визначається за формулою:

АМ° = к • АУ - п • Ап. Спираючись на визначення грошової пропозиції і грошового попиту,    можна    побудувати    графічну    модель    грошового ринку (рис. 5.1).

п1 п2

п

0(М/Р)1           (М/Р)2 (М/Р) "

Рис. 5.1. Модель грошового ринку

На рис. 5.1 похила лінія Мп - крива сукупного грошового попиту. її особливість полягає в тому, що вона зміщена вправо від вертикальної осі на певну відстань (див. стрілку). Таке зміщення відображає величину попиту на гроші для угод, який не залежить від відсоткової ставки. Завдяки цьому крива Мп набуває здатності відображати весь грошовий попит. Вертикальна лінія Мі початкова крива грошової пропозиції. Перетин кривих Мп і Мі у точці Т1 свідчить про початкову рівновагу на грошовому ринку за рівноважної відсоткової ставки на рівні і1.

Якщо припустити, що Національний банк збільшив грошову пропозицію, то її крива зміститься в положення м2 . За даної відсоткової ставки рівновага порушується: м2 > Мп. Але ринок тяжіє до рівноваги. Механізм відновлення рівноваги буде таким:

Перевищення пропозиції над попитом викликає появу надлишкових грошей, які спрямовуються на придбання облігацій.

Надлишкові гроші збільшують попит на облігації, що підвищує їх ціну.

3.         Зростання цін на облігації викликає зниження відсоткової

ставки, що випливає з її формули:

.   Відсотковий дохід

і =        100%,

Ціна облігації

де відсотковий дохід є фіксованою величиною. Тому в разі зростання цін на облігації відсоткова ставка падає. На рис. 5.1 вона зменшиться до п2, що збільшить грошовий попит до рівня грошової пропозиції і врівноважить грошовий ринок.

Національний банк регулює грошову пропозицію через комерційні банки. Щоб зрозуміти роль комерційних банків у формуванні грошової пропозиції, слід враховувати, що вони виконують дві основні функції: 1) залучення грошей на депозит; 2) надання позик та здійснення інвестицій.

Кошти, залучені на депозит, формують загальні резерви банківської системи (ТЫ), які розподіляються на дві частини за формулою: ТЯ = ЬЯ + БЯ.

ЬЫ - обов'язкові резерви. їх величина визначається згідно з нормою обов'язкового резервування (1г), рівень якої регламентується Національним банком відносно депозитів (Б). Звідси обов'язкові резерви визначаються за формулою: ЬЯ = 1гБ.

ЕЫ - надлишкові резерви, які обчислюються як різниця між загальними резервами (залученими депозитами) й обов'язковими резервами:  БЯ = ТЯ - ЬЯ  або  БЯ = Б - ЬЯ.  Надлишкові резерви використовуються для проведення комерційними банками активних операцій: надання позик та здійснення інвестицій.

Головна особливість комерційних банків полягає в тому, що, залучаючи початково на депозит певні кошти, вони завдяки кредитуванню та інвестуванню набувають здатності створювати нові депозити. Це означає, що між початковим приростом депозитів (ДБ) і новоствореними депозитами існує не проста, а примножена, тобто мультиплікативна, залежність.

Механізм примноження депозитів можна розглянути за допомогою таблиці:

 

Банки

Приріст депозитів

Приріст обов'язкових резервів

Приріст позик

Банк № 1

100

20

80

Банк № 2

80

16

64

Банк № 3

64

12,8

51,2

 

-

-

-

Інші банки

256

51,2

204,8

Всього

500

100

400

 

У наведеній таблиці ми виходимо з припущення, що комерційні банки тримають резерви у точній відповідності з резервними вимогами, тобто згідно з нормою обов'язкового резервування, яка дорівнює 20 %, а надлишкові резерви використовуються лише для надання позик.

Припустимо, що банк № 1 залучив на депозит 100 грн. нових грошей за рахунок дисконтної позики Національного банку. Із цієї суми він 20 грн. відрахує в обов'язкові резерви. Решта 80 грн. - це надлишкові резерви. Оскільки вони не приносять доходу (відсотків), то банк використовує їх для надання позик і у такий спосіб він втрачає свої надлишкові резерви. Позичальник кладе отримані кошти (80 грн.) на свій рахунок у банку № 2, внаслідок чого на цю суму збільшуються його депозити (загальні резерви). Це означає, що до початкової суми депозитів 100 грн. банк № 1 додав 80 грн. депозитів на рахунку банку № 2. Тому сукупна сума грошей становить тепер 180 грн., з яких 80 грн. - це новостворені гроші.

Банк № 2, у свою чергу, розподіляє приріст депозитів (загальних резервів) за аналогічною схемою, унаслідок чого він створює 64 грн. нових депозитів на рахунку банку № 3.  Оскільки у кожного наступного банку приріст депозитів зменшується порівняно з попереднім, то процес багаторазового розширення банківських депозитів має певну межу. Для банківської системи в цілому створення депозитів припиняється тільки тоді, коли надлишкові резерви будуть вичерпані БЯ = 0.

Здатність банківської системи примножувати початковий приріст депозитів визначається депозитним мультиплікатором ца. Він перебуває в оберненій залежності від резервної норми і визначається за формулою:

1

гг

де гг резервна норма (загальна), яка визначається за формулою: гг = (БЯ + БЯ) / Б. Оскільки в нашому прикладі БЯ = 0, то резервна норма дорівнює нормі обов'язкового резервування: гг = 1г = 20 %. Це означає, що депозитний мультиплікатор дорівнює 5 : (1 / 20) 100. Звідси можна визначити приріст депозитів:

АБ = АБ ца, АБ = 100 • 5 = 500 грн.

Усі перелічені висновки спиралися на припущення, що комерційні банки точно дотримуються резервних вимог, тобто гг = 1г. Проте в окремих ситуаціях з метою підвищення рівня своєї ліквідності банки можуть тримати невикористаними і деяку частину надлишкових резервів. За таких умов загальна резервна норма збільшується до гг = 1г + ег, де ег - норма надлишкових резервів (ег = БЯ / Б). Унаслідок цього депозитний мультиплікатор зменшується. Припустимо, що ег = 5 %. Тоді гг збільшиться до 25 %, а депозитний мультиплікатор зменшиться до 4 / (1 / 25) • 100. За таких умов приріст депозитів становитиме 400 грн. (100 • 4).

Приріст депозитів збільшує грошову пропозицію. Проте зв'язок між ними може бути різним. Якщо приріст депозитів банківської системи започатковується за рахунок грошової емісії (дисконтних позик Національного банку або продажу йому державних цінних паперів), то грошова пропозиція збільшується адекватно збільшенню депозитів: АМЯ = АБ = Б -ц^ Але приріст депозитів банківської системи може забезпечуватися і приватним сектором (домогосподарства, підприємства). Найбільш типове джерело початкового приросту депозитів - вклади населення. У цьому разі депозити збільшуються за звичайною формулою (АБ = Б-ца). Проте приріст грошової пропозиції (новостворені гроші) буде меншим на величину початкового приросту депозитів, оскільки його було забезпечено за рахунок перетворення наявної в обігу готівки у безготівкові гроші: АМЯ = АБ - АБ. Якщо замість АБ підставити АБ • цй, то приріст грошової пропозиції, викликаний вкладами приватного сектора, визначиться за формулою: АМЯ = А Б • (цй - 1).

Досі ми розглядали спрощену модель грошової пропозиції, яка складається лише із банківських депозитів, тобто Мя = Б. Насправді грошова пропозиція, крім банківських депозитів, включає також готівку:

Мя = Си + Б,

де СИ - готівкові гроші.

Повна модель грошової пропозиції відрізняється від спрощеної не лише змістом. Вона породжує також два канали вилучень з грошей, що надходять до комерційних банків: 1) виплата позичальникам частини коштів у формі готівки; 2) відрахування в резерви такої частини коштів, яка необхідна для підтримання депозитів. За цих умов грошова пропозиція змінюється в інший спосіб:

АМЯ = АН • цш,

де Н - грошова база (гроші підвищеної ефективності). Вона складається з готівкових грошей та загальних банківських резервів: Н = СИ + ТЯ; цш - грошовий мультиплікатор, який визначається за формулою:

_ 1 + сг

М"гп _            ,

гг + сг

де сг - коефіцієнт готівки, який відображає відношення готівки до депозитів сг = СИ / Б.

Грошово-кредитне регулювання економіки здійснює Національний банк з допомогою монетарної політики. Теоретичною базою монетарної політики слугує монетариська теорія, в основі якої лежить кількісне рівняння обміну: М • V = Р • С

Згідно з монетаристською теорією, швидкість обертання грошей (V) є стабільною, а можливі її зміни можна легко передбачити. За цих умов держава, регулюючи грошову масу (М), може цілеспрямовано впливати на номінальний ВВП, тобто на добуток Р • Сс. Спираючись на це положення, М. Фрідмен, який є засновником монетаристської теорії, запропонував установити "монетарне правило", за яким грошова маса має щорічно збільшуватися тими самими темпами, що й темпи приросту реального ВВП.

Монетариська теорія істотно відрізняється від кейнсіанської щодо тлумачення передатного механізму, на основі якого монетарна політика впливає на економіку. У кейнсіанців цей механізм передбачає вплив грошової маси на відсоткову ставку та інвестиції, які у підсумку змінюють реальний ВВП. У монетаристів передатний механізм простіший. Схематично він виглядає так:

І М — І ЛБ — І Р • 0^

Як видно зі схеми, грошова маса впливає не лише на інвестиції, а й на всі компоненти сукупного попиту. При цьому згідно з монетариською теорією вплив сукупного попиту на реальний ВВП забезпечується лише у короткостроковому періоді, а у довгостро­ковому він викликає лише зростання цін.

Прихильники монетаризму вважають гроші головним засобом регулювання економіки, а фіскальну політику неефективною. Це пояснюється тим, що стимулююча фіскальна політика, яка породжує бюджетний дефіцит і використовує для його фінансування державні позики, підвищує відсоткову ставку і викликає ефект витіснення інвестицій, внаслідок чого її вплив на економіку вважається несуттєвим.

Основні терміни і поняття

Гроші; функції грошей; грошові агрегати; банківські гроші; банківські резерви; грошова маса; грошова база; грошовий мультиплікатор; ліквідність; номінальна ставка відсотка; реальна ставка відсотка; реальні касові залишки; кількісна концепція грошей; рівняння Фішера; теорія переваги ліквідності; трансакційний мотив попиту на гроші; мотив обережності; спекулятивний мотив; операційний попит на гроші; попит на гроші як актив; пропозиція грошей; грошова база; грошовий мультиплікатор; коефіцієнт депонування; норма резервування; обов'язкові резерви; надлишкові резерви; короткострокова і довгострокова криві пропозиції грошей; облікова ставка; ринок цінних паперів; облігація; акція; курсова (ринкова) ціна облігації; фондовий ринок; фондова біржа; монетарна політика; знаряддя монетарної політики; Національний банк; інструменти Національного банку.