Основні теоретичні підходи

Ринок праці - ринок, на якому відбувається обмін праці на заробітну плату.

Основними функціями ринку праці є: економічна - полягає в забезпеченні процесів виробництва, розподілі та перерозподілі трудових ресурсів між підприємствами, галузями, регіонами економіки; соціальна - полягає у створенні матеріальної основи відтворення робочої сили, реалізації та суспільного призначення знань, навичок, здібностей працівників.


Ринок праці виконує специфічну функцію розподілу і перерозподілу трудових ресурсів по сферах, галузях, регіонах, професіях, спеціальностях, кваліфікації відповідно до дії закону попиту та пропозиції. Ринок праці по багатьох принципах механізму свого функціонування є особливим ринком, що має ряд істотних відмінностей від інших ринків. Регуляторами ринку праці є фактори не тільки макро- і мікроекономіки, але й соціально-економічні, соціально-психологічні, що не завжди мають відношення до заробітної плати. Динаміка ринку праці характеризується певними особливостями, основними з яких є наступні.

На відміну від інших факторів виробництва, продуктивність праці найманих працівників може значно змінюватися в залежності від того, наскільки оптимально організований процес праці, а також від рівня особистої зацікавленості працівників у роботі.

Робота, як правило, виконується колективами працівників, які виконують роботу різної складності.

На ринку праці зустрічаються власник засобів виробництва і власник робочої сили, які ведуть торг щодо купівлі не самого власника робочої сили, а конкретного виду праці, умов і тривалості використання працівника.

Характерною рисою ринку праці є постійне перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

На ринку праці відбувається конкурентна боротьба між працівниками за вільні робочі місця. У цій боротьбі перемагає той, хто може забезпечити своєю працею власникові капіталу більше прибутку.

Елементами ринку праці є: робітники та роботодавці; робоча сила; правові акти, що регламентують відносини суб'єктів; кон'юнктура ринку - співвідношення пропозиції та попиту на працю; служби зайнятості; інфраструктура ринку праці (служби профорієнтації, підготовки та перепідготовки працівників, фонди зайнятості населення); система соціальних гарантій; альтернативні тимчасові форми забезпечення зайнятості населення.

Існує кілька теорій, які по-різному пояснюють механізм функціонування ринку праці. Згідно з класичною теорією заробітна плата є основним регулятором ринку праці, а попит і пропозиція на цьому ринку є високоеластичними щодо заробітної плати. Це означає, що в умовах зростання заробітної плати попит скорочується, а пропозиція збільшується, і навпаки. Отже, рівновага на ринку праці забезпечується автоматично за допомогою абсолютно гнучкої заробітної плати. Це можна виразити за допомогою рис. 3.1.

Рис. 3.1. Класична модель ринку праці

На рисунку початкова рівновага між попитом і пропозицією на робочу силу в точці Ті забезпечується рівноважною заробітною платою на рівні \Уь Якщо через зовнішні причини зарплата збільшиться до \У2, то попит на робочу силу зменшиться до а її пропозиція збільшиться до      Внаслідок цього виникає безробіття:

> Бь. Згідно з класичною теорією причиною його виникнення є висока зарплата.

Проте ринок здатний усунути диспропорції через вплив попиту і пропозиції на зарплату. Недостатній попит і надлишкова пропозиція швидко зумовлять зменшення заробітної плати до рівноважного рівня що відновить рівновагу на ринку праці.

Отже, згідно з класичною теорією висока заробітна плата викликає безробіття, яке у свою яергу, зменшуючи заробітну плату, відновлює рівновагу і в такий спосіб само себе усуває. Якщо певна частка людей не бажає найматися на роботу за зниженої заробітної плати, то, за цією теорією, таке безробіття називається добровільним.

Але, як показує практика, зниженню зарплати протистоять наймані працівники та профспілки. Роботодавці також не завжди зацікавлені в її зниженні, оскільки ці дії викликають соціальні конфлікти і негативно впливають на продуктивність праці. Це враховує кейнсіанська теорія, згідно з якою у короткостроковому періоді заробітна плата майже не змінюється під впливом попиту і пропозиції на ринку праці, особливо в бік зниження. За таких умов ринок неспроможний швидко усувати безробіття і забезпечувати повну зайнятість. Вирішити цю проблему можливо з допомогою державного втручання в економіку.

Згідно з кейнсіанською теорією причиною безробіття є недостатність сукупного попиту, тому фактичний ВВП менший потенційної величини, а безробіття перевищує природну норму. З метою усунення вимушеного (циклічного) безробіття Дж. М. Кейнс пропонував застосовувати державну політику стимулювання сукупного попиту. Завдяки його зростанню збільшується попит на ринку праці, усувається вимушене безробіття і підвищується номінальна заробітна плата.

Досить часто причиною безробіття є не загальний спад виробництва, а негнучкість ринку праці. На основі цього явища виникла теорія гнучкого ринку праці, згідно з якою високе безробіття виникає через невідповідність між попитом і пропо­зицією на ринку праці за професією та кваліфікацією робочої сили; між територіальним розміщенням вільних робочих місць та не зайнятою робочою силою. Для усунення цієї невідповідності пропонується посилити гнучкість ринку праці з допомогою підвищення мобільності служб зайнятості, системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, фінансової підтримки міжрегіонального переміщення працівників.

Головною умовою ефективного функціонування ринку праці є органічне поєднання ринкового механізму з державним регулюванням зайнятості. Ринковий механізм забезпечує вільний вибір місця працевлаштування і зумовлює залежність заробітної плати від попиту і пропозиції. Державне регулювання має створювати усім громадянам сприятливі умови для реалізації їхнього конституційного права на працю, забезпечувати рівні можливості у здобутті професії, гарантувати мінімальний рівень заробітної плати та забезпечувати соціальний захист у разі тимчасової втрати роботи чи працездатності.

Серед перелічених функцій держави найскладнішою є створення умов для реалізації кожним громадянином його права на працю, тобто забезпечення повної зайнятості. Теоретичною основою державного регулювання зайнятості слугує кейнсіанська теорія, згідно з якою усунення вимушеного безробіття має досягатися з допомогою політики стимулювання сукупного попиту. Але така політика має і негативні побічні наслідки. З одного боку, вона сприяє зменшенню безробіття, а з іншого - зумовлює інфляцію. Отже, за зменшення безробіття суспільство мусить розплачуватися більш високим рівнем інфляції.  Це  означає,  що  між  безробіттям та інфляцією існує обернена залежність. Зазначений зв'язок між безробіттям (и) та інфляцією (я) отримав своє узагальнення за допомогою кривої Філіпса (рис. 3.2).

я

„   яз    '

я2 я1

0    и3   и2       и1       и

Крива Філіпса свідчить, що за умови зменшення безробіття від и1 до и3 інфляція зростає з я1 до я3. Спираючись на криву Філіпса, можна зробити наступні висновки: велике безробіття не може існувати одночасно з високою інфляцією, можливі лише велике безробіття і низька інфляція, або навпаки; стимулююча політика може забезпечити зменшення безробіття лише ціною підвищення інфляції; вибір співвідношення між безробіттям та інфляцією залежить від пріоритетів уряду, тобто від того, вирішенню якої проблеми (зменшенню безробіття чи зниженню інфляції) він віддає перевагу.

Проте наведений варіант кривої Філіпса адекватно описує залежність між безробіттям та інфляцією лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді між безробіттям та інфляцією спостерігається інший зв'язок. Про це свідчить крива Філіпса у довгостроковому періоді (рис. 3.3).

На рис. 3.3 короткострокова "крива" Філіпа (1) характеризує такий стан в економіці, коли інфляція дорівнює я1, а безробіття - природній

*

нормі, тобто и . Тепер припустимо, що уряд хоче зменшити безробіття. З цією метою стимулюється збільшення сукупного попиту. У короткостроковому періоді це, з одного боку, зменшить безробіття, а з іншого, внаслідок збільшення сукупного попиту зумовить зростання інфляції попиту до я2, що перемістить економіку в точку Т2.


Рис. 3.3. Крива Філіпса у довгостроковому періоді

Реагуючи на зростання інфляції, працівники з часом примусять підприємців адекватно підвищити зарплату. Це, з одного боку, зменшить прибутковість виробництва, скоротить його обсяги і збільшить безробіття до и , що перемістить економіку в точку Т3. З іншого боку, виникне інфляція витрат, яка зросте до л3. Унаслідок цього крива Філіпса переміститься в положення (2). Якщо заробітна плата знову зросте у відповідь на новий виток інфляції, то цей процес повториться за умови зростання інфляції до 7і5 і повернення безробіття до природної норми. З'єднавши точки Ті і Т5, отримаємо вертикальну лінію, яка є кривою Філіпса у довгостроковому періоді.

Наведений сценарій відповідає теорії адаптивних очікувань, згідно з якою заробітна плата постійно наздоганяє ціни, завдяки чому забезпечується лише короткострокове скорочення безробіття. Але за теорією раціональних очікувань спіраль "ціни - заробітна плата" не виникає, оскільки працівники здатні враховувати майбутню інфляцію наперед у своїх вимогах до заробітної плати. Тому прибутковість не зросте, що не викличе навіть короткострокового збільшення виробництва і скорочення безробіття, а крива Філіпса матиме лише вигляд вертикальної лінії.

Отже, у довгостроковому періоді між безробіттям та інфляцією не існує альтернативи. Іншими словами, у кінцевому підсумку стимулювальна політика не зменшує безробіття, а лише породжує інфляцію. У довгостроковому періоді проблему зайнятості можна вирішити лише з допомогою неінфляційних методів, здатних забезпечити зростання виробництва за рахунок нагромадження капіталу і збільшення потенційного ВВП.

Крім політики експансії, додатковим елементом політики зайнятості є застосування державою спеціальних методів впливу на ринок праці. З цією метою розробляються державні програми сприяння зайнятості (наприклад, програма громадських робіт) та гнучкі форми зайнятості (наприклад, запровадження неповного робочого дня).

Будь-яке суспільство прагне створити якнайкращі умови для жит­тєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості.

Дохід - це сума грошей, одержана за конкретний період часу у формі заробітної плати, гонорару, прибутку, ренти, відсотка, трансфертних платежів (допомога з соціального забезпечення і безробіття, соціальна допомога багатодітним сім'ям і т. п.).

Кінцевий дохід визначає купівельну спроможність конкретного індивіда. Слід мати на увазі, що окрім грошових доходів існують натуральні доходи. До ним відносяться не тільки продукти домашнього господарства, але і безготівкові трансферти (оплата медичних послуг, субсидії на житло, продовольчі талони, транспортні картки і т. п.).

У економічній літературі визначають наступні причини нерівності розподілу доходів:

Люди мають неоднакові розумові, фізичні і естетичні здібності. Наявність високих інтелектуальних здібностей дає можливість мати відносно високооплачувану роботу. Особи, що володіють порівняно низьким рівнем розумового розвитку, приречені на низькооплачувані роботи. Наявність особливих фізичних здібностей дозволяє бути високооплачуваними спортсменами і одержувати високу заробітну плату. Маючи естетичні здібності, індивід стає висококваліфікованим музикантом або художником. Отже, володіючи талантами, індивіди вносять більший внесок у створення ВВП, що приносить їм вищі доходи.

Люди мають різний рівень освіти. Чим вища професійна підготовка, тим вища оплата праці. Наприклад, у США особи, що мають початкову освіту, одержують заробітну плату втричі меншу порівняно з особами з вищою освітою.

Люди неоднаково наділені власністю. Одні громадяни мають мало власності або зовсім її не мають, інші володіють великим обсягом власності (машини, устаткування, нерухомість, земля і ін.). У результаті "багатство породжує багатство", тобто на власність одержують великі доходи.

4. Люди мають різний ступінь везіння, вдачі, схильність до ризику, особистих зв'язків.

Окрім названих вище, є і інші чинники, що забезпечують нерівність у розподілі доходів.

Розрізняють два види доходів: номінальні і реальні. Номінальний дохід - це грошова форма частки національного доходу, що надходить в особисте розпорядження індивіда. Реальний дохід характеризує кількість матеріальних благ і послуг, які індивід може придбати на свої грошові доходи, тобто реальний дохід виражається у засобах існування, які можна купити на грошовий дохід. Його величина залежить від ряду чинників: від розміру грошових доходів, обсягу безкоштовних і пільгових послуг, рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, від розміру стягуваних податків та ін. Щоб одержати дійсну величину реальних доходів, необхідно із загальної суми всіх грошових і натуральних доходів відняти платежі до бюджету, внески в громадські і кооперативні організації, приріст грошових заощаджень всіх видів, а також частину витрат на оплату послуг, що перевищують вартість їх матеріального змісту. Сума, що залишилася, рівна вартості спожитих і частково накопичених матеріальних благ, вона утворює фонд кінцевих (реально використовуваних на споживання і накопичення в даному періоді) доходів. Виділяють функціональний і персональний розподіл доходів.

Під функціональним розподілом доходу розуміється привласнення доходу за володіння певним чинником виробництва: працею, капіталом, землею. В результаті формуються первинні доходи у вигляді заробітної плати, прибутку і відсоткового доходу, ренти.

Персональний розподіл доходів - це розподіл доходів між сім'ями, які ранжуються залежно від розміру одержуваного доходу.

Розрізняють заробітну плату номінальну та реальну. Номінальна заробітна плата - нарахована заробітна плата, яку одержує працівник, включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутковий податок. Реальна заробітна плата - це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату. Купівельна спроможність заробітної плати визначається співвідношенням номінальної заробітної плати (без урахування особистих податків і обов'язкових платежів) та індексу споживчих цін:

W = Wн - РТ - поб
Р          ІСЦ       '

де Wp, Wн - реальна та номінальна зарплати; РТ - особисті податки; Поб - платежі обов'язкові; ІСЦ - індекс споживчих цін або індекс Ласпейреса.

Ступінь нерівності у розподілі доходів (витрат) можна відобразити на кривій Лоренца - це графічна модель фактичного розподілу доходів (витрат) в економіці (рис. 3.4).

Відсоток доходу

100 80 60 40 20

На горизонтальній осі цієї кривої зазначають частки сімей у відсотках. Відповідно, усі сім'ї будуть складати 100 %. Частки доходу (витрат) розміщують по вертикальній осі, а весь дохід (витрати) складають 100 %. Теоретичну можливість абсолютної рівності у розподілі доходу (витрат) представляє бісектриса ОЕ, оскільки всі її точки відповідають умові, коли певна кількість сімей отримує такий же відсоток доходів. Тобто 20 % сімей отримують і 20 % від всього доходу; 40 % - 40 %, а 60 % - 60 % і т.д.

Крива ОАВСБЕ показує фактичний розподіл доходу. Заштрихована частина між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у доходах. Чим більше фак­тична крива Лоренца відхиляється від бісектриси ОЕ, тим більшим є ступінь нерівності у розподілі доходів.

На основі кривої Лоренца розраховують коефіцієнт Джинні (ко) -величина відхилення фактичного розподілу доходу населення від лінії їх рівномірного розподілу. Він розраховується як відношення заштрихованої площі ОАВСБЕ до площі трикутника ОБЕ: к   _ врАВСРЕ ,

ко        Г          ;

або

ІояК _ р + § 1ояАх,

де N - кількість осіб, які одержують доходи, що рівні або перевищують певний рівень X; р - крива нерівномірного розподілу доходів; § - показник концентрації доходів, що є похідним від кривої нерівномірного розподілу доходу; X - рівень доходу; Ах - сума доходів, що перевищують X.

На коливання рівня доходів впливають наступні чинники: індивідуальні здібності до праці, відмінності в освіті та рівні професійної підготовки, спадщина від попередніх поколінь тощо. Диференціація доходів, з одного боку, - важливий чинник стимулювання людей до праці; з іншого - породжує проблему бідності, яка унеможливлює нормальний розвиток людини, суспільства. Це вимагає від держави здійснення політики соціального захисту населення.

До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення належать: обсяг реального ВВП на душу населення, грошові доходи та витрати населення, реальна заробітна плата, споживання основних продуктів харчування на душу населення, природний приріст населення та середня тривалість життя, частка витрат у бюджеті на розвиток соціальної сфери, використання вільного часу.

Рівень реального ВВП на душу населення в країні дає змогу порівнювати її з іншими країнами та визначати рівень розвитку цієї країни.

Соціальна політика держави - діяльність держави по управлінню розвитком соціальної сфери суспільства, націлена на задоволення інтересів і потреб громадян.

Основними завданнями соціальної політики є: підвищення добробуту; поліпшення умов праці і життя людей; здійснення принципів соціальної справедливості.

Соціальна політика повинна враховувати не тільки матеріальні, але і політичні, і духовні інтереси членів суспільства.

Соціальний захист населення включає заходи, які захищають громадянина певної країни від економічної та соціальної деградації внаслідок безробіття та у разі втрати доходів, викликаних хворобою, народженням дитини, виробничою травмою, інвалідністю, похилим віком тощо.

Сучасна система соціального захисту включає такі основні елементи: сукупність державних соціальних гарантій, державна соціальна допомога та державне соціальне страхування. Система гарантій передбачає надання всім громадянам благ високої соціальної значущості на безкоштовній основі (освіта, лікування тощо) та певних пільг окремим категоріям населення. Соціальна допомога здійснюється щодо малозабезпечених верств населення, доходи яких нижчі за прожитковий мінімум. Соціальне страхування має за мету компенсувати втрати доходу, викликані виходом на пенсію, тимчасовим безробіттям тощо.

Основні терміни і поняття

Ринок праці; суб'єкти ринку праці; об'єкт ринку праці; функції ринку праці; чинники попиту на працю; чинники пропозиції праці; економічно активне населення; економічно неактивне населення; робоча сила; зайняте населення; безробітне населення; повна зайнятість; безробіття; фрикційне безробіття; структурне безробіття; циклічне (кон'юнктурне) безробіття; природний рівень безробіття; закон Оукена; неокласична концепція ринку праці; кейнсіанська концепція ринку праці; заробітна плата; номінальна заробітна плата; реальна заробітна плата; крива Лоренца.