Основні теоретичні підходи

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни відображаються у спеціальному документі - платіжному балансі, який містить статистичну інформацію про всі економічні операції національної економіки з іншими державами протягом певного періоду часу (рік, квартал, місяць).

Платіжний баланс є основним інструментом макроекономічного аналізу і прогнозування, широко використовується у визначенні заходів монетарної, фіскальної, протекціоністської політики, а також для регулювання внутрішнього валютного ринку. Платіжний баланс відображає співвідношення платежів, здійснених національною економікою за кордоном, і надходжень у країну із-за кордону за певний час. Якщо сума надходжень перевищує суму платежів, говорять про активне сальдо платіжного балансу і, навпаки, якщо платежі за кордон перевищують надходження із-за кордону, сальдо балансу буде пасивним.

Платіжний баланс формується під впливом багатьох чинників, до основних з яких належать: економічний потенціал країни, галузева структура ВВП, участь країни у міжнародному поділі праці, рівень доходів і вартість послуг, попит на експорт і структура імпорту, торгова та валютна політика, рівень розвитку сфери фінансових


послуг, інвестиційний клімат у країні та рівень внутрішніх заощаджень, зовнішній борг та його реструктуризація, політика валютного курсу та відсоткових ставок, угоди з МВФ тощо.

Схема й методика розробки платіжного балансу рекомендовані МВФ. Відповідно до рекомендацій усі зовнішньоекономічні операції відображаються у балансі за принципом подвійного запису. До кредитних операцій, які записуються зі знаком "плюс", відносяться експорт товарів і послуг, отримання доходів, поточних та капітальних трансфертів від нерезидентів тощо. У результаті таких угод відбувається відплив цінностей та приплив валюти у країну. До дебету відносяться операції, які характеризують придбання цінностей в обмін на валюту і записуються зі знаком "мінус", наприклад, імпорт, надання трансфертів нерезидентам, збільшення фінансових активів тощо.

Платіжний баланс складається з двох розділів. Основним розділом є рахунок поточних операцій (СА), який поділяється на три підрозділи:

Баланс товарів та послуг, що відображає співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг.

Доходи, що показують співвідношення між отриманими та сплаченими доходами у формі зарплати, дивідендів та відсотків.

Поточні трансферти, що відображають співвідношення між отриманими та сплаченими пенсіями, грошовими переказами, дарунками та іншими трансфертами.

Другий розділ - рахунок операцій з капіталом та фінансовий рахунок або скорочено - рахунок капітальних операцій (КА). Він відображає співвідношення між припливом та відпливом капіталу у формі капітальних трансфертів, нематеріальних активів, інвестицій та кредитів.

Крім двох розділів, платіжний баланс включає також автономну статтю під назвою "Помилки та упущення" (ЕО). Вона відображає сальдо статистичних невідповідностей, які виникають під час ідентифікації зовнішньоекономічних операцій викликаних часовими та вартісними розбіжностями між митною та банківською статистикою. Сальдо цієї статті дорівнює різниці між сальдо СА та КА. Рівновага платіжного балансу забезпечується на умовах, коли сальдо СА дорівнює сальдо КА з протилежним знаком з одночасним урахуванням сальдо статті "Помилки та упущення".

Загальне сальдо платіжного балансу (ВР) можна виразити формулою:

ВР = СА + КА + ЕО = 0 - практично досягти цього неможливо.

Чинниками порушення рівноваги платіжного балансу є: процеси глобалізації, науково-технічний прогрес і обумовлені ним структурні зрушення та різні темпи економічного зростання в країнах, зміни в попиті та пропозиції товарів і послуг, розбіжності у співвідношенні цін на окремі товари й послуги, процеси монополізації, зміна напрямів руху міжнародного капіталу.

Якщо створюються умови для порушення рівноваги платіжного балансу, то він відновлюється через статтю "Резервні активи", яка входить до складу КА. Так, в умовах виникнення дефіциту платіжного балансу може мати місце таке співвідношення: - СА > КА + БО. Тоді з метою усунення дефіциту платіжного балансу сальдо КА додатньо збільшується за рахунок використання іноземних (міжнародних) активів, що за статтею "Резервні активи" відображається зі знаком "плюс". Це означає, що зміни в статті "Резервні активи" прирівнюються до операцій імпортного типу. Іншими словами, використання іноземних активів країни на покриття дефіциту платіжного балансу розцінюється як імпорт (приплив) капіталу.

У розрахунках між країнами виникає потреба у співставленні різних національних валют.

Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, що виражена у грошових одиницях інших країн.

Валютний курс виконує наступні економічні функції: на основі валютного курсу здійснюється зіставлення умов і результатів виробничої діяльності різних країн: продуктивності праці, темпів економічного зростання, торгівельного та платіжного балансів; за допомогою валютних курсів зіставляються національні та світові ціни. На його основі витрати національної економіки прирівнюються до єдиного вартісного еквівалента - суспільно необхідних світових витрат; механізм валютного курсоутворення здійснює перерозподіл національного продукту між країнами - членами зовнішньо­економічних зв'язків; валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин.

Встановлення курсу називається котируванням валюти -визначення офіційними державними органами (Національним банком або іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти. Він може встановлюватися у формі прямого котирування (наприклад, 1 дол. США = 5 грн.) або у формі оберненого котирування (наприклад, 1 грн. = 0,2 дол. США).   У  більшості  країн,  коли  встановлюється валютний курс, застосовується пряме котирування. Слід зауважити, що необхідно розрізняти гривневу оцінку іноземної валюти і курс гривні, які в умовах прямого котирування змінюються в протилежних напрямах. Наприклад, ціна 1 дол. США збільшилась від 5 до 6 грн. Це означає, що гривнева оцінка долара зросла, а курс гривні знизився, оскільки її доларова оцінка зменшилася від 0,2 до 0,17 дол. США.

Якщо валютний курс зростає, то потрібно менше національної валюти для купівлі кожної одиниці іноземної валюти. Проте кінцевою метою валютного обміну є купівля іноземних товарів. Щоб визначити купівельну спроможність національної валюти, слід враховувати не лише валютний курс, а й ціни. З цією метою розрізняють два види валютного курсу: номінальний і реальний. Номінальний курс (е) - це курс, який обчислюється через кількість іноземної валюти, на яку фактично обмінюється національна валюта, наприклад, 1 дол. США = 5 грн. Реальний курс (ег) додатково враховує співвідношення між іноземними та внутрішніми цінами. У формі прямого котирування реальний валютний курс визначається за формулою:

е • Рґ

ег =^ Ра

де    Ра - відповідно іноземні та внутрішні ціни.

Реальний курс валюти відображає співвідношення між цінами окремого товару (або ринкового кошика) тих країн, що перебувають у торгівельних відносинах. У формі прямого котирування реальний валютний курс - це коефіцієнт, який показує відношення іноземних цін до внутрішніх цін, виражених за допомогою спільної грошової одиниці (у даному разі внутрішньої).

Якщо, наприклад, е-Рг < Ра, то ег < 1. За цих умов ціна товару за кордоном нижча від його ціни всередині країни в грошових одиницях цієї країни. Тому для даної країни, з одного боку, вигідніше імпортувати певний товар, ніж закуповувати його у межах країни; з іншого - продаж цього товару всередині країни є вигіднішим, ніж його експорт. Якщо е-Рі > Ра, то ег > 1 і висновки щодо спрямованості зовнішньої торгівлі будуть протилежними.

Реальний валютний курс є аналітичним показником, який слугує індикатором конкурентоспроможності вітчизняних товарів. Чим вищі внутрішні ціни, тим нижчий коефіцієнт реального валютного курсу (пряме котирування), тим відносно дорожчими і менш конкурентоспроможними будуть вітчизняні товари як усередині країни, так і на зовнішньому ринку. Отже, між внутрішніми цінами і конкурентоспроможністю вітчизняних товарів існує обернений зв'язок.

Крім цін на реальний валютний курс впливає номінальний курс валюти. Чим нижчий номінальний курс гривні (вища гривнева оцінка долара), тим більший коефіцієнт реального курсу валюти і вища конкурентоспроможність вітчизняних товарів. Отже, між номінальним валютним курсом і конкурентоспроможністю вітчизняних товарів також існує обернений зв'язок.

Реальний валютний курс пов'язаний із динамікою платіжного балансу (рис. 15.1).

 

 

 

 

ч

8 - I

 

 

А

 

 

\

 

 

 

\^ІХ = Р(ег)

0          ж

Рис. 15.1. Реальний валютний курс і рахунки платіжного балансу

Точка А - рівноважне значення реального валютного курсу. Пряма Б - I відображає рахунок руху капіталу і не залежить від реального валютного курсу. Пряма КХ відображає поточний рахунок платіжного балансу. Від'ємний нахил прямої чистого експорту пояснюється обернено пропорційною залежністю між чистим експортом і реальним валютним курсом (рис. 15.2).

 

 

 

 

 

 

\

 

1           

 

 

 

 

 

= Г(ег)

 

 

Рис. 15.2. Крива чистого експорту залежно від валютного курсу

Якщо курс національної валюти зростає, це означає, що зростає ціна національних грошей і попит на них збільшується. Відповідно, попит на іноземну валюту зменшиться, що призведе до скорочення експорту і збільшення імпорту:

е І— ЕХ |— ІМ |— КХ |.

Крім того, у разі зростання курсу національної валюти експорт товарів та послуг з даної країни стає дорожчим, його конкурентоспроможність на світовому ринку знижується. Цей чинник також призводить до зменшення експорту і зростання імпорту. Отже, за таких умов зменшується чистий експорт. І навпаки, зниження курсу національної валюти стимулює експорт і гальмує імпорт, чистий експорт зростає:

е |— ЕХ І- ІМ |— КХ |.

Залежно від кількості іноземних валют, з допомогою яких вимірюється курс національної валюти, слід розрізняти односторонній та багатосторонній валютний курс. Односторонній валютний курс - це ціна національної валюти відносно лише однієї іноземної валюти, наприклад, 1 дол. США = 5 грн. Багатосторонній (ефективний) валютний курс обчислюється як середньозважений індекс (Іе) на базі індексів двосторонніх курсів національної валюти щодо валют основних торгівельних партнерів країни Іеі. При цьому частка кожного торгівельного партнера у валютному кошику визначається його часткою у зовнішньому товарообороті даної країни (Xі):

Іе = ^Іеі • Xі, при цьому XXі = 1.

Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція паритету купівельної спроможності (ПКС). В її основі лежить закон єдиної ціни, за яким ціна певного товару на всіх національних ринках має бути однаковою, оскільки різниця між ними усувається валютними курсами. Чим вища національна ціна, тим нижчий курс національної валюти, і навпаки.

Отже, згідно з ПКС валютний курс відображає співвідношення між внутрішніми та іноземними цінами і визначається за формулою е = Ра / Рь, де Рь, Ра - ціни окремих товарів в іноземній та національній валютах, або ціни ринкового кошика у відповідних валютах. Звідси згідно з ПКС єдина ціна товару на національному ринку визначається за формулою Ра = Рь • е, де е - валютний курс у прямому котируванні. Але насправді на валютний курс впливає не лише співвідношення цін. Хому ПКС визначає валютний курс лише в тенденції, тобто у довгостроковому періоді. У короткостроковому періоді він коливається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.


Залежно від режиму формування валютного курсу розрізняють два його види: фіксований і плаваючий.

Фіксований курс - встановлюється Національним банком країни, який бере на себе зобов'язання купувати і продавати будь-яку кількість іноземної валюти за встановленим курсом.

Р, дол./грн.

З метою макроекономічної стабілізації Національний банк країни встановлює межі вільних коливань курсу національної валюти. Якщо ціна валюти наближається до верхньої або нижньої межі, то Національний банк країни проводить інтервенцію: при наближенні до нижньої межі купує національну валюту в обмін на іноземну, а при наближенні до верхньої - продає національну валюту (рис. 15.3).

Рис. 15.3. Фіксований валютний курс

За фіксованого валютного курсу зниження ціни називають девальвацією, а підвищення - ревальвацією.

на гривню)

Рис. 15.4. Плаваючий валютний кур>


Плаваючий курс - це курс, який вільно формується ринком під впливом попиту і пропозиції (рис. 15.4).

При плаваючому валютному курсі зниження ціни рівноваги нази­вають знеціненням валюти, підвищення - подорожчанням валюти.

Чистий експорт є компонентом ВВП. Якщо зниження валютного курсу на внутрішньому ринку стимулює зростання чистого експорту, це означає, що така тенденція курсу національної валюти, за незмінних інших умов, сприяє зростанню ВВП, тобто економічному зростанню, і навпаки. Однак чистий експорт, отже, і ВВП, змінюються по-різному в умовах фіксованого і плаваючого валютного курсу.

За умови фіксованого валютного курсу, політика протекціонізму може привести до зростання ВВП. У даному разі процес розгортається за наступною схемою. Зростаючий ринковий курс національної валюти підвищує попит на більш дешеву іноземну валюту. Суб'єкти ринку починають скуповувати і продавати її Національному банку в обмін на внутрішню валюту за фіксованим курсом. Це, у свою чергу, збільшує пропозицію національної валюти. Так триватиме до тих пір, доки ринковий та фіксований курси не будуть збігатися. У такій економічній ситуації протекціоністськими заходами штучно скорочується імпорт. У той же час, завдяки фіксованому валютному курсу, експорт не змінюється. Це означає, що в підсумку чистий експорт збільшується і забезпечує зростання національного доходу.

За умови плаваючого валютного курсу обернена залежність між експортом і валютним курсом пояснює неефективність протекціоністських заходів за умови зростання курсу національної валюти. У такому разі протекціоністське скорочення імпорту не компенсуватиметься зростанням експорту. Чистий експорт може навіть знизитись, якщо темпи зменшення експорту перевищать темпи скорочення імпорту. Як наслідок, протекціонізм не приведе до зростання національного доходу за умови зростаючого валютного курсу.

Сучасна міжнародна валютна система пройшла у своєму розвитку ряд етапів:

Система золотого стандарту, яка охоплює період до початку Другої світової війни. Згідно з цією системою, курс національної валюти визначався на основі золотого паритету, тобто з урахуванням офіційно встановленого золотого вмісту валют, які обмінювалися.

Бреттон-Вудська валютна система, яка була започаткована у 1944 р. В її основі лежав золотовалютний стандарт, згідно з яким функція світових грошей була закріплена за американським доларом, що обмінювався на золото.

3. Ямайська валютна система, яка була започаткована у 1976 р. В основі цієї системи - плаваючий валютний курс. Це означає, що ціна національної валюти залежить від стану національної економіки та її конкурентоспроможності на світовому ринку.

Крім індивідуальних валют міжнародні розрахунки спираються на колективні або регіональні валюти. Так, у 1970 р. МВФ запровадив міжнародну розрахункову одиницю - спеціальні права запозичення (СПЗ). У 1979 р. країни-члени Європейського економічного союзу утворили регіональну валюту - екю. Останнім етапом у розвитку Європейської валютної системи став перехід від екю до євро, яка спочатку в безготівковій формі була впроваджена у практику міжнародних розрахунків з 1999 р.

Основні терміни та поняття

Платіжний баланс; резиденти; торгівельний баланс; баланс поточних операцій; баланс руху капіталу; сальдо по поточних операціях; сальдо руху капіталів; прямий контроль державного регулювання платіжного балансу; метод дефляції; метод зміни обмінного курсу; валюта; види валют; конвертованість валюти; пряме котирування; валютний курс; номінальний валютний курс; реальний валютний курс; фіксований валютний курс; гнучкий (плаваючий) валютний курс; паритет купівельної спроможності.