Основні теоретичні підходи

Ефективне функціонування економіки будь-якої країни передбачає необхідність державного регулювання, тобто ступінь державного впливу на розвиток народного господарства в цілому, а також його окремих ланок - підприємств.


Метою державного регулювання економіки є досягнення найефективнішого економічного, соціального, наукового й куль­турного розвитку країни.

Основними методами державного регулювання економіки суб'єктів господарювання є фінансово-економічні та адміністративні методи.

До принципів державного регулювання відносять:

мінімальне втручання державних органів у економічні процеси підприємств;

вплив відповідних владних структур на розвиток соціально-економічних процесів за допомогою встановлених державою економічних регуляторів та нормативів.

Основні функції держави: забезпечення сприятливої правової бази та суспільної атмосфери (правову основу регулювання становлять законодавчі та нормативні акти, що визначають порядок формування і функціонування елементів ринкової економіки); визначення глобальної стратегії розвитку країни (стратегічні напрями розвитку економіки повинні визначатись у процесі макроекономічного планування, яке є центральною ланкою державного регулювання); узгодження і стимулювання пріоритетних напрямів інноваційних процесів та інвестиційної діяльності (економічний розвиток кожної країни є результатом її науково-технічного прогресу); перерозподіл ресурсів, стабілізація економіки та соціальний захист населення (з метою сприяння збалансованому і стабільному розвитку народного господарства та нормальному життєзабезпеченню всіх верств суспільства і сфер його діяльності: мінімальний розмір заробітної плати, пенсії, допомога багатодітним сім'ям, непрацюючим тощо); регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього природ­ного середовища (гарантування екологічної безпеки, охорона та ефективне використання довкілля на основі різноманіття форм власності й прав користування природними ресурсами; створення умов для спілкування людини з навколишнім середовищем; розробка заходів для ощадливого використання і відтворення природних ресурсів).

До економічних важелів, що використовуються державою для регулювання економіки, належать: податки, перерозподіл доходів і ресурсів, ціноутворення, державна підприємницька діяльність, кредитно-фінансові механізми тощо.

Фіскальна політика держави - це управління державним бюджетом та оподаткуванням з метою пожвавлення та стабілізації економіки.

Державний бюджет - це затверджений у законодавчому порядку опис (баланс) доходів і видатків держави, як правило, на один рік. Сукупність визначених у бюджеті доходів разом з відповідними ці­льовими чи спеціальними фондами (пенсійним, зайнятості тощо) становлять консолідовані фінансові ресурси, які мають бути в розпорядженні держави для витрачання на різні потреби: фінансування народного господарства, включаючи розвиток пріоритетних галузей і структурну перебудову економіки, наукових і соціально-культурних установ, оборони, заходи соціального захисту населення, утримання владних структур різних рівнів тощо.

Державна система оподаткування повинна передбачати певні пільги в оподаткуванні для підприємств, які функціонують у бажаних для держави сферах економіки, для стимулювання розвитку малого бізнесу, для підприємств, які значну частину своїх коштів спрямовують на реконструкцію, технічне переозброєння та розширення діючого виробництва. Податкова політика держави повинна стимулювати підприємницьку діяльність до збільшення обсягів випуску продукції або надання послуг.

Основним інструментом здійснення регулюючої функції держави в економічній сфері є податкова система, тобто сукупність податків, що стягуються в державі, методів їх розрахунку і стягнення, а також сукупність державних органів, які реалізують цю функцію. Основні види податків, зборів і платежів наведено в табл. 13.1.

Фінансово-кредитна політика - це цілеспрямоване державне управління банківськими відсотками, грошовою масою та кредитами. Сутність цієї політики полягає в тому, що держава впливає на грошову масу і відсоткову ставку, а вони, у свою чергу, впливають на споживчий та інвестиційний попит. Головну роль у реалізації кредитно-грошової політики виконує Національний банк, який своїми діями регулює (розширює або звужує) можливості видачі кредитів комерційним банкам. Держава може суттєво впливати на економічний розвиток та інфляцію за допомогою купівлі-продажу своїх цінних паперів. При купівлі цінних паперів у їх власників з'являються кошти, які стимулюють економічний розвиток. З метою уникнення інфляції, держава продає свої цінні папери, зменшуючи тим самим грошову масу в обороті.

Таблиця 13.1

Основні види податків, зборів і платежів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Загальнодержавні податки і збори

Місцеві податки і збори

 

1. Податок на додану вартість.

1. Податок з реклами.

 

2. Акцизний збір.

2. Комунальний податок.

 

3. Податок на прибуток підприємств.

3. Готельний збір.

 

4. Податок на доходи фізичних осіб.

4. Збір за паркування автотранспорту.

 

5. Мито.

5. Ринковий збір.

 

6. Державне мито.

6. Збір за видачу ордера на квартиру.

 

7. Податок на нерухоме майно.

7. Курортний збір.

 

8. Плата за землю.

8. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг.

 

9. Рентні платежі.

 

10. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

9. Інші місцеві податки і збори.

 

 

11. Податок на промисел.

 

12. Збір   за   геологорозвідувальні   роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

 

13. Збір     за     спеціальне     використання природних ресурсів.

 

14. Збір    за   забруднення    навколишнього середовища.

 

15. Збір      на      обов'язкове      соціальне страхування.

 

16. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

 

17. Збір до Державного інноваційного фонду.

 

18. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

 

19. Фіксований           сільськогосподарський податок.

 

20. Збір     на     розвиток     виноградарства, садівництва і хмелярства.

 

21. Гербовий збір.

 

Кредитно-фінансова система в державі має забезпечувати управління грошовим обігом та кредитом. Державний кредит - це кредитна форма, згідно з якою позичальником або кредитором є держава чи місцеві органи влади, а кредит набирає вигляду цінних паперів, що реалізуються фінансово-кредитними установами. Використовують такий кредит для покриття частки державних видатків і регулювання економічних процесів у випадку, якщо державний бюджет є дефіцитним. Банківський кредит є найпоширенішою формою надання грошових коштів у тимчасове користування юридичним і фізичним особам та державі. Комерційний кредит надають у товарній формі у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Такий кредит оформлюється векселем.

Науково-технічна політика - це система цілеспрямованих заходів, що забезпечують комплексний розвиток науки й техніки, впровадження їх результатів у галузі економіки. При цьому передбачається вибір пріоритетів у розвитку науки й техніки, насамперед, з метою запобігання відставанню від провідних країн світу, а також через обмеженість ресурсів у державі.

Для здійснення єдиної науково-технічної політики держава повинна застосовувати певні першочергові заходи: достатнє фінансування сфери освіти і академічної науки; здійснення прогресивної амортизаційної та інвестиційної політики; вдосконалення системи оплати праці наукових працівників; створення умов зацікавленості у впровадженні інновацій; сприяння активній участі у міжнародному науково-технічному співробітництві тощо.

Амортизаційна політика є складовою науково-технічної політики держави. Затверджуючи норми амортизації, порядок її нарахування та використання, держава регулює темпи й характер оновлення основних фондів. Підприємства повинні своєчасно переоцінювати основні фонди. При цьому норми амортизації мають бути диференційовані залежно від функціонального призначення основних фондів з урахуванням терміну їх морального й фізичного зношення, здійснювати цільове використання амортизаційних відрахувань. Підприємства повинні мати можливість застосовувати прискорену амортизацію. Здійснюючи таку амортизаційну політику, держава сприятиме накопиченню підприємствами достатніх коштів у вигляді амортизаційних відрахувань на просте й розширене відтворення основних фондів.

Інвестиційна політика держави є вагомим важелем впливу на підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання. За її допомогою держава має змогу впливати на темпи збільшення обсягів виробництва, прискорення НТП, зміну структури суспільного виробництва та розв'язання багатьох соціальних проблем. Нині в Україні обсяги інвестицій, особливо у довготермінові проекти, незначні порівняно з іншими країнами з приблизно однаковим рівнем економіки. Держава має змогу впливати на інвестиційну активність через різноманітні важелі фінансово-кредитної та податкової політики, що дуже відповідально, адже від того, яку саме інвестиційну політику здійснює держава залежить майбутнє її економіки.

Ціноутворення. Використовуючи цінову політику держава впливає на попит і пропозицію, перерозподіл доходу й ресурсів, забезпечення мінімального прожиткового рівня, а також на антимонопольні, антиінфляційні процеси в бажаному для неї спрямуванні. Відомо, що в ринкових умовах ціни на більшість товарів та послуг є вільними, але деякі з них регулюються державою. У цьому вбачається прояв соціального захисту населення через встановлення мінімального прожиткового рівня, мінімального розміру заробітної плати, фіксованих цін тощо.

Державне підприємництво - це пряме втручання держави у виробничий процес. Особливо цього потребують низькорентабельні галузі економіки, які традиційно не становлять інтерес для приватного інвестора, проте їх розвиток визначає загальні умови відтворення. Насамперед, це галузі економічної інфраструктури -транспорт, зв'язок, енергетика. Держава, як самостійний суб'єкт господарювання, здійснює структурну перебудову виробництва, усуває галузеві й територіальні диспропорції, стимулює науково-технічний прогрес, підвищує ефективність господарювання.

Ключовим, дискусійним у макроекономіці є питання про те, які механізми - ринкові чи державні - здатні найефективніше підтримувати в економіці повну зайнятість. Прихильники класичної теорії відстоюють думку, що повна зайнятість - це норма ринкової економіки. Неповна зайнятість не є внутрішнім продуктом ринку, а виникає під впливом випадкових, зовнішніх щодо ринкової економіки (війни, політичні перевороти, стихійне лихо тощо) чинників. Якщо це відбувається, то ринок здатний швидко відновлювати повну зайнятість без державного втручання. Це знаходить своє відображення в класичній моделі сукупної пропозиції.

Але положення класичної теорії про здатність ринку до швидкого відновлення повної зайнятості суперечить реальній економіці. Досвід багатьох країн свідчить про те, що економіка досить часто і тривалий період може перебувати в умовах неповної зайнятості і без державного втручання не здатна швидко вийти із цього стану.

Уперше такого висновку дійшов видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. З огляду на світову економічну кризу (1929 - 1933 рр.), яка увійшла в історію під назвою "Велика депресія", він піддав конструктивній критиці класичну теорію. Натомість він запропонував альтернативну теорію, яка дістала назву "кейнсіанська теорія".

На відміну від класиків Дж. М. Кейнс вважав, що періодичні повторення   спадів   і   депресій,   які   супроводжуються   значним безробіттям, є не випадковістю, а закономірною рисою ринку в умовах вільної конкуренції. Це явище він пояснював двома обставинами. По-перше, нестабільністю сукупного попиту, яка зумовлюється внутрішніми властивостями ринкової економіки. Так, з одного боку, при збільшенні доходу домогосподарств їх гранична схильність до споживання зменшується. Це положення дістало назву "основний психологічний закон" Кейнса. За цим законом динаміка споживання відстає від динаміки виробництва, що викликає його падіння. З іншого боку, внаслідок падіння виробництва і виникнення песимістичних очікувань, зменшується схильність до інвестування, а відсоткова ставка не здатна виправити ситуацію, оскільки за цих умов інвестиції є маловідчутними для неї.

По-друге, ціни і зарплата не є гнучкими у короткостроковому періоді і не можуть знижуватися в умовах падіння сукупного попиту. Згідно з цим положенням крива сукупної пропозиції набирає вигляду горизонтальної лінії. Отже, єдиним наслідком падіння сукупного попиту є скорочення обсягів виробництва і зайнятості при стабільних цінах. Це означає, що не ринковий механізм, а лише зовнішні щодо ринку чинники здатні викликати відновлення сукупного попиту і вивести економіку зі стану неповної зайнятості.

З огляду на перелічені аргументи, кейнсіанці доходять висновку про необхідність державного втручання в економіку. При цьому об'єктом державного впливу на економіку має бути сукупний попит, який дістав назву "ефективний попит". Це означає, що, збільшуючи сукупний попит, держава отримує здатність компенсувати дефіцит попиту з боку приватної економіки і завдяки цьому відновлювати повну зайнятість.

Основним методом стимулювання сукупного попиту кейнсіанці вважають фіскальну політику на основі збільшення державних закупівель, трансфертів та зниження податків. Оскільки стимулююча фіскальна політика може викликати бюджетний дефіцит, то для його фінансування пропонується використовувати державні позики і у певних межах грошову емісію. Важливу роль у кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор. В умовах неповної зайнятості, коли потужності економіки використовуються не повністю, збільшення бюджетних видатків забезпечує значний мультиплікативний ефект.

Щоб з'ясувати роль держави в економічних процесах, розглянемо модель економічного кругообігу. В економічному кругообігу уряд виконує три функції: здійснює на відповідних ринках закупівлю ресурсів та продуктів і несе пов'язані з цим витрати; забезпечує домогосподарства і підприємства суспільними благами, тобто фінансує освіту, охорону здоров'я, науку, культуру, армію тощо; отримує від домогосподарств і підприємств податки, за рахунок яких фінансуються виробництво суспільних благ.

У моделі економічного кругообігу податки називаються чистими, оскільки вони відображають кінцевий результат фінансових відносин між урядом і суб'єктами приватного сектора економіки. З одного боку, уряд отримує від них податки (AT), з іншого - здійснює зворотні платежі у формі трансфертів (TR), до яких належать субсидії, виплати у зв'язку з безробіттям, пенсії тощо. Отже, в остаточному підсумку уряд отримує лише чисті податки: T = AT - TR.

Модель економічного кругообігу з участю уряду показує, яку роль виконує держава в системі макроекономічного регулювання. По-перше, вона виконує перерозподільну функцію в економіці. Так, змінюючи рівень податків і трансфертів, держава перерозподіляє сукупний дохід між приватним сектором економіки і виробництвом суспільних благ та послуг. У межах цієї функції вона здійснює певну соціальну політику. По-друге, вона виконує стабілізаційну функцію в економіці. Так, змінюючи обсяги державних закупівель та рівень чистих податків, держава може цілеспрямовано впливати на сукупні видатки і, як наслідок, на рівень виробництва.

Держава вносить суттєві зміни в параметри економічної рівноваги. Розглянемо змішану економіку закритого типу і визначимо трансформацію моделей економічної рівноваги під впливом держави.

У моделі "витрати - випуск" в межах приватної закритої економіки сукупні витрати дорівнюють сумі приватного споживання та приватних інвестицій: AE = C + I. З появою держави сукупні витрати доповнюються державними закупівлями: AE = C + I + G. Тому економічна рівновага визначається за формулою: Y = C + I + G.

Наведена модель відрізняється від її аналога в умовах приватної закритої економіки не лише державними закупівлями, а й кількісною визначеністю приватного споживання. Це зумовлено тим, що з появою держави суттєво трансформується функція споживання.

У межах приватної закритої економіки DI = Y. Тому функція споживання визначається так: C = Са + MPC • Y. З урахуванням держави з'являються, з одного боку, податки та інші прирівняні до них відрахування державі, з іншого - державні трансферти приватному сектору. Перші зменшують наявний дохід приватної економіки, інші - збільшують його. Оскільки податки переважають трансферти, то у підсумку наявний дохід зменшується на величину чистих податків: DI = Y - T. За цих умов трансформується функція споживання:

C = Са + MPC • DI = Са + MPC • (Y - T).

Функцію чистих податків можна записати так: T = t • Y, де t -коефіцієнт податків (середній або граничний), який відображає відношення між чистими податками і доходом (T / Y або AT / AY). Звідси функція споживання модифікується: C = Са + MPC (Y - t • Y) = = Са + MPC • Y (1 - t). Отже, поява податків і трансфертів зменшує споживання за будь-якого рівня доходу.

Тепер перейдемо до моделі економічної рівноваги за методом "вилучення - ін'єкції". В умовах відсутності держави економічна рівновага за цим методом визначається як тотожність між приватними заощадженнями та інвестиціями: S = I. З урахуванням держави вилучення із економічного кругообігу доповнюються чистими податками, а ін'єкції - державними закупівлями. Унаслідок цього формула економічної рівноваги як тотожність між сумою вилучень та ін'єкцій набирає вигляду: S + T = I + G. Одночасно трансформуються заощадження.

У спрощеній моделі економічної рівноваги, тобто за умов приватної економіки закритого типу, заощадження зводяться до приватних і визначаються як величина доходу, яка залишається після приватного споживання: S = Y - C. З появою держави у економічному кругообігу приватні заощадження зменшуються на величину вилучень у формі чистих податків: S = Y - T - C. Але на противагу цьому виникають державні заощадження, які згідно із загальним принципом визначаються як різниця між доходами держави у формі чистих податків і державним споживанням: Sg = T - Gg. Крім того, з'являються державні інвестиції (Ig), які разом із державним споживанням формують державні закупівлі:

G = Cg + Ig.

Якщо в модель економічної рівноваги, побудованої як тотожність, між сумою вилучень та ін'єкцій (S + T = I + G), підставити нове значення приватних заощаджень, а державні закупівлі подати як суму державного споживання та інвестування, то отримаємо: Y - T - C + T = I + Cg + Ig.

Перенесемо державне споживання в ліву частину рівняння, члени якого згрупуємо так:

(Y - T - C) + (T - Cg) = I + Ig.

У наведеній формулі (У - Т - С) - приватні заощадження, (Т - Сг) - державні заощадження. Сума приватних і державних заощаджень дорівнює національним заощадженням, які в умовах змішаної економіки закритого типу дорівнюють національним інвестиціям. Якщо дужки розкрити, то це можна записати так:

У - С - Cg = I + Ів.

Вирішальну роль в економіці відіграють приватні інвестиції. Тому більш вагоме аналітичне значення має рівновага між приватними інвестиціями і національними ресурсами, які спрямовуються на їх фінансування. Для відображення такої рівноваги розв'яжемо наше рівняння відносно I:

(У - Т - С) + Т - (Св + у = I. Оскільки (Сг + Іг) - це державні закупівлі, то наведене рівняння трансформується:

(У - Т - С) + (Т - в) = І, де (Т - в) - сальдо державного бюджету.

У цій формулі ліва частина рівняння відображає величину внутрішніх фінансових ресурсів приватного інвестування, які менше національних заощаджень на величину державних інвестицій. Якщо Іг = 0, то внутрішні фінансові ресурси приватного інвестування дорівнюють національним заощадженням.

Отже, в умовах змішаної економіки закритого типу економічна рівновага за методом "вилучення - ін'єкції" - це рівновага між національними заощадженнями та інвестиціями або між приватними інвестиціями та тією частиною національних заощаджень, яка спрямовується на їх фінансування.

Обидва варіанти моделі економічної рівноваги за методом "вилучення - ін'єкції" є лише іншим виразом моделі економічної рівноваги за методом "витрати - випуск". Щоб у цьому переконатися, розкриємо дужки в обох варіантах моделі економічної рівноваги за методом "вилучення - ін'єкції":

У - Т - С + Т - Cg = І + І,, У - Т - С + Т - в = І.

Після відповідних скорочень і розв'язання цих рівнянь відносно У отримаємо формулу, яка є моделлю економічної рівноваги за методом "витрати - випуск":

Досвід показує, що сьогодні неможливо суворо дотримуватися лише кейнсіанської теорії, відповідно до якої фіскальні засоби є головними, а гроші відіграють другорядну роль. І, навпаки, буде помилкою, якщо віддавати перевагу тільки монетариській теорії, за якою гроші відіграють вирішальну роль.

Світова практика засвідчує, що у процесі державного регулювання економіки найбільший ефект досягається лише за умов раціонального поєднання фіскальної та грошово-кредитної політики.

Є сенс і у теорії економіки пропозиції, відповідно до якої ціни, зайнятість і безробіття залежать не просто від сукупного попиту, а й від його співвідношення із сукупною пропозицією. В умовах стагфляції сукупна пропозиція має бути пріоритетним об'єктом державного регулювання економіки. Тому застосовуючи фіскальні засоби з метою впливу на сукупний попит, держава не повинна залишати поза увагою сукупну пропозицію.

Неможливо ігнорувати і теорію раціональних очікувань, оскільки поведінка економічних суб'єктів залежить не лише від реальних змін у економічній кон'юнктурі, а й від того, як вони сприймають ці зміни і можуть їх передбачити.

Основні терміни

Державне регулювання економіки; суб'єкти державного регулювання економіки; об'єкти державного регулювання економіки; прямі методи державного регулювання; непрямі методи державного регулювання; адміністративні методи державного регулювання; фіскальна політика держави; державний бюджет; бюджетний дефіцит; профіцит; сеньйораж; інфляційний податок; зовнішній борг; внутрішній борг; мультиплікатор державних витрат; податковий мультиплікатор; банківська система; Національний банк; монетарна політика; науково-технічна політика; амортизаційна політика; інвестиційна політика; ціноутворення; державне підприємництво.