3.2. Класифікація логістичних систем та тенденції їх розвитку

Логістичні системи за інституціональною ознакою поділяють на макро-, мета-, мезо, і мікрологістичні системи.

Макрологістична система — це велика система управління логістичними потоками і відповідні логістичні процеси у масшта­бах всієї економіки країни. Макрологістична система є певною ін­фраструктурою економіки країни або групи країн (міжнародна ма-крологістична система) і охоплює споживачів, промислові, посе­редницькі, торговельні, транспортні підприємства та організації рі­зних відомств на рівні країни або між різними країнами.

Прикладами макрологістичних систем можуть бути об'єднання транспортних перевезень різних країн з метою оптимізації логісти-чних витрат, часу та безпеки вантажів — мультимодальні системи (інтермодальні), термінальні та ін. (Гаджинский, 1996), а також ін­формаційні системи, системи національної безпеки, системи стра­тегічних запасів, система оброни тощо. Функціонування макрологі-стичних систем залежить від наявності повноцінної національної транспортної, дистрибуційної, комунікаційної мережі (Крикавсь-

кий, 2004).

Завданнями макрологістичних систем, як правило, є:

1)         формування міжгалузевих матеріальних балансів;

оптимізація адміністративно-територіальних розподільчих систем для багатоасортиментних матеріальних потоків;

розташування на заданих територіях складських комплексів загального користування, вантажних терміналів, диспетчерських центрів;

організація транспортування та координація роботи різних видів транспорту в транспортних вузлах та ін.

Макрологістичні системи, в свою чергу, класифікуються за трьома ознаками (Логистика, 2002): 1) за ступенем глобалізації:

державні;

міждержавні;

трансконтинентальні;

за адміністративно-територіальним розподілом: районні; міжрайонні; міські; регіональні; обласні; міжрегіональні; республіканські; міжреспубліканські;

за об'єктно-функціональною ознакою: групи підприємств; відомчі; галузеві; міжгалузеві; торгові; військові; інституційні; транспортні та ін.

Металогістична система охоплює сферу міжорганізаційної кооперації, до якої належить кооперація виробничих, дистрибуцій-них підприємств, кооперація логістичних підприємств або і пер­ших, і других разом. Побудовані таким чином металогістичні сис­теми локально або частково охоплюють логістичні канали, інтегрують логістичні (матеріальні, інформаційні, фінансові та сер­вісні) потоки суміжних підприємств чи логістичні процеси окремих підприємств з надання логістичних послуг. При цьому інтеграто­ром логістичної діяльності має бути договір, контракт, регламент (Крикавський, 2004). Металогістична система формується для по­треб функціонування певної інфраструктури економіки регіону. Окремі логістичні системи, розвиваючись і вдосконалюючись, інте­груються в системи вищого порядку або реформуються шляхом процесу реструктуризації (наприклад, реструктуризація енергетич­ної системи України, приватизація залізничних доріг Англії та ін.) (Гаджинский, 1996).

Мезологістична система — логістична кооперація металогіс-тичних систем і стосується створення повного логістичного ланцю­га, тобто може реалізуватися і шляхом логістичної інтеграції всіх учасників логістичного процесу від місця походження сировини, матеріалів і до місця споживання включно. З певним припущенням до мезологістичних систем можна віднести регіональні системи транспортування вантажів, людей, системи регіонального забезпе­чення і регіональної безпеки, якщо можна локалізувати логістичні потоки і процеси в їх межах (Крикавський, 2004).

Мікрологістична система є підсистемою, структурною скла­довою макрологістичних систем. До таких систем належать різні виробничі та торговельні підприємства, територіально-виробничі комплекси. Мікрологістичні системи є класом виробничих логісти-чних систем, до складу яких входять технологічно пов'язані вироб­ництва, об'єднані єдиною інфраструктурою.

Розрізняють три види мікрологістичних систем (Логистика, 2002):

внутрішні оптимізують управління матеріальними і супутні­ми їм потоками (інформаційними, фінансовими, потоками послуг) в рамках технологічного циклу виробництва продукції;

зовнішні вирішують завдання, пов'язані з управлінням та оп-тимізацією матеріальних і супутніх потоків від їх джерел до пунк­тів призначення за межами виробничого технологічного циклу;

інтегровані — межі мікрологістичної системи визначаються виробничо-розподільчим циклом, який включає процеси закупівлі матеріальних ресурсів та організації постачання, виробничі логіс-тичні функції, логістичні операції в розподільчій системі, при орга­нізації продажу готової продукції споживачам та у післяпродажно­му сервісі.

Отже, можна виділити такі сфери застосування мікрологістич-ної системи та її функції:

у сфері виробництва — планування виробничих завдань з дета­льним розкладом випуску виробів, розподіл плану випуску продукції за виробничими дільницями підприємства, контроль за якістю праці;

у переробці вантажів, що транспортуються, — управління запасами, переміщення, зв'язок, організація інформаційних пото­ків, пакування виробів, їх зберігання, складування, вантажно-розвантажувальні операції та комплектація партії вантажів;

у маркетингу — вивчення ринку, організація служби поста­чання, фінансування та розрахунків, матеріальне заохочення;

у споживанні — проектування замовлень на постачання про­дукції, складування запасів, постачання споживачів, фінансування замовлень.

Відповідно до класифікації логістичних систем залежно від ме­ханізму управління матеріальними потоками виділяють підштов­хуючі та тяглові системи.

Підштовхуюча логістична система — система організації ви­робництва, при якій предмети праці, які споживаються конкретною ділянкою, безпосередньо нею у попередньої не замовляються, а ма­теріальний потік виштовхується з попередньої ділянки на наступну за командою центрального органу управління.

Тяглова логістична система — система організації вироб­ництва, при якій предмети праці передаються від одного підроз­ділу до іншого тільки після запиту наступного підрозділу, а центральний орган управління ставить завдання кінцевій вироб­ничій ланці.

Логістичні системи можуть бути як автономними, тобто неза­лежними, так і релятивними, тобто відносними, або залежними. За способом організації можна виділити системи, побудовані на прин­ципах субординації (взаємопідпорядкованості) і координації (взає­мозалежності), тобто субординовані і координовані системи.

Існують більш детальні класифікації логістичних підсистем за­лежно від (Економічна, 2001):

функціональноїознаки — підсистеми реалізації замовлення, транспортування, формування запасів, складського господарства, обслуговування клієнтів тощо;

фазової належності — підсистеми постачання, виробництва, збуту, переробки та утилізації відходів, інтегрована підсистема ма­теріальної логістики, інтегрована підсистема маркетингової логіс­тики, інтегрована логістична підсистема замовників, інтегрована логістична підсистема торгівлі;

функцій управління — підсистеми логістичного планування, логістичного управління, організації логістики, логістичного конт­ролю, стратегічного та оперативного логістичного управління, сис­тема інтегрованого логістичного управління;

предметно-структурної ознаки — підсистеми інтегрованого фізичного переміщення товарів (товарні структури), інтегрованого переміщення інформації (інформаційні структури), регулювання й організаційно-інституціонального забезпечення логістичних проце­сів (логістичні структури);

формування ефективності — підсистеми логістичних витрат (витрати), послуг і логістичного обслуговування (результати).

Підсумовуючи викладене, відзначимо, що завданням будь-якої логістичної системи є забезпечення своєчасної, надійної, мінімаль­но витратної доставки до пункту призначення необхідного товару у неушкодженому стані. Вибір типу логістичної системи залежить від комплексу виконуваних функцій та ряду критеріїв, які їх харак­теризують (Кальченко, 2004):

ступінь надійності поставок;

мінімальна тривалість транспортування;

мінімальні транспортні витрати;

гнучкість системи;

забезпечення зберігання вантажів;

швидкість обробки замовлень;

мінімальні витрати на пакування вантажів;

низькі витрати на страхування.

Сучасний розвиток логістичних систем характеризується пев­ними тенденціями в напрямку підвищення рівня логістичної агре­гації. Такими можна вважати тенденції щодо працездатності (поте­нціалу), дислокації (розміщення) і часових структур економічних систем, що безпосередньо стосуються трансформації логістичних процесів і потреб.

Працездатність економіки як потенціал певної системи зро­стає, особливо при інтернаціональних зв'язках. Спеціалізація про­мислового виробництва поглиблюється передусім в Західній Євро­пі і Північній Америці де, порівняно з Японією, виробничі квоти створення вартості є більш істотними. Аналогічної до поглиблення спеціалізації у виробничому створенні вартості будуть створювати­ся нові міжорганізаційні відносини (в напрямку: «single sourcing», «outsourcing», типових угод тощо). Поліпшені умови трансакцій, гнучкіші вимоги ринку, зростаюча кількість варіантів, так само як і впровадження гнучких технологій виготовлення, формують страте­гічну вигоду вертикальної інтеграції. Це грунтується, передусім, на численних значних ефектах, які будуть віднесені, внаслідок назва­них змін, до загальної економії. Отже, постачання, виробництво і збут будуть все більш інтегровані. Очевидним виразом цього роз­витку є те, що інтеграційний обмін товарами росте швидше від ва­лового внутрішнього продукту.

Розташування. У зв'язку з поділом праці в економіці зміню­ється її розташування. Підприємницька діяльність стає більш прос­торово розташованою, скорочуються цикли виробництва, розши­рюються зони обслуговування і сфери збуту. Статистичним виразом цих змін загалом буде збільшення середніх віддалей по­стачання і кількості поставок, а особливо, якщо в окремих галузях економіки буде прискорення «бідного» (без запасів) постачання. І це також збільшуватиме ефективність факторів розміщення, зокре­ма розміщення промислових підприємств поблизу споживачів.

3.         Структура часу. Продовжуються тенденції до скорочення
виробничого циклу, окремі виробничі процеси прискорюються,
особливо процеси виготовлення і транспортування. Зростають ви-
моги до надійності, термінів постачання як наслідки впровадження
«бідного» (just-in-time) постачання і дистрибуції. Нові часові обме-
ження факторами використання — скорочення часу праці і часу
управління, часові заборони їзди і розвантаження, обмежений час
розподілу і т.п. — ускладнюють логістику, обмежуючи наявність
необхідних ресурсів для діяльності окремих логістичних галузей.

Наведені тенденції розвитку дають підстави очікувати зростан­ня значення логістики як в економіці загалом, так і в окремих галу­зях. Такі змінені завдання будуть ідентифікуватися з погляду окре­мих підприємств, передусім виходячи з їх двоякої необхідності; по-перше, посиленої підтримки логістичного планування, керування і контролю і, по-друге, інтенсивнішої підприємницької співпраці. В результаті логістична співпраця призведе до нових функціональних об'єднань та інституцій, тобто нових логістичних систем вищого порядку агрегації. Прототипом цього процесу є також індивідуалі­зація розподілу товарів: у разі малих партій замовлення і транспор­тування вони відповідно повинні доставлятись часто і надійно і ви­конуватись ексклюзивною дистрибуцією окремими виконавцями. Ці проблеми стоять перед багатьма підприємствами, як і їх конку­рентами (через однаковість їх дистрибуційних завдань) і стосується вибору логістичної концепції розподілу товарів, наприклад, із спі­льними виробничими та / чи дистрибуційними центрами, спільни­ми транзитними пунктами, консолідованим плануванням транспор­тування, поїздок тощо.

Нагальним для інституціональної розбудови логістики підпри­ємств є розв'язання інформаційних проблем через стандартизацію даних і нормування. Прикладом цих зусиль є роботи у сфері діяль­ності «формуляр/обмін даних» об'єднання німецької автомобільної промисловості, чия рекомендація 4906 встановлює автоматичний обмін даними, регулює їх між постачальниками і автомобільною промисловістю. Аналогічні роботи в інших країнах Європи вико­нуються за проектом «ODETTE». Для побудови спільних логістич­них служб необхідні системи послуг і розрахунків, які дозволяють моделювати змінні мережі замовлень і розраховувати послуги. Звідси випливає, що впровадження логістичної концепції в інсти-туціональному аспекті визначатиметься передусім внеском інфор­матики, наявністю транспортної і комунікаційної інфраструктури (Крикавський, 2004).

У міру розвитку та поширення логістичних систем на підприєм­ствах і фірмах дедалі більше відчувається необхідність у впрова­дженні у практику таких логістичних інформаційних систем, які б давали змогу органічно поєднувати в одне ціле всі логістичні суб-системи. Формування інформаційної системи — складний і багато­плановий процес, в якому використовуються всі досягнення сучас­них інформаційних технологій, новітні комп'ютерні системи, що робить можливим успішне керівництво виробничими процесами.

Логістичні інформаційні системи розподіляються на дві підсис­теми: функціональну та обслуговуючу. Функціональна підсистема складається із сукупності завдань, згрупованих за принципом зага­льної мети. Обслуговуюча ж містить такі елементи:

1) технічне забезпечення, тобто сукупність технічних засобів, що забезпечують обробку та передачу інформації;

інформаційне забезпечення, котре містить довідки різного характеру, класифікатори, кодифікатори, засоби формалізованого списування даних;

матеріальне забезпечення, тобто сукупність методів вирі­шення функціональних завдань (Кальченко, 2004).

Логістичні інформаційні системи, як правило, являють собою автоматизовані системи управління логістичними процесами. Тому математичне забезпечення в інформаційних системах — це ком­плекс програм і сукупність засобів програмування, що забезпечує вирішення завдань управління матеріальними потоками (децентра­лізованого, централізованого або комбінованого).

Логістичні інформаційні системи поділяються на три групи (Га-джинский, 1995):

планові;

диспозитивні (або диспетчерські);

виконавчі (або оперативні).

Планові інформаційні системи — створюються на адміністра­тивному рівні управління та призначені для прийняття довгостро­кових стратегічних рішень.

Диспозитивні інформаційні системи — створюються на рівні управління складом або виробничим цехом і призначені для забез­печення розробленої роботи логістичної системи.

Виконавчі інформаційні системи — створюються на рівні ад­міністративного або оперативного управління і дозволяють отри­мувати необхідну інформацію про рух вантажів у поточний момент та своєчасно впливати на управлінський об'єкт.

Нові завдання, які постають перед організаторами та керівника­ми виробництва у галузі втілення у життя логістичних принципів, спонукають їх до створення інформаційної інфраструктури, яка дає змогу збирати, обробляти і трансформувати інформацію виходячи з конкретних потреб. Успішний процес функціонування передбачає ідентифікацію і стандартизацію джерел інформації, її обробку та передавання.

Досягти цього можна шляхом створення комп'ютерної мережі виробництва. Можливості такої системи яскраво ілюструє приклад комунікаційних мереж західноєвропейських філій корпорації IBM (див. приклад 2).

Приклад 2: Усі виробничі підрозділи фірми IBM у Німеччині з метою інформаційного забезпечення об'єднані в комп'ютерну мережу, що є основою комунікаційної системи PROFS (Professional Office). Ця систе­ма дає змогу кожному, хто підключений до неї, зв'язатися з будь-яким іншим підрозділом корпорації. Сьогодні понад 26 тис. робочих місць із загальної кількості 30 тис. працівників німецького філіалу IBM об'єднані такою системою. Отже, виробнича мережа поряд із системою PROFS створює інфраструктуру для цілісного інформаційного потоку І фірми. Разом з тим ця мережа — інтегральна основа іншої перспектив­ної мережі, яка об'єднує понад 300 тис. працівників IBM у Західній Єв­ропі (Гаджинский, 1996).

Інформаційна система має бути інтегрованою та охоплювати всі процеси виробництва, розподілу та задоволення попиту. За резуль­татами аналізу структури та географії потоків будується багаторів­нева система, при цьому передбачаються альтернативні варіанти управління — децентралізоване, централізоване, комбіноване. На верхньому рівні управління розміщується центральна ЕОМ, що ви­рішує стратегічні завдання, на середньому рівні — АСУ підприєм­ства (АСУТП) магістрального транспорту, наприклад АСУЗТ. На нижньому рівні функціонують АСУ (чи модулі АСУ) технологіч­ними процесами виробництва (АСУТП), складськими комплекса­ми, залізничними станціями та транспортними вузлами. У процесі функціонування такої системи інформаційні потоки супроводжу­ють матеріальні. Обидва потоки мають бути оперативно керовани­ми у реальному масштабі часу в режимі «on Ііпе».

Інформаційне забезпечення логістики потребує і відповідного програмного забезпечення, за допомогою якого вся логістична сис­тема, починаючи з рівня субсистем і закінчуючи фірмою в цілому, працювала б як одне ціле.

На думку авторитетних спеціалістів ряду компаній, така інфор­маційна інфраструктура перетворює інформацію з допоміжного (обслуговуючого) фактора в самостійну виробничу силу, яка в змо­зі, на відміну від інших факторів, швидко підвищити продуктив­ність праці й мінімізувати витрати виробництва.