§ 1. Поняття системи кримінальних покарань та її значення

Інший, більш гуманний принцип (від найменш суворого до най­більш суворого виду покарання) має система Кримінального кодексу України 2001 року. Такий підхід до створення системи покарань свід­чить про подальший розвиток принципів гуманізму і справедливості покарання. Така система певною мірою є орієнтиром для судів стосов­но того, що суд лише за неможливості (виходячи з обставин справи і особистих властивостей винного) застосувати більш м'який вид пока­рання має застосовувати більш суворий вид покарання.

Характерними ознаками системи покарань є те, що вона: а) вклю­чає вичерпний перелік видів покарань, і лише ним має керуватися суд при визначенні покарання; б) визначає розміщення видів покарань за­лежно від тяжкості кожного з них; в) допускає в деяких випадках пе­рехід (заміну) від одного виду покарання до іншого, більш м'якого ви­ду покарання (ст. 69 КК); г) передбачає певне співвідношення видів покарань між собою. Види покарань поділяються на три групи: 1) ос­новні покарання; 2) додаткові покарання; 3) покарання, що можуть призначатися як основні, так і додаткові.

Основні покарання — це ті покарання, які можуть застосовуватися лише самостійно і не можуть бути приєднані (за винятком складання різних покарань за ст. 72 КК) до інших покарань.

До основних покарань, визначених у ч. 1 ст. 52 КК, належать: гро­мадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовос­лужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному бата­льйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання — це ті покарання, які можуть застосовуватися разом з основними, вони лише доповнюють основні покарання. Так, до­датковими покараннями визнають (ч. 2 ст. 52 КК): позбавлення військо­вого, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; конфіска­ція майна. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу не передбачені у санкціях статей Особливої час­тини КК. Вони можуть застосовуватися за наявності умов (при засуджен­ні за тяжкий чи особливо тяжкий злочин), передбачених ст. 54 КК.

До покарань, які можуть застосовуватися як основні, так і додатко­ві, належать: штраф; позбавлення права обіймати певні посади або за­йматися певною діяльністю (ч. 3 ст. 52 КК).

В юридичній літературі покарання поділяються ще на кілька груп: на покарання, пов'язані з позбавленням волі, і покарання, не пов'язані з позбавленням волі; за суб'єктом — на загальні покарання (застосо­вуються до будь-яких засуджених) і спеціальні (застосовуються до об­меженого кола осіб, наприклад, військовослужбовців строкової служ­би — направлення у дисциплінарний батальйон, позбавлення військо­вого звання тощо) Покарання залежно від тривалості впливу на засу­дженого поділяються: на строкові, що передбачають мінімальний і максимальний строки, на які вони можуть бути призначені; разові (штраф, конфіскація майна).

За один злочин може бути призначено лише одне основне пока­рання, яке, за загальним правилом, передбачене в санкції статті (санк­ції частини статті) Особливої частини КК. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених Кримінальним кодексом.

Наприклад, за умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) суд має призначити винному, крім основного покарання, ще й додаткове покарання — конфіскацію майна. За привласнення, розтра­ту майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим стано­вищем, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організо­ваною групою, суд має застосувати до винного основне покарання — позбавлення волі та два додаткових покарання — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та конфіска­цію майна (ч. 5 ст. 191 КК). Аналогічні санкції передбачені за злочини, які виписані, наприклад, у ч. 2 ст. 306 та ч. 3 ст. 312 КК.