§ 4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки


Характерною особливістю цього виду звільнення особи від кримі­нальної відповідальності є також його умовний характер.

Протягом одного року, на який особа передається на поруки, вона має підкорятися заходам виховного характеру, зразковою поведінкою, пова­гою до закону і громадського порядку довести своє виправлення. У разі порушення умов передачі на поруки особу можна притягнути до криміна­льної відповідальності за вчинений злочин (ч. 2 ст. 47 КК). Це положення означає також, що остаточне звільнення особи від кримінальної відпові­дальності у зв'язку з передачею її на поруки має вважатися з моменту ус­пішного проходження такою особою іспитового строку — одного року, а не з моменту винесення ухвали суду про передачу особи на поруки.

Інакше кажучи, винесення ухвали суду про передачу винної особи на поруки не припиняє кримінально-правові відносини, а лише пере­риває їх. Момент закінчення строку поруки є водночас моментом за­кінчення кримінально-правових відносин і остаточного звільнення особи від кримінальної відповідальності. Зазначимо також, що при вчиненні особою, яку передано на поруки (протягом строку поруки), нового злочину, її має бути притягнуто до кримінальної відповідаль­ності за правилами, встановленими щодо множинності злочинів. Крім того, положення, викладені в ч. 2 ст. 47 КК, дають можливість ствер­джувати, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки пов'язане з певним примусом з боку дер­жави у вигляді погрози застосування покарання, якщо така особа по­рушить умови щодо її поведінки під час поруки.

За наявності такого порушення трудовий колектив, який взяв вин­ного на поруки, може відмовитися від поручительства шляхом вине­сення про це відповідного рішення зборів колективу. Наприклад, осо­ба, яку було передано на поруки, залишила роботу з метою ухилитися від заходів громадського впливу або систематично відмовляється бра­ти участь у вирішенні загальних проблем колективу, порушує вимоги виробничої дисципліни та громадського порядку.

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслі­док зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпеч­ність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48 КК).

§ 5 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки

Характерними ознаками цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є: 1) вчинення злочину вперше; 2) вчинений злочин відноситься до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) наявність на час розгляду справи в суді іншої (нової) обстановки (порівняно з ті­єю, що мала місце на момент вчинення злочину), внаслідок якої: а) злочин втратив суспільну небезпечність чи б) особа, яка вчинила зло­чин, перестала бути суспільно небезпечною. Саме останні дві ознаки визначають специфіку цього виду звільнення від кримінальної відпо­відальності, і кожна з них є самостійною підставою такого звільнення.

У ст. 48 КК поняття «зміна обстановки» вживається у широкому розумінні. Це може бути зміна обстановки в масштабі всієї України або в окремих її місцевостях. Наприклад, перехід від надзвичайного стану до спокійної обстановки, від ситуації, пов'язаної з соціальним потрясінням або надзвичайною екологічною ситуацією, до нормально­го суспільного життя у масштабі області, району, окремої місцевості, на виробництві тощо. Зміна такої обстановки і зумовлює втрату зло­чином, що був вчинений раніше, його суспільної небезпечності.

Зазначимо, що йдеться про те, що під час вчинення діяння було су­спільно небезпечним і містило в собі певний склад злочину, але зміна обстановки зумовила втрату таким діянням своєї суспільної небезпеки як обов'язкової ознаки злочину. При цьому не виключено, що вчинен­ня діяння може бути розцінене як дисциплінарний або адміністратив­ний проступок.

Щодо формулювання «особа перестала бути суспільно небезпечною», то закон чітко визначає причину цього — зміна обстановки. Мається на увазі зміна не лише зовнішніх об'єктивних умов чи обставин, а головним чином зміна тієї обстановки, яка оточувала винного під час і після вчи­нення злочину. Іноді така зміна обстановки відбувається внаслідок призо­ву особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, на строкову військову службу. Особа може бути звільнена від кримінальної відповіда­льності у зв'язку з тим, що вона перестала бути суспільно небезпечною, якщо за наявними даними є підстави вважати, що в конкретних об'єктивних умовах така особа не вчинить іншого злочину.

Звільнення від кримінальної відповідальності за давністю — це проміжок визначеного законом строку, що минає з моменту вчи-

§ 6. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності

нення злочину і до моменту набрання обвинувальним вироком закон­ної сили. Це такий сплив часу, який поглинає суспільну небезпеку злочину та суспільну небезпеку особи, яка вчинила такий злочин.

Нагадаємо, що основне завдання кримінального правосуддя — ви­конувати положення закону шляхом, як правило, осуду і покарання тих, хто його порушує. Виконання цього завдання у галузі державної каральної політики приносить бажані наслідки, якщо судовий осуд і покарання злочинця настає безпосередньо за вчиненим злочином. Як­що ж покарання відокремлено від вчиненого злочину значним промі­жком часу, то воно малоефективне і майже втрачає свою мету. В тако­му разі мета покарання, небезпека вчиненого і особи поглинаються всесильною дією часу. Покарання стає марним, тому притягнення винного до кримінальної відповідальності виключається.

Відповідно до ст. 49 КК, особа, яка вчинила злочин, не підлягає кримінальній відповідальності за наявності трьох умов: 1) якщо з мо­менту вчинення злочину до дня набрання вироком законної сили ми­нув установлений законом строк; 2) якщо особа, що вчинила злочин, не ухиляється від слідства або суду; 3) якщо така особа до закінчення визначених законом строків не вчинить нового злочину.

Зазначимо, що таке звільнення застосовується, по-перше, до всіх злочинів і, по-друге, строки давності звільнення від кримінальної від­повідальності диференційовано головним чином залежно від ступеня класифікації злочинів та виду покарання. При цьому дані щодо особи, яка вчинила злочин, не мають значення для застосування давності.

Закон передбачає два види строків давності — граничний строк (ч. 2 ст. 49), якщо особа, що вчинила злочин, не ухиляється від слідства або суду і з часу вчинення злочину минуло 15 років і давність не була перервана вчиненням нового — середньої тяжкості, тяжкого або особ­ливо тяжкого — злочину, і диференційований строк (ч. 1 ст. 49).

Тобто особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком суду законної сили минули такі строки: 1) два роки — у разі вчинення злочину неве­ликої тяжкості, за який законом передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який законом передбачене покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі; 3) сім років — у разі вчинення злочину се­редньої тяжкості; 4) п'ятнадцять років — у разі вчинення тяжкого зло­чину; 5) двадцять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

В усіх випадках перебіг строків давності починається з дня вчи­нення злочину (дії або бездіяльності). Для так званого продовжувано­го злочину, що складається з кількох дій, таким днем вважається день вчинення останнього діяння, а для триваючого злочину — день його припинення (наприклад, день явки з повинною, день затримання орга­нами влади). Кінцевим моментом спливу строку давності звільнення від кримінальної відповідальності вважається день набрання вироком законної сили.

Особа піддягає звільненню від кримінальної відповідальності й до дня винесення вироку суду, якщо строк давності за вчинений нею зло­чин сплив у день розгляду справи в суді або в день затримання такої особи правоохоронними органами.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у законі строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі почи­нається з моменту вчинення нового злочину (ч. 3 ст. 49 КК).

Це означає, що частина строку давності, яка минула, втрачає своє значення. Строк давності починається заново, з моменту вчинення но­вого злочину і спливає самостійно, при цьому водночас і паралельно з моментом спливу давності за вчинення нового злочину, тобто строк давності за кожний з цих злочинів обчислюється самостійно з моменту вчинення нового злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цьому разі перебіг да­вності відновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною. Це означає, що строк, протягом якого особа, яка вчинила злочин, ухиля­лася від слідства або суду, в строк давності не зараховується.

Строк же, який минув з моменту вчинення злочину, і до моменту ухилення винного від слідства і суду, не втрачає свого значення (на відміну від переривання давності), він приєднується до загального строку давності, перебіг якого було поновлено після затримання особи або явки її з повинною.

Особою, яка переховується від слідства або суду, може бути лише особа, яка вважається підозрюваною, обвинуваченою або підсудною що­до вчиненого злочину. Така особа навмисно ухиляється від кримінальної відповідальності, що зумовлює необхідність оголошення розшуку такої особи. Особа не може вважатися такою, що переховується від слідства або суду, якщо вона не була визнана у встановленому законом порядку як підозрювана, обвинувачена чи підсудна щодо вчиненого злочину.

Законом передбачено окремий порядок звільнення особи від кри­мінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строку давності щодо вчинення нею особливо тяжкого злочину, за який за законом може бу­ти призначено довічне позбавлення волі. Питання про застосування давності в цьому випадку вирішується судом. Якщо суд, зазначається у ч. 4 ст. 49 КК, не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавлен­ням волі на певний строк.

Виняток із загальних правил при застосуванні строку давності притя­гнення до кримінальної відповідальності становлять норми міжнародного права про незастосування строків давності до злочинів проти миру, людс­тва та воєнних. Визначення цих злочинів дано в ст. 6 Статуту Міжнарод­ного воєнного трибуналу в Нюрнберзі від 8 серпня 1945 р.

Злочинами проти миру вважаються, зокрема, планування, готуван­ня, розв'язування чи ведення агресивної війни або війни на порушення міжнародних договорів; воєнними злочинами є порушення законів і звичаїв війни — вбивства, мордування або вивезення в рабство чи для інших цілей цивільного населення окупованої території, вбивство або мордування військовополонених або осіб, які перебувають у морі, вбивство заручників, безглузде руйнування міст і сіл, не викликане во­єнною необхідністю спустошення; злочинами проти людства визна­ються: вбивство, винищення, поневолення, заслання й інші жорстокос­ті, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення або в зв'язку з будь-яким злочином, що підлягає юрисдикції Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони вчинені.

Відповідно до положень Конвенції про незастосування строків да­вності щодо воєнних злочинів і злочинів проти людства, строки давно­сті не застосовуються до воєнних злочинів і злочинів проти людства незалежно від часу їх вчинення.

За цими нормами міжнародного кримінального права, у ч. 5 ст. 49 КК закріплено положення, згідно з яким давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, а саме: плану­вання, підготовки, розв'язання та ведення агресивної війни (ст. 437), порушення законів та звичаїв війни (ст. 438), застосування зброї масо­вого знищення (ст. 439), геноциду (ст. 442).

§ 7. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності

Крім загальних видів звільнення від кримінальної відпові­дальності, визначених у Загальній частині, закон знає й особливі види звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення окремих конкретних злочинів, виписаних в Особливій частині КК.


У літературних джерелах ці норми позначені терміном «стимулю­ючі» або «заохочувальні» норми кримінального права. Зазначені нор­ми надають можливість (стимулюють) особі відступитися від вчиню­ваного нею злочину. Якщо особа в момент вчинення злочину (в іншому разі — після вчинення злочину) добровільно відмовиться від його закінчення (в іншому — разі добровільно заявить про його вчи­нення) й доведе позитивною поведінкою своє каяття, то така особа обов'язково звільняється від кримінальної відповідальності. Таке зві­льнення є особливим (sui generis) не лише тому, що воно визначене в Особливій частині Кодексу, а й тому, що застосовується після вико­нання особою, яка вчиняє (вчинила) злочин, спеціальних для кожного конкретного злочину умов.

Нагадаємо, що звільняється від кримінальної відповідальності гро­мадянин України за вчинену державну зраду при виконанні ним двох умов:

1) невчинення злочинних дій, обумовлених завданням з боку іно­земного адресата і 2) добровільної заяви органам влади про свій зло­чинний зв'язок з іноземним адресатом та про отримане завдання (ч. 2 ст. 111 КК). В іншому разі, наприклад, згідно з ч. 2 ст. 114 КК звільня­ється від кримінальної відповідальності громадянин іноземної держа­ви, а також особа без громадянства за діяльність, пов'язану зі шпигун­ством за наявності трьох умов: 1) добровільне припинення злочинної діяльності; 2) повідомлення органам влади про вчинене; 3) якщо вна­слідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інте­ресам України. Відповідно до ч. 3 ст. 369 КК, особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї ма­ло місце вимагання хабара або якщо після дачі хабара вона добровіль­но заявила про те, що сталося.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 КК особа, яка добровільно здала вогне­пальну зброю, бойові припаси або вибухові речовини, що зберігалися у неї без відповідного дозволу, звільняється від кримінальної відпові­дальності. Умови звільнення від кримінальної відповідальності випи­сані і в ч. 4 ст. 307 щодо незаконного виробництва, виготовлення, при­дбання, зберігання, перевезення або збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.