§ 5. Система позитивного кримінального права

Система — це ціле, яке складається із частин.

Система Загальної частини позитивного кримінального права як складова галузевої системи кримінального права України має само­стійне значення і містить, як уже зазначалося, загальні кримінально-правові норми щодо завдання кримінального закону та підстави кри­мінальної відповідальності, щодо загального поняття злочину та осо­би, яка підлягає кримінальній відповідальності, щодо загальних засад призначення покарання тощо. Система Загальної частини чинного кримінального законодавства — це певний порядок розміщення зага­льних (основних) його норм у КК України.

Система Загальної частини Кримінального кодексу України 2001 р. побудована відповідно до етапів реалізації кримінальної відповідаль­ності. Вона передбачає низку нових кримінально-правових інститутів і норм, які випливають з теорії цієї галузі науки. Зокрема, це такі інсти­тути, як Злочин, його види та стадії (розділ III); Повторність, сукуп­ність та рецидив злочинів (розділ VII). Окремі розділи складають: Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування (роз­діл XIV), Особливості кримінальної відповідальності та покарання не­повнолітніх (розділ XV).

Положення Загальної частини КК України подано у 15 розділах.

У розділі І Загальні положення (ст. 1—2) визначено завдання Кри­мінального кодексу та підстава кримінальної відповідальності. В ос­нову цих інституцій покладено вироблені міжнародною спільнотою гуманні та демократичні принципи: закон карає лише за суспільно не­безпечне діяння; таке діяння визначено в законі, як злочин за форму­лою nullum crimen nullum poena sine lege (букв. немає злочину, немає покарання без точної вказівки закону), та вирішувати питання, вчине­но чи не вчинено особою злочин, має лише суд.

У розділі II Закон про кримінальну відповідальність (ст. 3—10) визна­чено джерело законодавства України про кримінальну відповідальність, яким є Кримінальний кодекс України, що ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

У цьому розділі міститься низка статей: щодо набуття криміналь­ним законом чинності та його дії у часі і в просторі; про чинність кри­мінального закону щодо злочинів, вчинених громадянами України та особами без громадянства за межами України; про правові наслідки засудження особи за межами України; про видачу злочинців іноземній державі.

У розділі III Злочин, його види та стадії (ст. 11—17) дається по­няття злочину, класифікація злочинів, закінченого та незакінченого злочину. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочи­ни невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Розділ IV Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину) (ст. 18—22) визначає вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність; розкриває зміст таких понять, як осуд­ність, неосудність та обмежена осудність. Йдеться також про те, що «особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання ал­коголю, наркотичних засобів або інших одурманливих речовин, підля­гає кримінальній відповідальності» (ст. 21 КК).

Розділ V Вина та її форми (ст. 23—25) містить визначення поняття «вина» та розкриває зміст умислу і його видів, а також необережності та її видів.

У розділі VI Співучасть у злочині (ст. 26—31) дається визначення як поняття співучасті у злочині, так і співучасників злочину; йдеться також про злочини, які вчинюються групою осіб, організованою гру­пою та злочинною організацією.

У розділі VII Повторність, сукупність та рецидив злочинів (ст. 32—35) розкривається поняття зазначених інституцій, визначені кри­терії відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину.

У розділі VIII Обставини, що виключають злочинність діяння (ст. 36—43) до таких обставин віднесено не лише необхідну оборону і крайню необхідність, як це було за КК 1960 року, а й такі обставини, як умовна оборона; фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціаль­ного завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності ор­ганізованої групи чи злочинної організації.

У розділі IX Звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 44— 49) передбачено дві правові підстави звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності: 1) у випадках, передбаче­них у кодексі, і 2) на підставі акта амністії або помилування. У статтях цього розділу передбачено п'ять видів звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності, а саме: у зв'язку з дійовим каяттям; у зв'язку з примиренням винного з потерпілим; у зв'язку з передачею особи на поруки; у зв'язку зі зміною обставин; у зв'язку із закінченням строку давності.

У розділі X Покарання та його види (ст. 50—64) дано визначення поняття «покарання»; вказано мету покарання; дано вичерпний пере­лік видів покарання; визначено основні та додаткові покарання; ви­кладено умови призначення кожного окремого виду покарання.

У розділі XI Призначення покарання (ст. 65—73) визначено загаль­ні засади призначення покарання; дано перелік обставин, які пом'якшують і які обтяжують покарання; визначено умови призначен­ня більш м'якого покарання, ніж передбачено законом; порядок при­значення покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків, ви­кладено правила складання покарань.

У розділі XII Звільнення від покарання та його відбування (ст. 74— 87) наголошено, що таке звільнення здійснюється судом (за винятком акта амністії чи помилування); визначено умови та порядок: звільнен­ня від покарання з випробуванням, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким; звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей певного віку; звільнення від покарання за хво­робою та у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвину­вального вироку. Йдеться про амністію та помилування.

У розділі XIII «Судимість» (ст. 88—91) йдеться про правові нас­лідки судимості; визначено строки погашення судимості та обчислен­ня таких строків; передбачено можливість дострокового зняття суди­мості.

У розділі XIV Примусові заходи медичного характеру та примусо­ве лікування (ст. 92—96) визначено поняття і види таких заходів; на­звано осіб, для яких суд може застосувати означені заходи. Викладено умови, за наявності яких можлива зміна або припинення примусових заходів медичного характеру. Викладено умови та порядок застосу­вання, незалежно від призначеного покарання, примусового лікування щодо осіб, які вчинили злочин та мають хворобу, що становить небез­пеку для здоров'я інших осіб.

Розділ XV Особливості кримінальної відповідальності та пока­рання неповнолітніх (ст. 97—108). Це новий розділ у кримінальному законодавстві України, в якому вперше систематизовано викладено кримінально-правові норми щодо відповідальності та покарання най­більш вразливих осіб, які в момент вчинення злочину досягли 14 ро­ків, але ще не досягли 18-річного віку.


Особливостями кримінальної відповідальності та кримінального покарання таких осіб є:

неповнолітнім злочинцям можуть за наявності певних умов при­значати не покарання, а заходи виховного характеру;

покарання у вигляді позбавлення волі не може призначатися не­повнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості;

неповнолітні злочинці, засуджені до покарання у вигляді позба­влення волі, відбувають таке покарання у спеціальних виховних уста­новах;

для неповнолітніх злочинців визначено коротші строки (порів­няно зі строками для дорослих злочинців) фактичного відбуття пока­рання при застосуванні умовно-дострокового звільнення від подаль­шого відбування покарання та передбачено коротші строки як давності притягнення до кримінальної відповідальності, так і давності обвину­вального вироку та ін