§ 2. Необхідна оборона

Щодо благ і цінностей, які при необхідній обороні захищаються від суспільно небезпечного посягання, то такими можуть бути: а) особисті (природні) блага людини (життя, здоров'я, честь, гідність, воля), будь-які її права та законні інтереси; б) особисті блага, права та законні ін­тереси іншої людини; в) цінності організацій незалежно від форм вла­сності, цінності держави. Інакше кажучи, будь-яке благо людини (при­родне або соціальне), будь-яка матеріальна чи духовна цінність, що охороняється правом, являють собою предмет захисту від злочинного посягання з боку іншої людини та від суспільно небезпечного пося­гання з боку душевнохворої (неосудної) людини чи з боку особи, що не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Ступінь важливості певних цінностей, які піддаються руйнівному посяганню, має значення для застосування відповідного максимуму або мінімуму сил, засобів та знарядь, необхідних для відвернення або запобігання посяганню через заподіяння певної шкоди особі нападни­ка, тобто для визначення обсягу захисту.

Умови правомірності необхідної оборони, що характеризують сус­пільно небезпечне посягання. Суспільно небезпечне посягання має бу­ти: 1) дією, що передбачена кримінальним законом як злочин, або сус­пільно небезпечною дією особи, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або небезпечною дією з боку душевно­хворої (неосудної) людини; 2) об'єктивно наявним, реальним; 3) діян­ням, пов'язаним із заподіянням шкоди або спрямованим на заподіяння шкоди потерпілому; 4) дією, що викликає негайну потребу з боку по­терпілого, іншої особи або представника влади зараз же відвернути або припинити небезпечне посягання.

Небезпечне посягання злочинець може здійснювати із застосуванням безпосередньо своєї фізичної сили або опосередкованого використання тва­рин чи іншої сили для заподіяння шкоди. Таке посягання завжди вчиняєть­ся у формі дії і умисно. Охорона може мати місце тоді, коли є протиправне посягання (дія), від якого потрібно негайно боронитися, застосовуючи пра­во необхідної оборони. Право необхідної оборони не діє щодо злочинної бездіяльності і злочинів, що вчиняються з необережності.

Суспільно небезпечне посягання у формі будь-якої протиправної дії з боку зазіхача має бути наявним, реальним, а не уявним. Інакше кажучи, суспільна небезпека має свій початок і своє закінчення. Небезпека вважа­ється наявною з моменту самого початку вчинення протиправної дії, яка відповідно до обставин факту безпосередньо створює загрозу заподіяння шкоди (найчастіше таке буває при нападі) або спричиняє шкоду. З цього моменту особа має право негайно шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає (нападникові), відвернути або припинити посягання. Пленум

Верховного Суду звертає увагу судів на те, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, а й за наяв­ності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для з'ясування цього необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дає підставу особі, яка захищається, сприймати загрозу як реальну.

Посягання вважається закінченим з моменту: а) припинення дії (дій) особою, що здійснює посягання, за власним бажанням; б) припинення дій нападника захисними діями того, хто здійснив за­хист (діями особи, що сама захищається, діями інших осіб або дія­ми представника органу влади), або за інших, не залежних від волі винного обставин. При цьому не обов'язково момент закінчення посягання має збігатися із моментом закінчення злочину, який вчи­нявся нападником. Наприклад, власник майна, що наздогнав злочи­нця, який вчинив грабіж його квартири, застосувавши насильство, змусив злочинця повернути цінності, діяв у стані необхідної оборо­ни, хоч у цьому випадку склад злочину був закінчений з моменту виносу цінностей за межі квартири.

Умови правомірності необхідної оборони стосовно захисту. Оборона здійснюється для захисту певних благ і цінностей від небез­печного на них посягання. Оборона визнається необхідною, а отже, і правомірною, за наявності таких умов: 1) оборона спрямована лише проти небезпечного посягання з боку людини; 2) захист має бути здій­снений шляхом заподіяння шкоди лише самій особі (особам), яка вчи­няє посягання, або її майновим правам (знешкодження предмета, зна­ряддя, які було застосовано при посяганні) з метою відведення чи припинення небезпеки посягання; 3) оборона припустима для захисту людиною особистих благ або благ іншої людини (життя, здоров'я, во­лі, гідності), недоторканності житла, майнових та інших соціальних прав людини, суспільних благ і цінностей (громадської безпеки, гро­мадського порядку, безпеки навколишнього природного середовища, здоров'я населення, соціальних, матеріальних і духовних цінностей держави, зокрема, конституційного ладу та суверенітету держави, ці­лісності і недоторканності території, внутрішньої та зовнішньої безпе­ки); 4) своєчасність оборони щодо заподіяння шкоди тому, хто пося­гає, саме протягом існування посягання; 5) відносна відповідність сили та енергії захисту, з одного боку, силі та енергії посягання (напа­ду), — з другого. При вирішенні цього питання треба враховувати всі обставини певної події (час і місце події, спосіб посягання і спосіб за­хисту, наявність або застосування зброї чи інших знарядь, кількість учасників події з однієї і з другої сторони тощо).

Стан необхідної оборони має місце й тоді, коли дії самозахисту сталися безпосередньо після небезпечних дій, навіть якщо напад за­кінчився, але за обставинами події для того, хто захищався, не був зро­зумілий момент закінчення нападу.

Перевищенням меж необхідної оборони, зазначено в ч. 3 ст. 36 КК, ви­знається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом (ст. 118 і 124 КК).

Перевищення меж необхідної оборони може бути пов'язано із за­стосуванням для відвернення нападу таких засобів чи методів, які явно (очевидно, поза будь-яким сумнівом) не були викликані ні характером нападу, ні реальною його небезпекою, ні самою подією. Такі випадки спеціально описані в Особливій частині КК. Так, у ст. 118 КК перед­бачено відповідальність за вбивство в разі перевищення меж необхід­ної оборони, а в ст. 124 — за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони. Перевищення меж необхід­ної оборони, пов'язане із заподіянням нападникові легких або серед­ньої тяжкості тілесних ушкоджень, закон не розглядає як заподіяння тяжких наслідків, і таке перевищення не визнається злочином.

Вкрай важливим для діяльності правоохоронних органів та суду є зако­нодавче положення (ч. 4 ст. 36 КК), за яким: «Особа не підлягає криміналь­ній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту».

Сильне душевне хвилювання може бути викликане раптово-зухвалим нападом, вчиненням нападу вночі у безлюдній місцевості; це може бути і сильний переляк, внаслідок якого не лише важко, а іноді й неможливо оцінити відповідність захисту характерові посягання.

У Законі (ч. 5 ст. 36 КК) закріплено положення, відповідно до яко­го не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи чи нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Отже, оборона визнається необхідною без будь-яких обмежень при захисті благ, прав і цінностей людини, суспільства і держави від небезпе­чних посягань та заподіяння будь-якої шкоди нападникові (нападникам) за умови: 1) якщо посягання вчиняється озброєною особою; 2) якщо пося­гання вчиняється групою осіб; 3) якщо відвертається протиправне наси­льницьке вторгнення у житло чи інше приміщення; 4) в усіх інших випад­ках за наявності умов правомірності необхідної оборони.

Оборона не може визнаватися необхідною в тому разі, якщо особа, яка зазнала нападу, навмисно спровокувала такий напад з метою запо­діяти під час захисту шкоду нападникові (вбити його або спричинити тілесне ушкодження). Такі дії кваліфікуються як умисне вчинення злочину (заздалегідь обдуманий умисел).

Трапляються випадки, коли особа для охорони майна застосовує різні пристосування та механізми (понабивані на огорожі гвіздки, ко­лючий дріт тощо) проти посягання, яке можливе в майбутньому. З цього приводу зазначимо, що закон не допускає необхідної оборони проти посягання, яке очікується у майбутньому.