Розділ XIV ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ § 1. Поняття та види обставин, що виключають злочинність діяння

Обставини, про які йдеться, пов'язані з діями людини, що вчиняються за наявності її свідомості та передбачення настання забо­ронених законом наслідків, однак, збіг певних чинників спонукають її вчиняти діяння, яке зовні нагадує злочин. Точніше, таке діяння за своїми зовнішніми ознаками збігається з ознаками того чи іншого зло­чину, але вважається правомірним.

Діючий Кримінальний кодекс України до таких обставин відно­сить необхідну оборону (ст. 36), уявну оборону (ст. 37), затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38), крайню необхідність (ст. 39), фізи­чний або психічний примус (ст. 40), виконання наказу або розпоря­дження (ст. 41), діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42), виконання спеці­ального завдання з попередженням чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43).

Характерними ознаками обставин, що виключають злочинність ді­яння, є:

те, що дії за наявності таких обставин вчиняються з метою відвер­нути небезпеку заподіяння тяжкої шкоди правоохоронним об'єктам;

те, що таке відвернення вчиняється, в одному випадку, шляхом заподіяння шкоди тому, хто умисно вчиняє злочин, в іншому, — шля­хом спричинення шкоди одним цінностям, що охороняються законом, для відвернення небезпечної шкоди, що загрожує іншим, більш важ­ливим цінностям;

те, що дії, вчинені за названих обставин, мають зовнішню схо­жість з діями та їх наслідками, зазначеними в нормах кримінального закону як такі, що входять до певного складу злочину;

те, що такі дії за наявності обставин, про які йдеться, визнаються правомірними, або інакше — зазначені обставини виключають зло­чинність діяння.

Під обставинами, що виключають злочинність діяння, розуміють діян­ня, які за своїми зовнішніми ознаками мають схожість з діяннями, перед­баченими кримінальним законом як злочин, і які за певних умов вважа­ються правомірними. За змістом правомірності обставини, що виключають злочинність діяння, можна поділити на три види: а) дії по захисту люди­ною своїх особистих благ і своїх важливих суб'єктивних прав (життя, здо­ров'я, свободи, права власності та недоторканності житла), по захисту благ, прав і свобод своєї родини та іншої людини, громадських та держав­них цінностей; ці дії покладені в основу необхідної оборони; б) дії, зумов­лені виконанням посадових, службових або професійних обов'язків; ці дії становлять сутність таких обставин, як затримання особи, що вчинила зло­чин; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпоряджен­ня; виправданий ризик; в) дії по захисту від шкоди з боку стихійних сил або від тих сил, які було приведено в дію іншою особою, або від нападу тварини; такі дії охоплюються поняттям «крайня необхідність».

Першоосновою права необхідної оборони є положення Конституції України, яким закріплено право кожної людини захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27), визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважли­вішими функціями держави, справою всього українського народу (ст. 17), гарантовано недоторканність житла (ст. 30) та непорушність права приватної власності (ст. 41).

У понятті «право» закладено положення про захист його від різно­го роду посягань. Будь-яке право реально існує лише тоді, коли має гарантований захист.

Згідно з ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчи­нені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищає себе, іншу особу, а також суспільні інтереси, інтереси те­риторіальної громади чи інтереси держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припи­нення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

У ч. 2 ст. 36 КК законодавчо закріплено положення про те, що ко­жна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Необхідна оборона є правомірною за наявності певних умов: а) стосовно цінностей, що захищаються від посягання; б) стосовно суспі­льно небезпечного посягання; в) стосовно захисту.