§ 2. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті

Співучасть як особлива форма злочинної діяльності харак­теризується сукупністю обов'язкових об'єктивних та суб'єктивних ознак.

З об'єктивної сторони співучасть передбачає діяльність, особливістю якої є те, що вона: 1) походить від кількох осіб, які безпосередньо беруть участь у вчиненні злочину або сприяють йому; 2) є складовою спільних зусиль осіб, які беруть участь у злочині, і веде до певного єдиного резуль­тату. За характером така діяльність може становити просте об'єднання зу­силь кількох осіб (співвинність), за яким дії одного учасника злочину до­рівнюють діям кожного з інших його учасників.

Так, А. і Б., домовившись між собою, викрали 2 бідони меду зага­льною вагою 54 кг, який належав фермерському господарству. У цьо­му випадку дії кожного однакові і безпосередньо спрямовані на вчи­нення крадіжки, тому А. і Б. були засуджені як виконавці злочину за ч. 2 ст. 185 КК.

Злочинна діяльність кількох осіб може бути складнішою і дістава­ти вияв у вчиненні кожним з учасників різних дій, а у певних випадках — і у бездіяльності окремих учасників.

Для наявності об'єктивної сторони співучасті необхідна також спі­льність дій осіб, які беруть участь в одному й тому самому злочині, що передбачає таку діяльність учасників, яка є взаємодоповнюючою і спрямована на досягнення єдиного злочинного результату.

Співучасть може мати місце як на стадії попередньої злочинної ді­яльності, так і в процесі вчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які подальші дії осіб, заздалегідь не обіцяні ними, співучастю у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватися не можуть. Це положення закріплено у ч. 6 ст. 27, згідно з якою заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збування таких предметів, не є співучастю, а належить до злочинів особливого роду (ст. 198 та ст. 396 КК). На підставі цього можна не тільки обмежити коло дій, які утво­рюють співучасть, а й визначити різницю між співучастю у злочині, з одного боку, і так званою причетністю до злочину у формі перехову­вання та потурання, — з другого.

Отже, для наявності об'єктивної сторони співучасті необхідні: 1) спільність дій кількох співучасників, тобто вчинення злочину спіль­ними або такими, що взаємно доповнюються, зусиллями його учасни­ків; 2) спричинення одного й того самого, єдиного для всіх співучас­ників злочинного результату; 3) причинний зв'язок між діянням кожного співучасника та єдиним злочинним результатом.

Із суб'єктивної сторони співучасть характеризується наявністю умисної вини. Кожен зі співучасників усвідомлює можливість діяти спільно, бажає об'єднати свої зусилля із зусиллями інших осіб і брати спільну участь як виконавець, організатор, підбурювач або пособник у досягненні злочинного результату. Спільна діяльність співучасників об'єднується умислом, спрямованим на досягнення одного й того са­мого результату. Лише за наявності умислу співучасник підлягає від­повідальності не тільки за дії, які він сам вчинив, а й за результат дій усіх інших співучасників. Співучасть передбачає наявність у кожного зі співучасників прямого умислу щодо спільних дій і прямого або не­прямого умислу стосовно злочинного результату.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони співучасті є також поінформованість кожного із співучасників злочину про злочинні дії інших його учасників. Взаємна обізнаність є неодмінною умовою при­наймні спільності дій підбурювача, пособника і виконавця злочину і не обов'язково передбачає знання співучасниками один одного. Тут важливо встановити, що кожен зі співучасників усвідомлював, що він діє не один, а спільно з іншими.

Умисний характер співучасті передбачає також усвідомлення спів­учасниками того, що їхніми спільними злочинними діями або за допо­могою таких вчиняється один і той самий злочин. Поза цим положен­ням кожен із тих, хто бере участь у злочині, вчиняє самостійний злочин і відповідає в межах діяння, вчиненого ним особисто.

Усе це вказує на те, що для наявності суб'єктивної сторони спів­участі необхідним є умисел співучасників, який включає: 1) взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного або когось із них; 2) усвідомлення кожним зі співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчиняє злочин або сприяє його вчиненню; 3) бажання або свідоме допущення настання єдиного зло­чинного результату.

Співучасть не утворює якихось особливих підстав кримінальної від­повідальності. На співучасників злочину поширюється загальна підстава кримінальної відповідальності. Підставою такої відповідальності є вста­новлення у діях співучасників складу конкретного злочину. Він визнача­ється ознаками, які характеризують діяльність кожного співучасника як виконавця, організатора, підмовника чи пособника, і відповідними елеме­нтами складу злочину, учасником вчинення якого є певна особа. Тому юридична кваліфікація складу злочину організатора, підбурювача та по­собника визначається ст. 27 і відповідною статтею Особливої частини КК, в якій визначено злочин, що його вчинив виконавець. При цьому дії вико­навця (співвиконавця) злочину безпосередньо кваліфікуються за статтею Особливої частини без посилання на ст. 27. При замаху виконавця на вчинення злочину або при готуванні до його вчинення склад злочину ви­конавця визначається відповідною частиною ст. 15 і ч. 1 ст. 14 та відпові­дною статтею Особливої частини, а інших співучасників — відповідними частинами ст. 27, 14 і 15 та статтею Особливої частини, яка передбачає відповідальність виконавця злочину.

Отже, особливий порядок відповідальності за співучасть закон пов'язує лише зі співучастю, в якій проводиться розмежування між виконавцем, організатором, підбурювачем і пособником. В основу та­кого розмежування покладено об'єктивні ознаки — зміст і характер діяльності кожного зі співучасників при вчиненні злочину.

Водночас відповідно до принципу індивідуалізації відповідальнос­ті суд у кожному конкретному випадку, незалежно від форми і виду співучасті має вирішувати питання про те, хто зі співучасників є голо­вним, а хто другорядним учасником злочину. Як правило, головними учасниками злочинів є виконавці й організатори, але в деяких випад­ках небезпечність підбурювача, а іноді й пособника може бути насті­льки високою, що вони є головними учасниками злочину.