§ 5. Добровільна відмова від вчинення злочину

3 метою попередження злочинності та запобігання продо­вженню початкових злочинних дій закон має стимулюючу норму про добровільну відмову від вчинення злочину. За ст. 17 КК добровільною відмовою визнається остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому особа ус­відомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Скажімо, особа, яка з метою умисного вбивства виготовила вогнепальну зброю, після чого доб­ровільно відмовилася від вчинення такого вбивства, не підлягає криміна­льній відповідальності за готування до умисного вбивства, але відповіда­тиме за незаконне виготовлення вогнепальної зброї за ч. 1 ст. 263 КК. Добровільна відмова від вчинення злочину можлива при незакінченому злочині — на стадії готування до злочину або на стадії замаху на злочин.

Така відмова має бути наслідком самостійного, свідомого і остаточно­го рішення особи щодо припинення нею злочинних дій. Іншими словами, тільки при двох конструктивних ознаках — добровільності й остаточності відмови від вчинення злочину виникає правова основа незастосування кримінальної відповідальності. Йдеться про ситуацію, коли особа почала здійснювати свій злочинний намір, мала можливість здійснити його і до­сягти стадії закінченого злочину, але добровільно й остаточно припинила готування до злочину чи замах на злочин. Таке припинення має бути здій­снене з власної волі винної особи.

Добровільна відмова відсутня, якщо особа здійснила готування до злочину або замах на злочин і припинила свої подальші дії внаслідок вимушених обставин, які перешкодили або не дозволили закінчити злочин. Вимушена відмова від злочину не виключає кримінальної від­повідальності за вчинене.

Так, наприклад, Пленум Верховного Суду України в постанові про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини, зве­рнув увагу судів на те, що для визнання відмови від зґвалтування добро­вільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість дове­сти цей злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії, та зазначив, що не може визнаватись добровільною відмова від зґвалтування, котра викликана неможливістю дальшого проводження злочинних дій з причин, не залежних від волі винного.

Отже, відмова від вчинення злочину визнається добровільною: а) коли злочинець з власної волі припиняє подальші небезпечні дії і тим самим усуває саму можливість настання шкідливих наслідків; б) коли злочинець з власної волі припиняє розвиток зв'язку між уже вчиненою дією і наслід­ком, що ще не встиг настати, і таким чином відвертає його настання. На­приклад, злочинець заклав вибуховий пристрій у приміщення, але через деякий час сам його і знешкодив. Якщо ж зусилля винного не увінчалися успіхом, він має відповідати як за закінчений злочин.

Відмова від повторення посягання, яке мало місце після закінченого за­маху на вчинення злочину, не охоплюється поняттям «добровільна відмо­ва», хоч у винного і була можливість довести злочин до кінця. Визначення такого положення залежить від способу вчинення злочину, використаного при цьому знаряддя та засобів, місця, часу та інших обставин певної події.