§ 7. Помилка та її кримінально-правове значення

Кримінальне право України ґрунтується на принципі від­повідальності суб'єкта злочину лише за наявності вини. Однак на практиці зустрічаються випадки, коли особа, здійснюючи конкретний акт поведінки, помиляється в його фактичних ознаках (наприклад, в об'єкті, предметі, причинному зв'язку тощо) або неправильно оцінює його правову природу чи юридичні властивості. При оцінці злочинно­сті або незлочинності такого акту поведінки необхідно враховувати помилку, яка традиційно іменується помилкою в кримінальному праві.

У кримінально-правовій літературі помилка визначається по-різному: 1) як неправильне уявлення особи стосовно фактичних і юри­дичних ознак вчиненого діяння; 2) як неправильне, неправильне уяв­лення особи про фактичні й юридичні ознаки або властивості вчинено­го діяння та його наслідків; 3) як неправильна оцінка особою своєї поведінки; 4) як неправильне уявлення особи стосовно об'єктивних і суб'єктивних ознак суспільно небезпечного діяння, що характеризу­ють це діяння як злочин; 5) як неправильне уявлення особи стосовно характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого діяння і його кримінальної протиправності; 6) як неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обов'язкові ознаки у відповідному складі злочину.

За наявності термінологічних відмінностей ці визначення достат­ньо повно і в цілому правильно розкривають зміст помилки, при цьому найбільш вдалим є останнє із наведених визначень.

У чинному КК України відсутня загальна норма, що визначає помил­ку. Норми про помилку містяться в кримінальному законодавстві деяких зарубіжних країн1. Наприклад, найбільш коротко норма про помилку ви­кладена в КК Франції: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа,

'Наприклад, §15.20 КК штату Нью-Йорк (США), §304 КК штату Пенсільванія (США), розділ 9 КК Австралії, ст. 14 КК Республіки Болгарія, ст. 14 КК Іспанії, ст. 47—48 КК Республіки Корея, ст. 34—38 КК Республіки Сан-Марино, ст. 225, 233 КК Сирії, ст. 122-3 КК Франції, §16, 17 КК ФРН, ч. 2, 3 ст. 38 КК Японії.

яка може довести, що вона в результаті помилки в праві, уникнути якої вона не могла, вважала, що може вчинити це діяння законно».

Закріплення в кримінальних кодексах зарубіжних країн статті про помилку, що регламентує умови, за наявності яких відповідальність виключається або має місце її пом'якшення, безумовно є позитивним моментом.

Наявність помилки може суттєво вплинути на кваліфікацію вчине­ного діяння, оскільки вона безпосередньо впливає на зміст вини, по особливому визначаючи характер і зміст інтелектуальних та вольових процесів.

У кримінально-правовій літературі пропонувались різні класифіка­ції помилок. Так, одні вчені виділяли помилки по відношенню до: 1) суспільної небезпечності діяння; 2) обставин, що є елементами складу злочину; 3) юридичних факторів (помилку в праві). Інші науковці кла­сифікували помилки за такими підставами, як предмет (юридична і фактична), причини виникнення (вибачлива або невибачлива), значу­щість (суттєва і несуттєва), соціально-психологічне походження (ви­нувата та невинувата).

Вивчення помилок з точки зору багатоманітності їх класифікацій­них ознак становить значний науковий інтерес. Це питання потребує ґрунтовного самостійного дослідження, ми ж зупинимось на традицій­ній класифікації помилки в кримінальному праві. За цією класифікаці­єю розрізняють юридичну та фактичну помилки.

Юридична помилка — це неправильне уявлення особи про правову сутність або правові наслідки вчинюваного нею діяння. В літературі такий вид помилки інколи називають помилкою в праві. Юридична помилка може мати вираз перш за все в неправильному уявленні особи про злочинність або незлочинність свого діяння. Так, особа вважає, що її дії злочинні і тягнуть за собою кримінальну відповідальність, тоді як КК України вони не передбачені. Наприклад, особа вважає, що умисне приниження честі і гідності особи, що виражене в непристойній формі, є злочином1. Однак кримінально-правової заборони такого діяння не існує. Відповідно до ч. 3 ст. 3 КК України: «Злочинність діяння, а та­кож його караність та інші кримінально-правові наслідки визначають­ся тільки цим Кодексом». Отже, в цьому разі особа не повинна нести кримінальну відповідальність.

1В КК України 1960 року діяла ст. 126, що передбачала відповідальність за об­разу. В КК України 2001 року відповідальність за образу не передбачається.

Однак можливі і протилежні випадки, коли особа вважає, що вчи­нене нею діяння не тягне кримінальної відповідальності, але КК

України визначає таке діяння злочином. Відповідно до ч. 2 ст. 68 Кон­ституції України: «Незнання законів не звільняє від юридичної відпо­відальності». Більшістю вчених і практичними працівниками це пра­вило визнається непорушним. У переважній більшості випадків це так і є. Однак можливі ситуації, коли особа, що порушила кримінально-правову заборону, не лише не знала про неї, а й не могла знати за тих умов, в яких вона перебувала в момент порушення цієї заборони.

Другий різновид юридичної помилки може полягати у неправиль­ному уявленні особи стосовно виду злочину або окремого його різно­виду (цей вид помилки ще називають помилкою щодо кваліфікації). Наприклад, особа вважала, що вчинила грабіж, а насправді то був роз­бій. Названа обставина не входить до предметного змісту вини і не обов'язково має охоплюватись свідомістю винуватого. У разі коли особа припускається помилки щодо кваліфікації вчиненого злочину, вона відповідатиме за фактично вчинений злочин.

Третій різновид юридичної помилки стосується виду і розміру по­карання за злочин, що вчинив винуватий. Цей вид помилки не впливає на вину і відповідальність, оскільки перебуває за межами суб'єктивної сторони складу злочину. Таким чином, за загальним правилом, юри­дична помилка не впливає на кваліфікацію, розмір та вид покарання, що визначаються судом.

Фактична помилка — це неправильне уявлення особи про харак­тер або фактичні наслідки своєї діяльності. У теорії кримінального права виділяється кілька різновидів фактичної помилки, а саме: поми­лка щодо об'єкта злочину; помилка щодо фактичних обставин, що на­лежать до об'єктивної сторони складу злочину; помилка щодо розвит­ку причинного зв'язку між злочинним діянням і шкідливими наслід­ками такого діяння (помилка у причинності); помилка особи щодо кваліфікуючих ознак складу злочину.

Помилка щодо об 'єкта злочину — це хибне розуміння особою ви­ду, характеру та інших особливостей соціальних цінностей, на які вона посягає. Особа, яка припустила таку помилку при однорідності об'єктів, за загальним правилом, відповідатиме за закінчений злочин. Помилка щодо об'єкта впливає на кваліфікацію вчиненого злочину в разі юридичної неоднорідності об'єктів злочину. Вчинений злочин за наявності такої помилки кваліфікується залежно від спрямованості умислу. Від помилки в об'єкті злочину слід відрізняти помилку в предметі злочину і помилку в особі потерпілого.

У разі помилки в предметі злочину кваліфікація вчиненого за­лежить від того, обов'язковим або факультативним елементом складу злочину є предмет у кожному конкретному випадку. Помил­ка в предметі, що є обов'язковим елементом складу злочину, впли­ває на кваліфікацію вчиненого. Помилка в предметі, що є факульта­тивним елементом складу злочину, на кваліфікацію не впливає. Це, як правило, має місце у випадках, коли предмета притаманні особ­ливі властивості, наприклад, зброя, наркотичні засоби, вибухові ре­човини тощо. В таких випадках відповідальність має наставати за спрямованістю умислу.

Помилка в особі потерпілого полягає у тому, що суб'єкт злочи­ну, бажаючи заподіяти шкоду одній особі, в результаті помилки за­подіює шкоду іншій особі. Такого роду помилка не впливає на ква­ліфікацію, якщо не стосується обставин, що є елементами складу злочину. Загальний підхід щодо таких випадків полягає у тому, що особа несе відповідальність як і при помилці в об'єкті — за спря­мованістю умислу.

Помилка щодо фактичних обставин, що належать до об'єктивної сторони складу злочину може полягати в помилці стосовно кількісної або якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків.

Помилка особи стосовно кількісної характеристики суспільно не­безпечних наслідків на кваліфікацію не впливає, якщо ця помилка не виходить за встановлені законодавцем межі. Так, у п. 4 примітки до ст. 185 КК України встановлено особливо великий розмір крадіжки — ва­ртість майна, що в шістсот і більше разів перевищує неоподатковува­ний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Будь-який розмір шкоди, що перевищує цю суму, розглядається як особливо великий і на кваліфікацію не впливає. Однак якщо умисел винуватого був спрямований на крадіжку в особливо великому розмірі, а він фак­тично був меншим, то вчинене слід кваліфікувати як замах на крадіж­ку в особливо великому розмірі, оскільки здійснити таке винуватому не вдалось з причин, що не залежали від його волі.

Помилка стосовно якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків, тобто помилка в характері шкоди, може полягати: а) у непе-редбаченні шкоди, що фактично настала і відповідно — в небажанні настання такої шкоди; б) в передбаченні і бажанні настання шкоди, яка фактично не настала. В першому випадку виключається відповіда­льність за умисне спричинення такої шкоди, але можлива відповідаль­ність за її необережне заподіяння, якщо особа повинна була і могла її передбачити. В другому випадку, за загальним правилом, відповідаль­ність може наставати за замах на злочин (за наявності прямого умис­лу). Наприклад, штовхаючи потерпілого з балкону четвертого поверху, суб'єкт думав, що позбавляє його життя. Однак вдале падіння потер­пілого потягло за собою лише заподіяння незначної шкоди здоров'ю.

Помилка в розвитку причинного зв'язку полягає в неправиль­ному розумінні особою причинно-наслідкової залежності між вчи­нюваною нею дією (бездіяльністю) і суспільно небезпечними нас­лідками, що настали. Помилка в розвитку причинного зв'язку не впливає на кваліфікацію, якщо в результаті дії (бездіяльності) зло­чинця настають такі суспільно небезпечні наслідки, які охоплю­ються умислом винуватого.

Різновидом помилки в розвитку причинного зв'язку є відхилення дії (відхилення в дії), коли з причин, що не залежать від волі винуватого, шкода заподіюється не тому, на кого спрямовано посягання. Наприклад, А. робить постріл в Б., що перебуває на майдані зі своїм приятелем. Б. у момент пострілу відійшов і куля потрапила в приятеля, заподіявши тяж­ку шкоду його здоров'ю. Дії А. в цьому випадку будуть кваліфікуватись як замах на умисне вбивство і заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю з не­обережності за наявності необережної форми вини.

Помилка особи щодо кваліфікуючих ознак складу злочину поля­гає в помилковому уявленні винуватого про відсутність кваліфіку­ючих ознак вчинюваного діяння, коли вони є, або, навпаки, про їх наявність, коли вони фактично відсутні. В таких випадках, за зага­льним правилом, відповідальність визначається змістом і спрямо­ваністю умислу.

В юридичній літературі інколи виділяється також помилка в засо­бах вчинення злочину. Помилки в засобах вчинення злочину можуть полягати: 1) в використанні засобу, що викликав більш тяжкий наслі­док, порівняно з тим, що передбачав винуватий; 2) в використанні за­собу, який виявився непридатним в даних конкретних обставинах; 3) в використанні повністю непридатного засобу.

У першому випадку відповідальність має наставати за необережне заподіяння шкоди, що фактично настала; в другому — за замах на той злочин, що намагався вчинити винуватий. у третьому випадку відпові­дальність виключається, оскільки діяння не становить суспільної не­безпеки.

Помилка в засобах вчинення злочину впливає на кваліфікацію вчи­неного, якщо стосується таких засобів вчинення злочину, які віднесені законодавцем до числа обов'язкових елементів складу злочину.

Таким чином, вина являє собою складне і багатоаспектне соціаль­но-правове явище з різнобічними зв'язками і опосередкованостями. В юридичній літературі сутність, зміст і форми вини протягом багатьох років є предметом дискусій. Проблему вини в загальному вигляді мо­жна визначити як проблему філософську, психологічну та етико-правову.


На законодавчому рівні визначено поняття вини, наведені ознаки, що характеризують її форми та види. Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину. До факультативних ознак суб'єктивної сторони складу злочину належать мотив, мета та емоцій­ний стан. В окремих випадках, на вирішення питань, пов'язаних зі встановленням суб'єктивної сторони впливає юридична та фактична помилка.

Подальша теоретична розробка питань вини в кримінальному праві набуває особливого значення у зв'язку із закріпленням в ч. 1 ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 2 КК України принципу презумпції не­винуватості, а у ст. 23 КК України вперше в історії вітчизняного кри­мінального права поняття вини.