§ 6. Факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину перших належать корисливість, садистські нахили, хуліганські мотиви тощо. Інші можливі — це неправильно сприйняті інтереси держави, суспільства, окремих юридичних і фізичних осіб, вчинення злочинів з мотивів наявності тяжких особистих, сімейних чи інших обставин то­що. Якщо характер мотиву не врахований у конкретному складі зло­чину, а вказаний у ст. 66, 67 КК України, які містять обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, його враховує суд при при­значенні покарання.

Мотив як конструктивна ознака основного складу злочину прямо вказаний і має бути обов'язково встановлений у злочинах, передбаче­них ст. 148 (підміна дитини), 172 (грубе порушення законодавства про працю), 219 (доведення до банкрутства), 232 (розголошення комерцій­ної таємниці), 364 (зловживання владою або службовим становищем) КК України тощо. Інколи мотив випливає з сутності злочинів, хоча прямо і не вказаний у диспозиції відповідної статті КК України. Так, немає вказівки на мотив корисливості у диспозиціях ст. 185—191 КК України, які передбачають відповідальність за посягання на власність, але без мотиву корисливості не може бути крадіжки (ст. 185 КК України), шахрайства (ст. 190 КК України) тощо.

У деяких випадках вказівка на мотив створює кваліфікований склад злочину. Наприклад, корисливі й хуліганські мотиви роблять умисне вбивство кваліфікованим (пп. 6, 7 ч. 2 ст. 115 КК України), ко­рисливий мотив робить кваліфікованим незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ч. 2 ст. 146 КК України), завідомо неправдиве показання (ч. 2 ст. 384 КК України) тощо.

Мета злочину — це уявна модель майбутнього результату, те, до чого прагне особа, вчиняючи злочин. Отже, якщо мотив — це спонука, то мета — це бажаний кінцевий результат злочинної діяльності. Мотив і мета тісно пов'язані між собою. Формування мотиву одночасно озна­чає й постановку певної мети. Мотив — рушійна сила, яка веде суб'єкта злочину до досягнення певної мети.

Водночас мотив і мета — поняття, що не збігаються, бо відобра­жають різні аспекти психічного ставлення особи до вчиненого діяння. Мотив відповідає на питання — чому особа вчинила злочин, мета — до чого прагнув винуватий. Можна сказати, що мета злочину виникає на ґрунті злочинного мотиву і разом вони створюють ту основу, на якій народжується вина.

Мета — ознака лише злочинів з прямим умислом, вона вказана як обов'язкова (конструктивна) ознака, зокрема, у ст. 113, 127, 199, 307, 376, 447 КК України. У деяких випадках сутність мети випливає з тек­сту диспозиції. Наприклад, дії, передбачені у ст. 209 КК України, ма­ють метою легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого май­на, здобутих завідомо злочинним шляхом, або приховування чи мас­кування незаконного походження вказаних предметів, чи володіння ними, прав на них тощо.

Певна мета може бути кваліфікуючою ознакою. Так, умисне вбивс­тво з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення є кваліфікованим складом убивства (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України), мета залякування потерпілого або інших осіб при нанесенні умисних тяж­ких тілесних ушкоджень робить цей злочин також кваліфікованим (ч. 2 ст. 121 КК України).

Безпомилкове встановлення мети вчинення злочину сприяє прави­льній кваліфікації діяння. Так, наприклад, удар ножем залежно від ме­ти, з якою завдавався, може розглядатися і як замах на вбивство, і як умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, і як хуліганство.

Емоційний стан — це певні психічні переживання, за наявності яких особа вчинює злочин. Як правило, емоційний стан особи харак­теризується підвищеним збудженням, в ньому домінують страх, нена­висть, виклик громадській думці тощо. Кримінально-правове значення закон відводить лише стану сильного душевного хвилювання, так зва­ному фізіологічному афекту, у стані якого вчиняється злочин. У таких випадках злочин вважається привілейованим.

Водночас такий афект, тобто сильне короткочасне емоційне збудження, що звужує можливості нормального функціонування інтелектуальної та вольової сфер психіки людини, але не затьмарює свідомість повністю (що характерно для так званого патологічного афекту), має бути таким, що раптово виник внаслідок протизакон­ного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з бо­ку потерпілого. Вчинення злочину в стані сильного душевного хви­лювання передбачено в ст. 116 КК України (умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання) і в ст. 123 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного ду­шевного хвилювання).

Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, яка пом'якшує покарання при вчиненні будь-якого зло­чину, де можлива вказана ситуація (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України).

Таким чином, мотив, мета та емоційний стан, будучи факультатив­ними ознаками суб'єктивної сторони складу злочину, у певних випад­ках можуть:

виступати як обов'язкові (конструктивні) ознаки;

бути кваліфікуючими ознаками злочину;

емоційний стан (афект) може виступати як привілейована озна­ка злочинів проти життя і здоров'я особи;.

бути враховані судом як пом'якшуючі або обтяжуючі обставини при призначенні покарання у конкретній справі.