§ 5. Злочини зі складною виною спостерігатись у злочинах, пов'язаних із порушенням певних спеціа­льних правил (охорони надр, охорони вод, ветеринарних правил, пра­вил ядерної або радіаційної безпеки, безпеки дорожнього руху тощо), що тягне за собою певні шкідливі наслідки або створює реальну загро­зу завдання останніх.

У таких злочинах психічне ставлення до діяння, яке не вважається злочином без настання наслідків, може бути як умисним, так і необереж­ним, що ж до наслідків — лише необережним. За наявності умислу до по­рушення правил (діяння) і необережності до завданої шкоди (створення загрози її завдання) мова має йти про складну вину. За наявності необ­ережності і до діяння і до наслідків — складна вина відсутня. Загалом за такого різновиду складної вини злочин вважається необережним.

У другому різновиді складної вини йдеться про різне психічне ста­влення до двох різнорідних і неоднакових за тяжкістю наслідків, які є результатом одного суспільно небезпечного діяння. Психічне ставлен­ня особи до діяння у злочинах цієї групи є лише умисним, умислом характеризується й ставлення до першого, менш тяжкого, наслідку. Ставлення до другого, більш тяжкого, наслідку характеризується не­обережною виною. Загалом злочин розглядається як умисний.

Наприклад, у злочині — проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, якщо це спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134 КК України), діяння характеризується умисною формою вини, до першого наслідку

позбавлення вагітності — винувата особа ставиться умисно, до на­стання тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої

необережно. У злочині — умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), саме діяння й перший наслідок — тяжке тілесне ушкодження — характеризуються умисною формою вини, а ставлення злочинця до смерті потерпілого характеризується необережністю. Аналогічна ситуація при умисному знищенні або пошкодженні майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК України) та в інших аналогічних юридичних конструкціях.

Точне встановлення складної вини дає можливість для розмежу­вання суміжних складів злочину, правильної кваліфікації вчиненого діяння, індивідуалізації покарання, своєчасного розгляду питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміни не-відбутої частини покарання більш м'яким тощо. Наприклад, наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження й необережності до смерті, що настала внаслідок цього, дає підстави кваліфікувати ді­яння за ч. 2 ст. 121 КК України.

Якщо ж внаслідок тяжкої шкоди здоров'ю, завданої умисно, наста­ла смерть потерпілого, яка також охоплювалась умислом винуватого (хоча б і непрямим), діяння характеризується єдиною формою вини і кваліфікується як умисне вбивство. І навпаки, якщо не встановлено спрямованість умислу на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, яка потя­гла за собою смерть потерпілого, складна вина відсутня. Може йтися лише про вбивство через необережність (ст. 119 КК України).

Мотив, мета та емоційний стан на відміну від вини, без якої неможлива наявність складу злочину, передбачені лише в частині диспозицій статей Особливої частини КК України, в яких вони прямо вказані або випливають з їх формулювань, а тому є факультативними ознаками суб'єктивної сторони складу злочину. Там, де згідно з зако­ном факультативні ознаки мають місце у тому чи іншому злочині, во­ни повинні бути обов'язково встановлені, бо мають обов'язковий (конструктивний) характер стосовно основного складу злочину, або виступають як кваліфікуючі ознаки. В інших випадках, в яких факуль­тативні ознаки не впливають на зміст складу злочину (не впливають на кваліфікацію), вони можуть виступати як обставини, що враховуються при призначенні покарання.

Мотив злочину — це обумовлені певними потребами й інтересами внутрішні спонуки, які викликають у особи рішучість вчинити злочин і якими вона керується при його вчиненні. Отже, мотив є рушійною силою злочинної поведінки людини, він передує злочину і значною мірою визначає суспільну небезпеку особи злочинця і вчиненого ним діяння.

Мотив як ознака суб'єктивної сторони складу злочину притаман­ний лише умисним злочинам, в яких стосується як діяння, так і його наслідків. У необережних злочинах природа мотиву порівняно з умис­ними злочинами інша. Це лише мотиви суспільно небезпечної поведі­нки, яка, попри бажанню особи, призводить до суспільно небезпечних наслідків. Іншими словами, в необережних злочинах можна говорити про мотиви, які штовхнули особу на певну поведінку, але не на зло­чин, оскільки злочинного результату свідомість винуватого не припу­скає.

У кримінальному праві мотиви вчинення злочину поділяються на мотиви низького характеру і мотиви, які позбавлені цього моменту. До