§ 4. Необережність та її види

розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність тех­нічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволять уникнути настання суспільно небезпечних наслідків;

її розрахунки були легковажними (невиправданими) і такі нас­лідки настали.

У цьому випадку винуватий, з одного боку, недостатньо оцінив значення обставин, які могли викликати суспільно небезпечні наслід­ки, а з другого — переоцінив свої можливості або інші обставини, які могли б відвернути такі наслідки. І у першому, і у другому випадках особа діє необачно і легковажно. Так, наприклад, водій автомобіля, який перевищує гранично допустиму швидкість, легковажно розрахо­вує, що завдяки своєму досвіду та умінню не вчинить наїзду на пішо­хода, але такий наїзд стався.

При злочинній самовпевненості відсутнє свідоме припущення шкі­дливих наслідків, оскільки винуватий сподівається, хоча і легковажно, на певні конкретні обставини, які здатні їх відвернути. Цим злочинна самовпевненість відрізняється від непрямого умислу, при якому особа свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків, а якщо і сподівається, що вони не настануть, то це є невизначена надія, надія на щось невизначене і невідоме, а не на конкретні обставини.

Злочинна недбалість виражається у непередбачені винуватим сус­пільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності. Це одна з ва­жливих ознак, яка дозволяє відмежувати недбалість від обох видів умислу і від злочинної самовпевненості. Інші ознаки, притаманні не­дбалості, — це обов'язок і можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння.

Обов'язок бути уважним і розсудливим при вчиненні певних дій, передбачати настання їх шкідливих наслідків покладається на грома­дян законом, спеціальними нормами і правилами, які регулюють слу­жбову або професійну діяльність тощо.

Однак наявність одного лише обов'язку передбачати суспільно не­безпечні наслідки своєї дії або бездіяльності не є достатньою підста­вою для визнання особи винуватою у злочинній недбалості. Суттєве значення має фактична можливість особи передбачати вказані наслід­ки. Ця можливість пов'язана, по-перше, з деякими суб'єктивними вла­стивостями особи (рівень спеціальних знань у конкретній галузі, жит­тєвий і практичний досвід тощо), по-друге, з тими конкретними умовами, в яких діяла така особа.

При вирішенні питання про злочинну недбалість слід звернути увагу на проблему визначення її змісту. Відповідно до ч. 3 ст. 25 КК

України: «необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не пе­редбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачи­ти». Це формулювання фактично не містить відмінностей від форму­лювання ст. 8 КК України 1960 року. Оскільки при злочинній недба­лості особа не передбачає суспільно небезпечних наслідків свого діяння, постає питання про суб'єктивні складові підстави кримінальної відповідальності такої особи. Чи дійсно законодавче формулювання злочинної недбалості відображає вину суб'єкта злочину?

За психологічною теорією вини, вина в кримінальному праві розгля­дається як психічний акт, певне психічне ставлення. Формально-юридичною підставою змісту вини є ст. 23 КК України, в якій вина сфор­мульована як родове поняття умислу або необережності. Законодавча ха­рактеристика умислу, безперечно, включає психологічні компоненти. Од­нак при нормативному визначенні необережності вони не так очевидні, а в такому її виді, як злочинна недбалість — неоднозначні.

Законодавець формулює психічний зміст злочинної недбалості у ви­гляді негативної характеристики («не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків»). Додаткові ознаки недбалості («пови­нна була і могла їх передбачити») не включають психологічних компоне­нтів, оскільки вказують на обов'язковість і можливість передбачати, а не на реальне передбачення. Обов'язок вказує на наявність нормативної ви­моги, припису даній особі передбачати настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Встановлення можливості передбачає з'ясування того, чи здатна та чи інша особа взагалі інтелектуально і фізично передбачити настання суспільно небезпечних наслідків. Ці перше, ні друге не відбива­ють будь-якого психічного ставлення. Обов'язок не має зв'язку з психіч­ним ставленням за матеріальними та логічними підставами. Можливість означає потенційну, нереалізовану поведінку, тоді як кримінальне право вимагає встановлення вини дійсної, а не можливої.

У літературі з кримінального права є також положення, згідно з яким спірним видається твердження, що при необережності психічна діяльність лише звужується. Якщо законодавець, визначаючи, напри­клад, обмежену осудність (ч. 1 ст. 20 КК України), говорить про незда­тність повною мірою усвідомлювати свої дії і бездіяльність і/або керу­вати ними, то при визначенні злочинної недбалості повністю заперечує усвідомлення і передбачення. Посилання на критерії «міг» і «повинен» вказують, про що було зазначено вище, на можливе перед­бачення та усвідомлення, а не на дійсне.

Деякі вчені відмічають, що вина, як юридична категорія передба­чає не взагалі психічне ставлення людини до будь-чого, а її ставлення до конкретно визначених в законі обставин — наслідків. Якщо такого ставлення при злочинній недбалості за прямою вказівкою закону не­має — відповідно, не може бути і психічного ставлення як варіанту вини. На відсутність певною мірою збігу формули вини у вигляді зло­чинної недбалості з психічним ставленням вказують і представники психологічної теорії вини. Віднесення до вольового моменту ознаки «повинен був і міг передбачити» є спірним. її можна розглядати лише як нереалізовану потенційність свідомості та волі. У прямому розу­мінні в цій формулі немає і інтелектуального моменту.

Інший варіант встановлення психологічного змісту недбалості пов'язаний з пошуком його в тому, що передує настанню наслідку, тобто у ставленні до діяння. Прихильники цього напряму вбачають психологічну основу недбалості у розумінні особою того, що вона створює певну вірогідність настання шкоди через недостатню проду­маність своїх дій, що вона свідомо вступає у сферу невизначеності, яка не виключає заподіяння шкоди.

Заслуговує на увагу інтерпретація необережності в Кримінальному кодексі Швейцарії. Необережність «має місце, якщо особа, що вчини­ла злочин або проступок, діє внаслідок необачності, що суперечить обов'язку, не враховуючи наслідків своєї злочинної поведінки і не бе­ручи їх до уваги. Необачність суперечить обов'язку, якщо особа не до­держується заходів обережності, які вона зобов'язана застосувати в силу обставин або її особистих якостей», тобто відсутність передба­чення наслідків діяння при недбалості не означає відсутності будь-якого ставлення взагалі до настання таких наслідків, оскільки це б означало відсутність вини.

Відсутність передбачення суспільно небезпечних результатів, слід зазначити, не є порожнечею в психіці людини, а являє собою ставлен­ня з позитивним змістом, яке полягає у тому, що в момент вчинення злочинного діяння у особи є реальна можливість передбачити ці ре­зультати. Відсутність передбачення припускає існування реального психічного фактора, що сприяє настанню небажаних наслідків, без яких злочинний результат не настав би взагалі.

У злочинно недбалому психічному ставленні також розрізняють два моменти — позитивний і негативний. Під негативним моментом розуміють відсутність передбачення суспільно небезпечних наслідків, а позитивний момент вбачається в наявності обов'язку і можливості такого передбачення.

Відповідальність при вчиненні злочину за наявності вини у вигляді злочинної недбалості може наставати тому, що непередбачення суспі­льно небезпечних наслідків пояснюється відсутністю у суб'єкта зло­чину необхідної уважності та передбачливості за наявності обов'язко­вості і об'єктивної можливості передбачати ці наслідки.

Однак у теорії кримінального права висловлена й інша точка зору, а саме: зміст психічного ставлення суб'єкта при злочинній недбалості полягає не в можливості усвідомлювати суспільно небезпечний і про­типравний характер своїх дій, а в дійсному усвідомленні особою сус­пільної небезпечності і протиправності вчинюваної нею дії або бездія­льності. При цьому відсутність передбачення суспільно небезпечних наслідків діяння ототожнюється з інтелектуальною помилкою. При злочинній недбалості можлива не лише відсутність вольових зусиль, спрямованих на заподіяння суспільно небезпечних наслідків, а й усві­домлення можливості їх настання. Такий стан можна охарактеризува­ти як певну бездіяльність психіки щодо суспільно небезпечних наслід­ків, оскільки можливість не є дійсністю.

У філософії прийнято розрізняти абстрактну і реальну можливість. Абстрактна можливість — це відсутність будь-яких умов, що поро­джують окремі явища, але водночас і відсутність умов, що перешко­джають його виникненню. Така можливість може бути порівняна з ка­тегорією випадковості.

Реальна можливість означає наявність низки необхідних умов реа­лізації, тобто перетворення на дійсність даного явища. Виходячи з цього абстрактна можливість передбачення має місце при випадково­му заподіянні шкоди, коли людина в кримінально-правовому сенсі не могла передбачати настання суспільно небезпечних наслідків, оскіль­ки були відсутні будь-які передумови для цього. Не було відповідно і психічного ставлення до них (вини).

Таким чином, відсутність передбачення — як психічне ставлення — можливе лише тоді, коли можливість передбачення реальна, тобто коли вона ґрунтується на певних факторах, що можуть розцінюватись як умови реалізації передбачення. Отже, щоб встановити конкретний зміст психічного ставлення суб'єкта до суспільно небезпечних наслід­ків діяння при злочинній недбалості, необхідно з'ясувати, які психічні явища і процеси становлять суб'єктивну передумову (реальну можли­вість) передбачення, що конкретно заповнює той уявний вакуум, що утворюється, коли передбачення у значенні, вжитому в ч. 2 ст. 25 КК України, відсутнє.

Таким чином, у теорії кримінального права можна виділити такі осно­вні варіанти розуміння психологічного змісту злочинної недбалості:

1) відсутність психічного ставлення до суспільно небезпечного на­слідку, який передбачений як обов'язкова ознака у відповідному скла­ді злочину;

визначення психологічної основи злочинної недбалості через певну вірогідність настання суспільно небезпечних наслідків;

відсутність передбачення суспільно небезпечних наслідків є ста­вленням з позитивним змістом, яке полягає у тому, що в момент вчи­нення злочинного діяння в особи є реальна можливість передбачити ці суспільно небезпечні наслідки;

у психічному ставленні при злочинній недбалості розрізняються два моменти: позитивний і негативний;

психічне ставлення розглядається як потенційне, що засновано на реальній, але нереалізованій можливості передбачення.

Найбільш обґрунтованою є точка зору, відповідно до якої інтелек­туальним елементом злочинної недбалості є непередбачення настання суспільно небезпечних наслідків за наявності об'єктивної можливості цього. Вольовий елемент злочинної недбалості характеризується во­льовим характером вчинюваної особою дії (або бездіяльності).

Кримінальне право знає дві форми вини: умисел і необ­ережність. Отже, можемо сказати, що злочини можуть бути вчинені умисно (наприклад, крадіжка, хуліганство), через необережність (на­приклад, недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів, службова недбалість), або як умисно, так і через необережність (на­приклад, вбивство, тяжке тілесне ушкодження).

Водночас ряд злочинів з матеріальним складом сконструйовано та­ким чином, що окремі ознаки об'єктивної сторони складу злочину ха­рактеризуються різними формами вини. Таке сполучення в одному і тому ж складі злочину різних форм вини (умислу і необережності) в теорії кримінального права зветься складною (подвійною, змішаною) виною.

Отже, йдеться не про якусь форму вини, якої законодавство не знає, а про сполучення існуючих форм, оскільки умисел і необереж­ність поміж собою не змішуються, а існують самостійно, хоча і в од­ному злочині, характеризуючи ставлення винного до різних ознак об'єктивної сторони складу злочину: діянню і наслідку (або наслід­кам).

У теорії кримінального права виділяються два різновиди складної вини. У першому різновиді сутність складної вини полягає в тому, що у суб'єкта злочину наявне різне психічне ставлення до вчиненого ним суспільно небезпечного діяння і до його наслідків. Така ситуація може