§ 5. Спеціальний суб'єкт злочину

Більшість злочинів, передбачених в Особливій частині КК України, можуть бути вчинені загальним суб'єктом злочину, тобто

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх будуть розглянуті в окремому розділі.

особою фізичною, осудною, яка досягла певного віку. Однак вчинення частини злочинів можливе лише особами, які мають ще й додаткові ознаки, що роблять цих суб'єктів спеціальними. Згідно з ч. 2 ст. 18 КК України спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціаль­ним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцево­го самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється пов­новажним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємст­ва, установи, організації, судом або законом.

Відповідно до КК України (ч. 4 ст. 18) службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав ( особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органні іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного орга­ну або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасни­ком яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

При кваліфікації діяння, кримінальна відповідальність за яке може нести лише спеціальний суб'єкт, його додаткові ознаки мають бути обов'язково встановлені, інакше діяння необхідно буде кваліфікувати за іншою статтею або визнати таким, що не передбачене законом про кримінальну відповідальність як злочин. Так, за одержання хабара можлива відповідальність лише службової особи (ст. 368 КК України), одержання незаконної винагороди шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службо­вою особо, буде кваліфікуватися за ст. 354 КК України.

В умисних злочинах, які вчинюються спеціальним суб'єктом, як співучасники (організатори, підбурювачі, пособники) можуть виступа­ти загальні суб'єкти.

За змістом чинники, що характеризують спеціальний суб'єкт, най­різноманітніші й можуть торкатись різних властивостей особи. Озна­ки, що обумовлюють наявність спеціального суб'єкта, можуть харак­теризувати:

службове становище особи, наприклад, суб'єктами злочинів, пе­редбачених у розділі XVII Особливої частини КК України (крім да­вання хабара — ст. 369), можуть бути лише службові особи, визначен­ня яких дається у примітці 1 до ст. 364 КК України;

сімейно-родинні відносини (ст. 164, 165 КК України);

громадянство (ст. 111, 114 КК України);

професію, вид діяльності, характер роботи, яка виконується (ст. 225, 276 КК України);

участь у судовому процесі (ст. 384, 385 КК України);

6)         відношення до військової служби (ст. 335, 402—435 КК
України);

засудження або взяття під варту (ст. 389—393 КК України);

судимість (ч. 3 ст. 296 КК України);

вік (ст. 304 КК України) тощо.

Деякі автори до ознак спеціального суб'єкта відносять повторність злочину. Ця точка зору викликає певні сумніви, оскільки повторність стосується об'єктивної сторони злочину. У ході аналізу конкретних складів злочинів в Особливій частині КК України повторність здебі­льшого розглядається як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча) ознака об'єктивної сторони складу злочину. Вчинення злочину більше одного разу підвищує суспільну небезпечність не лише злочину, а й злочинця. Однак не обґрунтовано ознаку суб'єкта злочину ототожнювати з озна­ками об'єктивної сторони складу злочину. Концепція чинного КК України виходить з того, що в системі «діяння — суб'єкт» оцінці під­лягає в першу чергу діяння.

Разом з тим слід враховувати, що в диспозиціях деяких статей КК України характеристика спеціального суб'єкта дається непрямо, шля­хом вказівки на вчинення злочину, час його вчинення та інші об'єктивні ознаки, які передбачають, що не будь-яка фізична осудна особа може вчинити цей злочин. Наприклад, відповідальність за зали­шення в небезпеці може покладатись на особу, яка була зобов'язана піклуватись про потерпілого; за порушення правил охорони праці мо­же нести відповідальність лише особа, яка зобов'язана дотримуватись правил охорони праці; за розголошення даних досудового слідства або дізнання може притягатись до відповідальності особа, яка попередже­на у встановленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані.

Незалежно від того, чи названі ознаки спеціального суб'єкта зло­чину в тексті кримінального закону (в статті чи примітці до неї) або вони визначаються шляхом тлумачення, наявність їх є обов'язковою для відповідного складу злочину.

6. Кримінальна відповідальність і злочини, вчинені в стані сп'яніння

Норма про відповідальність за злочин, вчинений в стані сп'яніння, майже не змінилось порівняно з колишнім законодавством. Стаття 21 КК України передбачає, що особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. Більше того, згідно з п 13 ч. 1 ст. 67 КК України, вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вжи­ванням наркотичних або інших одурманюючих засобів, є обставиною, яку суд може визнати такою, що обтяжує покарання.

Заміна слів «не звільняється від відповідальності» (ст. 14 КК України 1960 року) на «підлягає кримінальній відповідальності» нічо­го не змінює в позиції законодавця стосовно стану сп'яніння. Закон ставиться до нього індиферентно, вважаючи сп'яніння — нейтральним фактором, що не пом'якшує і не обтяжує відповідальності. Однак. у чому ж тоді полягає зміст цієї норми?

Очевидно, ця норма включена до КК України з загальнопрофілак-тичною, виховною, метою. Поблажливе ставлення до стану сп'яніння, що складалось віками, як до певного вибачливого фактора, не змогла подолати навіть багаторічна практика застосування КК України 1960 року, який відносив сп'яніння до обтяжуючих покарання обставин.

У науці кримінального права питання про відповідальність осіб, що вчинили суспільно небезпечне діяння в стані сп'яніння, традиційно пов'язується з проблемою осудності — неосудності. Відомо, що алко­голь, діючи на центральну нервову систему, уражує свідомість та волю людини. Внаслідок порушення мислення і послаблення самоконтролю поведінка людини, що перебуває в стані сп'яніння, помітно відрізня­ється від поведінки тієї ж людини, яка в такому стані не перебуває. Очевидним є той факт, що значна кількість злочинів не вчинювалася б взагалі, якщо б злочинці не були у стані сп'яніння.

При цьому стан сп'яніння сприяє прояву антисусггільних поглядів і звичок. Систематичне зловживання алкогольними напоями, наркотични­ми засобами або іншими одурманюючими речовинами призводить до за­гальної деградації особистості. Деякі особи, які вчинили злочин в стані сп'яніння, посилаються на те, що не усвідомлювали значення своїх дій, не могли керувати ними, нічого не пам'ятають про те, що сталось.

Однак стан сп'яніння не може бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності. Обґрунтування кримінальної відпові­дальності за дії, вчиненні в стані сп'яніння, наука кримінального права бачить перш за все у відсутності медичного критерію неосудності. Від хворобливих станів психіки, що обумовлюють як неосудність стан за­гального сп'яніння, відрізняється двома суттєвими особливостями: по-перше, в сп'яніння людина призводить себе свідомо, і по-друге, зага­льне алкогольне сп'яніння не пов'язано з галюцинаціями, обманом слуху, зору і неправильним сприйняттям оточення. В основі сприйнят­тя ситуації людиною у стані сп'яніння перебувають факти реальної дійсності, а не хворобливі переживання, як у психічно хворого. З точ­ки зору медицини сп'яніння хоча й викликає порушення психічної ді­яльності, але не є хворобливим станом психіки.

У стані сп'яніння, як правило, відсутній психологічний критерій осуд­ності. Порушення психічних процесів не призводить до повної втрати ко­нтролю свідомості і можливості керувати своїми діями. Неадекватність, алогічність вчинків, відсутність мотивів, малозначність або взагалі відсу­тність приводу до злочину, не виправдана тяжкість або цинізм — все це зайвий раз говорить про наявність психологічного критерію. Психологіч­ний критерій відсутній, оскільки суб'єкт не втратив зв'язок з діяльністю, усвідомлював свої вчинки і міг певною мірою їх коригувати.

На відміну від суспільно небезпечних дій психічно хворих, зло­чинні дії особи яка перебуває в стані сп'яніння, при недостатній моти­вації пов'язані з певними зовнішніми приводами. Навіть у хаотичних агресивних діях людини, що перебуває в стані сп'яніння, стосовно ви­падкових людей вбачається усвідомлений вияв жорстокості, нехтуван­ня думкою оточення і нормами поведінки в суспільстві.

У ряді випадків при вчиненні злочину в стані простого фізіологічного сп'яніння здатність людини усвідомлювати свої дії і керувати ними лише послаблюється. Приклади фактичної осудності осіб, які перебувають в стані сп'яніння, що інколи наводять в юридичній літературі, або висува­ють на перший план невиправдану жорстокість і відсутність будь-яких мотивів злочинів, або викликають сумнів, чи не було в даному випадку хворобливого розладу психіки на ґрунті сп'яніння.

Стан простого фізіологічного сп'яніння необхідно відрізняти від психічних розладів, пов'язаних зі сп'янінням, або таких, що виника­ють на їх тлі. Одним із таких порушень є патологічне сп'яніння, що являє собою не лише тяжку ступінь сп'яніння, а якісно відрізняється від фізіологічного сп'яніння хворобливим станом, що виникає через вживання алкоголю.

Патологічне сп'яніння на відміну від простого фізіологічного сп'яніння належить до групи гострих короткочасних психічних розла­дів і розглядається як сутінковий стан психіки, тимчасове запаморо­чення свідомості, яке триває від кількох хвилин до кількох годин.

Патологічне сп'яніння, як правило, виникає в результаті вживання алкоголю й одночасно за умов впливу шкідливих факторів, що посла­блюють організм. До них в першу чергу належать перевтома, перегрів, астенічні стани після перенесених захворювань тощо. Патологічне сп'яніння може розвинутись через деякий час після вживання алкого­лю і незалежно від його кількості, а перебіг характеризується не три­валим часом. Закінчується патологічне сп'яніння частіше раптово, не рідко переходячи у глибокий сон, після чого виникає повна амнезія (прогалини в спогадах).

На ґрунті систематичного зловживання алкоголем можуть розви­нутись й інші хворобливі розлади психіки: алкогольний делірій (біла гарячка), галюциноз, параноїд. Вчинення суспільно небезпечних дій при таких розладах виключає кримінальну відповідальність у зв'язку з наявністю обох критеріїв неосудності.

Таким чином, на законодавчому рівні визначені поняття як загаль­ного, так і спеціального суб'єкта злочину, наведені ознаки, що харак­теризують їх іманентні властивості. Очевидно, що будучи обов'яз­ковою ознакою складу злочину, інститут суб'єкта злочину має важли­ве значення для побудови та законодавчої регламентації інших інсти­тутів як Загальної, так і Особливої частин КК України. В першу чергу коли ми говоримо про застосування норм Особливої частини КК України, маємо обов'язково звернутись до розділу IV Загальної части­ни КК України і визначитись із тими положеннями, що характеризу­ють суб'єкт злочину як один з обов'язкових елементів підстави кримі­нальної відповідальності.

При цьому позитивним моментом є саме законодавче закріплення положень про суб'єкт злочину на рівні кримінального закону в окре­мому розділі. Визначаючи ознаки таких понять, як «осудність», «об­межена осудність», «спеціальний суб'єкт злочину», залишаються ак­туальними питання щодо удосконалення, а також оновлення концептуальних підходів щодо характеристики віку, з якого може на­ставати кримінальна відповідальність, та ознак юридичної особи як суб'єкта злочину, що знайшло відображення у кримінальному законо­давстві багатьох зарубіжних країн.