§ 2. Осудність як ознака суб'єкта злочину. Поняття обмеженої осудності

Обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є його осудність. Тільки осудна особа здатна правильно оцінювати фактичні обставини вчинюваного діяння, усвідомлювати його суспільно небезпечний ха­рактер, керувати своїми діями (бездіяльністю). Тільки осудна особа підлягає кримінальній відповідальності й покаранню. Згідно з ч. 1 ст. 19 КК осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Таким чином, осудна особа — це фізична особа, яка за віком і ста­ном психічного здоров'я може усвідомлювати свої дії і керувати ними під час вчинення злочину. Із цього випливає, що питання про осуд­ність особи виникає лише при вчиненні нею злочину та визначенні ін­телектуального та вольового моментів її вини.

Осудність — це нормальний психічний стан особи, що характери­зується двома критеріями: юридичним і психологічним.

Юридичним критерієм осудності є факт вчинення суспільно небезпе­чного діяння (злочину), передбаченого законом про кримінальну відпові­дальність, психічно здоровою особою, здатною повною мірою усвідом­лювати свої дії (бездіяльність) (фактичну сторону та суспільну небез­печність свого діяння) та керувати ними під час вчинення злочину.

Під психологічним критерієм осудності розуміють стан свідомості особи, її здатність до усвідомленої діяльності. Психологічний критерій осудності характеризується двома ознаками: 1) можливістю (здатністю) повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (бездіяльності), тобто усвідомлювати фактичну сторону та суспільну небезпечність свого діяння (іншими словами, коли здатність до усвідомленої діяльності збережена); 2) можливістю керувати своїми діями (бездіяльністю).

Вказаний стан психіки є фактичною передумовою та юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності за скоєне діяння. У свідомості осудної особи відображається увесь комплекс обставин вчинення злочину. Оцінюючи ситуацію, людина з різних варіантів по­ведінки на власний розсуд і вільно вибирає злочинний варіант.

Таким чином, осудність — це кримінально-правова категорія, яка характеризує психічний стан особи під час вчинення злочину, при якому у неї повністю збережена здатність усвідомлювати свої дії (без­діяльність) і керувати ними.

Різновидом осудності є обмежена осудність. Відповідно до закону (ст. 20 КК) обмежено осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Обмежена осудність визначається тільки на момент вчинення зло­чину і лише у зв'язку з ним. Ставити питання про обмежену осудність за межами такого діяння недопустимо. На відміну від осудності обме­жена осудність характеризується трьома критеріями: юридичним, пси­хологічним і медичним.

Юридичним критерієм обмеженої осудності є факт вчинення осо­бою передбаченого КК України суспільно небезпечного діяння (зло­чину), характеристика якого свідчить про психічний розлад суб'єкта злочину і значне обмеження здатності усвідомлювати свої дії (бездія­льність) і/або керувати ними, за наявності доказів вчинення його осо­бою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність.

Це означає, що питання про обмежену осудність виникає тоді, коли: а) є факт вчинення суспільно небезпечного діяння (злочину); б) вказане ді­яння передбачене законом про кримінальну відповідальність як злочин; в) діяння вчинене особою, у якої суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і/або керувати ними внаслідок хронічного чи тим­часового хворобливого розладу психічної діяльності (непсихотичного рі­вня); г) є докази вчинення діяння особою, відносно якої вирішується пи­тання про обмежену осудність; д) у судді (слідчого) виник сумнів щодо психічної здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керу­вати ними (думка про психічне відхилення від норми).

Психологічний критерій обмеженої осудності полягає в нездатнос­ті особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Законом не передбачено рівень обмеження здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і/або керувати ними. Однак оче­видно, що психологічний критерій потребує певного уточнення і по­винен передбачати суттєве обмеження (кількісне) у суб'єкта злочин­ного діяння здатності усвідомлювати свої дії і/або керувати ними.

Психологічний критерій може характеризуватись двома ознаками: по-перше, інтелектуальною — особа не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) (не здатна у повному обсязі усвідомлювати фактичну сторону та суспільну небезпечність своєї поведінки); по-друге, вольовою — особа не здатна повною мірою керувати своїми діями. При цьому в особи може бути суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії та обмежена або збережена здатність керувати ними, і навпаки. А також може бути зна­чно обмежена здатність усвідомлювати свої дії і здатність керувати ними.

Зазначені особливості інтелектуальної та вольової ознак обумов­люють те, що в законі про кримінальну відповідальність між ними стоїть і єднальний («і»), і розділовий («або») сполучники.

Медичним критерієм є психічний розлад. У законі медичний критерій не конкретизований. Наука до медичного критерію відносить хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності непсихотичного рівня (так звані межові психічні розлади або психічні аномалії), важливою хара­ктеристикою яких є кількісне обмеження здатності сприймати свідомо свої дії (наприклад, психопатія, неврози, фізіологічний афект тощо).

Таким чином, обмежена осудність — це кримінально-правова кате­горія, яка характеризує психічний стан особи під час вчинення злочину, обов'язковою ознакою якого (стану) є суттєве обмеження внаслідок хро­нічного або тимчасового розладу психічної діяльності (непсихотичний рі­вень) здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і/або керува­ти ними за якісного збереження критичної функції свідомості.

При цьому слід зазначити, що будь-який психічний розлад межового характеру, який не позбавляє особу здатності усвідомлювати та керувати своїми діями, певною мірою обмежує цю здатність, але не будь-який сві­дчить про обмежену осудність. Іншими словами, обмежена здатність ус­відомлювати свої дії або керувати ними за певних хворобливих розладів психіки (непсихотичного рівня), як правило, не повинна ідентифікуватися з обмеженою осудністю. Для визнання особи обмежено осудною недоста­тньо встановити в неї хворобливий розлад психічної діяльності непсихо­тичного рівня, потрібно, щоб хворобливі вияви істотно вплинули на пове­дінку особи і зумовили злочинний характер діяння.

Обмежена осудність не скасовує кримінальної відповідальності, її правова природа полягає у тому, що вона є пом'якшуючою покарання обставиною, що передбачена самостійною нормою Загальної частини КК України. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може слугувати підставою для застосу­вання примусових заходів медичного характеру, тобто суд взагалі мо­же відмовитись від призначення покарання особі, визнаної обмежено осудною стосовно вчиненого нею злочину.

До осіб, визнаних неосудними щодо вчиненого ними сус­пільно небезпечного діяння, можуть бути застосовані примусові захо­ди медичного характеру з метою їх обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню ними суспільно небезпечних діянь.

Юридичний (психологічний) критерій неосудності має дві ознаки: 1) інтелектуальна, тобто нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність); і 2) вольова, тобто нездатність особи керувати своїми діями (бездіяльністю).