§ 1. Поняття суб'єкта злочину


стали назву обов'язкових ознак суб'єкта злочину. Якщо закон не вимагає додаткових ознак для наявності суб'єкта злочину, то людина, яка вчинила злочин і має зазначені вище ознаки, є загальним суб'єктом злочину.

При цьому для окремих складів злочину наявності у суб'єкта лише трьох обов'язкових ознак недостатньо. Тобто злочинець повинен мати ще одну (інколи більше) ознаку, яка обов'язково має бути притаманна особі, що вчиняє певний злочин (наприклад, лише службова особа може бути суб'єктом перевищення влади або службових повноважень).

Для наявності суб'єкта у злочинах, де виконавцем може бути не кожна людина, яка має зазначені вище три обов'язкові ознаки суб'єкта, особа повинна мати додаткові риси, що робить її так званим спеціальним суб'єктом злочину.

Таким чином, четвертою факультативною ознакою (адже ця ознака притаманна суб'єктам не всіх складів злочину) є ознака спеціа­льного суб'єкта злочину. Вказівка на ознаку суб'єкта злочину, що ро­бить його спеціальним, дається в диспозиції відповідної статті Особ­ливої частини КК України.

Злочини, де суб'єкт має мати додаткову ознаку, звуться злочинами із спеціальним суб'єктом. Згідно з ч. 2 ст. 18 КК України спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Усі ці ознаки мають бути обов'язково встановлені для визначення наявності суб'єкта злочину, а отже, і скла­ду злочину як підстави кримінальної відповідальності.

Однак для індивідуалізації покарання, для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання, суду недостатньо знань про ознаки суб'єкта злочину.

У людини, щодо якої постановляється вирок, має бути встановлено і оцінено широке коло соціально значущих якостей, які створюють поняття «особа злочинця». Це соціально-демографічні ознаки, відомо­сті, що характеризують життєвий шлях злочинця, взаємовідносини з іншими людьми, систему соціальних цінностей, стан здоров'я тощо.

Закон про кримінальну відповідальність вказує на необхідність враховувати особу винуватого (злочинця) в загальних засадах призна­чення покарання (ст. 65 КК України), у більшості обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання (ст. 66, 67 КК України), при при­значенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України).

Відомості про особу злочинця значною можуть впливати на можли­вість прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності за підставами, вказаними у ст. 45, 46, 47, 48 КК України, звільнення від покарання (ч. 4 ст. 74 КК України), звільнення від відбу­вання покарання з випробуванням (ст. 75-79 КК України), умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України), заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК України), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають ді­тей віком до трьох років (ст. 83 КК України), звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК України), звільнення від покарання на підставі зако­ну України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК України), а також щодо зняття судимості (ст. 91 КК України).

Все це свідчить про те, що суб'єкт злочину як учасник кримінально-правових відносин перебуває у центрі уваги кримінально-правового регу­лювання з моменту виникнення цих відносин і до закінчення їх існування.

Першою обоє 'язковою ознакою суб 'єкта злочину є те, що ним мо­же бути лише фізична особа, тобто людина. Сучасне кримінальне пра­во України визнає лише індивідуальну кримінальну відповідальність фізичних осіб за вчинення ними злочинів.

У багатьох правових нормах як Загальної, так і Особливої частин КК України, вживаються щодо суб'єкта злочину, фізичної особи, спе­ціальні дефініції і різноманітна термінологія, яка відповідає змісту тієї норми, з якою закон пов'язує певні юридичні наслідки. Йдеться про вживання таких дефініцій і термінів: 1) особа, яка вчинила злочин не­великої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин; 2) особа, яка вчинила умисний злочин; 3) особа, яка вчинила злочин з необережності; 4) особа, яка вчинила злочин у віці з 14 до 16 років; 5) особа, яка повторно вчинила умисний злочин і має судимість за умисний злочин (рецидив злочину); 6) особа, до якої застосовують­ся примусові заходи медичного характеру (ст. 93 КК України); 7) осо­ба, до якої застосовується примусове лікування (ст. 96 КК України) ; 8) особа, що раніше була судима за вчинення певного злочину тощо.

В юридичній літературі неодноразово зверталась увага на те, що у стародавні й середньовічні часи суб'єктом злочину могли виступати і тварини (щоправда, на теренах України таких випадків практично не зафіксовано). У країнах середньовічної Західної Європи досить поши­реними були суди над тваринами. Суди світські судили тварин, що за­вдали смерть людині (найчастіше — бики, кабани), а суди духовні — тварин, визнаних джерелом громадських лих. Документально зафіксо­вано судові процеси над комахами і тваринами, що знищували посіви, виноградники тощо, так, наприклад, від XII до XVII ст. лише у Фран­ції винесено більше ста смертних вироків тваринам.

Криміналісти звертають увагу на те, що сьогодні можуть виникну­ти інші, сучасні, проблеми, пов'язані із застосуванням поняття

«суб'єкт злочину». Наприклад, у США тривають інтенсивні дослі­дження й експерименти зі створення першої в світі штучної людини. Це буде найновітніший комп'ютер зі зворотним зв'язком, штучним ін­телектом, сформованим світоглядом, розвиненою самосвідомістю, з бажаннями, страхами, намірами, з повним комплексом психічних ста­нів, властивих людині. Чи буде підлягати штучна людина криміналь­ній відповідальності, якщо своєю поведінкою спричинить, наприклад, тяжкі наслідки? Очевидно, це мають вирішувати законодавці.

Проте основним, що підкреслює значущість розглядуваної ознаки, є те, що суб'єктом злочину за чинним кримінальним законодавством України не може бути особа юридична. Кримінальної відповідальності вона нести не може (на відміну від відповідальності цивільно-право­вої). При цьому у деяких іноземних країнах кримінальна відповідаль­ність юридичних осіб не виключається .

Чинне кримінальне законодавство України виключає кримінальну відповідальність юридичних осіб (підприємств, установ, організацій будь-яких форм власності). Всі найважливіші інститути кримінального законодавства України (злочин, вина, відповідальність, покарання і його мета, загальні засади призначення покарання тощо) сформульо­вані винятково на застосування їх до фізичних осіб.

Якщо в діях, вчинених від імені юридичних осіб, є склад злочину, відповідальність мають нести конкретні фізичні особи, які в цьому ви­нуваті. Лише таким чином може бути втілений у життя принцип інди­відуальної особистої відповідальності. Так, за ухилення від сплати по­датків, зборів, інших обов'язкових платежів (ст. 212 КК України), за випуск або реалізацію недоброякісної продукції (ст. 227 КК України) тощо відповідальність мають нести не підприємства, установи, органі­зації, а їх керівники.

На сьогодні юридичні особи можуть бути суб'єктами злочинів за кримінальним законодавством Англії, США, Канади, Шотландії, КНР, Ірландії, Люксембурга, Данії, Нідерландів, Португалії, Франції, Фінляндії та деяких інших держав. Найбільш чіткий та довершений вигляд інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб отримав у Франції, незважаючи на те, що першість у встановленні такої відповідальності нале­жить державам англосаксонської системи права. Згідно з КК Франції до кримінальної відповідальбості може бути притягнуто будь-яку юридичну особу, виключаючи держа­ву. В першу чергу мова іде про юридичних осіб приватного права: про комерційні това­риства, різноманітні асоціації, фонди і тому подібні цивільно-правові об'єднання, а та­кож про приватні групи, що мають законодавче походження і профспілки. Кримінальна відповідальність може бути покладена і на іноземних юридичних осіб приватного права у випадках, коли юрисдикція французьких судів розповсюджується на вчинені діяння. Така перша категорія юридичних осіб. Друга ж представлена юридичними особами пу­блічного права.