§ 2. Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність)

Суспільно небезпечні діяння людини виявляються у вчи­ненні нею активних вольових дій (злочинна дія) або в пасивному во­льовому поводженні, в утриманні від вчинення дій (злочинна бездія­льність), які зобов'язана була вчинити. У кримінальному праві обидва поняття — дія та бездіяльність — охоплюються загальним терміном «діяння».

Діяння — головна ознака об'єктивної сторони складу злочину. Йдеться про юридично значиме діяння, яке контролюється свідомістю людини (вольове діяння) і яке заборонене законом. Не можуть визна­ватися діянням у кримінально-правовому розумінні імпульсивні реак­ції та рефлекторні рухи, тобто неусвідомлені чи неконтрольовані во­лею рухи людського організму, спричинені зовнішніми подразниками.

Людина не може відповідати і в тому разі, якщо вона вчинила сус­пільно небезпечне діяння проти своєї особистої волі, під впливом фі­зичної або психічної сили, була позбавлена злочинцем волі чи перебу­вала в умовах нездоланної сили і тим самим не мала змоги керувати своїми вчинками.

Дія — це активна поведінка людини, її активний вчинок. Дія лю­дини пов'язана з фізичним рухом її тіла. Мозок дає м'язам команду, контролює рухи тіла і спрямовує їх на певний об'єкт (предмет) для до­сягнення певної мети. Йдеться про усвідомлене волевиявлення, що пе­редувало рухові. Суспільно небезпечна дія людини може бути однора­зовою (наприклад, удар кулаком в обличчя з метою спричинити фізичний біль). Дія може бути і багаторазовою (наприклад, нанесення багатьох ударів, вони визначаються терміном «побої», не лише з ме­тою спричинити біль, а й для знущання над людиною).

Визначаючи суспільно небезпечний характер дії, закон іноді кори­стується поняттями «неодноразовість», «систематичність», «проми­сел». Багатоактна небезпечна поведінка людини може створювати множинність злочинів або складні злочини, про які йтиметься далі.

Кожна дія має початок і кінець. Стосовно межі злочинної дії існує два погляди. Перший ґрунтується на тому, що дія охоплює собою не лише рух тіла людини, а й ті сили, якими людина користується, і ті за­кономірності, які вона використовує. Другий погляд основується на тому, що дії людини обмежуються лише свідомими рухами тіла або утриманням від певного руху тіла, злочинні дії закінчуються такими рухами, за допомогою яких людина впливає на використані нею сили й засоби, останні ж перебувають за межами дії і охоплюються понят­тям причинний зв'язок між діями і шкідливими наслідками.

Більш прийнятною є позиція, відповідно до якої використання лю­диною зовнішньої сили та закономірностей є складовою її дій, якщо такі сили приводяться нею в рух або свідомо використовуються (спря­мовуються, змінюються, замінюються) у процесі вчинення злочину.

Отже, злочинною дією має вважатися застосування людиною у процесі вчинення злочину не лише власних сил, а й використання сто­ронніх сил (стихійних, механічних, фізичних, хімічних, радіоактивних тощо) або сили третіх осіб чи агресивності тварини. Більшість складів злочину за своїми об'єктивними властивостями передбачає наявність активних дій, і лише незначна кількість складів злочину характеризу­ються бездіяльністю. Це, зокрема, такі злочини, як залишення в небез­пеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечно­му для життя стані (ст. 136), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139).

Бездіяльність — це пасивна поведінка людини, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку вона зобов'язана була і могла вчинити, або невідвернення небезпеки, яку особа зобов'язана була і мала мож­ливість відвернути.

Отже, кримінальна відповідальність за злочинну бездіяльність на­стає за наявності двох критеріїв у їх сукупності: по-перше, об'єктивного — наявність обов'язку особи діяти певним чином і, по-друге, суб'єктивного — наявності в особи можливості виконати такий обов'язок, тобто вчинити необхідні дії. Питання про наявність такої можливості має вирішуватися щоразу окремо з урахуванням конкрет­них обставин справи.

Обов'язок діяти, що має кримінальне правове значення, може ви­пливати: а) з вимоги закону або іншого нормативного акта; б) із поса­дового або службового становища; в) із професійного становища; г) із узятих особою на себе юридичних обов'язків діяти відповідним чи­ном. Якщо особа була зобов'язана діяти в певному напрямі або за пев­них обставин, однак була обмежена потребою виконувати інше зо­бов'язання, то таку колізію обов'язків вирішують за правилами про крайню необхідність.

Злочинна бездіяльність, яка триває протягом значного періоду ча­су, має розглядатися за правилами про тривалий злочин.

У кримінальному праві злочинні наслідки розглядаються у двох площинах: у площині об'єктивно виявленого злочину та в площині конкретно виписаного в законі складу злочину. Щодо першого положен­ня, то тут злочинні наслідки є об'єктивним виявленням суспільної небез­печності будь-якого злочину, а характер заподіяної злочином шкоди по­вністю залежить від характеру об'єкта посягання, яким є особисті блага людини та інші соціальні цінності. Злочин завжди посягає на певний об'єкт і завжди спричиняє суспільно небезпечні наслідки або створює ре­альну загрозу заподіяти йому шкоди. Без виявлення та аналізу суспільно небезпечних наслідків матеріального складу злочину майже неможливо визначити суб'єктивні ознаки складу такого злочину, оскільки наявність певної форми вини особи у вчиненні злочину завжди пов'язана з психіч-