Розділ I ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ ТА ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА. НАУКА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА § 1. Поняття та предмет кримінального права

Поняття «кримінальне право» прийнято розглядати у двох значеннях: 1) позитивне (об'єктивне) кримінальне право як галузь за­конодавства, що знаходить свій вияв у цілісному і єдиному законодав­чому акті — Кримінальному кодексі України; 2) кримінальне право як галузь юридичної науки, що знаходить свій вияв у механізмі регулю­вання кримінально-правових відносин; вивченні вітчизняного кримі­нального закону і судової практики; теорії та історії кримінального права, науковому аналізі кримінально-правових норм, судових преце­дентів і кримінального права зарубіжних країн.

Позитивне кримінальне право України має такі характерні риси: 1) його норми встановлюються лише вищим органом законодавчої влади — Верховною Радою України; 2) воно знаходить свій вияв у за­конах, які зведено (кодифіковано) до єдиного джерела Кримінального кодексу України; 3) метод реалізації кримінального закону специфіч­ний, притаманний лише цьому законові, — це головним чином загроза покарання і його застосування за порушення кримінально-правової за­борони.

Позитивне (об'єктивне) кримінальне право України — це сукуп­ність юридичних норм (правил поведінки), що визначають, які суспі­льно небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовува­ти до осіб, що їх вчинили.

Кримінальне право України поділяється на дві відносно самостійні частини — Загальну та Особливу.

Характерною особливістю правових норм та інституцій Загальної частини кримінального законодавства є те, що вони мають широку ца­рину дій — вони поширюються на всі приписи Особливої частини ко­дексу. Це норми загального значення. Вони визначають: завдання Кримінального кодексу України; підстави кримінальної відповідаль­ності; чинність КК щодо злочинів, вчинених на території України або за її межами; чинність кримінального закону у часі; поняття злочину; класифікацію злочинів; види та стадії вчинення злочину; вину та її фо­рми; співучасть у злочині; загальні засади призначення покарання; ви­ди покарань тощо. Сутність і призначення норм Загальної частини Кримінального кодексу виявляються лише в органічній єдності з по­ложеннями його Особливої частини.

Особлива частина Кримінального кодексу відбиває ієрархію цінно­стей у сучасному українському громадянському суспільстві, захист яких гарантує держава. Особлива частина кодексу містить конкретні норми, які забороняють вчиняти те або інше суспільно небезпечне ді­яння. Порушення такої заборони передбачає відповідне покарання. При цьому майже всі диспозиції статей Особливої частини кодексу ви­значають діяння з боку однієї особи — виконавця злочину. Умови кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного й того самого злочину спільними діями кількох осіб (співучасниками) описа­но в Загальній частині КК (ст. 29).

Загальна та Особлива частини Кримінального кодексу нерозривно пов'язані між собою і становлять єдину галузь права — кримінальне право.

Застосування норм Особливої частини можливе лише на основі положень, що містяться у нормах Загальної частини Кодексу. Напри­клад, вирішення питання про кримінальну відповідальність за готу­вання до злочину і замах на вчинення злочину дано в ст. 16 КК. У ній міститься загальне положення, відповідно до якого кримінальна відпо­відальність за готування до злочину і замах на «чинення злочину на­стає за ст. 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Це означає, що у разі, скажімо, замаху особи на крадіжку чужого майна дії такої особи мають кваліфікуватися за ст. 15 і ч. 1 ст. 185 КК.

Якщо ж, наприклад, злочин було вчинено за участю співучасників (організатора, підбурювача чи пособника), то кримінальна відповіда­льність їх буде визначатися за відповідною частиною ст. 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Такі співучасники, скажімо, крадіжки чужого майна, яку вчинив виконавець, відповідатимуть: організатор — за ч. 3 ст. 27 і ч 1 ст. 185, підбурювач — за ч. 4 ст. 27 і ч. 1 ст. 185, пособник — за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 185, а виконавець крадіжки — за ч. 1 ст. 185 КК.

Кримінальне право вивчає не лише норми кримінального закону, а й застосування цих норм правоохоронними органами та судом, тобто їх дію. Внаслідок дії кримінально-правової норми виникають криміна­льно-правові відносини між державою і особою, яка вчинила злочин, що і породжує кримінальну відповідальність.

Кримінальна відповідальність є правовим наслідком небезпечного діяння, за яке діюча особа має відповідати з моменту вчинення самого діяння. З цього моменту стає можливим застосування до такої особи заходів правового впливу.

Інакше кажучи, з моменту вчинення злочину держава вступає у кримінально-правові відносини з конкретною особою — суб'єктом злочину. Суб'єктами кримінально-правових відносин є, з одного боку, держава, а з другого — особа, яка вчинила злочин.

Отже, предметом кримінального права є відносини, які виникають внаслідок вчинення злочину і застосування відповідного за формою та змістом покарання за його вчинення.